МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ПВНЗ «Європейський університет»
Житомирська філія
Кафедра «Фінанси»
Контрольна робота
З дисципліни «Фінансовий ринок»
на тему «Характеристика цінних паперів»
Житомир – 2011
Зміст
Вступ
1. Ринок цінних паперів
2. Цінні папери як об’єкт операцій на ринку. Цінні папери як об’єкт операцій на ринку
3. Формування курсової вартості цінних паперів
Список використаної літератури
Додатки
Вступ
Розвиток вітчизняного ринку має свої характерні особливості, пов'язані з реформуванням форм власності в суспільстві. У процесі приватизації з 1992 по 1998 рік понад 60,5 тис. підприємств змінило форму власності, в тому числі 9,5 тис. - шляхом перетворення у відкриті акціонерні товариства, що становить 16 відсотків від загальної кількості приватизованих товариств в Україні.
Аналізуючи процес реформування системи власності шляхом приватизації, можна вивести таку закономірність:
У 1991-1993 роках уряд започаткував на основі Української фондової біржі створення національної централізованої системи організованої торгівлі цінними паперами, реєстрації прав власності і забезпечення обігу цінних паперів. Комісія вже видала дозволи на діяльність п'яти спеціалізованих бірж та Позабіржовій фондовій торговельній системі (ПФТС).
Починаючи з 1994 року держава все більше й більше позбавляється функцій безпосереднього управління підприємствами, але водночас з кожним роком посилюється і потреба у державному регулюванні ринку цінних паперів. Його розвиток також має свої особливості, оскільки відбувається одночасно з проведенням ринкових реформ та пошуком оптимальних методів державного регулювання економікою в цілому.
Кооперативний ринок зразка 1995-1996 років був ринком акцій державних підприємств, що приватизуються. Тому зусиллями Комісії досить швидко створена мережа реєстраторів власників іменних цінних паперів та нормативна база їх функціонування. Але цей процес був ускладнений виникненням так званих "кишенькових" реєстраторів, які опосередковано створені емітентами і повністю ними контролюються, що не повною мірою дозволило реалізувати концепцію створення інституту незалежних реєстраторів.
Значним недоліком вітчизняного ринку є і відсутність такого поширеного на світових фінансових ринках інструменту, як корпоративні облігації. Якщо протягом 1996-97 років було зареєстровано випусків облігацій підприємств на загальну суму 117,1 млн. грн., то в 1998 р. таких випусків зареєстровано лише на суму 8,19 млн. грн.
Найбільша питома вага випуску цінних паперів припадає на акції приватизованих підприємств. Це пояснюється продовженням процесів приватизації та корпоратизації державних підприємств: нині в Україні налічується 35,5 тис. акціонерних товариств, в тому числі 23,5 тис. закритих, загальний обсяг емісій акцій, зареєстрованих Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, становить майже двадцять мільярдів гривень.
Із загального обсягу випуску акцій у минулому році лише 21 відсоток припадає на реально залучені кошти, а інші 79 - емісії при здійсненні корпоратизації та акціонуванні державних підприємств, а також збільшення статутного фонду підприємства в результаті індексації основних фондів. Тобто "масова приватизація" не вирішила їхніх економічних завдань - надходження інвестицій та формування "ефективного" власника. Склалася ситуація, коли підприємства, що були приватизовані за ПМС та КС, маючи тисячі акціонерів, не мають перспектив щодо розвитку через скрутне фінансове становище і часто через неспроможність керівництва працювати в нових ринкових умовах.
Прийняття і введення в дію в січні 1998 року Закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" викликало необхідність приведення професійними учасниками фондового ринку своєї діяльності у відповідність до його норм.
Саме існування Національного депозитарію є ознакою економічної цивілізованості та гарантованого захисту прав власності, що збільшує привабливість країни для вітчизняних та іноземних інвесторів.
Але якщо враховувати, що Національний депозитарій України відповідно до законодавства є системоутворюючим елементом Національної депозитарної системи, який забезпечує стандартизацію документообігу, кодифікацію цінних паперів і міжнародні зв'язки з депозитаріями інших держав, то стає зрозумілим, що створення Національної депозитарної системи України мало б передувати приватизації, чи, як мінімум, збігатися з її початком. Позаяк це своєчасно не було зроблено, єдиним виходом з ситуації, що склалася, є прискорення процесу створення Національної депозитарної системи України і розв'язання проблеми випуску і забезпечення обігу повноцінних паперів (в документарній та бездокументарній формах) в процесі завершення приватизації.
Нині в Україні налічується понад 35 мільйонів власників акцій приватизованих підприємств. Населення, якому традиційно притаманне підвищене почуття соціальної справедливості, покладає надії не тільки на розвиток державою різноманітних форм інвестування як засобу збільшення грошових заощаджень, а й на забезпечення захисту своїх фінансових вкладень. Відновлення довіри населення до держави і фондового ринку є необхідною умовою соціальної підтримки курсу ринкових реформ та забезпечення соціальної стабільності в суспільстві. На цих засадах і була започаткована державна політика регулювання ринку цінних паперів в Україні.
На фондовий ринок, як на складову частину фінансового ринку держави, звичайно, впливають кризові процеси, які мають місце в економіці. Проте, незважаючи на погіршення інвестиційного клімату, фондовий ринок продовжує свій розвиток.
ринок папери вартість акціонер
1. Ринок цінних паперів
Ринок цінних паперів – це специфічна сфера ринкових відносин, де об’єктом операцій є цінні папери. На ньому здійснюється емісія, купівля-продаж цінних паперів, формується ціна на них, врівноважуються попит та пропозиція.
Через ринок цінних паперів (РЦП) акумулюються грошові нагромадження кредитно-фінансових інститутів, корпорацій, підприємств, держав, приватних осіб і спрямовуються на виробниче та невиробниче вкладення капіталів. Як і будь-який інший ринок, РЦП складається з попиту, пропозиції та ціни, що їх врівноважує. Попит створюється компаніями і державами, яким не вистачає власних доходів для фінансування інвестицій.
Підприємства та уряди виступають на РЦП чистими позичальниками (більше займають, ніж позичають), а чистим кредитором є населення, приватний сектор, у якого за різними причинами доход перевищує суму витрат на поточне споживання та інвестиції в матеріальні активи (головним чином, житло, нерухомість).
Завдання РЦП – забезпечити якомога повніше та швидке перетворення заощаджень в інвестиції за ціною, яка б задовольняла обидві сторони. Вирішення цього завдання неможливе без участі посередників, які діють на даному ринку, – брокерів та інвестиційних дилерів. Тільки вони знають, в якому стані знаходиться ринок цінних паперів, коли, на яких умовах та які цінні папери доцільніше випускати.
Брокер зводить продавця з покупцем цінних паперів, отримуючи за це комісійні, а інвестиційний дилер, крім того ще купує цінні папери на своє ім’я та за свій рахунок, щоб потім їх перепродати (принципові операції). Виручка від перепродажу складає його прибуток.
Таким чином, суб’єкти операцій на ринку цінних паперів – це емітенти цінних паперів, інвестори (покупці) та посередники при укладанні угод. В ролі емітентів виступають компанії, товариства, підприємства та держава в особі уряду і місцевих органів управління. Відповідно й ринок цінних паперів можна поділити на ринок цінних паперів, що випускаються юридичними особами, та ринок державних цінних паперів.
Важливу роль на ринку цінних паперів та, зокрема, на ринку державних цінних паперів відіграє центральний банк. Разом з міністерством фінансів (казначейством) він вирішує питання про доцільність випуску нових боргових зобов’язань, визначає умови їх обігу, розробляє заходи щодо забезпечення сталого курсу державних цінних паперів. Крім того, центральний банк, здійснюючи операції з цінними паперами на відкритому ринку, впливає на розмір резервів комерційних банків і таким чином на стан кредиту та грошового обігу. Він купує цінні папери, коли дотримується курсу на стимулювання кредитної діяльності комерційних банків та ринку в цілому, і продає цінні папери, коли має намір обмежити активність банків.
Різноманітні операції з цінними паперами здійснюють комерційні банки. Вони виконують роль інвесторів і купують цінні папери для власного портфеля, беруть участь у первинному розповсюдженні щойно випущених паперів серед покупців, виступають посередниками при перепродажу цінних паперів, виконують операції з цінними паперами за дорученням клієнтів, видають позики під заставу цінних паперів.
Залежно від стадії обігу цінних паперів розрізняють первинний та вторинний ринок.
Первинний ринок цінних паперів – це ринок, на якому розміщуються вперше випущені (емітовані) цінні папери, відбувається мобілізація капіталів корпораціями, товариствами, підприємствами і запозичення коштів ними та державою.
Розміщення цінних паперів на ринку може здійснюватися:
- безпосередньо їх емітентом;
- через посередників;
- на аукціонах.
Розміщення цінних паперів на ринку безпосередньо емітентом (прямий продаж) відбувається дуже рідко і головним чином тоді, коли емітент не тільки добре відомий, а й має зв’язки з можливими покупцями. Зокрема, прямий продаж набув поширення на ринку корпоративних облігацій у вигляді продажу їх безпосередньо інституційним інвесторам без публічного оголошення та відкритої передплати, а також без попередньої купівлі облігацій інвестиційним дилером. Прямий продаж дає можливість корпораціям уникнути витрат, пов’язаних із складною процедурою публічних випусків та оплатою послуг дилерів, і крім того, уникнути розголошення. Найпоширеніший спосіб розміщення цінних паперів – через посередників, інвестиційних дилерів, що мають великий досвід проведення операцій на ринку.