регистрация / вход

Організація і проведення соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в Україні

Формування соціальної політики в Україні. Соціальні аспекти сучасних економічних процесів. Особливості соціального страхування. Соціальна політика і реформа оплати праці. Планування бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

АКАДЕМІЯ ПРАЦІ І СОЦІАЛЬНИХ ВІДНОСИН

Федерації профспілок України

Економічний Факультет

Кафедра фінансів

Випускна робота бакалавра

Студентки 4-го курсу

економічного факультету

спеціальність “ фінанси”

Слуцької Світлани Леонідівни

Київ 2005


ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. СТАНОВЛЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

1.1 Формування соціальної політики в Україні

1.2 Соціальні аспекти сучасних економічних процесів в Україні

1.3 Особливості соціального страхування в країні

1.4 Соціальна політика і реформа оплати праці в Україні

РОЗДІЛ ІІ.ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ФОНДУ СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ З ТИМЧАСОВОЇ ВТРАТИ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ

2.1 Структура Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності

2.2 Планування бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності

2.3 Аналіз діяльності Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності

2.4 Соціальне страхування – один із головних напрямків ефективної соціальної політики

2.5 Проблеми діяльності Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності

Висновок

Використана література


ВСТУП

Об`єктивна необхідність в утриманні непрацездатних громадян суспільства існувала з давніх давен. На протязі століть цю функцію виконували церква, благодійні організації, організації суспільного призначення тощо. В теперішній час це покладено на цільові Фонди соціального страхування.

У всіх країнах світу система соціального забезпечення займає центральне місце в механізмі соціального захисту населення, який включає в себе також недержавні форми соціального страхування, приватну благодійність.

В Україні проведена реформа державної системи соціального страхування з метою приведення її у відповідність з новою соціально-економічною реальністью. Юридична база реформи визначена Конституцією України статтею 46 і гарантує громадянам право на соціальний захист, “що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створення мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.”

У процесі життя кожна людина знаходиться в небезпеці перед виникненням обставин, які можуть самим безпосереднім чином відобразитися на стані її здоров`я і привести до втрати заробітної плати – основного джерела засобів існування. До таких обставин можна віднести: хворобу, старість, інвалідність. Здолати їх самостійно у більшості випадках неможливо, оскільки вони здоланні зб`єктивними соціально-економічними умовами, тісно пов`язані з виробничою діяльністю, практично не залежить від волі окремої людини. Але вони прямо впливають на соціальну стабільність суспільства, тому держава бере на себе певну долю відповідальності за їх появу і створює систему соціального захисту. Цим пояснюється вибір теми бакалаврської роботи.

Запропонована робота присвячена основам та особливостям організації і проведення соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в Україні. Складається вона з двох розділів.

У першому розділі викладаються теоретичні основи соціального страхування, висвітлюються головні поняття та економічна сутність цієї категорії. Крім того досліджується еволюція та формування системи соціального страхування.

У другій частині подано структура бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та механізм складання (формування) бюджетів і кошторисів Фонду. Детально розкрита фінансова діяльність Фонду: джерела формування коштів Фонду та напрямки і методи використання страхових коштів Фонду.

Друга частина подає порівняння запланованих доходів та витрат бюджету Фонду до фактичних даних за 2003-2004рр., тобто аналізується виконання бюджету.

Робота містить значну кількість таблиць, рисунків, які дозволяють інтерпретувати викладене за допомогою знакових моделей.

При написанні роботи використано значну кількість літературних джерел, особливо таких авторів як Мачульська Е.Е., Косова Т.Д., Красюк Г.В., Холостова О.І. та інших, фінасових звітів Фонду, матеріали конференцій, засідань страхових організацій України, власний досвід роботи у Виконавчій дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

На прикладі Виконавчої дирекції Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, використовуючи данні фінансового звіту за 1991–2003 роки, розглянуто джерела, механізми та порядок формування і надходження коштів до бюджету Фонду та управління ними, визначено напрямки використання коштів Фонду соціального страхування.

