Смекни!
smekni.com

Ідейні джерела та проблема людини в філософській творчості М.О. Бердяєва (стр. 1 из 10)

Дипломна робота

Ідейні джерела та проблема людини в філософській творчості М.О. Бердяєва


Вступ…………………………………………………………………….……3

Розділ І. Ідейні джерелафілософської творчості М.О.Бердяєва…………..6

1.1. Особистість М.Бердяєва: етапи життя і творчості……………….…6

1.2. Духовнівитокита еволюція філософських поглядів російського філософа……………………………………………………………...16

Розділ ІІ. Проблема людини у філософії М.Бердяєва…………………....26

2.1. Людина, особистість, індивідуум у розумінні мислення…………26

2.2. Свобода як одвічно притаманна властивість людини………….…36

2.3. Творчість як продовження справи Бога і виправдання людини….44

Вступ

Універсальним поняттям, логічним центром осмислення проблеми духовності є людина. Усвідомлення людиною свого місця в світі, сенсу свого буття стає стрижневою ідеєю епохи.

У 1930 році М.Бердяєв написав книгу „Доля людини в сучасному світі”, в якій, як він вважав, більш точно, ніж у „Новому середньовіччі”, показно, що „постає для світу ніч і темрява”, що постала епоха кінця історії. Отже, в сучасному світі вже від початку була запрограмована трагедія між об’єктивним світом і світом суб’єктивного „я” і „ти”. Історія сама по собі нелюдська і не милосердна. Отже, існує споконвічний конфлікт між людиною та історією. Сучасне становище людини у світі засвідчує, що у всіх своїх вимірах людина втрачає гуманістичну духовну сутність. В ХХ столітті остаточно похитнулася віра в людину, якою ще жило ХІХ століття. Людина перестала бути вищою цінністю. Звідси гострота цієї проблеми, яку М.Бердяєв формує таким чином: „Наша епоха ставить питання, чи буде далі існувати людина, чи ж вона буде замінена іншою істотою, яка буде вироблена дресируванням соціально-класовим або державно расовим”. Аналізуючи всі процеси, які мають місце в сучасному суспільстві, Бердяєв вказував на те, що майже всі вони ведуть до знецінення людини. Економічні процеси, технізація, масовизація, формальний ліберталізм, демократія – все це веде до дегуманізації, до втрати людиною вищих цінностей, до втрати світом сакрального виміру.

Зауважимо, що діагноз Бердяєва на той час був досить вірним. Дійсно, якщо оцінити духовну ситуацію в світі в ХХ столітті, то можна констатувати, що економічна система капіталізму продукувала відчуження людини, розвиток техніки в зростаючій мірі сприяв її дегуманізації, перетворенню її в технічну функцію, становлення масового суспільства і людини – маси зумовлювало знецінення особистості, існуюча формальна свобода заперечувала реальну духовну свободу, „демократизований гуманізм” ніс в собі зневагу до конкретної людини. На думку Бердяєва, навіть християнство в сучасному його вигляді є дегуманізованим віровченням.

Отже, згідно Бердяєву, усім цим процесам можна протиставити лише цілісну людину, укорінену в певному духовному порядку. Потрібно створювати певного виду „нову духовність”, або точніше „нову християнську духовність”. „В старій духовності любов до Бога часто була нелюбов'ю до людини, відверненням від людини, прокляттям світу. Порятунок може принести лише нова духовність, в якій любов до Бога буде і любов’ю до людини, в якій свобода від влади світу буде також і любов’ю до всього Божого творіння, в якій духовне життя людини буде не лише спокутою, але й творчою справою у світі”.

Тобто позиція М.Бердяєва тут зрозуміла. Через відсутність духовності в людині людство котиться до катастрофи. Ні через соціальні форми життя, ні через технічні інновації порятунок для людини неможливий. Єдиний порятунок для людства пробудити, створити в людині нову, справжню духовність.

Звичайно, розроблене вчення Бердяєва про людину не є вичерпним, оскільки це погляд з однієї сторони, однієї людини (хоча вона і накопичила досвід попередніх поколінь). На мою думку з концепції Бердяєва потрібно взяти положення, які найбільше імпонують сучасному стану суспільства і поєднати їх з новітніми розробками зміни духовного середовища людини. І таким чином, не абсолютизуючи вчення М.О.Бердяєва створити „нову якість” людини, яка б поєднала в собі самодостатню, самоціннісну особистість, яка здатна до любові, свободи, творчості та реалізації самого себе без негативного впливу на інших і на оточуючий її світ.

Об’єктом даної роботи є життєвий шлях та філософська творчість М.О.Бердяєва, а також духовні витоки та еволюція філософських поглядів мислителя.

Предметом дослідження є проблема людини у філософській творчості російського філософа.

Мета – простежити особливості думки мислення щодо проблеми людини, визначити її місце у світі, показати взаємозв’язок основних положень мислителя щодо людини, її суті і призначення із новітніми здобутками сучасної епохи.

Завданням даної роботи є:

1) дати загальну характеристику філософії Бердяєва;

2) простежити екзистенціальні переживання людини у філософії російського філософа, розкрити питання свободи, вибору і відповідальності людини, а також проблему антроподіцеї у творчості М.О.Бердяєва.

