Реферат на тему:
Валютна політика як основа валютного регулювання і контролю
Валютна політика кожної країни визначається політикою державного регулювання економіки загалом, ступенем втручання органів державної влади у валютно-кредитні та фінансові відносини. Валютна політика — це сукупність заходів, які здійснюються державою у сфері міжнародних валютних відносин відповідно до поточних (тактичних) та довгострокових (стратегічних) цілей країни. Уряд і Національний банк України здійснюють валютну політику відповідно до принципів загальної економічної політики України. Основною метою валютної політики Національного банку України як складової монетарної політики є стабілізація курсу національної грошової одиниці та збалансованість платіжного балансу країни.
Довгострокова валютна політика передбачає заходи, спрямовані на забезпечення макроекономічної стабільності та створення умов довіри внутрішньої економіки й іноземного бізнесу до національної валюти, стимулювання розвитку експорту, повернення в країну заробленої іноземної валюти тощо.
Завданням короткострокової валютної політики є забезпечення стабільного функціонування національної валютної системи, сприяння збалансованості платіжного балансу, гармонізації інтересів експортерів та імпортерів. Вона також передбачає:
поточне регулювання системи валютних обмежень та системи
економічних нормативів (зокрема, допуск нерезидентів на ринок
державних цінних паперів (ОВДП);
створення сприятливих умов для вкладів інвесторів (як національних, так і іноземних) у національну економіку;
оперативне регулювання валютно-ринкової кон'юнктури за
допомогою валютних інтервенцій для зменшення спекулятивного
тиску на валютний ринок;
удосконалення правової та організаційної структури валютного ринку;
здійснення жорсткого контролю за капітальними операціями
резидентів та нерезидентів на валютному ринку України;
удосконалення контролю за експортно-імпортними операція
ми через налагодження тіснішої взаємодії всіх органів валютного
контролю;
удосконалення міждержавних розрахунків та опрацювання
можливостей різноманітних форм інтеграції (зокрема створення
платіжних та валютних союзів);
проведення курсової політики, яка базується на цільових показниках грошово-кредитної сфери;
удосконалення механізму курсоутворення відповідно до структурних змін в економіці.
Складовими валютної політики в узагальненому вигляді є:
валютне регулювання;
валютний контроль;
міжнародне валютне співробітництво та участь у міжнародних валютно-фінансових організаціях.
Валютне регулювання — це регламентація державою міжнародних розрахунків і порядку проведення валютних операцій.
Валютне регулювання з боку держави є об'єктивною економічною необхідністю, яка зумовлена міжнародною економічною інтеграцією України до світового співтовариства та пов'язана з міжнародною кооперацією виробництва і розширенням міжнародної торгівлі, що спричинило вихід процесу концентрації і централізації капіталу за межі національних кордонів.
Згідно з чинним законодавством України (стаття 11 Декрету Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролю») Національний банк та Кабінет Міністрів наділені певними повноваженнями у сфері валютного регулювання.
Національний банк України у сфері валютної політики та валютного регулювання має такі повноваження:
установлює правила проведення в Україні резидентами і не
резидентами валютних операцій;
визначає структуру валютного ринку України, а також порядок та умови торгівлі валютними цінностями на ньому;
установлює порядок переведення, ввезення, пересилання в
Україну та з неї валютних цінностей;
визначає порядок відкриття резидентами рахунків у банках за
межами України та нерезидентами рахунків в уповноважених банках України;
установлює загальні правила видачі резидентам та нерезидентам ліцензій та індивідуальних ліцензій на здійснення валютних
операцій, видає ці ліцензії і приймає рішення про їх скасування;
установлює єдиний порядок визначення і використання курсу
грошової одиниці України відносно іноземних валют та розрахункових (клірингових) одиниць;
установлює спільно з Кабінетом Міністрів України порядок
використання надходжень у міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях та неконвертованій валюті, які використовуються у
торговельному й неторговельному обороті з іноземними державами
на підставі положень міжнародних договорів України;
нагромаджує, зберігає і використовує золотовалютні резерви
з метою забезпечення стабільності грошової одиниці України;
складає за участю Кабінету Міністрів України платіжний баланс України;
бере участь у визначенні ліміту валового зовнішнього боргу
України та контролює дотримання цього ліміту після його затвердження Верховною Радою України тощо.
