Безготівкові розрахунки 3

СОДЕРЖАНИЕ: ЗМІСТ Вступ Розділ І Поняття, принципи і система безготівкових розрахунків Розділ ІІ Види безготівкових розрахунків: 1. Платіжне доручення. 2. Платіжна вимога-доручення.

ЗМІСТ

Вступ

Розділ І

Поняття, принципи і система безготівкових

розрахунків

Розділ ІІ

Види безготівкових розрахунків:

1. Платіжне доручення.

2. Платіжна вимога-доручення.

3. Чеки.

4. Акредитив.

5. Вексель.

6. Інкасове доручення (розпорядження).

7. Платіжна вимога.

Розділ ІІІ

Поняття і принципи готівкових розрахунків.

Висновки

Список використаної літератури.

ВСТУП

Україна офіційно оголосила формування соціально орієнтованої ринкової економіки як стратегічного курсу своєї державної економічної і правової політики. Сьогодні завдання полягає в тому щоб, зробити своєчасний вибір оптимального варіанта того чи іншого тактичного руху, виходячи з ситуації, яка реально складається в країні. І, як уявляється такими головними пріоритетами економічної політики українського уряду мають ставати відбудова державної керованості економіки, стимулювання виробництва на підвищення ефективності праці, створення сприятливих умов підприємницької й в цілому трудової активності.

Проведення в Україні економічної реформи, спрямованої на застосування ринкових принципів регулювання господарської діяльності, не могло не відновити в господарській і цивільно-правовій практиці правових інститутів, притаманих ринковій економіці, зокрема інституту - розрахунків. Цей інститут існував у дореволюційний час і досяг значної досконалості у багатьох зарубіжних країнах.

На мою думку, сьогоднішній рівень національної економіки України знаходиться в кризовому стані і це супроводжується деформаціями механізмів розрахункових відносин. Хронічні , а часто й безнадійні платежі - характерна риса діючої системи розрахунків. Основною формою взаємовідносин між постачальниками, виробниками та покупцями продукції все більш стає неефективний натуральний обмін (бартер). Зрозуміло, що при бартері кошти на розрахункові (поточні) рахунки господарських суб’єктів у банківських установах не надходять.

В умовах ринкового господарювання, винекнення підприємств, установ, організацій різних форм власності і здійснення підприємствами господарської діяльності супроводжується винекненням між ними розрахункових відносин як в готівковій, так і безготівковій формах. Однак, здійснюючи розрахунки як підприємства, так і кредитні установи зобов”язані суворо дотримуватись чинних законодавчих актів, банківських правил, вдосконалювати системи розрахункових відносин в Україні, сприяти прискоренню платежів та зміцненю розрахункової дісципліни і тому питання рорахункових видносин є досить актуальним на цьму етапі становлення національної економіки України.

Успішне здійснення економічних реформ неможливе поза становленням впоряднованої, ефективної синхронно діючої системи розрахунків.

Якщо говорити про ступінь дослідженості теми курсової роботи, то слід відмітити, що вона розроблена не досить детально, як в законодавстві України так і в юридичній летературі.

Нормативна база, яка регламентує розрахункові відносини не є досить розглуженою. Сюди в першу чергу входить Закон України «Про підприємства в Україні»; Закон України «Про банки і банківську діяльність»; Інструкції Національного Банку України «Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України», «Про порядок ведення касових операцій у народному господарстві України», «Про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України» тощо. Питання розрахунків регламентується окремими листами Національного Банку України та низкою інших нормативно-правових актів.

Серед правової літератури, де можна знайти матеріал цікавий для моєї праці - це навчальний посібник В.Д.Лагутіна «Гроші та грошовий обіг» в своїй работі чітко визначає загальні ознаки, принципи і систему розрахункових відносин, багато уваги приділяє формам і видам розрахунків.

Також треба зазначити підручники російського видавництва такі, як М.М.Агарков «основы банковского права»; В.И.Колесникова і Л.А.Кросилекая «Банковское дело»; В.П.Поляков «Основы денежного обращения и кредита» , тощо. Ці підручники хоч і написані на основі російського законодавства, але в них висвітлені основні аспекти для моєї праці.

Досить прємним , є той момент, що цьому питанню в Україні приділяють увагу. Зокрема в підручнику «Цивільне право» під редакцією Підопригори О.А., «Фінансове право» під редакцією Л.К.Воронової, навчалний посібник А.В.Демнівського «Сучасний вексельний обіг», тощо.

Отже питання розрахункових відносин, є досить актуальним зараз в Україні, воно має велике значення для становлення і нормальногофункціонування економіки.

Автор ставить перед собою мету більш детально вивчити правову природу розрахункових відносин в Україні, а саме з’ясувати поняття, принципи і систему безготівоквих розрахунків; види безготівоквих розрахунків і їх використання в господарській діяльності; поняття, принципи та особливості готівкових розрахунків в Україні; здійснити аналіз нормативної бази, яка регламентує питання розрахунків, чітко дослідити особливості використання деяких форм безготівкових розрахунків і значення розрахункових відносин для національної економіки України, викладає це в курсовій работі яка складається з вступу, троьх розділів та висновку.


I . ПОНЯТТЯ, ПРИНЦИПИ І СИСТЕМА БЕЗГОТІВКОВИХ РОЗРАХУНКІВ.

Розрахункові відносини в Україні зумовлені наявністю товарного виробництва, товарного обороту грошей. В Україні більшість розрахунків здійснюється у безготівковій формі.

Зобов’язання платника (покупця, замовника,і іншого споживача) розрахуватись з своїм контрагентом за поставлену йому продукцію (виконану роботу, надані послуги) виникає в наслідок укладення відповідного договору поставки, купівлі-продажу, підряду , тощо).

Існування цього зобов’язання базується на відповідному виконанні отримувачем засобів (поставщиком, підрядчиком, виконавцем тощо), свого зобов’язання по цьому договору, яке є зустрічним по відношенню до зобов’язання платника.

В юридичній літературі періоду до кредитної реформи 1930-1932р.р. права і зобов’язання сторін по здійсненню розрахунків за поставлену продукцію, виконанні роботи, надані послуги ніколи не розглядались в якості самостійних правовідносин, незалежних від договору, з якого вони виникають.

В період після вказної реформи в літературі з”явилось поняття розрахункових правовідносин. Прихильники цієї точки зору доказували, що безготівкові розрахунки, що здійснюються сторонами через банк, відокремлюються від договору, з я кого вони виникли і набувають самостійності, тобто перетворюються в самостійні правовідносини. Вони пояснюють це слідуючим чином. Так як банк не включається в правовідношення по наданню відповідних послуг, то в той же час стає одним із суб’ектів розрахункових правовідносин, суб’єктивний склад розрахункових по наданню послуг, за які здійснюються розрахунки.

Розрахунки за поставлену продукцію, виконані роботи, надані послуги відокремлюються від своєї основи - відповідного договору і перетворюються в самостійні розрахункові правовідносини тільки завдяки посередництву банка. Якщо розрахунки здійснюються безпосередньо, минуючи банк, особливих самостійних розрахункових правовідносин не виникає.[1]

Теорія розрахункових правовідносин була народжена існувавшими після кредитної реформи 1930-1932р.р. адміністративно-командними методами управління економікою, особливим правовим положенням банку, який є одночасно органом управління і господарюючим суб’ектом, що об’ективно потребувало спеціального правового регулювання і виділення самостійних розрахункових правовідносин.[2]

Зараз, коли Україна стала ринковою державою, безготівковій формі розрахунків і розрахункам взагалі стали приділяти багато уваги як в юридичній літературі так і в законодавстві України.

Безготівоквий грошовий обіг - це рух грошових коштів без використання готівкових грошових знаків шляхом перерахування сум за рахунками в банках чи зарахування взаємних вимог. У безготівковому обігу гроші функціонують як засіб платежу, бо є певний проміжок часу між одержуванням товарів та оплатою їх. Переваги безготівкового обігу перед готівковим очевидні - прискорюється обіг грошових коштів господарських суб’ектів; значно скорочуються суспільні витрати обігу; збільшуються можливості держави щодо регулювання грошової сфери тощо.

Безготівкові розрахунки - розрахунки, що проводяться без участі готівки, тобто в сфері безготівкового грошового обігу. Безготівкові розрахунки поділяються на міжбанківські таміжгосподарські , які обслуговують, відповідно, відносини між банками та між кліентами банків. Безготівкові розрахунки є розрахунками (платежами) за продукцію та послуги, що здійснюються двома основними способами: акцептно-інкасовим, коли поставка передує оплаті, та акредитивним, - коли оплата передує відправленню продукції. Акцепт у даному разі виступає як згода на оплату розрахункових документів. Інкасо - це банківська розрахункова операція, завдяки якій банк одержує гроші за дорученням кліента і зараховує ці гроші на його банківський рахунок на підставі поданих розрахункових документів. Акредитив - це розрахунковий документ, за яким один банк доручає іншому здійснити за рахунок спеціально заброньованих для цього грошових коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажені чи надані послуги.[3]

Безготівкові розрахунки здійснюються за двома основними грошовими потоками. Це по-перше, надходження грошових коштів на рахунок; по-друге, витрачання коштів з рахунку.