У дослідженні використані такі методи наукового пізнання:

-загальнологічні методи (аналіз, синтез, дедукцію);

-загальнонаукові (структурний метод, метод сходження від абстрактивного до конкретного, історико-філософський метод).

Розділ І. Ідейні джерела філософської творчості М.Бердяєва.

1.1. Особистість М.Бердяєва: етапи життя і творчості.

І як філософ, і як людина Микола Бердяєв був досить цілісною особистістю, натурою, істинно творчою. Рух його душі був постійно спрямований на нове розуміння вільного духу в кожній мислячій істоті. В Росії він був менш відомий, ніж на Заході. Там його краще прочитали і зрозуміли високо розвинуті інтелектуали, що назвали Бердяєва „російським Гегелем ХХ століття” , „одним з універсальних людей нашої епохи” .Це був мислителів, що зумів зв`язати в єдине дух культури, історію двох цивілізованих систем –Сходу і Заходу, і що сказав про необхідність людської свободи більше ,ніж хто-небудь з російських чи зарубіжних філософів.

Микола Олександрович Бердяєв походив з давнього російського роду . Імена Бердяєвих зустрічаються і в літописах про штурм Смоленська в ХVІІ столітті ,і в придворних табель-календарях ,і в списках героїв 1812 року . Батько майбутнього філософа, штаб-ротмістр у відставці,представник дворянства, що займав посаду Київського земельного банку. Олександр Михайлович Бердяєв був одружений на княжні Аліні Сергієвній ,що була на пів француженка по матері-графині Шуазель-Гуфьє. Їх перший син Сергій став відомим поетом-сатериком.А друга дитина Микола народився на

п 'ятнадцять років пізніше,18 березня 1874 р. [26,439].

М.Бердяєв згадував про свою родину у своїй Автобіографії таким чином: „За своїм походженням я належу до світу аристократичного. Мої батьки належали до „світського” суспільства. В будинку у нас говорили головним чином по-французьки. Батьки мої мали великі аристократичні зв'язки, особливо в першу половину життя. В дитинстві мені було відомо, що мої батьки були друзями обер-гофмайстерини кн. Кочубей, яка мала великий вплив на Олександра ІІІ .Зі сторони батька я походив з воєнної сім ї. Всі мої

предки були генерали і георгієвські кавалери, всі почали службу в кавалергардському полку. Мій дід, М.Н.Бердяєв, був отаманом Війська Донського. Прадід, генерал-аншеф Н.М.Бердяєв, був новоросійським генерал-губернатором. Його листування з Павлом І було надруковано в

„Русской старине”. Батько був кавалергардським офіцером, але рано вийшов у відставку,посилився у своєму маєтку Обухові на берегу Дніпра,в Турецьку війну знову вступив у воєнну службу,потім на протязі 25 років був представником управління Земельного банку Південно-Західного краю” [18, 16].

„Мать моя была рожденная княжна Кудашева. Она была полуфранцуженка. Ее мать, моя бабушка, была графиня Шуазель. В сущности ,мать всегда была более француженка ,чем русская ,она получила французкое воспитание ,в ранней молодости жила в Париже ,писала письма исключительно по французьки и никогда не научилась писать грамотно по-русски; будучи православной по рождению, она чуствовала себя более католичкой и всегда молилась по французкому католическому молитвеннику своей матери [18,16 ].

Интересно, что у меня была бабушка монахиня и прабабушка монахиня. Мать моего отца, рожденная Бахметьева, была в тайном постриге еще при жизни моего деда. Бабушка моей матери, княгиня Кудашева, рожденная княжна Баратова, стала после смерти мужа настоящей монахиней” [18,18 ].

Дитинство Миколи було досить щасливим. Безпроблемне життя в багатій дворянській родині при люблячій няні Анні Іванівні, піклування батьків, поїздки з ними на закордонні курорти створювали ту особливу атмосферу, яка була присутня у більшості дворянських сімей. Отримавши домашню освіту ,що включала ,крім вивчення природничих наук і мистецтва, ще й іноземні мови, 14-й Микола був відданий в привілейований закритий навчальний заклад .З повагою до ратних заслуг предків хлопця записали в

пажі, але вступив він в київський Кадетський корпус ( з правом в будь-який момент перейти в петербургський Пажеський. Після шостого класу Бердяєв склав іспити на атестат зрілості і вступив одночасно на природничий та юридичний факультет Київського університету ім.Св.Володимира.

Початок навчання співпав з виникненням в Росії марксистських гуртків.

Членом одного з них – Центрального гуртка саморозвитку – став в 1895 р. і Бердяєв. Його наставником був сам Г.Плеханов, а майбутній більшовицький комісар А.Луначарський – товаришем по боротьбі .Згодом був перший арешт за участь в студентських демонстраціях. Вдруге Бердяєва заарештували 12 березня 1898 р.- за приналежність до Київського Союзу боротьби за звільнення робітничого класу. Виключений з університету і випущений із в' язниці під заставу 5000 рублів, Бердяєв в очікуванні вироку основний час присвячував публіцистиці. В 1899 р. він написав серйозну філософську статтю про німецького соціаліста Ф.А.Ланге і критичну філософію, яку опублікував в журналі „ DieNeueZeite”, що видавався К .Каутським .