РОЗДІЛ І. СТАНОВЛЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

1.1 Формування соціальної політики в Україні

Поняття “соціальна політика”, аб о соціальне адміністрування, з'явилось не так давно. Перші теоретичні концепції соціальної політики виникли на зламі XIX— XX сторіч, починаючи з праць Союзу соціальної політики. У цих працях визначалося, що соціальна політика має бути спрямована на поліпшення умов життя людей і запобігання революційних потрясінь [22]. Хоча окремі приклади державного втручання спостерігалися в різних країнах і в середні віки (заходи по охороні здоров'я, державні освітні заходи, закон про жебраків), практика регулювання державою соціальних проблем набула поширення тільки у XX ст. Роз виток соціальної політики був пов'язаний із переходом від державної та громадської бла годійності нижчим прошаркам населення до вироблення загально-державних і місцевих систе м соціальної допомоги .

Сучасні системи соціальної політики сформувалися у розвинутих країнах в основному на початку 40-х років.

Соціальна політика — це

• діяльність по розвитку соціальної сфе ри, по задоволенню і гармонізації соціальних потреб особистості і соціальних груп ;

• певна орієнтація та система дій по оптимізації соціального розвитку суспільства, відносин між соціальними та іншими групами, створенню тих чи інших умов для задоволе ння життєвих потреб їхніх представників;

• сукупність принципів , рішень і дій державних органів та інших організацій, спрям ованих на забезпечення оптимального функціонування і розвитку соціальних спільнот та окремих індивідів, ї х соціальну захищеність у кризові періоди життя суспільства;

• принципи і види соціальної діяльності, що спрямовують і регулюють відносини між індивідами, групами, общинами, соціальними інститутами; детермінують розподіл ресурсів і рівень добробуту членів соціуму ;

• система спеціальних програм або заходів для забезпечення добробуту, підвищення рівня і якості життя всього населення країни або його окремих груп ;

• курс дій щодо соціальних явищ з метою керування соціальними взаємовідносинами і розподілом соціальних ресурсів [28].

Важливим документом, що регулює соціальну політику, стала Європейська соціальна хартія, яка проголосила право людини на соціальний прогрес.

Не існує визнаного або ширше вживаного визначення соціальної політики. В різних країнах визначають це поняття по-різному, хоча значна частина цих трактувань є досить схожими та мають спільні положення. В більшості визначень поняття соціальної політики пов`язане з низкою заходів уряду та інших організацій, спрямованих на підвищення добробуту і задоволення потреб як найменш захищених груп і індивідів, так і населення в цілому. Необхідність соціальної політики в суспільстві зумовлюється існуванням соціальної нерівності та обмеженим обсягом ресурсів, тому однією з найважливіших функцій соціальної політики є функція перерозподілу.

Вирізняють такі характерні риси соціальної політики:

• колективність (використовує ресурси колективу/відповідає на колективні потреби);

• зосередженість на соціальних відносинах (використовує/змінюю їх);

обумовленість незадоволенням в економічному становищі в зв'язку з обмеженістю ресурсів.

Мету соціальної політики можна визначити як посилення соціальної солідарності та підвищення загального добробуту. Цілі соціальної політики — розв'язання або полегшення соціальних проблем, зменшення нерівності в суспільстві та уникнення економічної і соціальної маргіналізації. Завдання соціальної політики — поліпшення умов праці та життя всіх верств населення, надання особливого захисту й допомоги бідним та малозахищеним групам населення [41].

Поле діяльності соціальної політики обумовлене соціальними проблемами, що існують у суспільстві, охоплює групи населення, в яких виникають ц і проблеми, обмежене певними сферами , що належать де компетенції соціальної політики. Сфери діяльності соціа льної політики: соціальний захист, зайнятість, охорона здоров'я, житлова політика, освіта. Проблеми, які розв'язує соціальна політика: безробіття, економічна залежність, бідність, безпритульність, дискримінація, недужість та недієздатність, підтримка мінімальної норми харчування, зменшення нерівності і не вигідних умов, забезпе че ння соціальної злагоди і солідарності. Об'єктом соціальної політики є все насе ле нн я країни, в якому, ви х одячи зі специфічних потреб, можна виділити такі соціальні верств и: немовлята й матері, діти і сім'ї, молодь, працездатне населення (зайняті та безробітні), пе нсіонери, старі люди, важко хворі та інвалі ди, люди, які постраждали внаслідок війн, катастроф, стихійн их лих, біженці та мігранти, національні меншини. Суб'єктом соціал ьної пол ітики є держав а.

Принцип, за яким була побудована система соціального захисту населення в Україні (і що залишився в спадок від часів Радянського Союзу), передбачав універсальність допомоги для всіх категорій населення, не враховуючи рівня доходів реципієнтів, як це робиться в багатьох країнах.

