Финансовое право. Контрольная (стр. 5 из 6)

Другою функцією державного кредиту є регулююча функція. Вступаючи в кредитні відносини, держава впливає на стан кредитного обігу, рівень ставок на ринку грошей і капіталів, на виробництво і зайнятість. Свідомо використовуючи державний кредит як інструмент регулювання економіки, держава може проводити необхідну їй фінансову політику.

Таким чином, з юридичної точки зору державний кредит є суспільними відносинами, врегульованими правовими нормами, з приводу акумуляції державою тимчасово вільних грошових коштів юридичних та фізичних осіб на принципах добровільності, строковості та відплатності з метою покриття бюджетного дефіциту, регулювання грошового обігу та інвестування.

Форми державного внутрішнього кредиту

Нормативні акти України (Закони України “Про цінні папери і фондову біржу”, “Про державний внутрішній борг України”, “Про банки і банківську діяльність”, “Про Національний банк України”, “Про бюджетну систему України”, Указ Президента України “Про першочергові заходи по компенсації громадянам України втрат від обезцінення цінних паперів і грошових нагромаджень” від 15.06.94, Постанова Кабінету Міністрів України “Про випуск облігацій внутрішньої державної позики 1995 року” від 23.08.94, а також ряд інших) дають підстави виділити як самостійні наступні форми державного кредиту в Україні :

а) державні позики;

б) звернення частини заощаджень населення в державні позики;

в) використання коштів загальнодержавного позичкового фонду;

г) казначейські позики;

д) гарантовані позики.

Державна позика як форма державного кредиту характеризується тим, що тимчасово вільні грошові кошти населення, підприємств, установ та організацій залучаються на фінансування суспільних потреб шляхом випуску та реалізації облігацій, казначейських зобов”язань та інших видів державних цінних паперів. Серед останніх облігація – найпоширеніший вид цінних паперів. Воан символізує державне боргове зобов”язання та дає право її власнику після перебігу відповідного строку одержати назад суму боргу та поценти по ньому. Продаючиоблігацію, держава зобов”язується повернути суму боргу у визначений строк з процентами чи виплачувати проценти впродовж всього строку користування позичковими коштами, а після завершення вказаного строку повернути і суму боргу.

Держава встановлює номінальну вартість облігацій, яка позначається на облігації і виражає грошову суму, надану власником облігації державі в тимчасове користування. Ця сума виплачується власнику облігації в момент її погашення і на неї нараховуються проценти.

Наступним видом цінних паперів є казначейські зобов”язання . Кошти, що поступають від продажу облігацій, спрямовуються на поповнення бюджетного фонду, позабюджетних фондів або на інші спеціально визначені цілі. Кошти ж від реалізації казначейських зобов”язанб держави спрямовуються лише на поповнення прибутків бюджету. За облігаціями державних позик прибуток може виплачуватись у вигляді відсотків, виграшів або не виплачуватись взагалі (наприклад, за цільовими позиками). Умовами ж випуску казначейських зобов”язань передбачена виплата прибутку лише у вигляді процентів. Облігації можуть бути з обмеженим та необмеженим колом обігу серед юридичних та фізичних осіб, а казанчейські зобов”язання підлягають реалізації лише серед населення. Реалізовані серед юридичних і фізичних осіб облігації, казначейські зобов”язання та інші види державних цінних паперів складають разом форму державного кредиту – державну внутрішню позику.

З юридичної точки зору завжди цікавий суб”єктний склад учасників правовідносин в галузі державного кредиту. За цим критерієм позики поділяються на такі, що розхміщуються центральними та місцевими органами управління.

За ознакою власників цінних паперів – кредиторів – позики діляться на такі, що реалізуються:

а) лише серед населення;

б) лише серед юридичних осіб;

в) універсальні, призначені для розміщення водночас серед юридичних і фізичних осіб.

Залежно від форми виплати доходів позики поділяються на:

-процентні,

-виграшні,

-процентно-виграшні,

-безпрограшні,

-безпроцентні (цільові).

Власники боргових зобов”язань процентної позики одержують твердий прибуток щорічно шляхом оплати купонів або одноразово при погашенні позики шляхом нарахування процентів до номіналу цінних паперів, без щорічних виплат.

По виграшних облігаціях їх держателі отримують весь дохід у формі виграшів в момент погашення облігацій.

Безпроцентні цільові позики не передбачають виплату доходів з облігацій, але гпрпнтують одержання відповідного товару, попит на який поки що перевищує його пропозицію.

