ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА ПРАВА
КАФЕДРА ФІНАНСІВ ТА БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ
Дипломна робота
СПЕЦІАЛІСТА
ФІНАНСУВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНУ(НА ПРИКЛАДІ БАБУШКІНСЬКОГО РАЙОНУ)
Студентки: Еременко Світлани Миколаївни
Спеціальність: 7.050104 “Фінанси”
Керівник дипломної
Роботи: Бикова В.Г., к.е.н.,доцент
Дніпропетровськ
2008 рік
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ ФІНАНСУВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ СФЕРИ В УКРАЇНІ
1.1 Необхідність державного регулювання розвитку соціальної сфери в Україні
1.2 Структура видатків місцевих бюджетів на соціальну сферу в розрізі галузей та видів діяльності
1.3 Фінансування соціальної сфери з місцевих бюджетів у відповідності з Бюджетним Кодексом України
1.4 Проблеми забезпечення соціальної спрямованості бюджету
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ВИДАТКОВОЇ ЧАСТИНИ БЮДЖЕТУ НА СОЦІАЛЬНУ СФЕРУ НА ПРИКЛАДІ БАБУШКІНСЬКОГО РАЙОНУ М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА
2.1 Аналіз планування видатків на соціальну сферу по місцевому бюджету
2.2 Аналіз видатків на соціальну сферу по галузях і економічному
призначенні
2.3 Аналіз порядку фінансування видатків на соціальну сферу по Бабушкінському району м.Дніпропетровська
2.3.1 Фінансування освіти у контексті соціальних видатків
РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ФІНАНСУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ
3.1 Вдосконалення методики планування видатків на соціальну сферу з місцевих бюджетів
3.2 Додаткові ресурси зміцнення фінансової бази місцевих бюджетів, як засіб вирішення соціальних проблем регіону
3.3 Напрямки реформування структури соціальних видатків та підвищення ефективності використання видаткової частини місцевих бюджетів
ВИСНОВКИ
ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ДОДАТКИ
ВСТУП
Ключовими моментами забезпечення соціальної спрямованості бюджетної політики є комплексна реформа соціальної сфери, що передбачає, по-перше, взаємопов’язані зміни управління соціально-культурними галузями з істотним збільшенням обсягів фінансування, які мають бути синхронними в методологічному і в хронологічному аспектах; і, по-друге, перенесення акцентів політики доходів із соціального захист непрацездатних верств суспільства на працююче населення.
Не можна надалі зводити увесь соціальний захист лише до соціального захисту непрацездатних верств населення. У такому разі частину ВВП слід проводити через бюджет, що провокуватиме його соціальне перенавантаження.
Для цього необхідно:
- по-перше, розробити концепцію реформи та відповідних механізмів її реалізації, зокрема, із запровадженням пілотних проектів в усік галузях: освіті, охороні здоров'я, культурі і т.п.
- по-друге, розробити та затвердити в повному обсязі систему державних соціальних стандартів відповідно до закону України про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії. За останніми даними ці стандарти знаходяться в процесі розробки, а вже розроблені - просто переписані зі стандартів радянських часів.
- по-третє, забезпечити випереджаюче, порівняно з ВВП, зростання заробітної плати та поступове підвищення всіх мінімальних стандартів, але зростання мінімальної заробітної плати має випереджати темпи зростання інших мінімальних стандартів кожного періоду часу. Мінімальна заплата має бути вище за мінімальну пенсію, мінімальні допомоги.
Слід домогтися того, щоби прожитковий мінімум встановлювався в межах закону про бюджет.
Бажано запровадити моніторинг соціальної спрямованості бюджетної політики на основі розроблених критеріїв та індикаторів, причому цей моніторинг потрібно публікувати з поясненнями, з аналітичними записками.
Варто підкреслити, що соціальна спрямованість бюджетної політики визначається не стільки сумами, які виділяються на фінансування соціальної сфери, скільки тим, куди ці суми спрямовуються. Скільки б в соціальну сферу не вкладати грошей, вона всі їх використає. Наприклад, на освіту можна спрямовувати скільки завгодно коштів, але якщо за рахунок цих коштів буде фінансуватися лише елітна освіта, або якщо кошти, які виділяються з бюджету на охорону здоров'я, витрачати на підтримку елітних медичних закладів, якщо і надалі в селі утримуватимуться школи, в яких навчається 5 дітей, то про яку ефективність і соціальну спрямованість бюджетної політики може вестися мова.
Суми, які витрачаються на фінансування, відіграють роль лише допоміжних індикаторів. Витрачається недостатньо коштів на соціальну сферу, але якщо вони витрачатимуться без зміни системи управління соціальною сферою, будь-яке сумління буде марним. Кошти витрачаються не на фундаментальну науку, а переважно на освіту, охорону здоров'я і соціальний захист. Кожна послуга коштує певну суму грошей, і якщо лікарняні послуги коштують не стільки, скільки бюджет на них виділяє, то peштy хтось має доплачувати. Або плата здійснюється прозоро і офіційно, або не прозоро і невідомо за якими тарифами. Це робить держава або страхова компанія чи населення, або це робиться в тіньовому секторі. Виділяються кошти на соціальну сферу у такому обсязі , як того вона потребує, але кошти надходять безсистемно і нерівномірно.
Один з фундаторів соціальної економіки Кейнс в своїй роботі "Кінець політики невтручання держави в економіку"...підкреслював: "Важливо, щоби уряд не робив те, чим уже займаються приватні особи, немає різниці чи трохи краще, чи трохи гірше уряду це вдається, держава має братися за те, чого на цей час не робить ніхто інший". Це означає, що держава не повинна сама надавати всі соціальні послуги. Її завданням є фінансування і контроль за якістю. Відповідно левову частку надання соціальних послуг можна передати до приватного сектора, розміщуючи державне замовлення і фінансування.
Відповідно до цього посилки у сфері освіти необхідно зробити цілий ряд послідовних кроків. Високопрофесійна підготовка населення є пріоритетом державної соціальної політики будь-якої держави. Стратегія соціально-економічного розвитку України передбачає істотне підвищення якості освітнього потенціалу її населення.
Якщо держава зацікавлена в інвестиціях, то має забезпечити кваліфіковану робочу силу, інакше інвестиції не надійдуть. Але якщо інвестицій не буде і зарплата буде низькою, то ця кваліфікована робоча сила поїде за кордон, і ми зі свого бюджету, зі своїх податків будемо фінансувати економіку інших країн. Результати аналізу соціальної стратифікації населення економічно розвинутих країн свідчать про те, що найвищий рівень освіти і кваліфікації є нині основним чинником конкурентоспроможності на ринку праці та високих заробітків з метою входження до середнього класу та еліти суспільства.
Наявністьбагатьох дискусійних питань і програм у дослідженні механізму реалізації соціальних видатків і гарантуванні мінімальних стандартів життя, а також об’єктивна необхідність реалізації цих питань в економіці перехідного періоду зумовили вибір теми магістерської роботи.
Об’єктом дослідження у роботі є процес здійснення видатків на соціальні цілі в Бабушкінському районі м. Дніпропетровська.
Предметом дослідження є організаційно – фінансовий механізм забезпечення видатків на соціальні потреби.
Метою дослідження є підвищення ефективності використання видатків на соціальне забезпечення.
Згідно з метою дослідження в роботі були поставлені до вирішення такі завдання :
- виявлення фінансових спроможностей системи фінансування соціально-культурної сфери, а також деструктивних процесів і форм, що обмежують можливості забезпечення життя населення на рівні, не нижчому від прожиткового мінімуму;
- обґрунтування методичних основ формування соціального бюджету;
- економетричне моделювання факторів, які впливають на обсяги видатків бюджету Бабушкінського району.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРИТИЧНІ ОСНОВИ ФІНАНСУВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ-СФЕРИ В УКРАЇНІ
1.1 Необхідність державного регулювання розвитку соціальної сфери в Україні
Важливим показником, що характеризує діяльність держави в умовах ринкової економіки, є так звана державна квота - питома вага сукупних витрат держави у ВВП. Цей показник визначає місце держави в системі ринкових відносин і певною мірою тип ринкової моделі країни. Сама ж структура видатків держави та їхня частка у ВВП є індикаторами пріоритетності тієї чи іншої функції держави.
На сьогодні найбільшу питому вагу в бюджетах демократичних країн мають видатки на соціальні потреби, що свідчить про виняткову роль соціальної функції держави.
Розгалужена система соціальних зобов'язань стала однією з перших ознак цивілізованості суспільства, невід’ємним його атрибутом. Соціальні витрати держави стали одним із важливих факторів, які визначають рівень життя населення й добробут найменш забезпечених його верств.
Соціальний сектор як збірне поняття включає в себе політику та програми в таких сферах, як зайнятість і безробіття, підтримання достатнього життєвого рівня населення, охорона здоров'я, освіта й навчання. Соціальні видатки посідають чільне місце в структурі видатків держави. На стан соціальної сфери впливають загальна ситуація у країні, рівень податкових надходжень, зміни в доходах населення, зміни в його структурі й рівні бідності. Її слід розглядати як частину економіки, фінансів, як систему, орієнтовану на конкретного споживача.
В Україні діяльність держави в соціальній сфері має надзвичайно важливе значення для життя суспільства. Це зумовлено як різким падінням доходів переважної більшості населення при переході до ринкової економіки, так і традиційною орієнтацією громадян на одержання соціальних послуг саме від держави [9].
Обмеженість ринкових методів забезпечення гідного рівня життєдіяльності людини створює об’єктивні умови для державного втручання з метою досягнення зростання суспільного добробуту. У науковій літературі добробут суспільства розглядається як основа реального стану соціальних груп та індивідуумів у соціально-економічній структурі суспільства. Умови ринкової економіки виявляють різноманітні форми нерівномірного розподілу соціальних благ як стосовно отримання, так і стосовно використання доходів та послуг, а також суб'єктивне ставлення щодо міри задоволення потреб, рівня добробуту кожного члена суспільства. Де проходить межа між ефективним (тим, що підвищує добробут) та неефективним втручанням держави, залишається предметом гострих дискусій і суперечок, оскільки у багатьох випадках таке втручання заважає оптимальному розподілові доходів для зростання добробуту населення.