Смекни!
smekni.com

Кредит як соціально економічне явище (стр. 1 из 2)

Реферат на тему:

Кредит як соціально економічне явище


Кредит і кредитні відносини відіграють важливу роль у житті людини. Може здаватися, що такі поняття специфічні й характерні лише для окремої сфери людської діяльності, тобто до економіки, та кредит пронизує усе суспільство і формує його соціально-економічний каркас.

Людина від народження вступає у кредитні (зобов'язальні та довірчі) відносини зі своїми батьками, а з часом і з іншими членами суспільства: людьми, організаціями, підприємствами, владою (державою) тощо. Кредитні відносини існують в політиці — між тими, хто прагне до влади у державі та її громадянами; у науці — між тими, хто поширює знання, і тими, хто їх здобуває, і, звичайно, в економіці.

Кредит є основою нормування відносин людини з її довкіллям: людина, користуючись благами природи, вступає у боргові відносини з нею. На думку А. Шопенгауера, саме народження людини породжує питання, що "наше життя містить певну заборгованість?" . Ця заборгованість виявляється у зобов'язаннях homosapiens перед природотвірними силами, які надали їй певні блага, починаючи від користі довкілля і закінчуючи особистими благами.

Кожна людина, як усе суспільство, пов'язана з іншими людьми й природою через кредит і не може існувати без зобов'язальних відносин. З огляду на це кредит (борг) здавна є основним поняттям не лише в економіці, а і в інших цивільно-правових та духовно-етичних сферах людського спілкування.

Незважаючи на величезну кількість робіт з цього напрямку досліджень, люди не тільки не мають сьогодні загальної наукової теорії кредиту, бо відсутній системний підхід до розв'язання проблем, пов'язаних з цією важливою категорією.

Такий стан справ, на мою думку, зумовлений тим, що в сучасній науці існує диференціація наукових пошуків, яка, з одного боку, сприяє поглибленню досліджень проблеми, а з іншого, наявний розрив зв'язків між науками не забезпечує усебічного підходу до проблеми та якісного її розв'язання.

Сьогодні монетарна наука досягла найбільших результатів у пізнанні проблем кредиту, що виявляється в наступному:

1. Знання суті грошей, законів і принципів їх використання дає можливість чіткіше висвітлити різні сторони кредиту: від його суті до основних норм (принципів) його формування. Водночас сучасні гроші, що за своєю суттю є кредитом , на думку Зіммеля, "є тією частиною нормативних відносин, яка ними ж і встановлюється у суспільстві" .

2. Здатність грошей відображати кількісно суспільні відносини зробила відносини раціональнішими і надійнішими. Монетарні підходи забезпечили ідентичність і відмінність багатьох боргових відносин. Гроші звели, якісний бік кредиту (його суть і принципи) до кількісних показників. Сьогодні розв'язання багатьох проблем щодо формування і виконання зобов'язань відбувається шляхом їх ідентифікації на підставі фінансових вимірів, а в цьому, з погляду сучасної науки, і полягає "пізнання і бачення природи речей та явищ".

Отже, гроші, з одного боку, абстрагують боргові відносини в економіці, надають їм об'єктивного характеру, але і виявляють властиві їм правила, а з іншого боку, вони здатні їх вимірювати та встановлювати їм кількісні показники.

Тому можна зробити висновок, що гроші зробили суспільну категорію кредиту більш науковою, а отже, і більш дослідженою. Водночас ми не можемо не помічати того, що фінансова наука, абстрагуючи боргові відносини, виявляючи і вимірюючи загальні закономірності, втрачає з поля зору особистість з її характерними особливостями, які, зрештою, і визначають ці боргові відносини.

Усе це й зумовило потребу усебічного підходу до розроблення теорії кредиту.

Історично під кредитом розуміють борг, який виникає між членами суспільства. В економічній науці країн постсоціалізму кредит найчастіше учені розглядають як економічні або грошові відносини, що виникають між кредитором і помічних знань із знаннями інших суспільних наук. Завдання доцільно здійснювати крізь призму сучасних фінансів.

Як відомо, кредит зародився як на споріднених зв'язках, так і на засадах певних традицій і релігії. Генетичний аналіз свідчить, що насамперед формування кредиту базується на прагненні людини надавати допомогу іншим людям. Психологи Ш. Бюлер і В. Франкл вважають, що таке прагнення зумовлене "природною спрямованістю людини на створення цінностей". Тому, у бажанні людей, які мають блага, давати їх тим, хто цього потребує, і полягає природа кредиту.

Потреба розвитку продуктивних сил вивела з часом кредитні відносини за межі окремої общини і додала їм ширшого характеру. Кредит почали надавати не лише на основі родових традицій, релігійних зв'язків, а стали дедалі більше зважати на ділові якості людини: її здібності, навички, моральність тощо. На підставі такого підходу почали широко використовувати поняття "довіра", яке у подальшому стало головною умовою надання кредиту.