Після проголошення в 1991 році незалежності України перехід до ринкових відносин розпочався без попередньої розробки стратегії і тактики державного регулювання соціальних процесів. Внаслідок швидких змін соціальної структури населення відбулось стрімке розшарування на багатих і бідних. Намагання виправити ситуацію призвело до перегляду системи соціального захисту в напрямку збільшення різноманітних виплат, пільг, допомог, але відбулося це без урахування економічних передумов. Серед передумов формування соціальної політики вирізняють:

ціннісні;

політичні;

географічні/територіальні;

культурні;

економічні;

соціально-демографічні.

Державні органи управління ухвалюють законодавчі акти, програми, спрямовані на реалізацію високого рівня соціальних гарантій (навіть вище, ніж за часів Радянського Союзу), не зважаючи на економічні можливості їх здійснення.Зростання частки витрат на соціальну сферу призвело до значного переобтяження державного бюджету.

1995 року майже 80 % сімей отримували соціальні виплати, грошові допомоги чи компенсації з бюджетів усіх рівнів, соціальних фондів і за рахунок коштів підприємств та організацій. Кількість пенсіонерів становила 14,5 млн. чоловік, 1,5 млн. молодих людей, котрі навчалися, отримували стипендію, для 5,6 млн. дітей було призначено грошову допомогу на виховання та утримання, понад 2,5 млн. громадян отримували грошову допомогу на прожиття, різні види грошових допомог та компенсацій мали 3,5 млн. громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, 1,4 млн. сімей призначено субсидії на утримання житла, майже одному мільйону малозабезпечених громадян було надано грошову допомогу в осінньо-зимовий період, 450 тис. самотніх непрацездатних громадян отримували постійну допомогу вдома, майже 300 тис. громадян відшкодовувалися збитки, заподіяні внаслідок травм на виробництві. Крім того, кожний третій громадянин У країни мав право на безплатний проїзд у міському транспорті, 3,6 млн. громадян сплачували лише частину коштів за утримання житла. 6,1 млн. громадян — за електроенергію, 6,3 млн.— за газ, 1,5млн громадян — за користування телефоном. Окрім того, існувало ще кілька десятків різноманітних пільг, серед яких: безплатний проїзд залізницею, пільгове оподаткування доходів, придбання житлових приміщень за цінами, нижчими від їхньої вартості, безплатне або пільгове забезпечення автомобілем [49] .

Сьогодні, в умовах економічної кризи, коли кількість нужденних збільшується, а економічні можливості держави зменшуються, застосування такого принципу виявилось неможливим. Незначні кошти розпорошуються між великою кількістю людей, одна частина яких цих коштів не потребує, а іншій їх не вистачає. З другого боку (така тенденція спостерігалася в багатьох країнах), коли люди звикають очікувати багато від держави, з'являється так звана “споживацька позиція”, що особливо небезпечно в період, коли ресурси держави обмежені.

Суттєвою стратегічною помилкою соціальної політики в Україні була орієнтація на соціальний захист, без першочергового забезпечення прав та інтересів працюючого населення, що спричинило брак мотивації до праці, і внаслідок цього — спад виробництва. Виникла парадоксальна ситуація, коли матеріальної допомоги потребують ті, хто працює. Але ж загальновідома істина, що неможливо ефективно захищати бідних у суспільстві, де більшість є бідними.

Зважаючи на існуючий світовий досвід, єдинимперспективним шляхом соціальної політики є відмова від узагальненої дотаційної моделі соціального захисту на користь принципу заохочуван ня ініціативи активного населення й цілеспрямованої допомоги [62]. Таку точку зору нині підтримує більшість ініціаторів реформ, але виникають суперечки про те, хто саме може розраховувати на цілеспрямовану допомогу: чи це обмеже на кількість соціально вразливих верств населення (а саме: літні люди, і нваліди, багатодітні сім'ї, біженці), чи це буде адре сна допомога конкретним незаможним людям (виходячи з того, що приналежність до певної групи, наприклад, старих людей не завжди корелює з показником бідності - стара людина може мешкати в заможній родині).

Соціальна політика має г рунтуватися на таких загальнолюдських , філософськи х цінностях, як право на життя, свобода, рівність і недискримінація, справедливість, солідарність та соціальна відповідальність. Саме такі цінності лежать в основі різних моделей соціального забезпечення.