Кризовий стан національної економіки України супроводжується деформаціями механізмів безготівкового грошового обігу. Хронічні, а часто й безнадийні неплатежі - характерна риса діючої системи безготівкових розрахунків. Основною формою взаємовідносин між постачальниками, виробниками та покупцями продукції все більш стає неєфективний натуральний обмін (бартер). Зрозуміло , що при бартері кошти на рахунки господарських субьектів у банківських установах не надходять. Успішне здійснення економічних реформ неможливе поза становленням впорядкованої, ефективно і синхронно діючої системи безготівкових розрахунків.

Велике значення має встановлення ринкових розрахунково-платіжних видносин між господарськимим суб’ектами. Суть таких відносин можна передати формулою “Перш ніж продати продукцію, слід зважати, кому продаєш”.[4]

Безготівкові розрахунки між підприємствами, організаціями та установами всіх форм влсності, підприємствами без створення юридичної особи і фізичними особами здійснюються у національній валюті України через банки шляхом перерахування коштів з рахунка платника на рахунок одержувача коштів. Кошти з рахунка кліента списуються за розпорядженням його власника, крім випадків, у яких чинним законодавством передбачене безспірне стягуванння та безакцептне списання коштів. Розрахункові документи приймаються банком до виконання тільки в межах наявних на рахунку клієнта коштів. Платежі одного клієнта за рахунок коштів іншого не допускається.

Господарські суб’єкти самостійно обирають форми розрахунків та вказують їх при укладенні договорів.

Установи банків здійснюють контроль за додеранням правил розрахунків, а також за станом розрахунків підприємств. Підприємства (платники та одержувачі коштів) зі свого боку також мають контролювати проведення безготівкових розрахунків.

Народногосподарське значення безготівкових розрахунків полягає у прискорені обігу грошових і фінансових коштів, забезпеченні в максимально короткий час грошової компенсації виробникам - власникам поставленої продукції, виконаних робіт і наданих послуг. Прискорення міжгосподарських розрахунків важливе як з мікро-, так із макроекономічної точок зору.

Для створення ефективної системи безготівкових розрахунків принцепове значення має правильне визначення її принципів - основних нормативних положень, якими слід керуватися, щоб безготівкові розрахунки максимально сприяли прискоренню народногосподарського обороту.

Безумовно, що принципи організації безготівкових розрахунків на макроеконмічному рівні мають розглядатися у взаємозв’язку з особливостями реформування фінансової сфери вітчизняної економіки. На мікроекономічному рівні принципи організації безготівкових розрахунків впливають із специфіки реалізації економічних інтересів трьох суб’ектів сфери безготівкового обігу платника, одержувача грошових коштів банку.

Специфіка принципів безготівкових розрахунків відображає реальний стан національної економіки (криза, депресія, пожвавлення, піднесення).

Принципи безготівкових розрахунків - це вихідні положення які визначають конкретний економічний зміст способів і форм розрахунків. У міру реальних ринкових змін в економіці змінюється також принципи організації безготівкових розрахунків, виникають і формуються нові принципи.

Виділяються такі основні принципи організації безготівкових розрахунків:

1. Грошові кошти всіх господарських суб’єктів (як власні, так і залучені) підлягають обов’язковому зберіганню на розрахункових, поточних та інших рахунках в установах банків. При кризовому стані економіки недотримання цього принципу призводить до відтоку грошей з легальних каналів грошового обороту і, як наслідок, до посилення тіньового характеру економіки.

2. Грошові розрахунки і платежі підприємств (організацій) усіх форм власності здійснюється через установи банків, як правило, в безготівковому порядку за документами, що передбачені правилами проведення цих розрахунків. Готівкові розрахунки характерні лише для невеликих за сумою міжгосподарських платежів і обмежених витрат на внутрігосподарські потреби. В кризовій економіці здійснення розрахунків між господарськими суб’єктами готівкою (а часто й валютною іноземних держав), минаючи установи банків і поза іхнім контролем, посилює нелегальний режим функціонування багатьох підприємств і організацій, призводять до розширення дефіциту реальних “живих” грошових коштів.

3. Розрахунки з покупцями за товарно-матеріальні цінності і послуги проводяться , як правило, після видпуску продукції або надання послуг. Максимальне наближення моменту проведення платежу до терміну видпуску товарів - необхідна умова забезпечення економічності безготівкових платежів. Проведення оплати товарів і послуг після їх відвантаження (відпускання, надання) без затримки платежу свідчить про високу платоспроможність підприємств і ефективну платіжну та договірну дисципліну в народногосподарському обороті країни.

4. Платежі за товари і послуги з рахунка підприємства здійснюються, як правило, за згодою (акцептом) платника (власника рахунка) після перевірки виконання постачальником договірних умов. У разі порушення умов договору платник може відмовитися від оплати розрахункових документів, про що повідомляє постачальника у порядку і в терміни, непередбачені договором. Цей принцип організації безготівкових розрахунків відображає основоположну роль споживача (покупця) в системі ринкових відносин.

5. Безготівкові розрахунки проводяться за рахунок і в межах коштів, шо є на рахунку платника, або його права на одержання кредиту (банківського чи комерційного). Якщо на рахунку покупця немає достатніх грошових коштів, платежі не можуть бути здійснені в принцепі “Не постачати, не маючи гарантій оплати” - правило ринкових відносин. Банком відкривається і обслуговується картотека неоплачених вчасно розрахункових документів. Платежі проводяться в міру надходження грошових коштів на рахунок платника.

6. Зарахування коштів на рахунок одержувача відбувається після списання відповідних грошових сум з рахунка платника. Банк зобов’язаний проконтрулювати ці рахунки, щоб попередити зловживання, що мають місце під час оплати безтоварних документів. Якщо буде встановлено факт подання в банк безтоварних розрахункових документів, то банк зобов’язаний стягнути штраф з підприємства (організації), яке виписало такий документ.

7. Постачальники і покуці (споживачі) мають право вільного вибору форми безготівкових розрахунків і способу платежу, що узгоджується при укладанні договорів поставок або договорів підряду. Банк не втручається у договірні відносини та вибір форм розрахунків і способу платежу. Платники й одержувачі коштів контролюють вчасне проведення розрахунків і претензій, що виникають, розглядають їх у встановленому претензійно-позовному порядку без участі банківських установ. Необхідним є використання найраціональних форм і способів безготівкових розрахунків у даних фінансово-господарських умовах.[5]

Специфіка прояву принципів організації безготівкових розрахунків у вітчизняній економіці виражається лише несприятливими кризовими умовами господарювання.

Недотримання принципів організації безготівкових розрахунків призводить до кризи всієї системи розрахунків (платіжної кризи).

В системі юридичних і економічних наук виділяється таке поняття, як спосіб безготівкових розрахунків.

Спосіб безготівкових розрахунків у широкму розумінні - це економічно і фінансово обумовлений порядок здійснення грошових відносин між постачальником (продавцем) і платником (покупцем). Спосіб розрахунків визначаються конкретними умовами виконання господарськими суб”ектами своїх грошових зобов”язань один перед одним. різні форми економічної організації сфери грошового обороту зумовлюють і різні способи платежу за продукцію.

Спосіб платежу у вузькому розумінні характеризує порядок списання коштів з рахунків платників.

У сучасній системі безготівкових розрахунків господарські суб”єкти використовують два основних способи платежу:

— перерахування коштів з банківського рахунка на рахунок одержувача коштів шляхом відповідних записів щодо них.

— зарахування взаємних вимог платника і одержувача коштів.[6]

Призначення того чи іншого способу розрахунку полягає в погашені грошових зобов”язань юридичних і фізичних осіб.

Критерії вибору способу платежу пов’язані з вимогами прискорення самих розрахунків, їх терміновасті, зниження витрат на проведення платежів, нормалізації кругообороту коштів, забезпечення безперебійного ходу реалізації продукції.[7]

В умовах платіжної кризи розширюється практика застосування такого неринкового способу розрахунків, як бартерні угоди, тобто взаємні таварооміні операції з передачею права власности на товари (натуральний обмін) без грошових розрахунків. Бартерні операції - це форми натурального заліку взємних вимог.

У сучасній кризовій економіці України на перший план виходить такий спосіб платежу, як - попередня оплата (гроші перераховуються одержувачеві до видвантаження товарів) на відміну від оплати фактично відвантажених товарів і наданих послуг.

Спосіб попередньої оплати підкреслює аномальність економічних відносин, що існують у вітчизняній економиці, не дає можливість на ділі оптимізувати економічні інтереси суб’єктів системи безготівкових розрахунків. Порядок попередньої оплати товарно-матеріальних цінностей та послуг застосовується як санкція відносно неплатоспроможних покупців (несправних платнеків). Нормативними актами (чи договором) передбачаються максимальни терміни від дня отримання оплати (як правило не пізніше 3-х робочих днів), коли продавець (виробник) повинен відвантажити (вивезти, надати) оплачені товари і послуги покупцеві (замовнику).

Використання способу платежу на основі попередньої оплати - це наслідок дисбалансу між товарними і грошовими потоками, монополізму постачальників, нестачі обігових коштів на багатьох підприємствах, зниження платоспроможності. У цих умовах попередня оплата розрахункових документів певним чином дає змогу підтримувати господарський оборот в належному стані. Відзначимо, що в колишній плановій економиці попередня оплата товарно-матеріальних цінностей та послуг заперечувалась; за її провекдення до порушників застосовувались досить жорсткі санкції.

За своїм економічним змістом попередня оплата є своєрідною формою примусового беплатного предмету, який одержує постачальник.

В умовах платіжної кризи зростає значення способу розрахунків на основі здійснення - заліку взаємної заборгованності. Розрахунки. засновані на заліку взаємозаборгованності платників, - це розрахунки, за якими взаємозобов’язання господарський суб”єктів один до одного погашаються рівновеликих сумах, і лише за різницею здійснюється платіж прямим перерахуванням грошей. Такі розрахунки можуть здійснюватися шляхом зарахування зобов’язань між двома платниками або групами платників усіх форм власності однієї та різних галузей народного господарства.

При заліку взаємозаборгованності використовуються постійно діючі та разові зарахування вимог. До постійно діючих належать періодичні розрахунки за сальдо зустрічних вимог. Розрахунки за заліком взаємозаборгованності ведуться на основі угоди між підприємствами; сторони і порядок розрахунків погоджуються з установами банків, що обслуговують дані підприємства.

Таким чином, на основі заліку здійснюється взаємне скасування грошових зобов’язань між господарьскими суб’єктами. Залік взаємної заборгованності у міжнародних розрахунках називають клірінгом. Однак їх негативна роль у грошово-фінансових відносинах очевидна. Заліки взаємозаборгованності обмежують оборот реальних грошових коштів, що означає ненадходження виідповідної суми податків до бюджету.

Ьезготівкові розрахунки в своїй цілісності формують певну систему. Система безготівкових розрахунків є складовою загальної національної грошової системи. В ході становлення ринкових відносин і відповідної трансформації грошової сфери економіки посилюється значення і роль безготівкових розрахунків як важливого самостійного відособленого об’екта економічних відносин, а відповідно й окремого дослідження економічної науки.

Завдання економічної науки полягає в тому, щоб науково відображаючи й обгрунтовуючи практику безготівкових рахунків, одночасно впливати на неї, виробляти правильні прикладні рекомендації щодо вдосконалення і раціональної зміни системи безготівкових розрахунків.

Одна з актуальних наукових проблем - визначення струкрурно- функціональних компонентів системи безготівкових розрахунків. Важливо розрізняти такі складові даної системи:

- принципи безготівкових розрахунків;

- вимоги до організації розрахунків;

- форми розрахунків;

- розрахункові документи;

- способи безготівкових розрахунків;

Оскільки безготівкові розрахунки мають вирішальне значення у здійсненні народногосподарського обороту, необхідний контроль за станом розрахунків, законністю проведення грошових операцій, правильним оформленням розрахункових документів та вчасністю іх проходження.

Як правило, безготівкові рорахунки поділяються за об’єктом розрахунків, тобто залежно вид призначення платежу, на дві групи:

— розрахунки за товарні операції - платежі за товарно-матеріальні цінності, надані послуги і виконанні роботи;

— розрахунки за нетоварні операції - сплата податків та перерахування інших платежів до бюджету, одержання і повернення банківських позичок, страхових сум тощо.

В залежності від місця проведення безготівкових розрахунків виділяють:

— внутрідержавні (внутріміські, що здійснюються в межах одного населеного пункту, і міжміські - за межами цього пункту);

— міждержавні розрахунки (між господарськими суб’ектами, які знаходяться на територіях різних держав).

Безготівкові розрахунки класифікуються також як:

— гарантовані, тобто, такі що забезпечують гарантію платежу за рахунок депоновання грошових засобів;

— негарантовані, тобто, такі за яких платіж не гарантується;

Залежно від способу реалізації продукції безготівкові розрахунки можуть буди:

- прямі - здійснюються безпосередньо між постачальниками;

- транзитні - здійснюються за наявності проміжних структур (ланок).[8]

У сучасних умовах досить чітко проявилися основні проблеми подальшого розвитку системи безготівкових розрахунків у народному господарстві України:

— оптимізацію форми і способів безготівкових розрахунків, їх організації; вибір найраціональних у певних економічних умовах форм розрахунків, якій давали б найбільший ефект;

— підвищення самостійності господарських суб’єктів за умови доскональної організації і здійснення безготівкових розрахинків у господарвькому обороті, грошова відповідальність підприємств недоодержанням грошових коштів після відправлення товарів чи надання послуг вимагає, щоб ці ж підприємства мали право вільно діяти в сфері безготівкового обігу;

— постійний пошук нових механізмів організації безготівкових розрахунків, які дозволили б на економічній основі подолати кризові явища і процеси в грошовій сфері.

Система безготівкових розрахунків має бути найтіснішим чином пов’язана з реальним товарним оборотом. Тільки за такої умови забезпечуватимется безперебійний кругообіг коштів господарських суб’єктів і, як результат, розвиватиметься та якісно вдосконалюватиметься виробництво.

Нормалізація системи безготівкових розрахунків сприятиме становленню нормальних ринкових видносин. Проблема органічного зв’язку системи безготівкових розрахунків з ринковим середовищем, що формуються у вітчизняному народному господарстві, набуває сьогодні особливої актуальності.


III . ВИДИ БЕЗГОТІВКОВИХ РОЗРАХУНКІВ

1) Платіжне доручення

Згідно з Положенням “Про безготівкові розрахунки” в господарському оборотіУкраїни, поширеною правовою формою безготівкового розрахунку є платіжне доручення. Сукупність цієї форми зводиться до того , що на бланку банку, заповненого у відповідності з вимогами НБУ, володар рахунку дає доручення банку, що його обслуговує, про перерахування визначеної їм суми зі свого рахунку на рахунок суб’єкта розрахункових відносинза поставлену продукцію, надану послугу тощо. Таким чином платіжне доручення - розрахунковий документ який є письмово офомленим дорученням клієнта банку, що його обслуговує, на перерахувапння визначеної сумі коштів зі свого рахунку.

Розрахунки платіжним дорученням - одна з найпоширеніших форм безготівкових розрахунків у господарському обороті України. Позитивною рисою розахунків із застосуванням платіжних доручень є їхній універсальний характер. Доручення широко застосовується в розрахунках за найрізноманітними платежами.

Технологія розрахунків платіжними доученнями полягає в тому що банк платника списує зазначену у доручені суму з рахунка платника і зараховує її на рахунок постачальника.

Платіжні доручення в Україні застосовуються при розрахунках за поставлені товарно-матеріальні цінності і надані послуги, для попередньої оплати товарів і посллуг, внесення авансових платежів у випадках, передбаченних чинним законодавством, погашення кредиторської заборгованності постачальником за раніше одержані товари і послуги. Крім того, підприємства й організації розраховуються платіжними дорученнями при здійсненні нетоварних операцій: розрахунків із державним бюджетом, органами соціального страхування тощо.

При розрахунках за фактично відвантажену продукцію (виконані роботи, надані послуги) у платіжному дорученні в рядку “призначення платежу” вказується назва (вид) відвантаженої продукції (виконаних робіт, послуг), номер, дата товарно-транспортного чи іншого документа, що підтверджує відвантаження продукції (виконання робіт, надання послуг).

Для одержання товарно-матеріальних цінностей від постачальників підприємство виписує доручення типової форми. прймання товарів, що надійшли на підприємство, здійснюється на основі супровідних документів постачальника. Виявлені при прийманні розходження (недостача, пересортирація) оформляються відповідним актом.

Схема документообігу при розрахунках платіжними дорученнями така:

1) отримавши товар і рахунок-фактуру від постачальника, покупець направляє платіжне доручення в свій банк;

2) банк списує відповідні грошові кошти з рахунка покупця і направляє документи про перерахування коштів на рахунок у банк постачальника;

3) банк постачальника зараховує відповідну грошову суму на рахунок постачальника. Рахунок-фактура - документ, який випусує продавець для оплати покупцем товарно-метеріальних цінностей, що реалізуються (або виконанних робіт чи поданих послу).

Рахунок-фактура містить опис та ціну товарів (робіт, послуг)[9] .

Ця форма безготівкових розрахунків застосовується для здійснення попередньої оплати за отримання поставлених товарів, поданих послуг. Підприємства за допомогою платіжних доручень, акцентованих банком, можуть переказувати через підприємства зв’язку пенсії, аліменти, заробітню плату, витрати на відрядження, авторський гонорар окремим громодянам, а юридичним особам - на виплату заплати, за організований набір робітників для заготівлі сільськогосподарської продукції у населених пунктах, де немає банків.[10]

Доручення банк приймає до виконання тільки в сумі, яка може бути сплачена за наявними або взятими у кредит коштами. Незалежно від наявності коштів на рахунку клієнта банк прймає доручення на перерахування коштів у доходи бюджетів і на відрахування платежів податкового характеру до державних цільових фондів, вимагаючи відрахування на утримання доріг.

Усі примірники платіжних доручень мають бути ясно і чітко оформлені. Доручення приймаються до виконання банками протягом 10 календарних днів з дня виписки. День заповнення платіжного доручення не враховується.

Доручення застосовуються також при розрахунках у порядку планових платежів на підставі договорів та угод рівномірних і постійних поставках між постачальниками і покупцями.

При рівноправних і постійних поставках товарів (наданні послуг) розрахунки між постачальниками і покупцями можуть здійснюватися дорученнями, періодичним перерахуванням коштів у строки і в розмірах, обумовлених у договорах.

У двосторонньому договорі передбачаються розмір та строки перерахування коштів, переодичність звернення розрахунків і порядок проведення кінцевого розрахунку покупцем. Останій платіж за договором, як правило, має врахувати взаємну заборгованість між постачальником і покупцем.

Розрахунки платіжними дорученнями досіть прості і зручні. Їхнім недостатком є відсуіність повної гарантії платежу постачальнику.


2) Платіжні вимоги-доручення.

Платіжна вимога-доручення - розрахунковий документ, що містить: по-перше, вимогу постачальника (одержувача коштів) до покупця (платника) на підставі надісланих йому (покупцеві), обминаючи банк, документів оплатити вартість відвантажених товарів, виконаних робіт і наданих послуг; по-друге, доручення покупця (платника) своєму банкові оплатити вказані документи, перерахувати відповідну грошову суму постачальникові. Отже, платіжна вимога-доручення є найбільшим розрахунковим документом, який складається з двох частин, кожна з яких відображає специфіку двох розрахункових документів:

— верхня частина - особливості платіжної вимоги;

— нижня частина - особливості платіжного доручення.

Вимога-доручення заповнюється одержувачем коштів і надсилається безпосередньо платникові. Доставку платіжних вимог-доручень до платника може здійснювати банк одержувача через банк платника.

З метою забезпечення гарантованої прискореної доставки платникам вимог-доручень вам передаються у комплекті з розрахунковими та відвантажувальними документами за поставку згідно з договором (угодою) продукцію (виконанні роботи, надані послуги, тощо).

Платник, отримавши платіжну вимогу-доручення та інші обумовлені угодою документи, при згоді оплатити її повністю або частково здає вимогу-доручення в установу банку, що його обслуговує. Після цього акцентована за платіжною вимогою-дорученням сума перераховується з рахунка платника на рахунок постачальника. Строк, протягом якого платник повинен подати в свій банк акцептовані платіжні вимоги-доручення, визначається самостійно сторонами в угоді і банком не контролюється. У договорі може бути передбачена відповідальність платника за невчасне подання в банк для оплати платіжної вимоги-доручення.[11]

Платник здає в банк нижню частину вимоги-доручення.

Банк приймає до сплати платіжну вимогу-доручення в сумі, яка може бути сплачена за наявними коштами на рахунку платника. При відсутності достатніх коштів на рахунку платника платіжна вимога-доручення повертається без виконання.

У разі відмови платника сплатити вимогу-доручення він повідомляє про мотиви відмови безпосередньо одежувачеві коштів у порядку і строки, зазначені в договорі.

Порядок сплати, строки проходження документів між покупцем і платником визначаються сторонами господарських відносин у своїх договорах. Банк не втручається в цей процес. Це вигідно для банка, бо він виконує тільки доручення свого клієнта. Якщо платнику необхідно зробити платіж терміново, він на документі робить помітку - телеграфом. Оскільки витрати сплачуються клієнтом, банк без заперечень виконує його доручення.

На мою думку, саме ця правова форма розрахунків найнадійніша для підприємницьких стосунків і одночасно для банку. Справа не в тому, що бланк, розробленний банком складається з двох частин, а тому, що виписана вимога на оплату не подається в банк попередньо, бо це забирає час, а подається безпосередньо платнику-покупцеві. Банківські правила рекомендують для прискорення доставки вимог-доручень платникам передавати їх у комплекті розрахункових та розвантажувальних документів за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, передбачені договором.

Позитивним моментом даної форми безготівкових розрахунків є те, що при використанні вимог-доручень підвищується відповідальність суб’єктів розрахункових відносин за організацію розрахунків у зв’язку з тим, що розрахункові документи пересилаються постачальником платника, обминаючи банк. Проте, незважаючи на переваги розрахунків платіжними вимогами-дорученнями, ця форма безготівкових розрахунків є малопоширеною.

Недоліком розрахунків за допомогою платіжних вимог-доручень є відсутність гарнтії платежу. Невчасна оплата рахунків платниками, відмови від акцепту сповільнює рух грошових коштів.


3) Чеки

Чек , як форма безготівкового розрахунку має широке розповсюдження, як у нашій, так і у світовій практиці. Для чіткого з’ясування взаємовідносин чека і близьких йому інститутів необхідно з’ясувати юридичну природу чека. В залежності від того, як будується юридична природа чека, чекові законодавства різних країн можна розбити на три групи. До першої групи відноситься законодавства англійського типу, до другої - французького, і до третьої - німецького. [12] Законодавство англійськго типу (англійський закон 1882р., закони САСШ) розглядають чек як вид перевідного векселя. Цьому сприяють особливості англійського вексельного права, яке, по-перше допускає векселя на пред’явника і, по-друге, не вимагає вексельної мітки. Таким чином, можливо визначити чек як перевідний вексель, що сплачується по пред’явленні і трасірований на банкіра (ст.73 англійського вексельного закону 1882р.).

Французька конституція чека, виходить з того, що видача чека, а також подальша його передача являє собою передачу прав на покриття, що знаходиться у платника. Ця конструкція є традиційною як в французькій судовій практиці, так і в юридичній науці. Французька конституція, якщо і не розглядає чек як вид векселя, то все ж значно зближує ці два інститута, так як теорія передачі прав на покриття запозичена з вексельного права.

В Німеччині аналіз положень німецького чекового закону, а також інших законів, побудованих по цьому типу, приводить до теорії подвійного повноваження, яка панує в німецький юридичній науці. З точки зору цієї конструкції чек являє собою, по-перше, уповноваження чекодавцем платника здійснити платіж чекодержателю за рахунок чекодавця і, по-друге, уповноваження чекодавцем чекодержателя отримати платіж за рахунок чекодавця.

Українське законодательство визначає чек - як грошовий документ встановленої форми, що містить беззаперечне письмове розпорядження власника рахунка (клієнта) банкові, який обслуговує його, сплатити певну суму грошей пред’явникові чека або іншій вказаній у чеку особі. Чек є інструментом розпорядження коштами, що є на розрахунковому рахунку.

При розрахунках чеками виникають економічні відносини між трьома суб’єктами. Це:

— чекодержатель - юридична або фізична особа, яка отримує кошти за чеками;

— банк-емітент - банк, що видає чекову книжку (розрахунковий чек) підприємству або фізичній особі і веде їхні рахунки.

У сфері безготівкових розрахунків використовуються розрахункові чеки. Чеки, які використовуються для одержання готівки з рахунків, відкритих у банках, називаються грошовими чеками. Розрахуноковий чек містить письмове розпорядження чекодавця банку-емітекту сплатити чекодержателю зазначену суму в чеку суму коштів.

Власник рахунку випусує чеки в межах залишку коштів на рахунку в установі банку (або понад цей залишок, якщо є домовленність щодо овердрафта).

Банківська практика здійснення безготівкових розрахунків чеками утвердила такі їх обов’язкові реквізити:

1) назва банку;

2) наказ про сплату грошової суми;

3) отримувач грошей;

4) дата і місце виписки чека;

5) підпис чекодавця.

В Україні використовується строго фінансова уніфікована форма розрахунокового чека. Бланки чеків брошуруються в спеціальні чекові книжки. Чекові книжки (розрахункові чеки) виготовляються на спеціальному папері на банкнотній фабриці НБУ за зразком, затвердженним НБУ. Чекові книжки брошуруються по 10, 20 та 25 аркушів.

З дозволу НБУ чекові книжки (розрахункові чеки) можуть бути виготовленні комерційними банками самостійно з дотриманням усіх обов”язкових вимог і мати фірмову позначку банку.

Чек є цінним папером. Чекові книжки (розрахункові чеки) є бланками суворої звітності.

Залежно від того, на чию косристь виписанний чек (легітимація чекодержателя), розрізняють три їх види:

1) Чек на пред явника . В чеку не зазначене найменування одержувача; гроші видаються пред’явнику. Такий чек дуже зручний в умовах ринкової економіки, бо він поруч з назвою “чек” має додатковий напис “на пред’явника”. Він не має ніяких даних про чекодержателя, тому дуже зручний для проведення різних угод, бо може бути переданий з рук в руки, оплата йде без затримки, і тому такого виду чеки мають найбільше розповсюдження. Однак чекодержатель, не вписуючи в ліцеву строну своє прізвище, повинний розписатися на звороті, стверджуючи факт отримання коштів.

2) Ордерний чек - переказ якого можливий лише шляхом індосаменту (надпис на зворотньому боці чеку). Ордерний чек видається на ім’я певної особи, але з застереженням, що його видано з “Наказу” цієї особи. Переказний підпис може бути (меншим, коли надпис містить найменування особи, який чек передано, і “бланкові”, який містить тільки підпис переказуючої особи. Правильним держателем ордерного чеку визначається будь яка особа, до якої чек перейшов за безперервною низкою надписів. Право особи, яка одержала чек за індосаментом, не залежить від прав попередника. Повноваження за кількома надписами не припиняються ні зі смертю перепоручетеля, ні припиненням юридичної особи, від імені якої був зроблений перепоручительний надпис, ні зміною правового статусу перепоручителя (наприклад, оголошення неплатоспроможним). Ордерні чекі повинні містити ім’я свого першого набувача. В країнах СНД ордерні чеки не вживаються.[13]

3) Іменні чеки виписуються на певну особу і містять застереження “не наказу”. Іменні чеки передаються іншим особам тільки шляхом укладання угоди про уступку права вимоги (цесії).

Це цивільно-правові угоди. Кошти видаються тільки за вимогою особи, яка вказана в чеку.

З точки зору інкасація (отримання коштів) чеки підрозділяються на:

1 . Касовий чек , за яким кошти видаються або власнику рахунку або третій особі готівкою. Будь-який касовий чек, на якому буде написано “тільки для перерахування” або “розрахунковий” може бути переробленний у розрахунковий.

2. Розрахунковий чек, на лицевій стороні якого по діагоналі однією або двома рисами зроблено перекреслення (просування) або зроблені спіціальні надписи “розрахунковий”. Банк не сплачує по розрахункових чеках готівку. Оплата проводиться тільки в безготівковому порядку. Перекреслення такого напису не береться до уваги.

3. В багатьох краінах застосовуються види розрахункових чеків, які мають назву кросовані чеки . Кросування робиться двома паралельними лініями на лицьовому боці чеку. Допустиме тільки одне кросування. Кросування може бути загалним, якщо між лініями нема ніяких позначок або є позначка “банк” або спеціальним, якщо між лініями вписано найменування платника. За чеком, що має загальне кросування, можна сплатити кошти платником тільки банку або своєму клієнту. Держатель чека, що має спеціальне кросування може прд’явити його тільки банку, який вказаний між лініями. Банк може приймати кросований чек тільки від свого клієнта або від другого банка.

В Україні розрахунки чеками зараз не дуже поширені, особливо порівняно із західними країнами, де чек є основною формою безготівкових розрахунків. Чеки не отримують поширення у вітчизняному господарському обороті внаслідок недостатності котіштів на рахунках клієнтів і обмежаної платоспроможності більшості комеційних банків.


4) Акредитив

Найширше розповсюдження у сучасних умовах набула акредитивна форма розрахунків.

Акредитив - це специфічна форма безготівкових розрахунків, при яких одна установа банку доручає іншій провести за рахунок спеціально заброньованих для цього грошових коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажені товари чи надані послуги. При розрахунку акредитивом банк-емітент за дорученням свого клієнта (заявника акредитива) зобов”язаний:

— виконати платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги;

— надати повноваження іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж. Ці два види операцій є головними акредитивними операціями.

При розрахунках акредитивами в економічні відносини вступають такі суб’єкти:

— платник - заявник акредитива, який звертається до банку, що його обслуговує, для відкриття акредитива;

— банк-емітент - банк платника,іщо відкриває акредитив своєму клієнтові;

— бенефіціар - юридична особа, на користь якої виставлений акредитив (продавець, виконавець робіт або послуг тощо);

— виконуючий банк - банк бенефіціара або інший банк, що за дорученням банку - емітента виконує акредитив.

Отже, при розрахунках акредитивами платіж виконує банк постачальника за рахунок коштів, спеціально заброньованих для цієї мети в банку платника. Умови та порядок проведення акредитивної операції передбачаються у договорі між бенефіціаром і заявником акредитива. Акредитиви можуть бути депопоновані у банку платника (банку-емітенті) і в банку постачальника (бенефіціара).

Положення про безготівкові розрахунки в народному господарстві України передбачають відкриття покритих і непокритих акредитивів.

Покритим(депонованим у банку постачальника або банку платника) вважається акредитив, при відкритті якого банк-емітент перераховує кошти платника або надану йому позичку, в розпорядження виконуючого банка на окремий балансовий рахунок - “акредитиви” на весь строк дії зобов”язання банку-емітента. Покриті акредитиви застосовуються у випадках, коли між банком-емітентом і виконуючим банком немає кореспондентських відносин. Покритим, депонованим у банку платника, є акредитив, який враховується в банку платника на окремому балансовому рахунку “акредитив”, а принятий для виконання акредитив в банку постачальника враховується на позабалансовому рахунку “Акредитиви до оплати”.

Непокритий акредитив може відкриватися, при встановленні між банками кореспондентських відносин, у виконуючему банку шляхом надання йом права списувати суму акредитива з рахунку банка-емітента. Ніякого договору гарантії жоден банк не укладає. Відкриття банком-емітентом непокритих гарантованих акредитивів у банку постачальника здійснюється за домовленністю постачальника і покупця відповідно до умов кореспондентських відносин їх банків. Використання таких акредитивів банком постачальника здійснюється у встановленому порядку. Заява клієнта про встановлення непокритого акредитива записується на приход банком-емітентом на окремий забалансовий рахунок “Гарантії, поручительства, видані банком”. Ніякого договру гарантії, як це прийнято в цивільно-правових відносинах, не укладається.[14]

Акредитиви ще поділяються на відзивні та безвідзевні .

Відзивний - акредитив, який може бути змінений або анульований банком-емітентом без попереднього погодження з бенефіціаром (наприклад, у разі недотриманя умов, передбаченних договором, дострокової відмови банку-емітента від гарантування платежів за акредитивом).

Безвідзивний - акредитив, який може бути змінений або анульований тільки за згодою бенефіціара, на користь якого він був відкритий.

В іншому (виконуючому) банку за дорученням банку-емітента можуть виконуватися такі акредитиви:

— депоновані - списання коштів із спеціального окремого рахунка №720 “Акредитиви”, відкритого у виконуючому банку;

— гарантовані - наданням виконуючому банку права списувати кошти з кореспондентського рахунка банку-емітента, відкритого при встановленні кореспондентних відносин між банками.

Відносини між банком-емітентом і виконуючим банком регулюються кореспондентськими договорами (угодами), в яких передбачається розмір комісійних за авізуванням та інші витрати, пов’язані з відкриттям і виконанням акредитива, а також відповідальність сторін щодо оплати розрахункових документів згідно з умовами акредитива. Кожний акредитив призначається для розрахунків тільки з одним бенефіцеаром і не може бути переадресований.

Для відкриття акредитива підприємство-покупець надає банку-емітенту заяву, де повинен вказати: номер договру, за яким відкривається акредитив; строк дії акредитива (число і місяць закриття акредитиву); найменування постачальника; вид акредитива; умови реалізації акредитива (документи, види товарів тощо); суму акредитива.

У разі вікриття акредитива, депонованого у виконуючому банку, банк-емітент перерховує кошти платника на балансовий рахунок №720 у банку бенефіціара та повідомляє його про умови акредитива. Прийнята до виконання заява про відкриття акредитива враховується банком-емітентом на позабалансовому рахунку №9931 “Акредитиви до оплати”. У разі, коли акредитив депонований у банку-емітенті, зявник перераховує дорученням кошти зі свого рахунка на балансовий рахунок №720 у цьому банку. Повідомлення банку-емітента про відкриття акредитива та зміни до нього надсилаються до виконуючого банку. У повідомленні мають бути чітко зазначені повноваження виконуючего банку. У повідомленні мають бути чітко зазначені повноваження виконуючого щодо виду акредитивної операції.[15]

Здійснення платежів за акредитивом відбувається таким чином:

1) після відвантаження продукції, виконання робіт або послуг бенефіціар подає необхідні документи, передбаченні умовами акредитива виконуючому банку;

2) виконуючий банк ретельно перевіряє подані бенефіціаром документи на предмет дотримання усіх умов акредитива і надсилає повідомлення банку-емітенту для отримання згоди на виконання акредитива;

3) виплати бенефіціару за акредитивом, депонованиму виконуючому банку;

4) списання коштів з цього рахунка виконуючий банк здійснює на підставі реєстру документів за акредитивом та інших документів, що відповідають умовам акредитива:

5) при використанні акредитива, депанованого у банку-емітенті, цей банк списує кошти та перераховує їх на рахунок бенефіціара;

6) банк бенефіціара у свою чергу після отримання коштів від банку-емітента списує суму за акредитивом з позабалансового рахунка.[16]

Банки мають здійснити контроль за строком дії акредитивів. Строк дії акредитива в банку-емітенті встановлюється покупцем у межах 15 днів з дня відкриття, не враховуючи нормативного терміну проходження документів спецзв’язком між банками.

Акредитив закривається:

а) за заявою постачальника про припинення дії відзивного акредитива до закінчення його строку. Банку-емітентові надсилається повідомлення виконуючим банком. Невикористана сума перераховується банку платника на рахунок, з якого депонували кошти;

б) після закінчення обумовленого строку акредитива. Про закриття акредитиву банк-емітент повідомляє виконуючий банк;

в) за заявою покупця за відзивним акредитивом про відмову акредитива повністю або частково акредитив закривається або зменшується у день одержання повідомлення від банку-емітента. Про закриття акредитива виконуючий банк надсилає повідомлення банкові-емітенту.

Розрахунки акредитивами широко використовуються в міжнародних економічних відносинах.

Акредитивна форма розрахунків, з одного боку, гарантує вчасність і повноту платежу постачальникові за відвантажені товари чи надані послуги; однак, з другого боку, вона сповільнює обіг (рух) грошових коштів, тому що вимагає депонування покупцем певної грошової суму ще до того, як здійснений сам акт куплі-продажу товарно матеріальних цінностей. Форма розрахунків за акредитивами у наших умовах є засобом адантації системи безготівкових розрахунків до нових ринкових відносин в умовах кризової економіки. На жаль, акредитивна форма розрахунків у господарському обороті Україн обмежена і не дає належного економічного ефекту.

5) Вексель

Порядок використання векселів у господарському обороті України регулюється Положенням “Про переказний і простий вексель”, прийнятим відповідно до Постанови КМУ і НБУ від 10.09.92р. №528. Здійснення операцій з векселями комерційними банками регулюється “Порядком проведення банком операцій з векселями”, затвердженим Правлінням НБУ від 25.02.93р.

Порядок випуску і обігу векселів у багатьох країнах світу визначається Женевською вексельною конвенцією, прийнятою у 1930р. У колишньому СРСР 07.08.1937р. було прийнято Постанову ЦВК та РНК СРСР “Положення про переказний і простий вексель”, яке в основному діє й тепер.[17]

Вексель-цінний папір, який засвідчує безумовне грошове забов’язання векселедавця (боржника) сплатити після настання строку визначену суму грошей власникові векселя (векселедержателю). Вексель є одночасно розрахунковим документом (засобом платежу) і цінним папером, що може купуватися і продаватися на фондовому ринку.

В Україні використання векселів у господарському обороті почалося з 1992 року. вексельний обіг у вітчизняному народному господарстві є знаряддям комерційного кредиту та поліпшення розрахункових відносин між суб’єктами господарської діяльності. важливою є роль векселів для покриття взаємної забргованності господарських суб’єктів. Однак обсяги вексельного обігу в Україні майже не зростають, а якість самих векселів знижується.

Головні особливості векселя полягають у тому, що він є по-перше, абстрактним борговим забов”язанням. Тобто в тексті векселя немає будь-яких пояснень щодо появи грошового боргу; по-друге властива беззастережність, обов’язковість оплати у відповідності з тими положеннями, що містяться у векселі. Це означає, що фізічні та юридичні особи, видавши вексель, беруть на себе безумовне абстрактне зобов’язання сплатити власнику (векселедержателю) вказану в ньому суму у встановлений строк; по-третє, вексель випускається на порівняно короткий строк. Формально він може випускатись у межах одного року, але фактично це робиться переважно на 1-3 місяці; по-четверте, предметом вексельного зобов’язання можуть бути лише гроші, тобто суми коштів у формі національної чи іноземної валюти; по-п’яте, виникнувши на основі кредитної комерційної угоди (контракту, договору), вексель з часом відокремився від неї.[18]

Випускаються два вида векселів: простий і переказний.

Простий (соло-вексель ) - вексель містить просту і нічим не обумовлену обіцянку векселедавця сплатити власникові векселя після вказаного терміну певну суму грошей. Розрізняють два види простих векселів: комерційні векселі, що мають відношення до торгових кредитних операцій, а також банківські векселі, які оформляють надання готівкових коштів комерційними банками своїм клієнтом.

Переказний вексель , або трата, містить письмовий наказ векселетримача (трасанта), адресований платникові (трасатові), сплатити третій особі (ремітентові) певну суму грошей у певний термін. Ремітент-одержувач грошей, який володіє векселем, пред’являє його до оплати трасату і одержує гроші.

Основною від’ємністю простого векселя від переказного є те, що при розрахунках за допомогою простого векселя векселедавець і платник є однією особою.

У практиці обігу векселів склалися кілька їх різновидів:

* по-перше, вексель авізований (adrice bill) - вексель, поставлений на облік у податквій іспекції або в митній службі;

* по-друге, вексель авансовий ( advance bill) - вексель, що застосувався у кредитних відносинах СРСР у 1922-1929рр. Він передбачав взаємне кредитування господарских організацій шляхом авансування майбутніх поставок чи надання послуг;

* по-третє, вексель бланковий - вексель, котрий випускається покупцем як чистий формуляр векселя, що в майбутньому буде заповненний продавцем. Тобто в момент укладання угоди про купівлю ще не встановлено остаточну ціну товару і строк його поставки;

* по-четверте, вексель безтоварний - вексель, у тексті якого зазначено, що валюта отримана не товаром, а готівкою або будь-якими іншими способами.

* по-п’яте, вексель бронзовий (accommodation bill) - вексель, що не має майнового забезпечення. Він переважно видається з метою штучного збільшення боргів особи у випадку її неспроможності відповідати за забов’язаннями.

* по-шосте, вексель дружній - вексель, що його акцептує хтось із дружніх мотивів і сподівається, що йому не доведеться відповідати за забов’язаннями данного векселя. Такий акцептант просить надати дружню послугу підприємству, що відчуває фінансові труднощі, щоб воно змогло покрити свої забов’язання акцентованим векселем, а потім уже забезпечити виконання своїх зобов’язань і за даним векселем.

В обігу можуть перебувати також векселі іногородні (bill on another piace). Вони передбачають місце здійснення платежу, що не є місцем перебування векселедержателя чи місцем обліку даного векселя.

Покриття видатків держави спричинило появу векселів казначейських - один із видів державних цінних паперів строком до 12 місяців.

Основними суб’єктами економічних відносин при розрахунках векселями є:

- векселедавець (трасант, перший набувач векселя);

- векселедержатель (ремітент);

- платник (трасат).

Трасат (платник) стає боржником за векселем тільки після того, як акцентує вексель, тобто дасть згоду на його оплату, поставивши на ньому свій підпис. Лише після акцепту вексель стає повноцінним виконавчим документом. Вексель може виписати як платник, так і постачальник. Якщо вексель випускається постачальником, то платник повинен обов”язково акцентувати такий вексель.

Строк платежу за векселем встановлюється за взаємною домовленністю між постачальником і покупцем. При настанні строку платежу за векселем він оплачується за рахунок коштів платника з його розрахункового рахунку.

Вексельний обіг, таким чином, пов’язаний з виненкненям боргу (боргових забов’язань) у відносинах між постачальниками і покупцями (споживачами). Схема взаємозв’язків у найпростішому вигляді тут така: підприємство отримавши вексель від свого покупця, використовує цей вексель для розрахунків уже зі своїм постачальником.

Невиконання умов вексельного обігу, неоплата векселя у визначенний строк призводить до банкрутства боржника на основі реалізації принипу повної матеріальної відповідальності.

Важливе значення сьогодні має формування надійного механізму регулювання вексельного обігу. Інституціональну основу такого іеханізму могла б скласти загально-державна вексельна палата, яка могла б організувати реєстровий контроль векселів за єдиними правилами, а також взяти на себе ведення зведеного реєстру вексельних випусків. Реєстрація векселів, відстежування шляхів їх руху дозволяє відразу ж ропізнати фальшиві векселі, підробки, виявити факти недобросовісного придбання векселів.

Вексель є абстрактним борговим зобов’язанням, тобто у ньому не вказується матеріальна підстава боргу на відміну від інших розрахункових документів, у яких чітко зафіксовано, за які товарно-матеріаьні цінності (послуги, роботи) здійснюється розрахунки.

Вексель - це документ, складенний у письмовій формі на папері, який містить строго визначену кількість обов’язкових реквізитів. У цьому зв’язку малоперспективним є розвиток розрахункових операцій з бездокументарними векселями, тобто використання електроної форми векселів. Бездокументарний обіг не може забезпечити, наприклад, такого реквізиту векселя, як підпис того, хто його видає, що позбовляє вексель законої сили. Відсутність підпису векселедавця у векселі робить цей цінний папір беззмістовним. Без підпису немає письмового зобов’язання.

Будь-який переказний вексель може бути переданий за допомогою здійснення особливого передатного надпису на звороті векселя-індосаменту. Особа, яка при цьому поступається своїм правами, називаеться (індосант), а яка набуває їх - “індосат”. Здійснюючи індосамент інодосант бере на себе абстрактні зобов”язання, подібно до того, як це робить векселедержатель за видачі векселя. Особа у якої знаходиться переказний вексель, розглядається як векселедержатель, якщо вона засновує право на переревному ряді індосаментів. Закреслені індосаменти вважаються при цьому ненаписаними.[19]

Платіж за переказним векселем може бути забезпечиний повністю або в частині вексельної суми за допомогою аваля - вексельного поручительства. Аваліст, тобто особа, яка здійснила аваль, приймає на себе відповідальність за виконання забов’язання щодо оплати векселя. Аваль збільшує надійність векселя, і таким чином, сприяє широкому застосуванню цієї форми безготівкових розрахунків. Аваліст несе відповідальність так само, як і той з кого він дав аваль.

При настанні строку платежу, якщо платіж не був здісненний векселедержатель може обернути свій позов проти індосантів, векселедавця та інших забов’язаних осіб. Відмова у акцепті або у платежі має бути засвідчена актом, складенним у публічному порядку (протест у некцепті або неплатежі). У разі оголошення неспроможним платника або векселедавця для здійснення векселедержателем належних йому прав достатньо пред’явлення судового визначення щодо оголошення неспроможності.

В умовах кризи платежів і фінансового незабезпечення міжгосподарських зв’язків вексельний обіг може стати ефективною формою безготівкових розрахунків.


6) Інкасові доручення - (розпорядження) застосовуються при одержані від боржника платежу за виконaвчими або прирівнями до них документами, які подав на інкасо стягувач.

Інкасове доручення - це розрахунковий документ, який складають фінансові органи, банки, інші підприємства й організації у тих випадках, коли ім надане право безспірного стягування коштів.

У рядку “Призначення платежу” інкасового доручення вказується назва законодавчого акту, яким передбачене право безспірного стягнення коштів (його дата, номер і відповідний пункт), і документ на підставі якого здійснюється стягнення. Інкасове доручення може складатися на бланку платіжної вимоги, в якому замість найменування “платіжна вимога” зазаначається “розпорядження” або “інкасове доручення”. [20]

У разі, якщо в інкасовому дорученні не зроблено посилання на акт чинного законодавства, банк повинен повернути його без виконання. Відповідальність за достовірність даних інкасового доручення (розпорядження) накладається на стягувача.

Документи на безпірне стягування та безакцептне списання коштів приймаються банками незалежно від наявності коштів на рахунках підприємств. У разі відсутності коштів на рахунках вони враховуються на позабюджетному рахунку №9929 “Розрахункові документи, обов’язкові до сплати”.

Банки виконують ухвали судів, суддів, постанов прокурорів, слідчих прокуратури, внутрішніх справ та служби безпеки України щодо накладання арешту на кошти юридичних та фізичних осіб.

Ухвала суду або постанова прокурора, слідчого посилається безпосередньо до банку, в якому видкрито рахунок юридичної або фізичної особи, на кошти якої накладений арешт. У разі накладання арешту на коти на рахунку банком припиняється списання коштів за розпорядженням власника рахунка ( в тому числі використання коштів на потреби пидприємства та виплату заробітної плати і прирівняних до неї платежів) за винятком платежів до бюджету.


7) Платіжна вимога.

Платіжна вимога - розрахунковий документ, за яким кошти списуються з рахунку без згоди його власника. За допомогою платіжної вимоги здійснюється безспірне стягнення та безакцентне списання коштів.

Безакцептну списання коштів - це списання коштів з рахунка платника без його згоди, на підставі документів, поданих банкові, одержувачем коштів.[21]

Безспірне стягнення коштів з рахунків у банках може бути здійснено:

— за виконавчими листами, виданими судами;

— за наказами арбітражних судів та іншими виконавчими документами, визнаними законодавством України.

Безспірне стягнення коштів здійснюється через банк списанням коштів з рахунка відповідних підприємств (організацій). При цьому до розрахункового документа додається орігінал виконавчого документа або належним чином оформлений дублікат.

Платіжна вимога - це наказ одержувача коштів (постачальника) про переведення йому коштів з рахунка платника. Платіжна вимога із супровідним реєстром подається стягувачем (одержувачем) у банк, в якому він обслуговується. У платіжній вимозі має бути зазначене призначення платежу та відповідна стаття законодавчого акта, якою передбачене право безспірного стягнення та безакцептного списання коштів.

Відповідальність за обгрунтованність і правільність внесення даних у розрахункові документи у разі безпірного стягнення та безакцентного списання коштів несе стягувач.

Розрахунки платіжними вимогами здійснюються за такою схемою:

1) Одержувач коштів виписує і здає в установу банку, що його обслуговує, платіжну вимогу до платника і реєстр вимог;

2) Банк одержувача пересилає платнику вимогу і реєстр банку платника;

3) Банк платника видає платникові платіжну вимогу і повідомляє про платіж;

4) На основі перевіреної платіжної вимоги установа банку списує зазначену суму з рахунка платника;

5) З банку платника надходять документи про перерахування коштів у банк одержувача;

6) Банк одержувача зараховує зазначену суму на рахунок одержувча коштів.


РОЗДІЛ ІІІ

Поняття і принципи готівкових розрахунків

Оптимізація сфери готівкового обігу та підвищення ефективності здійснення готівкових операцій має важливе значення для досягення фінансової макроекономічної стабілізації національної економіки України. Робота з готівкою є одним із головних напрямків діяльності НБУ і всієї вітчизняної банківської системи в цілому. правильна політика в галузі касових і емісійних операцій - неодмінна передумова оздоровлення грошової системи.

Готівково-грошовий обіг - це сукупність платежів, що здійснюються готівкою. В ринковій економіці сфера готівкового-грошового обігу є обмежена. Навпаки, для кризової економіки характерним розширенням сфери використання готівки, яка обслуговує в основному тіньовий господарський оборот.

Механізми здійснення готівкових операцій регулюються певною законодавчою і нормативною базаю. Основними документами, що регламентують порядок використання готівки у вітчизняній економіці, є: “Порядок введення касових операцій у народному господарстві України” (затверджено постановою Правління НБУ №21 вид 02.02.1995р.), Інструкція №4 “Про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України” (затверджено постановою Правління НБУ №149 від 20.06.1995р.).

У нинішніх кризових мовах вирішального значення набувають заходи, спрямовані на скорочення готівкового обігу і готівкових розрахунків, а також встановлення фінансових санкцій за порушення діючих правил ведення операцій з готівкою. Всі такі заходи носять антиінфляційну спрямованість.

Постійний контроль за дотриманням правил ведення касових операцій і готівкових розрахунків дозволить зменшити масштаби використання готівки підприємствами і організаціями, а отже, і обмежити роль готівкового обігу як засобу обслуговування руху тіньового капіталу, приховування доходів та ухилення від сплати податків до бюджету.[22]

Господарські суб’єкти мають здійснювати переважну більшість платежів із банківських рахунків у безготівковій формі. При цьому підприємства і організації, що одержують готівково-грошову виручку, зобов’язані здавати гроші в установи банків.

Готівка може бути одержана з установ банків підприємствами для розрахунків з населенням: на оплату праці, для грошових виплат та заохочень, купівлі-продажу цінних паперів, виплати дивідентів (процентів), інших виплат населенню, що не входять до складу коштів, спрямованих на споживання, допомогу, компенсації, гонорари, стипендії, пенсії, витрати на відрядження, закупівлю сільськогосподарської продукиії та продуктів її переробки, твариницької та рослинницької сировини, дикорослих плодів та ягід, лікарських рослин, макулатури,, ганчір’я, склотари, брухту, на страхові відшкодування населенню у разі настання страхових випадків, ломбардам, що здійснюють виключно ломбардні операції, у розмірах згідно чинними нормативнимим актами.[23]

Для здійснення готівкових розрахунків кожне підприємство повинно мати касу і вести касову книгу за встановленою формою. В касі підприємства (організації, установи) залишок готівки на кінець робочого дня не повинен перевищувати ліміту каси, встановленого банком та погодженого з підприємством. Підприємства (організації, установи) не мають права нагромаджувати в своїх касах готівку понад встановлені ліміти для здійснення майбутніх витрат, у тому числі й на оплату праці. Готівка яку господарські суб’єкти отримують в установах банків, має використовуватись тільки за прямим призначенням, тобто на ті цілі, на які вона отримана. Прийом готівки підприємством при здійснені розрахунків з населенням проводиться з використанням контрольно-касових апаратів (ККА). використання господарськими суб’єктами грошей з готівкової виручки допускається лише на суворо встановлені для них потреби.

Готівкові розрахунки обслуговують акти купівлі-продажу товарів, як правило, з участю населення, тобто здійснюються між підприємствами і населенням, між окремими громодянами. Підприємства (організації, установи) використовують у розрахунках між собою готівку лише для купівлі необхідних ім товарів на незначні суми. Головна сфера застосування готівки пов’язана з оплатою праці - формуванням грошових доходів населення та їх витрачанням. З рахунків підприємств готівка видається за допомогою чеків, на звороті яких вказується цільове призначення грошей, що будуть одержані.

Касові операції, тобто касове (готівкове) обслуговування народного господарства і населення, є важливим напрямком діяльності комерційних банків і НБУ. Банки організують збір (інкасацію) готівки, що вивільняється з господарського обороту, а також видачу підприємствам (організаціям, установам) і населенню готівки відповідно до існуючих положень, правил.

НБУ охоплює касове обслуговування народного господарства і проводить його через комерційні банки. НБУ здійснює емісію грошей та регулює сферу емісійно-касових операцій у народному господарстві України. Головна мета діяльності НБУ в цій сфері - підтримання стабільності і зміцнення національної грошової системи. НБУ встановлює для всіх господарських суб’єктів єдині правила щодо обігу готівки, її збереження і раціонального витрачання.

Для підприємст (організацій, установ) встановлено єдиний порядок приймання грошей у каси, їх зберігання, транспортування і видачі, єдині вимоги щодо технічного укріплення і обладнання приміщень, кас підприємств, оформлення касових документів, ведення касової книги, проведення ревізій каси і контролю за дотриманням касової дісципліни.

Установи банків повинні постійно контролювати дотримання всіма господарськимим суб’єктами правил ведення касових операций.

Сам хід ринкових реформ потребує постійного перегляду та вдосконалення нормативних документів, що регламентують обіг готівки. Нормативна база НБУ щодо регулювання використання готівки повина охоплювати усі сфери її обігу у народному господарстві.

перспективи скорочення готівково-грошового обігу в Україні пов’язані з макроекономічною стабілізацією вітчизняного народного господарства.

Основні завдання установ банків у роботі з готівкового обігу - раціональна організація грошового обороту, як найшвидше залучення готівки до кас банків, подальше зміцнення готівкового обігу; прогнозування готівкового обігу за загальним обсягом і структурою, аналіз стану збалансованості грошових доходів і витрат стану збалансованості грошових доходів і витрат населення; обмеження готівкової емісії економічно обгрунтованими вимогами зростання обігу готівки тощо.


ВИСНОВОК

Розрахункові видносини в Україні так як і національна економіка України знаходиться на етапі становлення. Саме тому, як раз зараз необхідно правильні основи розрахункових видносин, вибрати правильні шляхи їх розвитку і привести у відповідність до нових умов розвитку і життя нормативно-правову базу.

В умовах риноквого господарювання, винекнення підприємств різних форм власності в здійснені розрахунків усунено зайву централізацію, регламентацію, уніфіковано порядок їх здійснення. Однак, здійснюючи розрахунки, як підприємства, так і кредитні установи зобов’занні суворо дотримуватись чинних законодавчих актів, банківських правил, сприяти прискоренню платежів та зміцненню розрахункової дісципліни.

В сучасних умовах гроші є невід’ємним атрибутом господарського життя. Тому всі угоди, які пов’язані з поставкою матеріальних цінностей і наданням послуг, завершуються грошовими розрахунками. Останні можуть приймати, як готівкову, так і безготівкову форму розрахунку.

Організація грошових розрахунків з використанням безготівкових грошей є більш переважливою, на відміну від розрахунків із застосуванням готівкових, грошей, оскільки в першому випадку досягається значна економія на “издержках обращения”.

Широкому застосуванню безготівкових розрахунків сприяє розгалуженна гілка банків, а також зацікавленність держави в їх розвитку.

Таким чином безготівкові розрахунки - це грошові розрахунки шляхом запису по рахункам в банках, коли гроші списуються з рахунку платника і зараховуються на рахунок отримувача. Безготівкові розрахунки в господарстві організовані по визначеній системі, під якою розуміють сукупність принципів організації безготівкових розрахунків, вимог, що застосовуються до їх організації, визначених певними умовами господарювання, а також форм і способів розрахунків і пов’язаного з ними обігу документів.

Безготівкові розрахунки - розрахунки, що проводяться без готівки, тобто в сфері безготівкового грошового обігу. Безготівкові розрахунки здійснюються за двома основними грошовими потоками. Це по-перше, надходження грошових коштів на рахунок; по-друге, витрачання коштів з рахунку.

У сучасних умовах використовуються такі основні форми безготівоквих розрахунків:

— платіжне доручення;

— платіжні вимоги - доручення;

— чеки;

— акредитив;

— платіжні вимоги;

— векселя;

— інкасові доручення (розпорядження).

Форми безготівкових розрахунків розрізняють залежно від характеру і змісту відповідних розрахункових документів.

Народногосподарське значення безготівкових розрахунків полягає у прискорені обігу грошових і фінансових коштів, забезпеченні в максимально короткий час грошової компенсації виробникам-власникам поставленої продукції, виконаних робіт і наданих послуг.

Отже, питання розрахункових документів, є досить актуальним на сьогоднишній час. Воно є дуже важливим для розвитку національної економіки, і потребує більш чіткої законодавчої регламентації. На мою думку в законодавстві треба більше уваги приділяти таким формам безготівкових розрахунків як чеки, акредитив і виксель.

Стабільність фінансової системи України і національної економіки безпосередьо пов’язана зі стабільністю розрахункової системи, тобто з наяністю надійного механізму платежів, що дозволяють безперебійно здійснювати розрахункові операції.


Сп исок використаної літервтури

1. Закон України "Про банки і банківську діяльсть".

2. Інструкція Правління НБУ "Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України, від 2 серпня 1996р.

3. Положення Кабінету Міністрів України и НБУ "Про переказній і простій вексель" від 10.09.97р.

4. Інструкція НБУ "Про порядок ведення касових операцій у народному господарстві України" від 2 лютого 1995р.

5. Агарков М.М. Основы банковского права. Курс лекций.-М.: Издательство БЕК, 1994.

6. Банковское дело. Под ред. В.И. Колесникова и Л.П. Кроливецкой. М: Финансы и статистика, 1996

7. Ефимова Л.Г. Банковское право. Учебное и практическое пособие.- М.: Издательство БЭК, 1994

8. Ерліхівській збірник / під ред, Воронової Л.К. і Пацурківського П.С. - Чернівці.: 1994

9. Вексель. Сто вопросов ы ответов. Методическое пособие / под ред. З.Е. Шимановой - М.:1994

10. Гарантии и акредитивы в современной банковской практике - М., 1995


[1] Ефимова Л.Г. Банковское право. Учебное и практическое пособие: -К.: Издательство БЕК, 1994.

[2] Там же.

[3] Цивільне право: навчальний посібник. -К: Вентурі, 1996.

[4] Агарнов М.М. Основы банковского права. Курс лекций. -М.: Издательство БЕК, 1994. 62-63с.

[5] Лагутін В.Д. Гроші та грошовий обіг: навч. посібник. -К.: Товариство “Знання”, коо, 1998.

[6] Лагутін В.Д. Гроші та грошовий обіг: навч. посібник. -К.: Товариство “Знання”, коо, 1998

[7] Фінансове право. Під редакцією Ворошилової Л.К. і Берської Д.А. -К.: Вентурі, -1995.

[8] Лагутін В.Д. Гроші та грошовий обіг: навч. посібник. -К.: Товариство “Знання”, коо, 1998

[9] Лагутін В.Д. Гроші та грошовій обіг: навч. посібник. -К.: Товариство “Знання”, КОО, 1998.

[10] Цивільне право: навчальний посібник, -К: Вентурі., 1996р.

[11] Лагутін В.Д. Гроші та грошовій обіг: навч. посібник. -К.: Товариство “Знання”, КОО, 1998.

[12] Агарков М.М. Основы банковского права. Курс лекций. - М.: Издательство БЕК, 1994

[13] Фінансове право. Під. ред. Воронової Л.К. і Бенерської Д.Н. - К.: Вентурі, 1995

[14] Гарантии и акредитивы в современной банковской практике - М., 1994

[15] Фінансове право. Під. ред. Воронової Л.К. і Бенерської Д.Н. - К.: Вентурі, 1995

[16] Ефимова Л.Г. Банковское право. Учебное пособие. - М.: Издательство БЕК, 1994

[17] Лагутін В.Д. Гроші та грошовій обіг: навч. посібник. -К.: Товариство “Знання”, КОО, 1998.

[18] А.В.Демніковський , Сучасний вексельний обіг: Нав. посібник- К.: тов.”Знання”, КОО, 1996

[19] Лагутін В.Д. Гроші та грошовий обіг: навч. посібник. -К.: Товариство “Знання”, коо, 1998

[20] Аогутін В.Д. Гроші та грошовий обіг: навчальний посібник. - К.: Товариство “Знання”, КОО, 1998

[21] [21]Аогутін В.Д. Гроші та грошовий обіг: навчальний посібник. - К.: Товариство “Знання”, КОО, 1998

[22] Агарков М.М. Основы банковского права. курс лекций. -М.: Издательство БЕК, 1994.

[23] Лагутін В.Д. Гроші та грошовий обіг: Нав. посібник.-К.: Товариство “Знання”, КОО, 1998.

СКАЧАТЬ ДОКУМЕНТ

Все материалы в разделе "Финансы"

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ  [можно без регистрации]
перед публикацией все комментарии рассматриваются модератором сайта - спам опубликован не будет

Ваше имя:

Комментарий

Copyright © MirZnanii.com 2015-2017. All rigths reserved.