Не випадково в основі латинського слова кредит лежить корінь credo — віра, що означає об'єднання людей і створення фундаменту для довірчих відносин у суспільстві. Довіра стала певним фундаментом для створення перших фінансово-кредитних товариств у Новому Вавилоні і Стародавній Греції та для формування системи зобов'язань в інших сферах людської діяльності.

Що таке довіра? На думку американського соціолога Ф. Фукуями, "Довіра — побічний продукт соціальних норм співпраці, які створюють соціальний капітал" . Доцільно під поняттям "довіра" розуміти ставлення до кого-небудь, що виникає на основі віри" . У такому разі це впевненість у відповідальності людини, в її бажанні, прагненні та умінні збільшувати блага шляхом поворотно-зростаючого руху вартості.

Такий підхід дає можливість усвідомити, що слово "довіра" якнайповніше відображає основоположне правило кредитування. Без довіри не можна надавати кредит, укладати зобов'язальні відносини.. На мою думку, довіра — це одна з найважливіших соціальних норм і основний принцип кредитування. З метою забезпечення ширшого погляду на цю категорію пропоную назвати основоположний принцип кредитування словосполученням "довіра—відповідальність", яке глибше за змістом порівняно з фінансовим поняттям "кредитоспроможність".

Довіра і відповідальність – це категорії багатьох суспільних наук , які безпосередньо причетні до формування взаємокредитного суспільства, що забезпечує багатство людини й нації . У країнах, де громадяни виявляють високу відповідальність, вища довіра у суспільстві, сильніше розвинені кредитні відносини, вищий розвиток цивілізації. Прикладом таких країн є Японія, Німеччина, США та багато інших.

Великий вплив на формування довірчо-відповідальних відносин має єднання членів суспільства не лише на засадах релігійної віри, а й на засадах віри в успіх загальної справи на рівні сім'ї, корпорації і всієї нації. Яскравим прикладом - віри в успіх загальної справи членів суспільства є історичний досвід розвитку Німеччини у середині XIX століття, Японії на початку XX століття і сучасного Китаю. Практика свідчить, що депозитами (0,1—0,25 %) населення (порівняно з населенням інших країн) велику частину своїх доходів вкладає у депозити комерційних банків.

Отже, створення суспільства взаємодовіри — на засадах відповідальності має важливе значення для інших народів. Для Російської Федерації це найактуальніше питання, оскільки вона зараз, перебуває на переломному етапі свого розвитку. Деінтеграційні процеси, які в цій багатонаціональній державі знову загострилися наприкінці XX сторіччя, й далі посилюватимуться, якщо не вжити заходів для створення взаємокредитного суспільства.

Для України загроза державного поділу значно менша, ніж для Росії, оскільки з погляду національного вона однорідніша і менша за територією та природними ресурсами. Проте в Україні така загроза також існує, про що нагадують події, пов'язані з виборами Президента України у 2004 році.

Принцип "довіра—відповідальність" за своєю природою соціальний. Для його вияву потрібне насамперед бажання позичальника отримати блага від кредитора.

Правило "бажання і потреби" при кредитуванні доцільно використовувати в різних сферах людської діяльності. Так, наприклад, батьки повинні давати своїм дітям тільки ті блага, яких вони потребують. Ця умова є основою того, що у майбутньому діти зможуть їх ефективно використовувати.

Бажанню людини отримати блага сприяє її прагнення до вкладення частини власних коштів (зусиль) у кредитну справу. Якщо позичальник вкладає власні кошти у справу, тоді ризик кредитування частково переміщається до нього і, як наслідок, зростає його відповідальність. Такий принцип управління відповідальністю спостерігається в різних сферах людської діяльності, тому важливо всіляко підтримувати бажання потенційного позичальника отримувати кошти (блага) на умовах спільного інвестування, що спричиняє, як правило, розвиток довірчо-відповідальних відносин у суспільстві і зростання в ньому багатства. Бажання однієї людини отримати блага в позику і вкласти у справу частину своїх коштів, у тому числі і здібностей, з одного боку, а з іншого — прагнення потенційного інвестора допомогти ближньому і собі є основою формування кредитних відносин у суспільстві. Таким чином, в основі взаємокредитування лежить закон вартості і принцип ефективного її використання . Водночас теорія кредиту має і свої правила. Так, наприклад, при кредитуванні інвестор має бути упевнений у здібностях позичальника щодо ефективного використання вартості, про що свідчить досвід його роботи у конкретному виді діяльності. Довіра кредитора до позичальника підвищується за умови, що останній має у своєму розпорядженні власність, яка може бути використана як гарантія або застава під конкретне боргове зобов'язання. Кращим варіантом є випадок, коли застава позичальника використовується в інвестиційному проекті.