Смекни!
smekni.com

Фінансові активи. Визначення, види та властивості фінансових активів (стр. 1 из 3)

Східноєвропейський університет

економіки та менеджменту

Реферат

на тему: «Фінансові активи. Визначення, види та властивості фінансових активів».

2008-2009

План

1. Визначення і види фінансових активів.

2. Властивості фінансових активів.

3. Список використаної літератури.

1. Визначення і види фінансових активів

Фінансові активи є специфічними неречовими активами, які явля­ють собою законні вимоги власників цих активів на отримання пев­ного, як правило, грошового доходу в майбутньому. За допомогою фінансових активів здійснюється передавання фінансових ресурсів під тих, хто має їх надлишок, тобто від інвесторів, до тих, хто потребує інвестицій. Ціна на будь-який фінансовий актив встановлюється на рівні, що характеризує зрівноваження попиту й пропозиції на цей актив.

Тих, хто від свого імені випускає (емітує) фінансові активи і зобов'я­зується виконувати обов'язки, що випливають з умов їх випуску, нази­вають емітентами фінансових активів. Власників фінансових акти­нів називають інвесторами. Емітентами та власниками фінансових активів виступають суб'єкти фінансового ринку: держава в особі цен­тральних, місцевих органів влади та управління, юридичні особи і рід­ше фізичні особи. При цьому емітентами одних активів можуть бути тільки певні, визначені законом суб'єкти ринку, емітентом інших фінансових активів може виступати досить широке коло суб'єктів ринку. Наприклад, емітентами облігацій можуть виступати як держа­на, так і широке коло юридичних осіб, емітентом акцій може бути лише акціонерне товариство. Той чи інший суб'єкт фінансового рин­ку може виступати одночасно емітентом одних фінансових активів і власником інших. Так, комерційний банк, що емітував і розмістив на ринку власні акції, стає інвестором, придбавши облігації внутріш­ньої державної позики.

Стосовно зобов'язань емітентів щодо задоволення фінансових ви­мог інвесторів, то вважається, що найбільш надійним емітентом є дер­жава, оскільки завжди може виконати свої фінансові зобов'язання перед інвесторами, навіть у випадках, коли результатом такого вико­нання буде підвищення рівня інфляції або інші негативні явища в економіці країни.

Існує дві основні категорії фінансових інструментів, які суттєво відрізняються надійністю щодо отримання доходу — інструменти позики (облігації, векселі, казначейські зобов'язання тощо) та інстру­менти власності (акції).

Інструменти власності є безстроковими інструментами і засвід­чують пайову участь інвестора в статутному фонді емітента (акціонерного товариства), тобто характеризують відносини співввласності між даним інвестором та іншими учасниками акціонерного товари­ства; дають право їх власнику на отримання доходу у вигляді диві­дендів, право на частку майна товариства при його ліквідації.

Рис. Класифікація фінансових інструментів

Характерною рисою інструментів позики є те, що вони відобра­жають відносини позики між емітентом та інвестором і, як правило, пов'язані з виплатою доходу інвестору за надану емітентові позику. Крім того, вони характеризуються визначеним терміном обігу. До інструментів позики належать як кредитні інструменти, так і борго­ві цінні папери — облігації, векселі, казначейські зобов'язання, ощад­ні сертифікати тощо.

Зобов'язання за інструментами позики виконуються емітентом у першу чергу, а після цього, якщо є можливість, виконуються зобов'я­зання за інструментами власності.

Під похідними інструментами, або деривативами, розуміють ті фінансові інструменти, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з купівлею-продажем певних фінансових чи матеріальних активів. Ціни на похідні фінансові інструменти встановлюються залежно від цін активів, які покладені в їх основу і називаються базовими акти­вами. Базовими активами можуть бути цінні папери, процентні став­ки, фондові індекси, товарні ресурси, дорогоцінні метали, іноземна валюта та ін. Похідними фінансовими інструментами є ф'ючерсні, форвардні, опціонні угоди та свопи. Оскільки всі вони пов'язані з виконанням певних дій протягом визначеного періоду або у ви­значений момент у майбутньому, їх ще називають строковими уго­дами.

Одні зі строкових угод є обов'язковими до виконання, інші дають право виконати чи не виконати угоду. Одні орієнтовані на поставку активу, що лежить в основі угоди, інші практично ніколи не закінчу­ються реальною поставкою активу. Одні укладаються виключно на біржі, інші можуть бути як біржовими, так і позабіржовими. Стро­кові угоди для інвесторів та професійних учасників ринку виступа­ють ефективним механізмом страхування цінових ризиків і є висо­кодохідним об'єктом інвестування вільних фінансових ресурсів.

