Смекни!
smekni.com

Простий категоричний силогізм (стр. 1 из 3)

Контрольна робота

З дисципліни: “Логіка”

Зміст

Завдання

Теоретичне питання

Простий категоричний силогізм

Практичні завдання

Список літератури

Завдання контрольної роботи

ВАРІАНТ 1

Теоретичне питання:

Простий категоричний силогізм.

Задачі:

1. Доберіть поняття, відношення між якими можна зобразити у колах Ейлера таким чином:


2. Здійсніть обмеження та узагальнення таких понять: троянда, крадіжка, фінансист Васюта.

3. Визначте, чи правильно здійснено логічний поділ, і укажіть вид поділу: спектакль складався з двох актів; злочинці поділяються на повнолітніх та неповнолітніх; вищі навчальні заклади поділяються на університети та інститути.

4. Застосовуючи правила "логічного квадрату", установіть істинність суджень Е, О, А, якщо істинним є судження:

Деякі науки є простими.

5. Формалізуйте судження і складіть для нього таблицю істинності:

Н. і К. матимуть достатні аргументи для обґрунтування свого проекту, якщо вони проведуть відповідні консультації або залучать до співпраці досвідченого у цій галузі спеціаліста.

6. Зробіть безпосередні умовиводи засобом обернення, перетворення і протиставлення предиката з такого засновку:

Деякі слідчі не є юристами.

7. Визначте фігуру й модус силогізму і поясніть результат: Іванченко має право на відпочинок, так як він є громадянином України, а всі громадяни України мають право на відпочинок.

8. Наведіть приклад використання індуктивного методу єдиної схожості із практики роботи фірми.

9. Доведіть прямим методом тезу: Деякі з вулиць м. Сум знаходяться в аварійному стані.


1. Простий категоричний силогізм

Уперше систематичний розгляд теорії висновку дає Арістотель в «Аналітиках», вона отримала назву «силогістика».

Категоричним силогізмом називають дедуктивний умовивід, який складається із двох засновків і висновку, представлених судженнями виду: ASP, ESP, ISP, OSP.

Іншими словами, простий категоричний силогізм — це такий дедуктивний умовивід, в якому висновок здійснюється із двох категоричних суджень на основі співвідношення дескриптивних термінів.

Наприклад:

1.2. Будь-який умовивід (М) породжує нове знання (Р).Оскільки категоричний силогізм (S) належить до класу умовиводів (М), то
Отже, він (S) породжує нове знання (Р).

Аналізуючи наведений приклад категоричного силогізму, стає очевидним, що він за структурою складається із трьох термінів: S, М, Р.

Термін, що входить до висновку як його суб'єкт, називається меншим і позначається буквою S.

Термін, який виконує роль предиката висновку, називається більшим і позначається буквою Р.

Більший і менший терміни називаються крайніми.

Термін, що входить в обидва засновки, але відсутній у висновку, називається середнім і позначається буквою М.

Відповідно до назви термінів засновок, до якого входить більший термін, називається більшим.

Засновок, до якого входить менший термін, називається меншим.

У нашому прикладі більший засновок 1, а менший — 2. Виходячи із зазначеного, структуру силогізму можна записати у вигляді імплікації, де антецедентом буде кон'юнкція засновків, а консеквентом — висновок:

[А (М Р) Λ А (S M)]

A(S P).

Якщо розглядати структуру силогізму в залежності від розташування трьох термінів, то можливі чотирисхеми:

Ці схеми називають фігурами категоричного силогізму, тобто різновидами категоричного силогізму, які визначаються розташуванням середнього терміна.

Різновиди категоричного силогізму розрізняють за формами засновків і висновку. їх прийнято називати модусами категоричного силогізму.

При побудові категоричного силогізму дотримуються певних правил, які поділяються на:

а) загальні правила категоричного силогізму і

б) спеціальні правила фігур.

До загальних правил категоричного силогізму відносяться такі:

1. У простому категоричному силогізмі повинно бути лише три терміни.

2. Середній термін повинен бути розподіленим хоча б в одному з засновків.

3. Якщо крайній термін розподілений (або не розподілений) у засновку, то він повинен бути розподіленим (або нерозподіленим) у висновку.

4.

Якщо один із засновків заперечувальне судження, то і висновок буде заперечувальним судженням.

5. Якщо один із засновків часткове судження, то і висновок буде частковим судженням.

6. Із двох заперечувальних суджень висновок отримати не можливо.

7. Із двох часткових суджень висновок отримати неможливо.

Спеціальні правила фігур

Перша фігура:

1. Більший засновок — судження загальне.

2. Менший засновок — судження стверджувальне.

Друга фігура:

1. Більший засновок повинен бути загальним судженням.

2. Один із засновків — заперечувальне судження.

Третя фігура:

1. Менший засновок — стверджувальне судження.