За іншою точкою зору, в сучасному світі спостерігається розвиток двох основних моделей соціального захисту: ліберальної та соціально-демократичної (патерналістської). Мета соціальної політики в рамках ліберальної моделі — забезпечення рівності можливостей, надання всім рівних шансів для самореалізації. Роль держави полягає в створенні відповідних умов. Окрім того, держава бере на себе ті функції, які нездатна виконати самотужки особа чи сім'я. Головна мета соціальної політики в рамках соціально-демократичної моделі — досягнення соціальної справедливості, подолання нерівності, що виникає під час розподілу економічних та соціальних ресурсів. Роль держави — гарантувати й забезпечувати визначений рівень доходів та соціальних послуг незалежно від трудового внеску. Потреби населення є підставою для визначення межі соціальних витрат [22].

Сучасна ситуація в Україні характеризується як відсутністю офіційно проголошеної державної ідеології, з притаманними їй цінностями, так і відсутністю чіткого уявлення про пріоритети тих чи інших цінностей у суспільній свідомості. Більшість соціологів погоджуються з думкою, що в Україні панує соціальна аномія, коли старі норми та цінності дискредитовані, а нові ще не сформувалися.

Цінностями, що залишилися у спадок від соціалізму, безумовно, були офіційно проголошені принципи рівності та колективізму. Сучасна соціальна політика поки що демонструє збереження старого принципу рівності кінцевих результатів. Як, наприклад, рівність у розподілі пенсій (без врахування трудового стажу та характеру роботи), що йде всупереч такій цінності, як соціальна справедливість. Натомість забезпечення рівності, як рівності можливостей для отримання мінімальних гарантій, попри все залишається поза увагою (найяскравіше це можна побачити, якщо проаналізувати державну політику щодо інвалідів, дітей-сиріт). Тим часом втрачаються здобутки минулого щодо рівності можливостей отримання освіти й охорони здоров'я. Довготривалі невиплати заробітної плати ставлять під сумнів забезпечення навіть такої першочергової цінності, як цінність життя.

Існування за часів Радянського Союзу патерналістського підходу в організації систем соціального захисту та зайнятості населення призвело до “ споживацької ” позиції, коли люди звикли покладатися на державу. Розширення практики надання різноманітних правових статусів і пов'язаних з ними пільг викликало виникнення так званого “ споживацького ”,“менталітету заслуг ”. Все це значною мірою зменшує власну ініціативу та активність людей. Особливо це стосується людей старших вікових груп. Як свідчать результати соціологічного дослідження становища населення України на ринку праці (1999), вибір життєвих економічних стратегій населення корелює з його віком. Якщо серед молоді 15—28 років тільки третина (37%) згодна маги невелику, але гарантовану заробітну плату постійно, то серед респондентів старших вікових груп частка таких людей вже складає переважну біль шість: серед населення 41—55 років — 59%, 56 років і старших — 67%. Навіть серед найбільш працеактивної вікової групи 29—40 років майже половина (47%) віддає перевагу гарантованому мінімуму аніж власній активності, підприємництву та ризику [22].

Відомо, що кожна країна, регіон мають специфічні культурні особливості: власну систему норм і традицій (наприклад, таких як високий рівень територіальної мобільності у циган, полігамний шлюб деяких східних країнах, багатодітність у країнах Азії та Африки, безправність жінки в ісламських країнах), які враховуються при формуванні соціальної політики (так, у країнах Азії, Латинської Америки люди похилого віку традиційно доглядалися в родині і це спричинило нерозгалуженість системи соціального захисту осіб похилого віку) порівняно з країнами Європи).

Кожна країна має свою політичну систему й офіційно прийняту ідеологію, що визначає умови будь-якої діяльності, зокрема й модель соціального захисту, що існує в країні.

У житті суспільства визначну роль відіграють політичні партії, особливо ті, які беруть участь в управлінні державою. У світовій історії є приклади багаторічного ефективного правління однієї з партій за наявності однієї чи декількох опозиційних партій (Австрія, Велика Британія, Канада, США, Швеція). Є приклади, коли державами правили партії-монополісти: Націонал-соціалістична німецька робітнича партія, Комуністична партія Радянського Союзу. А також приклади безладного правління, коли країнами десятиліттями правили коаліції партій, які мали хистку більшість у законодавчих органах влади (Французька та Італійська республіки часів Моріса Тореза і Пальміро Тольятті)[22].

