Реєстрація і ліцензування комерційних банків (стр. 1 из 2)

Реферат на тему:

Реєстрація і ліцензування комерційних банків


Реєстрація і ліцензування банків — найважливіші функції бан­ківського нагляду. Вони покликані обмежувати або розширювати банківську діяльність згідно з вимогами чинного законодавства та нормативних актів Національного банку України.

Реєстрація банку — це момент відповідного запису у «Респуб­ліканській книзі реєстрації банків і кредитно-банківських установ». Він означає створення згідно з чинним законодавством специфічної юридичної особи — банківської установи. Зворотний процес — ви-креслення реквізитів банку з Республіканської книги — свідчить про те, що банк як юридична особа перестав існувати.

Створення і реєстрація комерційних банків в Україні регулюється «Положенням про порядок створення і реєстрації комерційних бан­ків», затвердженим Постановою Правління НБУ від 21 липня 1998 р.

Комерційні банки різних видів і форм власності створюються у вигляді акціонерних товариств або товариств з обмеженою відпові­дальністю відповідно до Законів України «Про банки і банківську діяльність», «Про господарські товариства», «Про цінні папери і фондову біржу», «Про підприємництво», «Про обмеження монопо­лізму та недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльнос­ті», інших законодавчих актів України та нормативних актів Націо­нального банку України.

Комерційний банк вважається створеним і набуває статусу юридич­ної особи з моменту його реєстрації в Національному банку України.

Засновниками, акціонерами (учасниками) комерційних банків можуть бути українські та іноземні юридичні і фізичні особи за ви­нятком Рад народних депутатів усіх рівнів, їхніх виконавчих орга­нів, політичних і профспілкових організацій, спілок і партій, гро­мадських фондів.

Згідно із Законом України «Про банки і банківську діяльність» визначається мінімальний розмір статутного капіталу банку.

Статутний капітал комерційного банку формується тільки за ра­хунок власних вільних коштів учасників (акціонерів). Забороняється використовувати для формування статутного фонду комерційного банку бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу.

Банкам забороняється збільшувати статутний капітал за рахунок не­розподіленого прибутку та коштів інших фондів, а також збільшу­вати статутний капітал для покриття збитків.

Внесок учасників (акціонерів) до статутного капіталу комерцій­ного банку здійснюється тільки у вигляді грошових коштів у націо­нальній валюті України.

Для реєстрації комерційного банку в двотижневий строк після аудиторської перевірки фінансового стану його засновників до регі­онального управління НБУ за місцем створення банку подаються такі документи:

—заява про реєстрацію банку;

—установчий договір, підписаний засновниками банку;

—статут банку;

—протокол установчих зборів;

—економічне обгрунтування і мета створення банку;

—аудиторський висновок про фінансовий стан та платоспро­можність засновників;

—бухгалтерська і фінансова звітність учасників (засновників)
банку;

—наявність керуючих осіб банку (голови правління та головно­го бухгалтера);

—копія платіжного документа про внесення плати за реєстрацію
банку;

—копія звіту про проведення відкритої підписки на акції;

—угода про надання приміщення для розміщення банку;

—установчі документи акціонерів;

—копія рішення органів Антимонопольного комітету України
про надання згоди на створення банку у випадках, передбачених
чинним законодавством.

Регіональне управління НБУ за місцезнаходженням комерційно­го банку в двотижневий строк з дати отримання від банку повного пакета документів готує висновок про:

—фінансовий стан, платоспроможність і репутацію акціонерів
(учасників) банку, наявність вільних власних коштів для внеску до
статутного фонду банку і підтвердження про внесок на тимчасовий
рахунок банку коштів до статутного фонду кожним акціонером
(учасником) у передбачених законом розмірах;

—наявність приміщення, придатного для розміщення банку;

—професійну придатність і репутацію голови виконавчого ор­гану (правління) банку і головного бухгалтера банку.

Пакет цих документів, включаючи статут банку в 4-х примір­никах і висновок регіонального управління Національного банку України, подається до Національного банку України.

Документи для реєстрації банку розглядаються департаментом реєстрації і ліцензування банків, юридичним департаментом та

(у разі необхідності) іншими департаментами і подаються Комісії Національного банку України з питань нагляду і регулювання ді­яльності банків.