2. Висновок — часткове судження.

Четверта фігура:

1. Якщо більший засновок — стверджувальне судження,
то менший повинен бути загальним судженням.

2. Якщо один із засновків — заперечувальне судження,
то більший засновок повинен бути загальним судженням.

Побудуємо доведення спеціальних правил.

Спеціальні правила фігур виводяться із загальних, а також із знання про розташування середнього терміна в засновках. Прикладом може служити доведення правил першої фігури.

Припустимо, що правила першої фігури неправильні, а правильні їх заперечення:

1. Більший засновок повинен бути частковим судженням.

2. Менший — заперечувальним судженням.

Якщо у результаті доведення цього припущення прийдемо до суперечності, то наше припущення відпаде як хибне, а істинним визнається твердження, що складає правила першої фігури.

Доведення:

- якщо приймаємо наше припущення, то висновком у силогізмі за першою фігурою буде заперечувальне судження (4 — загальне правило силогізму: скорочено — ЗПС);

- окрім цього, висновок буде частково-заперечувальним судженням OSP (по 5 — ЗСП);

- у заперечувальному судженні Р — розподілений;

- отже, більший термін буде розподілений і у засновку (З — ЗСП);

- оскільки більший і менший засновки заперечувальні, то висновок отримати неможливо (6 — ЗПС).

Таким чином, наше припущення неправильне і воно відпадає. Тоді коректними будуть названі правила першої фігури. Таким способом доводять правила решти трьох фігур.

Використовуючи ЗПС і спеціальні правила фігур, для кожної фігури можна вивести усі правильні модуси. У межах кожної фігури можливі 16 комбінацій засновків від чотрирьох видів суджень ASP, ESP, ISP, OSP:

AA EA IA OA
AE EE IE OE
AI II ОІ
AO EO 10 ОО

Перше правило виключає повністю комбінації 3 і 4 колонок. Варіанти 2 і 4 першої колонки суперечать першому правилу фігури.

Варіанти 2 і 4 другої колонки виключаються з розгляду за 6 — ЗПС.

Отже, залишаються комбінації АА, AI, EA, EI, із яких отримують модуси ААА, AІІ, EAE, ЕІО. Кожний модус має конкретне ім'я, що використовується як певний мнемонічний засіб: Barbara, Celarent, Darii, Ferio1.

Таким же чином можна вивести правильні модуси II, III, IV фігур. Із чотирьох фігур перша вважається найдосконалішою. Це зумовлено такими обставинами:

По-перше, тільки ця фігура дає у висновку всі чотири типи категоричних суджень.

Відповідні назви мають модуси II, III фігур: модуси II фігури — Cesare, Camestres, Festino, Baroco; модуси III фігури — Darapti, Disamis, Datisi, Felap-ton, Bocardo, Ferison; модуси ІУ фігури — Bramantip, Camenes, Dimaris, Fesapo, Fresison.

По-друге, в першій фігурі частковий випадок підводиться під загальне положення.

По-третє, тільки ця фігура дає у висновку висловлювання ASP, мовою якого формулюються закони науки.

Зважаючи на це, модуси першої фігури приймаються як основні, а модуси решти трьох фігур як похідні, які можна вивести із основних.

Спочатку обгрунтуємо коректність модусів першої фігури, а потім перейдемо до виведення модусів II, III, IV фігур.

Логічна коректність модусів першої фігури випливає із умов істинності суджень ASP, ESP, ISP, OSP.

Візьмемо модус А А А.

Спочатку припустимо, що засновки AMP і ASM — істинні, а висновок — ASP — хибний. Потім, відповідно до умови істинності загальностверджувального судження: якщо ASP — хибне, то у множині S знайдеться хоча б один індивід а, який не належить множині Р. Але за угодою, якщо ASM — істинне, то будь-який індивід множини S належить множині М (навіть і а). Однак, одночасна приналежність а до класу М і не приналежність до класу Р виключається в силу угоди про істинність засновку AMP. Тобто, все, що належить М (а М належить і індивід а), належить і Р. Таким чином, наше припущення про істинність AMP і ASM та хибність висновку ASP приводить до суперечності, чим і встановлюється логічна коректність модусу ААА.

Обгрунтуємо модус ЕАЕ.

Знову припускаємо, що засновки ЕМР і ASM — істинні, а висновок ESP — хибний. Якщо ESP — хибне, то за умовою істинності загальнозапечувального судження існує хоча б один індивід а множини S, який належить множині Р. За припущенням висновок ASM — істинний, отже, кожен індивід із S, в тому числі і а, належить М. Але приналежність предмета а множині Р і множині М виключається припущенням про істинність засновку ЕМР. Виходить, що припущення про істинність ЕМР і ASM та хибність ESP спростоване і цим самим визнається логічна коректність модусу ЕАЕ.