У сфері валютного регулювання Кабінет Міністрів України має такі повноваження:
визначає і подає на затвердження до Верховної Ради України
ліміт зовнішнього державного боргу України;
бере участь у складанні платіжного балансу України;
забезпечує виконання бюджетної та податкової політики в частині, що стосується руху валютних цінностей;
забезпечує формування і виступає розпорядником Державного валютного фонду України;
визначає порядок використання надходжень у міжнародних
розрахункових (клірингових) одиницях, які використовуються у
торговельному обороті з іноземними державами, а також у неконвертованих іноземних валютах, що використовуються у неторговельному обороті з іноземними державами на підставі положень міжнародних договорів України.
Важливою складовою валютної політики є також валютний контроль. Згідно з чинним законодавством України Національний банк є головним органом валютного контролю, який забезпечує виконання уповноваженими банками та уповноваженими фінансово-кредитними установами функцій щодо здійснення валютного контролю та регламентує відповідальність за порушення валютного законодавства України.
Державні органи (Державна податкова адміністрація, Міністерство зв'язку та Державний митний комітет України) також мають визначені законодавством функції у сфері валютного контролю.
Державна податкова адміністрація України здійснює фінансовий контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами та нерезидентами на території України.
Міністерство зв'язку України контролює додержання правил поштових переказів та перевезення валютних цінностей через митний кордон України.
Державний митний комітет України здійснює контроль за додержанням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України.
Одним із елементів валютної політики є міжнародне валютне співробітництво України та участь у міжнародних фінансових організаціях. Значна роль у формуванні довгострокової валютної політики належить міжнародним валютно-фінансовим установам, таким як Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР).
У квітні 1992 р. на прохання України Міжнародний валютний фонд та Міжнародний банк реконструкції та розвитку ухвалили рішення про членство України у цих авторитетних фінансових організаціях. Верховна Рада України 3 червня 1992 р. ухвалила відповідний Закон «Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій».
МВФ і МБРР мають статус спеціалізованих установ ООН. Вони були створені за її рішенням у липні 1944 р. на міжнародній валютно-фінансовій конференції у Бреттон-Вудсі (США) з метою сприяння якнайшвидшому відновленню світової економіки та торгівлі, істотно підірваних унаслідок Другої світової війни: Банк — для надання довгострокових кредитів і гарантування інвестицій, Фонд — для сприяння стабілізації курсу валют, попередження порушення рівноваги платіжних балансів, усунення системи валютних обмежень, розвитку системи багатосторонніх розрахунків тощо.
Міжнародний валютний фонд — міжнародна валютно-фінансова акціонерна організація, своєрідний інститут співробітництва, що прагне встановити впорядковану систему платежів та грошових переказів між країнами.
Основні цілі МВФ:
сприяти збалансованому зростанню міжнародної торгівлі;
підтримувати стабільність обмінних курсів валют;
сприяти створенню багатосторонньої системи розрахунків за
поточними операціями між членами Фонду та усуненню валютних
обмежень, які гальмують зростання міжнародної торгівлі;
надавати країнам-членам кредитні ресурси, які даватимуть
змогу збалансовувати зовнішні платежі без використання обмежу
вальних заходів у галузі зовнішньої торгівлі та розрахунків;
слугувати міжнародним центром співробітництва та консультацій з валютних питань.
МВФ почав свою діяльність у травні 1946 р., маючи у своєму складі 39 країн. Нині до нього входить 178 країн, які представляють найрізноманітніші політичні та економічні системи. Членство у МВФ доступне будь-якій країні, яка проводить незалежну зовнішню політику і готова дотримуватися прав та обов'язків, передбачених Статутом МВФ.
Джерелом фінансових ресурсів МВФ є статутний капітал, що формується за рахунок внесків країн-учасниць в обсязі наданих їм квот, а також накопичень від кредитної діяльності.
Вступаючи до МВФ, кожна країна вносить своєрідний членський внесок: певну суму грошей, яка називається квотою. Квота визначає організаційні та фінансові відносини країни-члена з МВФ. Квота призначена для: