Міністерство освіти і науки України
Житомирський державний університет імені Івана Франка
Кафедра філософії
Філософські проблеми сучасної науки
Курсова робота
студентки 6 курсу
природничого факультету
Новак Надії Олексіївни
Науковий керівник:
професор кафедри філософії,
доцент Стародубець В.М.
ЖИТОМИР 2010
ЗМІСТ
Вступ. 3
Розділ І. Становлення сучасної науки і її характерні риси. 5
Становлення сучасної науки. 5
Характерні риси науки. 7
Відмінність науки від інших галузей культури. 9
Дія науки на людину. 10
Розділ ІІ. Філософські проблеми сучасної науки. 11
Проблеми біофілософії в сучасній філософії науки. 11
Філософія хімії 25
Філософські проблеми взаємозв'язку хімії і фізики. 25
Філософські проблеми взаємозв'язку хімії і біології 26
Філософські проблеми економічної науки. 26
Філософські проблеми сучасної педагогіки. 29
Теоретичні проблеми сучасного мовознавства: пошук дослідницьких парадигм 38
Висновки. 47
Список використаної літератури. 49
Актуальність теми дослідження. Філософія науки і техніки (на Заході превалює напрям "філософія техніки") — напрям філософії, характерний для XX ст. Його поява викликана передусім надзвичайно широким розповсюдженням техніки і технічних засобів саме в цьому столітті, а також усеосяжним впливом науки та техніки на всі сторони життя суспільства.
І все ж інтерес до науки і техніки виник задовго до XX ст. Так, певні міркування про засоби людської діяльності ми знаходимо вже у Платона й Арістотеля. В епоху Відродження відбуваються події, що свідчать про перші прояви взаємодії між наукою і технікою. Існують відомості про те, що під час будівництва Міланського собору його проект уперше було піддано науковій експертизі (1386 p.). Діяльністю, максимально наближеною до інженерної, займалися Леонардо да Вінчі (1452-1519), Микколо Тарталья (1499-1577), Петро Апіан (1501-1552), Герхард Мєркатор (1512-1594). Щоправда, діяльністю, близькою до інженерної, займалися ще єгипетські будівничі, але давньоєгипетська традиція перервалася і не дала наслідків, подібних до розвитку європейської традиції. [16 ]
Із бурхливим розвитком різноманітних наук у всьому світі збільшується відповідно і кількість проблем, пов′язаних із ними. Можна виділити морально-етичні, технологічні, філософські, матеріальні та інші проблеми. Але ми зупинимося на філософських, оскільки вони є надзвичайно актуальними на даний момент розвитку людства.
Мета:
- систематизувати знання, стосовно досліджуваної теми;
- виявити проблеми сучасної науки;
- з'ясувати суть наукової проблематики.
Завдання:
- ознайомитися з працями провідних філософів ХХ-ХХІ ст.;
- виокремити проблеми сучасних наук;
- проаналізувати виникнення і адекватні шляхи вирішення проблем сучасної науки.
Об’єкт дослідження – проблематика сучасної науки.
Предмет дослідження – філософські проблеми сучасної науки.
Методи дослідження – аналіз літератури, узагальнення, аксіоматичний, гіпотетико-дедуктивний, метод сходження від абстрактного до конкретного та єдності логічного й історичного.
Структура і обсяг роботи. Робота складається зі вступу, основної частини із 2 розділів, висновків, списку використаних джерел, який містить 25 джерел. Повний обсяг роботи становить 53 сторінки, з них основного тексту – 50 сторінок.
Наука в її сучасному розумінні являється принципово новим чинником в історії людства, що виник в надрах новоєвропейської цивілізації в XVI - XVII століттях. Вона з'явилася не на порожньому місці. Німецький філософ Д.Ясперс говорить про два етапи становлення науки.
I етап: "становлення логічно і методично усвідомленої науки - грецька наука і паралельно зачатки наукового пізнання світу в Китаї і Індії".
II етап: "виникнення сучасної науки, що зростає з кінця середньовіччя, що рішуче затверджується з XVII ст. і що розгортається в усій своїй широті з XIX ст"[23]. Саме у XVII ст. сталося те, що дало основу говорити про наукову революцію - радикальну зміну основних компонентів змістовної структури науки, висуненні нових принципів пізнання, категорій і методів.
Соціальним стимулом розвитку науки стало зростаюче капіталістичне виробництво, яке вимагало нових природних ресурсів і машин. Для здійснення цих потреб і знадобилася наука в якості продуктивної сили суспільства. Тоді ж були сформульовані і нові цілі науки, які істотно відрізнялися від тих, на які орієнтувалися учені старовини.
Грецька наука була умоглядним дослідженням (само слово теорія в перекладі з грецького означає умогляд), мало пов'язаним з практичними завданнями. У цьому Древня Греція і не мала потреби, оскільки усі важкі роботи виконували раби. Орієнтація на практичне використання наукових результатів вважалася не лише зайвою, але навіть непристойною, і така наука признавалася низинною.
Тільки у XVII ст. наука стала розглядатися в якості способу збільшення добробуту населення і забезпечення панування людини над природою. Декарт писав: "Можливо замість спекулятивної філософії, яка лише заднім числом понятійний розчленовує заздалегідь цю істину, знайти таку, яка безпосередньо приступає до сущого і наступає на нього, з тим, щоб ми добули знання про силу і діях вогню, води, повітря, зірок, небесного склепіння і усіх іншого оточення нас тіл, причому це пізнання (елементів, стихій) буде таким же точним, як наше знання різноманітних видів діяльності наших ремісників. Потім ми таким же шляхом зможемо реалізувати і застосувати ці знання для усіх цілей, для яких вони придатні, і таким чином ці знання (ці нові способи представлення) зроблять нас хазяями і володарями природи [9]".
Сучасник Декарта Ф. Бекон, також багато сил що витратив для обґрунтування необхідності розвитку науки як засоби підкорення природи, висунув знаменитий афоризм: "Знання - сила" . Ф. Бекон пропагував експеримент як головний метод наукового дослідження, націлений на те, щоб катувати матір-природу. Саме катувати. Визначаючи завдання експериментального дослідження, Ф. Бекон використовував слово "inquisition", що має цілком певний ряд значень - від "розслідування", "наслідки" до "тортур", "муки" . За допомогою такої науковій інквізиції розкривалися таємниці природи.
Стиль мислення в науці відтоді характеризується наступними двома рисами: 1)опора на експеримент, що поставляє і перевіряючий результати; 2)панування аналітичного підходу, що направляє мислення на пошук простих, далі нерозкладних першоелементів реальності.
Завдяки з'єднанню цих двох основ виникло химерне поєднання раціоналізму і чуттєвості, що зумовило грандіозний успіх науки. Відмітимо як далека не випадкова обставина, що наука виникла не тільки у певний час, але і у визначеному місці - в Європі XVI століття.
Причина виникнення науки - своєрідний тип новоєвропейської культури, що з'єднала в собі чуттєвість з раціональністю; чуттєвість, не що дійшла, як, скажімо, в китайській культурі, до чутливості, і раціональність, що не дійшла до духовності (як у древніх греків). Ніколи раніше в історії культури химерне поєднання, що не зустрічалося, особою чуттєвості з особливою раціональністю і породило науку як феномен західної культури.
Західну культуру не даремно називали раціональною, і її не схожа на грецьку раціональність виявилася дуже добре пов'язана з капіталістичним ладом. Вона дозволила усе багатство світу звести в однозначно детерміновану систему, що забезпечує за рахунок розподілу праці і технічних нововведень (теж наслідки раціоналізму) максимальний прибуток. Але у видатного соціолога XX ст. П. Сорокина були основи і для того, щоб назвати західну культуру чуттєвої, оскільки вона старалася міцно спиратися на досвід. Обидві риси західної культури знадобилися для розвитку науки разом з ще однією, також для неї характерною. "У грецькому мисленні відповідь на поставлене питання дається в результаті переконання в його прийнятності, в сучасному - за допомогою дослідів і прогресуючого спостереження. У мисленні древніх вже простий роздум називається дослідженням, в сучасному - дослідження має бути діяльністю" [5] . В науці знайшла своє вираження ще одна специфічна риса західної культури - її діяльнісна спрямованість.
Отже, якщо тепер спробувати дати загальне визначення науки, то воно виглядатиме так: наука - це особливий раціональний спосіб пізнання світу, заснований на емпіричній перевірці або математичній доказі. Виникнувши після філософії і релігії, наука, певною мірою - синтез цих двох галузей культури, що передували нею, результат незаперечної віри, що "існувала в середні віки, в раціональність Бога, що поєднує особисту енергію Єгови з раціональністю грецького філософа" [17 ].
Про таке багатофункціональне явище як наука можна сказати, що це: 1) галузь культури; 2) спосіб пізнання світу; 3) спеціальний інститут (в поняття інституту тут входить не лише вищий учбовий заклад, але і наявність наукових суспільств, академій, лабораторій, журналів і тому подібне) .
По кожній з цих номінацій наука співвідноситься з іншими формами, способами, галузями, інститутами. Для того, щоб ці взаємини прояснити, треба виявити специфічні риси науки, передусім ті, які відрізняють її від іншого. Які вони?
Наука УНІВЕРСАЛЬНА - в тому сенсі, що вона повідомляє знання, істинні для усього універсуму при тих умовах, при яких вони здобуті людиною.