Органи місцевого самоврядування проводять цільові позики на будівництво доріг, проведення робіт з охорони довкілля, фінансування інших заходів, в яких зацікавлене населення адміністративно-територіальних одиниць.

Залежно від методів визначення доходів боргові зобов”язання поділяються на позики з твердим доходом та з плаваючим доходом.

За строками погашення позики поділяються на короткострокові (строк погашення до року), середньострокові (строк погашення до 5 років) та довгострокові (строк погашення понад 5 років).

Залежно від обов”язків позичальника твердо дотримуватись строків погашення позики, встановлених при його випуску позичкові кошти ще можуть поділятись на зобов”язання з правом дострокового погашення і без права дострокового погашення.

Розрізняють два варіанти погашення заборгованості – одноразово та частинами. Якщо позика погашується частинами, то залежно від розподілу суми боргу за строками погашення виділяється три варіанти:

позика погашається рівними частинами протягом певного строку;

наростаючими частками;

знижуючими частками.

Залежно від обігу на ринку цінних паперів державні позики поділяються на ринкові і неринкові. Ринкові позики вільно продаються і купуються. Вони є основними при фінансуванні бюджетного дефіциту. Неринкові позики не можуть вільно змінювати своїх власників.

Залежно від забезпечення боргових зобов”язань державні позики поділяються на заставні та незаставні. Заставні облігації забезпечуються чимось конкретним, наприклад, відповідними видами доходів чи майна. Такі облігації, як правило, випускаються місцевими органами влади. Незаставні облігації нічим визначеним не забезпечуються. В якості їх забезпечення виступає все майно держави чи відповідного органу місцевого самоврядування. Центральні органи управління, як правило, випускають незаставні облігації, їх надійність дуже висока і тому у кредиторів немає потреби в будь-яких додаткових гарантіях.

За методами розміщення державні позики поділяються на добровільні, примусові і такі, що розміщуються серед інвесторів за підпискою.

Облігації добровільних позик продаються і купуються банківськими установами, якщо інше не обумовлено умовами їх випуску.

Примусові позики розміщуються серед кредиторів в силу постанов уряду, якими передбачена сувора відповідальність за ухилення від купівлі облігацій.

Позики, що розміщуються серед населення за підпискою з відстрочкою платежа, формально є добровільними.

Також державні позики можуть бути облігаційними та безоблігаційними . Облігаційні позики супроводжуються емісією цінних паперів держави. Безоблігаційні оформляються підписанням угод, договорів, шляхом записів в боргових книгах і видачею особливих свідоцтв. В даний час безоблігаційні позики використовуються на міжурядовому рівні.

У тісному зв”язку з державними позиками перебуває інша форма державного кредиту, функціювання якої опосередковується Ощадбанком України – звернення частини заощаджень населення в державні позики. На відміну від першої форми державного кредиту, коли юоидичні і фізичні особи безпосередньо купують цінні папери за рахунок власних тимчасово вільних коштів, Ощадбанк України надає кредит державі за рахунок позичкових коштів. Наявність посередника між державою та населенням в особі Ощадбанку України та надання останнім позики державі за рахунок позичкових коштів без відома і тим більше без згоди їх реального власника дозволяє виділити ці відносини в якості особливої форми державного кредиту.

Запозичення коштів загальнодержавного позичкового фонду як форма державного кредиту характеризується тим, що державні кредитні установи безпосередньо передають частину кредитних ресурсів на покриття видатків уряду.

Казначейські позики як форма державного кредиту відображають відносини надання фінансової допомоги підприємствам і організаціям державної виконавчої влади за рахунок бюджетних коштів на умовах строковості, платності і зворотності.

Правовідносини полінії казначейських позик не є аналогом відносин банківського кредитування, оскільки на відміну від госпрозрахункових банківських структур органи державної законодавчої та виконавчої влади надають фінансову допомогу з інших причин та з іншою метою. Казначейські позики видаються на пільгових умовах за строками і нормою процента.

В окремих випадках уряд гарантує безумовне погашення позики, випущеної нижчестоящими органами влади і управління чи окремими господарюючими суб”єктами, а також виплату процентів по них. В цих випадках мова йде про умовний державний кредит – гарантовані позики. За гарантованими позиками уряд реально несе відповідальність лише у випадках неплатоспроможності позичальника.

Правовідносини України з іноземними державами і міжнародними

фінансово-кредитними організаціями в галузі державного кредиту