Залежно від механізму нарахування доходу фінансові інструмен­ти поділяють на інструменти з фіксованим та плаваючим доходом. До інструментів з фіксованим доходом належать облігації, інші боргові зобов'язання з фіксованими процентними виплатами, а та­кож привілейовані акції, за якими сплачується фіксований дивіденд. До інструментів з плаваючим доходом відносять боргові зобов'я­зання зі змінними процентними виплатами та прості акції, оскільки дивідендні виплати за ними наперед не визначені й залежать від роз­міру прибутку, отриманого підприємством протягом звітного періоду.

Реальна дохідність фінансових інструментів завжди коригується ринком. Дохідність інструментів, що перебувають в обігу на вторин­ному ринку, насамперед визначається ринковими процентними став­ками. При цьому дохідність фінансових активів з плаваючим дохо­дом безпосередньо коригується ставкою доходу, що змінюється відпо­відно до ринкових процентних ставок.

Дохідність інструментів з фіксованим доходом коригується зміна­ми в їх ринковій вартості. Так, при зростанні процентних ставок на ринку ринкова вартість боргових зобов'язань з фіксованим купоном зменшується, забезпечуючи інвестору вищий рівень доходу, ніж ку­понна ставка. При падінні процентних ставок на ринку ціни борго­вих зобов'язань із фіксованим купоном зростають, забезпечуючи інвесторам рівень доходу, нижчий від купонного. Проте в будь-яко­му разі дохідність фінансового активу, що перебуває в обігу на вто­ринному ринку, відповідає ринковій дохідності інших фінансових активів, що є в обігу в цей момент на ринку і мають такий самий ступінь ризику та термін обігу, як даний фінансовий актив.

2. Властивості фінансових активів

При прийнятті рішень щодо інвестування коштів учасник ринку аналізує основні характеристики фінансового активу. Якщо ці ха­рактеристики задовольняють певним вимогам, інвестор здійснює вкладення коштів, в противному разі для інвестування коштів виби­рається інший фінансовий актив. До основних характеристик фінансового активу належать термін обігу, ліквідність, дохідність, ризиковість, податковий статус, поворотність, подільність та ін. Деякі характеристики властиві тією чи іншою мірою всім фінансовим активам, деякі мають сенс лише для певних фінансових активів.

Терміном обігу фінансового активу називають відрізок часу до кінцевого платежу або вимоги ліквідації (погашення) фінансового активу. Залежно від терміну обігу фінансові активи поділяють на строкові та безстрокові. Фінансові активи, що мають обмежений термін обігу, називають строковими активами. Серед них виділя­ють короткострокові активи — з терміном обігу до 1 року, середньострокові — від 1 до 4—5 років та довгострокові — від 4—5 до 10 і більше років. Довгострокові фінансові активи з терміном обігу біль­ше 10 років також мають скінченний термін обігу. Так, у США ма­ксимальний термін обігу 100 років мають боргові зобов'язання, ви­пущені компанією Уолта Діснея в 1993 р., мінімальний термін обі­гу мають одноденні казначейські векселі.

Як правило, поняття строковості пов'язують з інструментами бор­гу, хоча існують боргові інструменти "до вимоги", коли кредитор має право вимагати повернення боргу в будь-який час (наприклад, ощадні депозити "до запитання"). Акції, що є інструментами власності, нале­жать до безстрокових фінансових активів.

Ліквідністю активу називають можливість швидкого перетворен­ня його на готівку без значних втрат. Поняття ліквідності насампе­ред пов'язують з фактом обігу активу на ринку незалежно від того, чи це державне боргове зобов'язання, облігація або акція. На високорозвинених фінансових ринках перебувають в обігу високоліквідні активи, на ринках, що перебувають на різних стадіях формування та розвитку, — часто знаходяться в обігу низьколіквідні та досить ри­зикові активи. Як правило, чим вищий ранг ринку, на якому має обіг фінансовий актив, тим більш ліквідним є цей актив. Різні категорії фінансових активів, що перебувають в обігу на одному ринку, мають різний ступінь ліквідності. Так, акції вважаються менш ліквідними, ніж облігації, довгострокові цінні папери — менш ліквідними, ніж короткострокові, корпоративні цінні папери — менш ліквідними, ніж державні. Найліквіднішими в багатьох країнах вважаються високонадійні державні цінні папери, які забезпечують інвесторам мінімаль­ний для певного ринку рівень доходу.

Дохід за активом визначається грошовими потоками за ним, тобто процентними, дивідендними виплатами, а також сумами, отримани­ми від погашення чи перепродажу фінансового активу іншим учас­никам ринку. Очікуваний грошовий потік за активом може бути більш або менш визначеним як у часі, так і за величиною, що обумовлюється невизначеністю обсягу та часу надходження окремих платежів. Для таких активів, як облігації з фіксованим купоном, ве­личина очікуваного грошового потоку досить визначена, для простих акцій — це менш визначена величина, оскільки майбутні дивідендні виплати залежать від результатів діяльності акціонерного товариства.