Виходячи зі специфіки роботи конкретних комерційних банків у системі міжбанківських розрахунків та їхніх потреб, у СЕП розроблені і впроваджені сім основних моделей обслуговування консолідованого коррахунку, яким у тій чи іншій комбінації властиві як позитивні, так і негативні риси, а також різні способи розподілу системних ризиків, відповідальності та загальносистемних витрат між учасниками розрахунків (до яких належить і Національний банк як їхній організатор).
Це дає змогу учасникам розрахунків ураховувати як сьогоднішні потреби, так і тенденції їхнього розвитку, та обирати ту з моделей, яка сьогодні є найзручнішою для них. Нині більшість банківських установ працюють за тією чи іншою моделлю консолідованого коррахунку, і тенденція до практично повного переходу банків на обслуговування консолідованого коррахунку (за тією чи іншою моделлю) зберігається.
Усі моделі обслуговування консолідованого коррахунку використовуються лише під час виконання міжбанківських розрахунків у національній валюті України, бо робота банків у СЕП з іншими валютами має принципово відмінний характер.
Організація роботи філій через внутрішньобанківську платіжну систему. Найнадійнішим, з погляду головного банку, способом керування роботою філій (у сфері міжбанківських та внутрішньосистемних розрахунків) є створення внутрішньобанківської платіжної системи.
За такою схемою прямим учасником (абонентом) СЕП є лише головний банк. Він має номер МФО та електронний ідентифікатор у СЕП, має АРМ-3 СЕП і засоби захисту інформації СЕП, виходить на зв'язок безпосередньо з РРП. Головний банк має консолідований коррахунок у регіональному управлінні НБУ та технічний коррахунок у РРП.
Філії головного банку мають власні номери МФО та електронні ідентифікатори в СЕП, зазначені в довіднику банків — учасників СЕП, але не мають безпосереднього зв'язку з СЕП (своїх програмно-технічних комплексів для виходу в СЕП). Філії відправляють засобами ВПС всі міжбанківські документи (призначені головному банку, іншим його філіям та іншим банкам України) у головний розрахунковий центр банку — підрозділ головного банку, який здійснює експлуатацію ВПС.
Головний розрахунковий центр здійснює сортування надісланих до нього від філій початкових платіжних документів (на міжфілійні та власне міжбанківські). Доставка документів у філії головного банку здійснюється засобами ВПС головного банку, і ці документи не розглядаються в СЕП. Документи, одержувачами яких є інші банки (що не входять до абонентів ВПС), оформляються розрахунковим центром у вигляді файлів початкових платежів СЕП та відправляються ним у СЕП через АРМ-3 головного банку. СЕП приймає пакети початкових платіжних документів «А» лише від головного банку. В одному файлі «А» містяться початкові платежі як від головного банку, так і від будь-яких його філій.
У головному розрахунковому центрі може виконуватися аналіз початкових платежів філій за багатьма ознаками. Залежно від поточних потреб головного банку в правах філій щодо здійснення початкових платежів можуть бути обмеження, наприклад на:
загальні суми початкових платежів від філії;
платежі, спрямовані конкретним учасникам СЕП;
платежі конкретного призначення (наприклад, великі кредити);
виконання платежів від імені конкретного клієнта (аж до за
борони);
перегляд призначення кожного конкретного платежу.
Тому в головному розрахунковому центрі може бути реалізований практично будь-який механізм перевірки та дозволу виконання конкретних платежів від філій, зручний для головного банку.
Аналогічно, всі платежі, надіслані від інших банків на головний банк та його філії, доставляються СЕП в АРМ-3 головного банку у вигляді файлів відповідних платежів «В» (у яких є, без спеціального розподілу за адресатами, платежі, адресовані і головному банку, і філіям). Сортування документів за філіями — одержувачами та доставляння їх до відповідних філій здійснюються засобами ВПС головного банку.
Обмін пакетами платіжних документів із СЕП відображається на технічному коррахунку головного банку в РРП та на консолідованому коррахунку головного банку в регіональному управлінні НБУ.
Для відображення міжбанківських розрахунків філій головний розрахунковий центр ВПС веде субкоррахунки філій. На них відображаються відправлені та прийняті філіями документи, незалежно від того, проходили вони за ВПС між філіями, чи транспортувалися через розрахунковий центр далі в СЕП.
Цей спосіб дає головному банку змогу практично повністю контролювати свої філії. Проте створення власної ВПС потребує великих капіталовкладень та значного часу на втілення такого проекту. Для невеликих банків це може виявитися нерентабельним.
Робота банку з філіями через ВПС може бути доцільною тільки тоді, коли ВПС забезпечить рівень оперативності розрахунків, надійності і безпеки не нижчий, ніж СЕП.
Другий спосіб організації взаємодії головного банку з філіями не вимагає від них побудови складних програмних комплексів взаємодії. І головний банк, і його філії, зазначені в довіднику банків — учасників СЕП, мають окремі номери МФО, електронні ідентифікатори в СЕП, кожний із них має свій АРМ-3 СЕП та персональні засоби захисту інформації СЕП. Кожний із них обмінюється електронними розрахунковими документами та іншою технологічною інформацією з СЕП незалежно від інших. Як наслідок, НБУ повністю відповідає за збереження та достовірність інформації на дільниці «філія — РРП» (на відміну від схеми роботи з ВПС, де відповідальність за збереження та достовірність платежу на дільниці від філії до розрахункового центру ВПС несе ВПС, і тільки на дільниці «головний банк — РРП» — СЕП).
У регіональному управлінні НБУ відкривається один консолідований коррахунок — для головного банку. Але і головний банк, і кожна філія мають окремі технічні коррахунки в РРП. На цих технічних коррахунках відображаються розрахунки кожної філії окремо.
Основним обмеженням є те, що і головний банк, і філії мають обслуговуватися в одному і тому самому АРМ-2 СЕП.
Взаємодія головного банку та філій складається з таких механізмів:
1. Ведення технічних коррахунків головного банку та філій.
Значення технічного коррахунку філії на початок кожного банківського дня вважається рівним 0, а протягом банківського дня відображає денний залишок (тобто різницю відповідних та початкових оборотів) цієї філії.
Стан технічного коррахунку для головного банку — це стан його реального коррахунку на початок дня з урахуванням денних залишків банку та всіх його філій за цей банківський день.
Приймання платіжних документів від банків та отримання ними платежів негайно й одночасно відображаються на технічному коррахунку головного банку та на технічному коррахунку тієї філії, яка надіслала/отримала ці платежі. Головний банк за підсумками кожного сеансу АРМ-2 отримує допоміжний технологічний файл «Р» із розширенням «Т»+«номер сеансу», який містить перелік усіх підпорядкованих йому філій та значень їхніх технічних коррахунків. Відтак одночасно відстежуються:
реальна сума залишку на консолідованому коррахунку;
реальний внесок кожної з філій у змінення консолідованого
коррахунку протягом банківського дня.
Наприкінці банківського дня для відображення на реальному консолідованому коррахунку підсумовуються результати розрахунків як головного банку, так і всіх його філій.
2. Інформування головного банку про роботу філій.
Головний банк отримує контрольну інформацію про роботу філій. У файлах «К» він отримує, крім інформації про свої пакети платіжних документів, також інформацію про пакети платіжних документів філій. У файлі «V» він отримує як власні платіжні документи, так і платіжні документи філій. Отже, він відображає залишки на субрахунках філій протягом банківського дня і приблизний зміст платіжних документів філій за підсумками дня.
3. Керування філіями за допомогою механізму лімітів.
Головний банк може виконувати платежі в межах значення свого
(тобто всього консолідованого) коррахунку.
Головний банк визначає межі, в яких філії можуть виконувати платежі, за допомогою механізму розподілу лімітів.
«Ліміт» — це величина, яка визначає обмеження на максимальну суму початкових платежів, що їх філія може виконати в конкретний момент. Обмеження діє у такий спосіб:
філія може відправити в СЕП пакет початкових платежів
на суму, що не перевищує значення свого технічного коррахунку, до якого додана величина ліміту. При цьому сума пакета не
повинна перевищувати поточного значення консолідованого коррахунку;
головний банк установлює величину ліміту для кожної своєї
філії окремо.
Механізм розподілу лімітів складається з двох частин.
Протягом банківського дня головний банк може, виходячи зі своїх потреб та планів, неодноразово змінювати ліміти своїм філіям, надсилаючи до РРП допоміжний технологічний файла «Р» з розширенням «L»+«номер». Цей файл є завданням для РРП установити для філій нові значення лімітів. У момент оброблення цього файла на АРМ-2 значення лімітів для філій, що вказані в цьому файлі, змінюються.
На початку банківського дня ліміти для філій установлюються на АРМ-2 автоматично одним із перелічених нижче способів за вибором головного банку:
повна заборона роботи філій до надходження інформації з
головного банку про встановлення лімітів на поточний банківський день;
установлення значення ліміту, що дорівнює нулю (тобто доз
віл філії виконувати початкові платежі тільки на суму прийнятих
цього дня відповідних платежів);