Смекни!
smekni.com

Проблеми та перспективи розвитку податку на додану вартість в Україні (стр. 13 из 29)

Підсумовуючи вищесказане, можна зробити висновок, що наявність суттєвих недоліків у відшкодуванні податку на додану вартість вимагає здійснення термінових заходів для стабілізації ситуації, а саме:

-вдосконалення законодавчої бази, зокрема усунення суперечливих норм законодавства про ПДВ та систематизування величезної кількості нормативних актів про ПДВ;

- паралельно з удосконаленням законодавства необхідно проводити автоматизацію роботи податкових органів та впроваджувати електронний варіант подання звітності підприємствами (див. Рис.3.4);

- для прискорення процедури відшкодування ПДВ доцільно застосовувати сучасні інструменти фінансового ринку, зокрема за інструменти банківських і страхових організацій.

3.2 ПДВ в системах оподаткування європейських країн

Звичайно фінансову піраміду оподаткування називають "мультиплікацією" (множенням), що виникає у випадках, коли сума податку, заплаченого виробником на попередньому етапі переробки продукції, знову виплачується наступними виробниками на кожному новому етапі продажу.Така схема накручування подвійного, потрійного й т.д. стягнення податку - мультиплікація – може виникнути за умови використання моделі податку з обігу.Саме таким він був серед основних податків у СРСР.Очевидно тому, багато хто з політекономів пропонують повернутися сьогодні до цієї моделі [45].


Рис.3.4. Функціональна схема автоматизації формування загального реєстру податкових накладних в Україні [66]

Взагалі, податкова піраміда спотворює ринок, тому що зменшує доходи економічних агентів (суб'єктів господарювання, домашніх господарств, а потім і держави), стискаючи в такий спосіб споживання в національній економіці, стаючи гальмом розвитку.

Із цієї причини уряди розвинених країн перейшли на модель ПДВ, що виникла в Європі в другій половині XX століття й дає можливість виробникові стягувати податок не з усією суми реалізованої продукції, а тільки із суми доданої вартості, що дозволяє уникати мультиплікації.

Найбільш перспективним з погляду фінансування бюджету у діяльності Європейського Співтовариства (ЄС) є податок на додану вартість. Наявність ПДВ у податковій системі держави - обов'язкова умова його приєднання до Співтовариства, тому що фінансові надходження від податку на додану вартість становлять одне з основних джерел формування бюджету ЄС. Доходи, що надходять у бюджет ЄС від податку на додану вартість, являють собою встановлену рішенням Ради єдину процентну надбавку до ставки ПДВ у державах – членах [27].

Незважаючи на величезне фіскальне значення даного податку, не можна заперечувати його регулюючий вплив на економіку. Через механізм обкладання ПДВ і, зокрема, через систему побудови ставок він впливає на ціноутворення й інфляцію, тому що фактично збільшує ціну товару на суму податку. Безумовно, відкритим залишається питання про позитивну сторону цього впливу, тому що збільшення ціни сприяє розвитку інфляційних процесів. З іншої сторони ПДВ не сильно перешкоджає розвитку виробництва, оскільки дійсним його платником стає не виробник, а споживач. Із психологічної точки зору цей податок, на відміну від прибуткового, у меншому ступені впливає на стимули до праці, торкаючись видатків населення, а не доходи. Таким чином, кінцевий споживач, сплачуючи ціну за товар, не зауважує її завищення на суму податку, тоді як відрахування з доходів прибуткового податку більше відчуємо. За допомогою застосування пільг на окремі види продукції або конкретні операції, а також пільг, надаваних тим або іншим платникам, держава має можливість стимулювати розвиток і здійснювати підтримку соціально значимих видів діяльності (утворення, охорона здоров'я, наука, культура й ін.), стимулювання експорту вітчизняних товарів за кордон.

Нарешті, за допомогою багаторазового обкладання ПДВ всіх стадій виробництва продукції, робіт і послуг досягається рівність всіх учасників ринку, а держава одержує можливість здійснювати більше повний контроль і оперативне керування фінансово - господарською діяльністю суб'єктів.

Маючи у своєму розпорядженні повну й точну інформацію, одержуваної з бухгалтерської звітності, державні фінансові й податкові органи можуть здійснювати більше точне планування доходів бюджету.

Ще в другій половині 1960-х років ПДВ негативно сприймався урядами країн Організації економічного співробітництва й розвитку (ОЕСР): до 1967 року тільки дві держави ОЕСР мали у своїй податковій системі розглянутий податок — Франція(частковий ПДВ) і Фінляндія (ПДВ вводився на регіональному рівні). Інші держави ОЕСР або не мали загальних податків на споживання (Японія й Туреччина), або стягували одноступінчасті, або каскадні податки із продажів виробника, оптового або роздрібного продавця. Тим часом, уже в 1995 році спостерігалася зворотна ситуація: з 24 держав ОЕСР тільки дві країни (Канада й США) стягували податок з роздрібних продажів, одна держава (Австралія) — податок з оптових продажів, причому в Канаді з 1991 року співіснують ПДВ і податок з роздрібних продажів, в інших країнах як основний податок на споживання стягувався податок на додану вартість [29].

