Гроші та грошовий обіг (стр. 7 из 8)
Вперше чеки з'явилися в обігу в XVI - ХVIІ століттях у Великобританії та Нідерландах. З розвитком кредитної системи вони отримали широке розповсюдження. Розрізняють три основні види чеків:
1. іменний – чек на певну суму без права передачі;
2. на пред'явника – чек без вказівки одержувача;
3. ордерний – чек на певну суму з правом передачі шляхом індосаменту на звороті документу.
У внутрішньому обігу чеки використовуються для одержання готівки в кредитній установі, як засіб платежу і обігу, а також в якості інструменту безготівкових платіжних розрахунків, ще здійснюються шляхом перерахувань по рахунках в кредитних установах. В міжнародних розрахунках використовуються банківські чеки для здійснення комерційних платежів, але в основному при платежах неторговельного характеру.
У відповідності з Положенням про чеки, затвердженим у 1921 р. в СРСР діяли два види чеків: розрахункові і грошові.
Розрахунковий чек – це письмове доручення банку здійснити грошовий платіж з рахунку чекодавця на рахунок чекодержателя, тобто вони використовувались для безготівкових платіжних розрахунків.
Грошові чеки служили для отримання підприємствами і організаціями готівкових коштів.
Швидке розширення чекового обігу після Другої світової війни вимагало зміни форм платежів. Науково-технічний прогресс, розвиток електронно-обчислювальної техніки сприяли появі у провідних зарубіжних країнах автоматизованих електронних апаратів для обробки чеків і ведення поточних рахунків. Електронні прилади і система зв'язку для здійснення кредитних і платіжних операцій (зарахування суми і списання коштів, перекази з рахунку на рахунок, нарахування відсотків, контроль за станом рахунку) шляхом передачі електронних сигналів без участі паперових носіїв сприяли виникненню електронних грошей. З їх допомогою відбувається переважна частина міжбанківських операцій.
Впровадження ЕОМ в кредитних установах створило умови для появи електронних грошей, які стали електронним еквівалентом готівкових грошей та є їх замінником.
Електронні гроші мають ряд особливостей в порівнянні з готівкою:
1) готівку у вигляді електронних грошей, як правило, не можна витратити, якщо ці гроші викрадені або втрачені;
2) після втрати, викрадення або знищення, одразу попередивши про це кредитну установу, можна отримати нові електронні гроші з відновленням первісного балансу;
3) електронні гроші можуть мати обмежений обсяг.
Користування електронними грошима здійснюється за допомогою електронного гаманця – будь-якої пластикової картки, або функції картки, що містить реальну цінність у формі електронних грошей, які власник вніс на рахунок в банку.
Банківська пластикова картка – це пластиковий ідентифікаційний засіб, за допомогою якого можна керувати банківським рахунком, тобто здійснювати оплату за товари, послуги та отримувати готівкові кошти. Таким чином, картка – це інструмент безготівкових розрахунків, тому її існування пов'язане з функціонуванням певної платіжної системи.
Платіжна система – це, по-перше, сукупність кредитних установ, які здійснюють розрахунки; по-друге, система взаємовідносин між учасниками, яка необхідна для виконання зобов'язань щодо розрахунків за допомогою карток; по-третє, сукупність нормативних, договірних, фінансових та інформаційно-технічних засобів, що регламентують порядок використання банківських платіжних карток.
За фінансово-економічним призначенням розрізняють кредитні картки і дебетові картки. В залежності від суб'єктів використання – пластикові картки особистого використання і корпоративні фінансові картки. В залежності від захищеності – звичайні пластикові магнітні картки, електронні (мікропроцесорні та лазерні) картки.
Широкомасштабне впровадження електронних грошей в сучасну систему розрахунків, як міжбанківську, так і банк-клієнт, клієнт-крамниця і так далі пояснюється тим, що цей вид кредитних грошей є ідеальним засобом розрахунку з наступних причин:
• фінансову пластикову картку зручно носити в кишені або гаманці;
• пластикова картка є відносно дешевим засобом;
• надійність;
• можливість забезпечення високого рівня захисту, необхідного для запобігання підробок та махінацій в фінансовому середовищі;
• деякі види фінансових пластикових карток, наприклад типу смарт-карта, можуть виконувати функції кредитних і дебетових карток одночасно.