Рішення про реєстрацію комерційного банку, створеного за учас­тю іноземного капіталу, ухвалює Правління Національного банку України, а комерційного банку, створеного за участю вітчизняного капіталу, — комісія з питань нагляду і регулювання діяльності бан­ків. Реєстрація здійснюється внесенням відповідного запису до Рес­публіканської книги реєстрації банків, валютних бірж та інших фі­нансово-кредитних установ у місячний строк з дня одержання всіх передбачених документів.

Національний банк України може відмовити у реєстрації ко­мерційному банку у разі порушення порядку створення банку, неві­дповідності його статуту та інших установчих документів законо­давству України, незадовільного фінансового стану засновників, що загрожуватиме інтересам вкладників і кредиторів банку, а також у разі професійної непридатності рекомендованого керівництва бан­ку, відсутності відповідної матеріально-технічної бази.

Рішення про відмову в реєстрації комерційного банку може бути оскаржене у судовому порядку.

Комерційні банки, зареєстровані Національним банком України, можуть відкрити філії і представництва після отримання відповідної ліцензії Національного банку України за умови, що з моменту її от­римання до моменту відкриття певної філії ними не порушені вимо­ги, на підставі яких була отримана ліцензія.

Філія банку — банківська установа, яка не є юридичною особою, діє на підставі окремого положення, виступає від імені головного банку, має свій субкореспондентський рахунок і МФО та здійснює банківські операції, передбачені положенням про філію, за наявнос­ті відповідно оформленого доручення головного банку і дозволу на здійснення операцій, виданого регіональним управлінням Націо­нального банку України за місцезнаходженням філії банку.

Представництво банку — це банківська установа, яка не є юри­дичною особою, діє на підставі окремого положення, виступає від імені головного банку і ним фінансується. Представництво банку не має права здійснювати банківські операції.

Ліцензування банківської діяльності полягає в наданні банкам офіційного дозволу на здійснення певних банківських операцій.

Національний банк України визначає порядок надання ліцензії банкам відповідно до статті 17 Закону України «Про банки і банків­ську діяльність», «Положення про порядок видачі банкам ліцензії на здійснення банківських операцій», затвердженого постановою Прав­ління НБУ від 6 травня 1998 р.

Під час ліцензування враховується обсяг капіталу банку (ста­тутний та загальний), його фінансовий стан, дотримання банком установлених економічних нормативів, термін його діяльності на фі­нансовому ринку, професійна придатність керівників та позитивні висновки незалежного аудиту.

Ліцензування банківської діяльності здійснюється з метою до­пущення на ринок банківських послуг України комерційних банків та банківських установ, умови діяльності яких відповідають уста­новленим Національним банком України обов'язковим вимогам і не загрожують інтересам їхніх клієнтів.

Комерційні банки (юридичні особи) мають право здійснювати банківські операції тільки після отримання відповідної ліцензії На­ціонального банку України. Філії комерційних банків здійснюють банківські операції за наявності відповідно оформленого доручення головного банку і дозволу регіонального управління Національного банку України за місцезнаходженням філії банку.

Операціями банків, що підлягають ліцензуванню, вважаються банківські операції, перелічені у ст. З Закону України «Про банки і банківську діяльність», та інші операції з дозволу Національного банку України.

НБУ надає банкам ліцензію на здійснення низки операцій з готів­кою, розрахункових, активних, пасивних, операцій з валютними цін­ностями та інших.

Закон повинен забороняти здійснення банківських операцій тими економічними суб'єктами, які не мають банківської ліцензії, а також передбачати повноваження органів нагляду щодо проведення роз­слідування стосовно суб'єктів, які підозрюються в тому, що вони здійснюють банківські операції, не маючи на це права.

Політика ліцензування, що має бути сформульована в законодав­чих або нормативних актах, мусить передусім дати відповіді на такі питання:

—Яка кількість банків необхідна, якими мають бути темпи зрос­тання банківської системи при ліцензуванні нових банків?

—Яким має бути розмір статутного капіталу, необхідний для за­
хисту вкладників нового банку?

—Хто може бути власником нового банку і чи повинні бути об­меження щодо власності?

—Який тип власності є кращим для нового банку з погляду за­безпечення його фінансової стабільності?

—Хто керуватиме новим банком?

—У який спосіб новий банк задовольнятиме потреби населення,
які нові послуги він може запропонувати?

Політика ліцензування повинна передбачати низку критеріїв, які застосовуються під час розгляду заявок на видачу банківської ліцен­зії. Основні критерії такі:


Copyright © MirZnanii.com 2015-2018. All rigths reserved.