Після проголошення незалежності в Україні не було політичної згоди щодо стратегії проведення реформ. Яскравим підтвердженням цього є той факт, що в парламентських виборах у березні 1994 року брали участь 30 політичних партій, а більш ніж 5000 кандидатів на 450 місць виступали як “незалежні”.

За даними дослідження (Агентство США з міжнародного розвитку), всі передвиборні платформи кандидатів, що їх було обрано до Верховної Ради 13-го скликання, можна поділити на три категорії [55] :

• програми, що містили висловлювання на користь збереження всіх соціальних завоювань соціалізму — 24 % ;

• програми, що містили висловлювання на підтримку часткового збереження соціальних гарантій (здебільшого згадувалося збереження безплатних медичного обслуговування та освіти, допомоги безробітним, програм професійного навчання та створення робочих місць) — 32 % ;

• програми, в яких не було обіцянок зберегти соціальні гарантії всьому населенню — 44 %.

Необхідність цільової допомоги найвразливішим категоріям населення наголошувалася у передвиборних програмах більшості (74%) кандидатів, обраних у народні депутати. Саме у цих питаннях наміри депутатів різних політичних поглядів збігалися найбільше, хоча переважна частина прихильників цільової допомоги все ж таки спостерігалася серед безпартійних депутатів (81% з них висловилися за необхідність такої допомоги). Але позиції цієї групи були визначені не досить чітко, а її організаційна структура була слабко вираженою. Внаслідок цього спостерігалася недостатня узгодженість та ситуаційна поведінка цієї групи депутатів під час голосувань.

Починаючи з листопада 1994 року характер розподілу голосів депутатів Верховної Ради під час голосувань із соціальних питань свідчив про існування двох груп депутатів, котрі дотримувалися різних точок зору на цілі та засоби реалізації соціальної політики в Україні. Перша група орієнтувалася на повернення до соціальної політики, яка існувала за часів СРСР із збереженням усіх соціальних гарантій. Прихильники цієї позиції розмежовували поняття ”соціальні гарантії” та ”соціальна допомога”. На їхню думку, забезпечення соціальної допомоги відволікає уряд від вирішення більш значущої проблеми соціальних гарантій. Останню ж найкраще розв'язувати шляхом підвищення заробітної плати і пенсій та відновлення принципу соціальної справедливості для скорочення чисельності тих, хто потребує саме соціальної допомоги. Ця група складалася переважно з депутатів лівих фракцій — 81% від їх загальної чисельності ( ”Комуністи України”, Соціалістична фракція) та центристів (”Центр”, ”Єдність”, МДГ, ”Аграрники України”) — 25 % від загальної кількості центристів[46].

Друга група усвідомлювала вимушеність обмеження соціальної політики можливостями державного бюджету. На їхню думку, соціальну допомогу необхідно надавати тим, хто її справді потребує, і спрямовувати лише малозабезпеченим. Ця група депутатів дотримувалася позиції Кабінету Міністрів. Вона складалася переважно з представників правих фракцій (НРУ, ”Державність”, ”Реформи ”) —65% і центристів — 47%.

Руйнування старої економічної системи, невід'ємною частиною якої були щедре фінансування соціального сектора, відбувалося за відсутності добре продуманої альтернативної програми соціального захисту населення. Такий стан речей дестабілізував політичну ситуацію в суспільстві й вплинув на зростання лав прихильників лівих поглядів.

Якщо для листопада 1994 року була характерна поляризація позицій за приблизно рівного співвідношення сил, що перешкоджало прийняттю того чи іншого варіанту рішення, то вже у квітні 1995 р. чисельність першої групи більше ніж подвоїлась за рахунок притоку представників центристських фракцій і окремих членів правих фракцій. Це дало їй можливість проводити свої рішення у Верховній Раді, але характер соціально-політичного курсу, що формувався внаслідок інтеграції депутатів різних фракцій, став менш радикальним.

Протягом 1995—1996 років зменшилася залежність позиції депутатів щодо соціальних питань від їх фракційної належності та політичної організації. Частина центристів і правих підтримували помірковані ліві рішення, тоді як ліві прагнули відійти від ідеологічного максималізму й проводити конструктивний діалог з урядом. Спостерігалася очевидна розбіжність між принципами, що їх проголошували партії, й поведінкою депутатів під час голосувань.

