Грошові реформи, їхня суть та спрямування. Методи проведення грошової реформи (стр. 1 из 2)

Реферат на тему:

Грошові реформи, їхня суть та спрямування. Методи проведення грошової реформи


Грошова реформа - це цілеспрямовані перетворення, за допомогою яких здійснюються рішучі комплексні дії, спрямовані на оздоровлення економіки, фінансів, грошового обігу тощо. Актуальність нинішньої грошової реформи для України посилена ще й тим, що в процесі державотворення необхідно створити ефективну й надійну грошову систему. Та й оздоровлення економіки і вихід із кризи, як свідчить досвід вже кількох років, без грошової реформи й проведення власної грошової політики виявилися практично неможливими.

Історія, увібравши в себе досвід багатьох народів і часів, знає два основних методи проведення грошових реформ: метод блокування банківських рахунків на заздалегідь визначений строк або навіть на невизначений час. Це дає змогу уряду мати свободу дій і відповідні кошти, які повертаються власникам лише тоді, коли виробництво пройде стадію нормалізації і розпочне зростати. Можна їх також конвертувати на цінні папери, які будуть не знецінюватися, а приносити їхнім власникам відповідний доход; метод списання готівки та коштів населення на банківських рахунках та одночасної заміни їх на нову грошову одиницю за єдиним або ж диференційованим співвідношенням.

Для визначення конкретних методів проведення грошової реформи і вибору тієї чи іншої політики важливим є діагноз поточної економічної ситуації. Для України це вкрай важко було зробити через глибоку кризу її економіки, скорочення виробництва та інфляційне зростання цін. До того ж в умовах адміністративно-командної системи активна й гнучка грошова політика не проводилася. Гроші відігравали лише пасивну роль, виступали як технічні інструменти обліку й контролю. Тому в Україні так і не було напрацьовано досвіду проведення грошової політики як найдійовішого важеля регулювання економічних процесів.

Безперечно, простий обмін карбованця на національну валюту товарів в Україні не додав, сільське господарство не стало від цього продуктивнішим, а економіка не вилікувалася від безгосподарності та інфляції.

Водночас захист інтересів населення в ході грошової реформи сприяв підвищенню продуктивності праці, збільшенню виробництва товарів, а в результаті - поліпшенню життєвого рівня трудящих. Чи були такими реформи, проведені в радянські часи, і які перспективи використання їхнього досвіду в сучасній грошовій реформі?

Переважаючим напрямом у численних реформах радянської економіки було пограбування не лише споживача, а й самого виробника. Цю ж мету переслідувала й напівреформа 1960 р., якою було проведено конфіскаційний обмін грошей. Це проявилося у конфіскації доходів народу (до 50%), девальвації карбованця, що приховувалося зміною масштабу цін і зменшенням золотого вмісту карбованця. Звичайно, така велика ін'єкція в економіку дещо пожвавила її темпи зростання. Але ненадовго, тому й постала потреба у відході від деяких ідеологічних догматів і реабілітації окремих ринкових елементів, прибутку й рентабельності як найважливіших оціночних показників ефективності економіки.

Водночас половинчатість реформи 1965 р. дала змогу деяким господарникам формувати фіктивну рентабельність, через яку вдавалося отримувати кошти на утворення часто незароблених фондів матеріального заохочення, що в кінцевому рахунку не тільки не дало можливості досягти бажаної мети реформи, а й поклало початок руйнуванню економіки та зародженню загальної кризи тогочасної системи. Це проявилося в падінні темпів зростання продуктивності праці, порушенні закону відтворення робочої сили, витісненні з ринку і виробництва дешевих товарів, маніпулюванні з собівартістю заради високого прибутку і гальмуванні науково-технічного прогресу на виробництві. Як наслідок у обігу швидко зростала надлишкова маса грошей, а нестача товарів на кінець 80-х років перетворила дефіцит товарів у один з провідних чинників зростаючої інфляції.

Отже, тогочасний обмін 10 старих карбованців на 1 новий не підвищив його купівельну силу, а просто перетворив у звичайний карбованець з його обмеженою купівельною здатністю. Саме це й привело до втрати ним поваги і довіри, а далі й до справжнього краху.

Грошова реформа 1947 р.

"Сталінська" реформа 1947 р. включала чотири компоненти:

деноміналізацію старих грошей, їх обмін у пропорції 10 : 1 на нові; відповідне коригування граничного рівня роздрібних цін; пільговий обмін вкладів в ощадкасах; скасування карткової системи та ліквідацію подвійної системи торгівлі, суть якої полягала в діяльності звичайних магазинів та "комісійних", де товари продавалися без обмежень, але за підвищеними цінами.

Головне завдання реформи - вилучити значну масу грошей з обігу. Частина їх навіть не були фальшивими, бо були захоплені фашистами в підвалах банків, де зберігалися до початку війни і не були вивезені. Цих грошей було так багато, що порівняно з ними особисті збереження населення становили невелику суму. Так, у 1940 р. вони дорівнювали лише 17,3 млн. крб., тобто в середньому по 42 крб. на вклад, або лише 27% середньомісячної зарплати.

При таких збереженнях держава вигравала двояко з одного боку, можна було просто нехтувати офіційними особистими збереженнями і надати їм пільговий режим, а з іншого - населення мало зрозуміти, що ощадкаса - надійне сховище збереження готівкових грошей. Пільговий обмін заощаджень сприяв швидкому зростанню вкладів населення. Вже в 1960 р. вони зросли в 3 рази, а середній вклад став у 3 рази більшим за середньомісячну зарплату.

Успішною "сталінська" реформа стала ще й тому що в той час роздрібний товарооборот суворо контролювався Центром Уряд міг здійснювати широкі адміністративні маневри, проводити політику надто низького рівня доходів за значної інтенсифікації праці. Нагромадивши достатню масу продовольства й інших товарів народного споживання, він зміг без катаклізмів, плавно перейти до вільної роздрібної торгівлі без карток. Більше того, розпочалося періодичне зниження цін, І це благодійно впливало на настрої населення та зміцнення грошової й фінансової стабільності.

Якщо ж глибше глянути на реформу 1947 р., то дії Сталіна були зумовлені суворою необхідністю. Адже з розширенням виробництва внаслідок відбудови народного господарства нагромаджувалася надлишкова кількість товарів, які не могло придбати населення, тому що не мало відповідної кількості готівкових грошей. Щоб цього в майбутньому не трапилося, економісти пропонували здійснити обмін грошей на нові купюри у відношенні 5:1. Сталін же в поданому проекті закреслив цифру "5" і написав "10". Внаслідок цього склалася невідповідність між товарною масою, яка з відбудовою народного господарства швидко зростала, та грошима, маса яких кожного разу ставала недостатньою; тому щорічно потрібно було усувати цей розрив черговим зниженням цін.

Не був також об'єктивним чи зваженим валютний курс по відношенню до долара. При деномінації карбованця в нинішніх умовах особисті нагромадження готівкою постраждали б насамперед.

Однак слід враховувати, що головна маса грошей готівкою прихована не широким загалом населення, а тіньовою економікою. Існують вони не в паперогрошовій формі, а матеріалізовані в золоті, нерухомості, товарах мистецтва, антикваріату та іноземній валюті, тому жодної надії шляхом проведення грошової реформи вилучити ці гроші на користь суспільства не було.

Отже, досвід "сталінської" реформи не прийнятний в сучасних умовах.

Грошова реформа 1922-1924 рр.

Грошова реформа 1922-1924 рр. викликана двома причинами: по-перше, величезними втратами у першій світовій і громадянській війнах; по-друге, потребою подолати руйнівні наслідки безгрошового обігу часів "воєнного комунізму" та експериментів впровадження прямого продуктообміну.

За період 1917-1921 рр. стало очевидно, що економічно не обґрунтований "соціалістичний" і "комуністичний" експеримент у тодішній радянській Росії зазнав краху. Навпаки, він остаточно зруйнував економіку, фінанси й грошовий обіг країни. Приміром, темпи знецінення тогочасних "совзнаків" значно випереджали темпи їх емісії. Торгівля була замінена прямим розподілом і безплатним трудовим пайком. Втілення в життя інших заходів, пов'язаних з реалізацією ідеї відміни грошей, привела до того, що в 1920 р. за непотрібністю навіть було закрито Народний банк.

Напередодні реформи 1922-1924 рр. у колишньому СРСР видатки бюджету більш як на 90% покривалися паперовою емісією, а інфляційне зростання цін перевищувало 500% на місяць. Це означало, що консервативні методи та заходи оздоровлення економіки вже цілковито вичерпані й не діють. Єдино можливою і перспективною була політика радикального "хірургічного втручання". Для відновлення контролю над економікою і збереження влади більшовиків потрібно було відмовитися від диктатури військового комунізму й перейти до нової економічної політики, впровадити сувору економію у витратах коштів, скасувати безплатні постачання ресурсів державним підприємствам і закладам, відновити діяльність Держбанку, а безплатне фінансування замінити комерційним кредитом. Нова економічна політика супроводжувалася також введенням жорсткої податкової системи, що дало змогу Наркомфіну звести до мінімуму бюджетний дефіцит і розпочати проведення грошової реформи.

Одним з перших позитивних моментів запровадження в обіг червінця став випуск облігацій хлібної позики. Перебуваючи у вільному обігу, вони виконували функцію досить стійкої й авторитетної грошової одиниці, яка була забезпечена державними фондами хліба. На такій же основі оберталися золоті й срібні сертифікати, які були різновидом паперових грошей, забезпечених відповідним запасом благородних металів, їх ще називали товарними грошима.

Серед найважливіших передумов цієї реформи були: швидкий розвиток вільної торгівлі (приватної, державної, кооперативної); досягнення активного зовнішньоекономічного балансу (позитивне сальдо досягло 300 млн. золотих карбованців); здійснення реформи цін, що допомогло нагромадити певні запаси товарів, а на ринку встановити рівновагу попиту й пропонування.


Видео

Copyright © MirZnanii.com 2015-2018. All rigths reserved.