3. ГРОШОВИЙ ОБІГ
3.1 Форми грошового обігу
Грошовий обіг являє собою рух грошових потоків у готівковій і безготівковій формі. Такий рух можливий завдяки тому, що в кого-небудь є надлишок грошей (пропозиція), а хтось відчуває потребу (пред'являє) попит. Грошовий обіг обслуговує потік товарів, робіт і послуг, і саме через нього матеріалізується функціонування фінансової системи (нагромадження і перерозподіл ресурсів). Адже неможливо заплатити військовому грошове утримання, а вчителю заробітну плату частиною продукції великого тракторного заводу - платника податків. Він сплачує податки в грошовій формі, у грошовій же формі ці засоби надходять у бюджет, і в такій же формі надходять військовому і вчителю. Тому грошовий обіг - це кровоносні судини для фінансової системи.
Грошовий обіг має дві основні форми: готівкову і безготівкову.
Готівковий грошовий обіг - це рух готівки, тобто банкнот від одного власника до іншого. Готівковий обіг найбільш трудомісткий і найменш захищений процес перерозподілу благ. Уявимо собі заводи, що розраховуються за багатомільйонні кредити банкам і постачальникам (відстрочки в оплаті), відправляючи їм вагони купюр. У готівково-грошовому обігу закладені обмеження (для зручності і практичності) для господарюючих суб'єктів. Разом з тим, готівково-грошовий обіг в меншому ступені піддається контролю з боку держави, тому у визначених випадках більш бажаний для господарюючих суб'єктів. Усвідомлюючи це, держава встановлює певні обмеження на готівковий обіг, що стосується, в основному граничних сум розрахунків готівкою і термінів збереження готівки в касі підприємства.
Безготівковий грошовий обіг - це рух електронних грошей, тобто записів на рахунках. Безумовно, розвинений безготівковий обіг можливий лише при розвиненій банківській системі, коли швидкість, гарантія проходження платежів, якість супутніх послуг, - усе надає настільки більші зручності в порівнянні з готівковим обігом, що відбувається відмова від готівкового обігу. Основними інструментами безготівкового обігу є цінні папери (векселя, чеки), а також кредитні картки. Особливо важливий такий показник як швидкість обороту засобів. Справа в тому, що чим більша кількість товарів і послуг, тим більше потрібно грошей для їхнього обслуговування. Кількість же грошей можна регулювати не тільки випуском нових грошей (емісія), а прискоренням обороту існуючих.
3.2 Закон грошового обігу. Грошові агрегати
Грошовий обіг не є простим повторенням обігу товарів і підпорядковується своєму специфічному закону. Сутність його полягає в тому, що протягом даного періоду для обігу необхідна лише певна, об'єктивно обумовлена маса купівельних і платіжних засобів. Якщо формалізувати суть цього закону, то вона може бути виражена рівнянням:
Мф = Мн (3.1)
де Мф - фактична маса грошей в обігу,
а Мн - об'єктивно необхідна для обігу їх маса.
Якщо Мф перевищує Мн - значить в обігу з'явилися зайві гроші, і навпаки, якщо Мф менше від Мн - їх нестача.
Найскладнішим питанням у розумінні закону грошового обігу є трактування величини Мн. Це пояснюється значною різноманітністю форм грошей, що є в обігу, та багатофакторністю формування їх маси.
Закон грошового обігу був сформульований К. Марксом у його фундаментальній праці "Капітал". Він виражається наступною формулою:
(3.2)М - кількість грошових знаків, необхідних в даний момент для обігу;
Ц - сума цін товарів, що підлягають реалізації;
В - сума цін товарів, платежі по яких виходять за рамки даного періоду;
П- сума цін товарів, проданих у минулі періоди, терміни платежів по яких наступили;
ВП- сума взаємопогашених платежів;
V - швидкість обороту грошової одиниці.
Залежність рівня цін від грошової маси визначається формулою Фішера:
MV = PQ (3.3)
P - ціна товару;
Q - кількість товарів, пропонована на ринку.
Так, якщо відомо загальна кількість товарів на ринку країни і ціни, по яких вони продаються, то можна прорахувати необхідну кількість грошей в обігу.
Рівняння Фішера показує, що, якщо ціни на товари в країні ростуть, то необхідно збільшувати масу грошей у обороті. У противному випадку виникне дефіцит грошей. Така ситуація мала місце в Україні в 1993 році, коли в результаті лібералізації цін, вони різко підвищилися, а держава не встигла привести у відповідність з ними грошову масу. У цій ситуації влада змушена вводити більш великі купюри.
Для аналізу кількісних змін грошового обігу на визначену дату і за визначений період, а також для розробки заходів по регулюванню темпів збільшення об’єму грошової маси використовують спеціальні показники, або як їх ще називають – грошові агрегати: М0, М1, М2, М3, L, які групують різні платіжні і розрахункові засоби за ступенем їх ліквідності, причому кожен наступний агрегат включає в себе попередній.