Рух убік введення ПДВ бере свій початок із двох джерел: по-перше, європейські країни-учасниці Римського договору (Бельгія, Франція, ФРН, Італія, Люксембург, Нідерланди) на момент підписання стягували каскадні загальні податки із продажів, що створювало масу незручностей особливо у зв'язку з деякими зобов'язаннями, узятими на себе в рамках договору, і в проміжку між кінцем 1960-х і початком 1970-х всі ці держави замінили податки із продажів на ПДВ. По-друге, уряди скандинавських країн, плануючи поступовий ріст державних соціальних видатків, бачили в податку на додану вартість потенційне джерело додаткових доходів у порівнянні з одноступінчастими податками, що стягувались, з оптових (Данія) або роздрібних продажів (Норвегія й Швеція). Одночасно з небажанням збільшувати надходження за рахунок податків на доходи фізичних осіб, це привело до переходу цих держав на багатоступінчасте обкладання доданої вартості між 1967 і 1970 роками [27].

Протягом 1970-х років Великобританія й Ірландія побажали вступити в Європейське Співтовариство, обов'язковою умовою для чого було введення ПДВ. Ці держави, а також Австрія, приєдналися до країн, що застосовують ПДВ, в 1972-73 рр.

В 1980-х роках Греція, Португалія й Іспанія впровадили стягнення ПДВ, виконуючи обов'язкову умову для прийняття в члени ЄС.

Оскільки більшість держав, що стягують податок на додану вартість, ввели ПДВ як альтернативу різним податкам із продажів, можна сформулювати кілька основних причин, по яких дилема податки із продажів — ПДВ вирішувалася саме на користь останнього [44]:

а) в більшості держав податок на додану вартість вводився як заміна податків з оптових продажів або каскадних податків з обігу, економічний ефект яких мав довільний характер, або стимулював вертикальну інтеграцію виробництва. Застосування ПДВ дозволяє зробити податки на споживання більш нейтральними стосовно цін, ефективності виробництва й споживання, споживчого вибору. При системі ПДВ оподаткуванню підлягає споживання домашніх господарств, але не покупки підприємств і організацій (крім кінцевого невиробничого споживання).

б) ПДВ має більш широку базу оподаткування, тому що їм оподатковуються не тільки роздрібні продажі, але й всі невиробничі покупки підприємств, у яких підприємства виступають кінцевими споживачами, у т.ч. роботи, виконані самим підприємством для власних потреб. Податком обкладаються також покупки підприємств всіх сфер діяльності, звільнених від сплати податку (але не маючих нульової ставки оподаткування).

в) ПДВ дозволяє скоротити податкові перекручування в цінах міжнародної торгівлі через принципи территоріальності, тобто дозволяє вирівняти або ціни споживачів, або ціни виробників.

г) стягнення ПДВ по найпоширенішому у світі методу — методу нарахувань із використанням рахунків-фактур — легше адмініструється і дозволяє більш ефективно боротися з ухиленням від сплати податку, тому що подібна система забезпечує розподіл загального обсягу податкових зобов'язань для кожного товару (послуги) між декількома платниками - учасниками виробничо-комерційного циклу.

д) через те, що техніка стягнення ПДВ забезпечує збір податку на всіх стадіях виробництва, при деякому ускладненні техніки оподаткування збільшується стабільність величини надходжень податку щодо кон'юнктурних коливань динаміки обороту роздрібної торгівлі.

Розглянемо основні особливості застосування ПДВ в розвинутих країнах світу [43]:

1). Провідною ланкою бюджетної системи Франції виступає податок на додану вартість. Дійсно, Франція — батьківщина ПДВ. Він розроблений у цій країні на початку 1950-х років і діє з 1954 р. Саме у Франції існують давні багаті традиції теоретичного осмислення ролі непрямих податків у фінансуванні видатків держави.

ПДВ у Франції забезпечує 45% всіх податкових надходжень. Він стягується методом часткових платежів. Існує 4 види ставок ПДВ:

- 18,6% - нормальна ставка на всі види товарів і послуг;

- 33,33 - гранична ставка на предмети розкоші, машини, алкоголь, тютюн;

- 7% - скорочена ставка на товари культурного побуту (книги);

- 5,5% - на товари й послуги першої необхідності (харчування, за винятком алкоголю й шоколаду; медикаменти, житло, транспорт).

По ПДВ в Франції існують значні пільги. Так, статтею 25 фінансового законодавства 1991 р. встановлено, що підприємства можуть бути звільнені від сплати податку на додану вартість у тому випадку, якщо за попередній фінансовий рік їх оборот не перевищив певного законодавчо обумовленого обсягу. У цьому випадку вони користуються режимом звільнення від ПДВ із початку наступного за звітним року. Крім того, від ПДВ звільняються:

- діяльність державних установ, пов'язана з виконанням адміністративних, соціальних, виховних, культурних і спортивних функцій;

- сільськогосподарське виробництво;

- деякі вільні професії: приватна викладацька діяльність, приватні лікарі, люди, що займаються духовною творчістю.

Податок на додану вартість доповнюється рядом непрямих мит (або акцизів), які також є податками на споживання. Деякі з них стягуються на користь загальнодержавного бюджету, інші перераховуються в бюджети місцевих органів управління.

Зараз спостерігається тенденція до зниження ставок і переходу до двох ставок - 18,6% і 5,5%. Законами Франції передбачено 4 види звільнення від ПДВ: