Смекни!
smekni.com

Система електронних платежів національного банку України (стр. 6 из 7)

перенесення на новий банківський день значення ліміту,
встановленого для згаданої філії за станом на кінець попереднього
банківського дня;

робота філії без ліміту (тобто повне право користуватися всім
залишком на коррахунку головного банку);

автоматичне коригування ліміту таким чином, щоб платоспроможність філії на початок нового банківського дня не змінювала­
ся порівняно зі станом на кінець попереднього дня.

Спосіб установлення лімітів обирається головним банком.

Безумовна заборона приймання початкових платежів («блокуван­ня» банку в СЕП) може бути встановлена незалежно як для головно­го банку, так і для будь-якої з його філій.

Моделі обслуговування консолідованого коррахунку.

Перша модель.

Головний банк та філії розташовані в одному адміністратив­ному регіоні України.

Головний банк та філії є прямими учасниками СЕП. Голов­ний банк керує роботою філій у СЕП за допомогою механізму лімітів.

Ця модель є найпростішою. Вона вимагає від банків лише незна­чного доопрацювання програмно-технічних комплексів ОДБ для головних банків. її найістотнішим недоліком є те, що сфера дії обме­жена одним адміністративним регіоном України.

Друга модель.

Головний банк та філії розташовані в одному регіоні України.

Головний банк має внутрішньобанківську платіжну систему
для організації обслуговування філій.

Ця модель дає змогу головному банку повністю керувати платі­жними трансакціями філій у межах регіону. Так само, як і для пер­шої моделі, сфера її дії обмежується одним адміністративним регіо­ном України. Однак друга модель потребує наявності власної ВПС, до функцій та умов експлуатації якої НБУ висуває ряд певних вимог.

Третя модель.

Третя модель є територіальним розширенням другої моделі. Сферою її дії є територія всієї України. До основних її переваг слід віднести наявність єдиного коррахунку в межах всієї України та повний (прозорий) контроль головного банку над усіма міжбанків­ськими розрахунками філій. Однак третя модель вимагає наявності повнофункціональної внутрішньобанківської платіжної системи, до функцій та умов експлуатації якої НБУ висуває досить жорсткі умови.

Четверта модель.

Ця модель є територіальним розширенням першої моделі. Сфе­рою її дії є територія всієї України. До основної переваги першої моделі — простоти та зручності експлуатації для банків — додаєть­ся можливість злиття кореспондентських рахунків усіх філій, неза­лежно від місця їх розташування, керування філіями в масштабах всієї України. До недоліків цієї моделі слід віднести недостатнє ке­рування головним банком початковими платежами філій, яке здій­снюється лише методом обмеження загальних сум платежів, але не конкретним санкціонуванням головним банком кожної трансакції. Із зростанням кількості філій ускладнюється централізоване керування їхніми кредитними ресурсами, зростає потреба в збільшенні часу, необхідного головному банку на опрацювання інформації, що нада­ється, та зворотного зв'язку з його боку у вигляді керівної інформа­ції. Тому четверту модель доцільно застосовувати для дрібних та середніх банків із кількістю філій не більше 30-40.

П'ята модель.

П'ята модель є поєднанням четвертої та другої моделей. Структу­ра підпорядкованості філій є дворівневою. При цьому на першому рівні (головний банк і філії першого рівня, так звані регіональні уп­равління комерційного банку) діють механізми роботи за четвертою моделлю, тобто керування загальною платоспроможністю філій за ме­ханізмом лімітів. На другому рівні кожне регіональне управління вис­тупає для філій свого регіону (філій другого рівня) в ролі головного

банку другої моделі, з власною ВПС, що діє в масштабах регіону, зі всіма правилами та механізмами роботи за другою моделлю. Подана модель найбільшою мірою відповідає потребам банків, які мають у банківських регіонах розгалужену мережу філій зі своїми ВПС усере­дині регіонів, але не мають технічних можливостей забезпечити пов­ноцінне функціонування своєї власної ВПС у масштабах усієї України.

Шоста модель.

Шоста модель є розвитком четвертої моделі, а саме: організацією підпорядкованості філій у вигляді дворівневого дерева. Така модель призначена для комерційних банків, які не можуть або не хочуть розробляти ВПС як у масштабах усієї України, так і в межах окре­мих регіонів, але при цьому мають достатньо розгалужену систему філій у кількох регіонах України для того, щоб надавати своїм регі­ональним управлінням право організовувати роботу філій у регіоні за принципами, аналогічними роботі за першою моделлю.

Сьома модель.

Сьома модель є розвитком четвертої моделі з двома принципо­вими відмінностями.

Існує механізм обмеження категорій початкових платежів, які дозволяється виконувати філіям (за сумами, за балансовими рахун­ками тощо). Головний банк за допомогою спеціальної формалізова­ної мови управління філіями формулює обмеження (так звані бізнес-правила), які він вважає необхідним установити для конкретної філії. Послідовність операторів цієї мови оформляється у вигляді спеціального технологічного файла СЕП (тип файла — «М»), і та­кий файл транспортується засобами СЕП від головного банку через АРМ-2 СЕП до філії-отримувача. Програмне забезпечення ОДБ філії веде базу даних обмежень, чинних на поточний момент, на ос­нові отриманих файлів «М». Усі початкові платежі, які мають бути виконані філією, перевіряються ОДБ філії на відповідність установ­леним обмеженням.

Головний банк може здійснювати початкові платежі від імені всіх своїх філій (як у третій моделі).

Якщо філії необхідно здійснити початковий платіж, що на пото­чний момент заборонений чинними бізнес-правилами, то філія над­силає головному банку клопотання про виконання цього платежу (засобами інформаційних документів СЕП). Головний банк розгля­дає клопотання й у разі згоди сам надсилає в СЕП початковий пла­тіж від імені цієї філії.

Таким чином досягається можливість контролю головним бан­ком значних фінансових операцій філії з наданням останній віднос­ної незалежності в розпорядженні незначними сумами.

Ця модель є досить зручною, але потребує певних доробок прог­рамного забезпечення ОДБ як головного банку, так і філії.

Шлюзові банки та міждержавні розрахунки. Економіка Украї­ни не є ізольованою. З одного боку, незважаючи на розпад СРСР збереглися економічні зв'язки між підприємствами його республік. З іншого боку, за останні роки значно посилилися зв'язки під­приємств та комерційних структур України з іншими країнами сві­ту. Розвиток міжнародних економічних зв'язків потребує відповідно налагодженого механізму міжнародних розрахунків у різних валю­тах.

Національний банк та певна кількість найбільших комерційних банків республіки є абонентами S.W.I.F.T.. Проте масового прямого підключення українських банків до S.W.I.F.T. не очікується.

Не доводиться також сподіватися на прозоре злиття банківських систем України та пост — радянських країн, зважаючи на відсутність загальнодержавних систем електронних розрахунків у більшості з них та на різний рівень розвитку таких систем в інших країнах, що є досить низьким порівняно з Україною. Водночас існує кілька досить розвинених електронних платіжних систем, що є власністю комер­ційних банків цих країн. Банки — власники таких систем заінтере­совані в наданні своїй клієнтурі додаткового виду послуг — розра­хунків з підприємствами України в стислі терміни. Основна маса банків України, для яких СЕП є звичним та зручним способом роз­рахунків, бажала б виконувати розрахунки з банками країн СНД централізовано, за допомогою СЕП, а не укладаючи окремої угоди (та відповідно організовуючи окрему технологію розрахунків) з ко­жним із банків — кореспондентів із країн СНД. З точки зору Націо­нального банку України розрахунки банків України з банками країн СНД через СЕП також є більш прийнятними, бо дають Національ­ному банку України можливість контролювати витік грошової маси з держави.

З огляду на це однією з додаткових можливостей СЕП є органі­зація розрахунків з іноземними банками через механізм «шлюзових» банків.

Шлюзовим є банк — учасник СЕП, який:

є власником (або учасником) системи міжбанківських розра­
хунків, відмінної від СЕП;

має угоду з власником цієї «іншої» платіжної системи про ви­
конання ним платіжних трансакцій від імені інших банків;

бере на себе зобов'язання виконувати платежі між банками —
резидентами України та абонентами цієї «іншої» платіжної системи.

На дільниці розрахунків між банком — резидентом України та «шлюзовим» банком передавання платіжних документів виконуєть­ся засобами СЕП.

Зараз у СЕП є два типові зразки організації «шлюзових» банків.

Перший — «шлюз до S.W.I.F.T.». Шлюзовий банк є абонентом S.W.I.F.T. Зважаючи на те, що S.W.I.F.T.. — це транспортна система,

завданням «шлюзового» банку є отримання платіжного документа з СЕП (що транспортується у форматі файла А) та оформлення його в форматі, прийнятому в SWIFT. У цьому форматі більша кількість реквізитів, ніж у документі СЕП. Додаткова інформація для SWIFT. має бути заповнена банком — відправником у текстових ре­квізитах файла А у вигляді, обумовленому стандартами СЕП.

Другий — «шлюз до систем країн СНД». На відміну від SWIFT, який є всесвітньою мережею, кожна платіжна система конкретного банку СНД має визначений список абонентів. Такі або­ненти мають назву в СЕП «субкореспонденти шлюзового банку». Тому до нормативно-довідкової інформації СЕП додається список усіх субкореспондентів шлюзових банків, з якими можливий обмін платіжними документами. Крім того, шлюзовий банк мусить мати свій коррахунок в одному з регіональних управлінь НБУ. Це дає йому змогу бути учасником СЕП за загальними правилами, а НБУ — контролювати переміщення коштів за межі України. Платі­жні документи, якими обмінюється банк — учасник СЕП зі шлюзо­вим банком, мають додаткову інформацію: котрому саме серед суб­кореспондентів шлюзового банку спрямований документ.