Якщо на першій сесії Верховної Ради України 13 скликання було утворено 9 депутатських груп і фракцій, то в процесі роботи парламенту групи частково змінювали свою чисельність та назву і на кінець роботи парламенту їх було вже 10. А загалом жодна з них не мала переважної більшості, парламент часто працював у режимі ситуативної більшості; його періодично лихоманило від політичних суперечок.

Після виборів 1998 року у Верховній Раді 14 скликання знову утворилося 10 депутатських груп та фракцій і знову жодна з них не мала більшості. Окрім того, протистояння між правим та лівим крилом парламенту стало значно жорсткішим, що призвело до значного зростання часу на розгляд багатьох питань. Безперечно, не варто очікувати ефективної роботи Верховної Ради за умови багатьох партійних фракцій у ній. До того ж, на думку фахівців, засади для формування партійної ”парламентської більшості ” не закладені у конституційній і законодавчій базі. Не сприяє її формуванню й незначна роль Верховної Ради у вирішенні кадрових питань виконавчої влади. Адже за Конституцією України Верховна Рада лише дає згоду на призначення прем'єр-міністра й практично не має відношення до призначення віце-прем'єр-міністрів і міністрів. За таких умов ”парламентській більшості” просто небезпечно брати відповідальність за стан справ у державі [46 ] .

Таким чином, специфічною особливістю політичної ситуації в Україні була й досі залишається відсутність єдиної стратегії у соціальній сфері, що призводить до прийняття ситуативних рішень, обумовлених політичною кон'юнктурою та спрямованих на тимчасове поліпшення життєвого рівня окремих категорій населення.

Соціальна політика, або й окремі заходи, можуть розроблятися для різних рівнів: країни, регіону, району, кожен з яких має власні специфічні особливості.

Для більшості великих країн притаманні такі соціальні відмінності, котрі є наслідком належності людей до певних регіональних спільнот усередині однієї країни. Регіональні відмінності є за своєю суттю географічними, вони можуть бути зведені до мінімуму, але неможливо говорити про їх повне усунення, оскільки в основі лежать такі об'єктивні умови, як клімат, корисні копалини, родючість земель тощо. Всі ці відмінності породжують соціальну диференціацію, оскільки визначають можливості ведення господарської діяльності в територіально-географічному просторі та обумовлюють регіональний розподіл праці. А це в свою чергу впливає на розвиток економіки та соціальної інфраструктури.

Разом із регіональним розміщенням людей завжди важливою була і їхня поселенська структура. Розвиток соціальної сфери, розміщення освітніх закладів, розподіл капіталовкладень, забезпечення житлом, послугами в різних типах поселень створював і створює нерівні можливості та нерівні умови життєдіяльності. А нерівні умови в свою чергу обумовлюють диференціацію життєвих стратегій та життєвих шляхів, впливаючи на характер освіти, професійної кар'єри, сімейного шляху, стилю життя. Проілюструвати це можливо навіть офіційними даними щодо рівня зареєстрованого безробіття в різних регіонах. Якщо на 1 січня 2000 р. в середньому по Україні рівень зареєстрованого безробіття становив 3,7% працездатного населення працездатного віку, то найнижчим він був у м. Києві (0,7%), а найвищим - в Івано-Франківській області (7,2%). Разом з тим, практично у кожному регіоні є центри, де зареєстровано ще набагато вищий рівень безробіття, як, наприклад, майже 20% в м. Ржищів Київської області [48].

Виникають суперечки і навколо питання регулювання доходів жителів різних регіонів відповідно до вартості життя в цих регіонах. Так, наприклад, найнижча вартість мінімального споживчого кошика в Волинській області, найвища в АР Крим.

Поки що залишається майже без змін структура та розміщення навчальних закладів по території України. Найменша кількість навчальних закладів у Західному регіоні, а саме Волинській, Закарпатській, Тернопільській областях, найкраща ситуація в великих містах: Києві, Донецьку, Дніпропетровську, Харкові, Львові.

Таким чином, нерівномірність розвитку різних типів поселення та різних регіонів створила значну соціальну нерівність та, відповідно, диференціацію життєвих можливостей.

Для розроблення соціальної політики досить важливим є самий факт визнання територіально-поселенської диференціації та її врахування при плануванні розвитку окремих регіонів. Завданням соціальної політики є корекція існуючих нерівностей життєвих можливостей у різних територіально-поселенських одиницях. Це стосується всіх сфер впливу соціальної політики: освіти, політики зайнятості, охорони здоров'я, житлової політики, системи соціального захисту.

Соціальна політика в регіональному вимірі має бути втілена в соціальні програми як загальнодержавного, так і регіонального розвитку, відображати особливості місцевої практики задоволення соціальних потреб населення. Важливо, щоб державні гарантії соціального захисту доповнювалися на місцевому, регіональному рівні перенесенням основного обсягу соціальних витрат на останній рівень. Особливо важливого значення набувають місцеві, регіональні органи самоврядування в здійсненні адресної соціальної допомоги.

Хоча в основних напрямах соціальної політики на 1999 — 2004 роки визначено стратегічні цілі соціальної політики як на державному, так і на регіональному рівні, досі сучасна соціально-економічна політика характеризується браком чіткої стратегії регулювання процесів розвитку та оптимізації життєвих можливостей у різних регіонах. Хоча, безумовно, деякі кроки в цьому напрямку робляться. У Миколаївській області запроваджено експеримент по створенню регіональної системи соціального захисту населення.

Країна, регіон, місто, селище відрізняються за кількістю населення, співвідношенням вікових та статевих груп, характером процесу відтворення населення, середньою тривалістю життя.

За останні роки в Україні спостерігаються несприятливі соціально-демографічні та медико-соціальні тенденції. Перше, що привертає увагу, це зменшення чисельності населення України починаючи з 1993 р., після того, коли в Україні було зареєстровано максимальну кількість населення — 52,2 мільйона чоловік (див. табл. 1.1).

Таблиця.1.1 Чисельність населення України (на початок року, млн. чол.)

Рік 1990 1993 1994 1995 1996 1997 1998 1999 2003
Кількість населення 51,7 52,2 52,1 51,7 51,3 50,9 50,5 50,1 48,5

Природне скорочення населення України почалось ще раніше — з 1991 року. І, якщо народжуваність знижується давно, тільки з 1991 року, вперше в історії України, рівень смертності почав перевищувати рівень народжуваності (див. табл. 1.2).

Таблиця 1.2 Природний приріст населення України (на 1000 чоловік населення)

Показники 1990 1993 1994 1996 1998 2000 2002
Кількість народжених 14,8 12,7 12,1 10,7 9,1 8,7 8,3
Кількість померлих 11,4 12,1 12,9 14,2 15,2 14,9 14,3
Приріст 3,4 0,6 -0,8 -3,5 -6,1 -6,2 -6,0

За 1998 рік кількість жителів України скоротилася більш як на 400 тисяч чоловік. Головною причиною цього залишається природне скорочення населення, яке становило 300,7 тисяч чоловік. І в першу чергу за рахунок зменшення народжуваності. Поряд з тим в останні два роки спостерігається позитивна тенденція до зменшення рівня смертності.[11].

Зменшення рівня народжуваності є наслідком кількох демографічних явищ.

По-перше, в Україні завершився перехід до малодітної сім'ї. Зниження рівня народжуваності відбувається передовсім за рахунок відмови від народження других та наступних дітей. Середня кількість дітей, народжених жінкою за все її життя (сумарний коефіцієнт народжуваності), для забезпечення простого відтворення населення має бути не менше ніж 2,2 (для розширеного — не менше ніж 2,5) дитини. В Україні цей показник поступово зменшився з 2,3 в 1958—-1959 роках до 1,6 дитини в 1994—1999 роках та 1,3 дитини в 1997 році (у тому числі у міських поселеннях до 1,08 дитини, у великих містах — до 1 дитини, у сільській місцевості до 1,7 дитини) і продовжує зменшуватись. Таким чином, рівень дітородної активності в Україні вкрай низький, оскільки смертність компенсується народжуваністю тільки на 58% [11 ] .

По-друге, відбулися зміни в шлюбній поведінці. У молоді з'являться нові життєві орієнтири, зростає ділова активність жінок. Змінися погляди на шлюб і сім'ю: збільшився вік укладання першого шлюбу, спостерігається достатньо високий рівень розлучень, збільшилась частка шлюбів, що розпадаються протягом першого року, традиційний шлюб замінюється менш формальними стосунками: в Україні помітна тенденція до зменшення кількості зареєстрованих шлюбів. Все це впливає на репродуктивну поведінку. Ще одним наслідком зміни поглядів на шлюб стало зростання питомої ваги дітей, народжених жінками, що не перебувають у зареєстрованому шлюбі. З іншого боку, в останні роки внаслідок несприятливих економічних умов відбулося зниження життєвого рівня населення. Невпевненість у майбутньому змушує батьків відкладати народження дитини.

У зв'язку із зниженням народжуваності відбувається дальше постаріння населення України. Спостерігаються вікові структурні зміни: частка молодого населення (у віці, молодшому за працездатний) зменшилась з 323,1% в 1996 р. до 21,9% в 2003 р. і, відповідно, збільшилась частка населення старшого віку (старшого за працездатний) з 20,5 до 29,2%. Цю тенденцію відображає динаміка кількості пенсіонерів, зокрема пенсіонерів за віком (див.табл. 1.3, 1.4).


Таблиця 1.3 Структура кількості пенсіонерів України

Показники 1994р. 1996р. 1998р. 2001р. 2003р. 2004р.
млн. чол. стр-ра,% млн. чол. стр-ра,% млн. чол. Стр-ра,% млн. чол. стр-ра,% млн. чол. Стр-ра,% млн. чол. Стр-ра,%
Всього 11,2 100 12,0 107,1 13,6 121,4 14,2 126,8 14,5 129,5 14,5 129,5
за віком 7,6 100 8,5 111,8 10,3 121,2 10,7 100,9 10,7 100,0 10,6 99,1
за інва-лідністю 1,4 100 1,3 92,9 1,4 107,7 1,4 100,0 1,7 121,4 1,9 111,8

Таблиця 1.4 Динаміка кількості пенсіонерів

Показники 1994р. 1996р. 1998р. 2001р. 2003р. 2004р. Абсолютне відхилення до 1994р. Темп приросту до 1994р., %
1996р. 1998р. 2001р. 2 2004р. 1996р. 1 2001р. 2003р. 2004р.
Всього 11,2 12,0 13,6 14,2 14,5 14,5 0,8 2,4 3 3,3 3,3 7,1 21,4 26,8 29,5 29,5
За віком 7,6 8,5 10,3 10,7 10,7 10,6 0,9 2,7 3,1 3,1 3 11,8 21,2 0,9 1,0 99,1
За інвалідністью 1,4 1,3 1,4 1,4 1,7 1,9 -0,10 0 0 0,3 0,5 92,9 7,7 1,0 21,4 11,8

З таблиці видно, постійне збільшення кількості пенсіонерів пенсіонерів з 1996 до 2004 років. Якщо у 1996 році становила 12 млн. чоловік (що становить 107, 1 відсоток порівняно з 1994 роком) в тому числі пенсіонерів за віком 8,5 млн.чол (111,8%) , пенсіонерів за інваліжністю 1,3 млн.чол (92,9% порівняно з 1994 роком). Отже кількість пенсіонерів зросла на 0,8 млн. чоловік21,4% В 2004 році кількість пенсіонерів зросла до 14,5 млн чоловік (на з 3,3 млн чоловік), що становить 129,5%, порівняно з 1994 роком, в тому числі за віком 10,6 млн.чол (на 3,1 млн. чол), що становить 139,5% і за інвалідністю 111,8%)

Збільшення частки людей похилого віку в структурі населення потребує збільшення надходжень для пенсійного забезпечення та соціальної допомоги старим людям. Перед соціальною політикою постає завдання реформування пенсійної системи для уникнення в майбутньому надзвичайного навантаження на працююче населення. Це може бути поступовий відхід від діючої моделі фінансування тільки за рахунок ”солідарності поколінь”. Також варто забезпечити умови для створення додаткових недержавних пенсійних програм та програм соціальної допомоги [11]

Доречно зазначити, що в Україні спостерігається достатньо високий рівень демографічного навантаження населення працездатного віку особами непрацездатного віку. Так, на 1000 осіб працездатного віку в 2001 році припадало 786 осіб у віці молодшому та старшому за працездатний. Значна різниця спостерігається між демографічним навантаженням міського та сільського населення, де на 1000 осіб працездатного віку припадає відповідно 686 та 1041 особа [11].

Неможливо не помітити негативні медико-соціальні тенденції в сучасній Україні. Щорічно збільшується кількість осіб, яких вперше визнано інвалідами. Якщо в 1996 році їх було 160 тис., то в 2000 році — 249 тис., що в перерахунку на кожні 10 000 населення складало 31 та 62 чол. відповідно. У структурі первинної інвалідності переважають захворювання серцево-судинної системи, злоякісні новоутворення, травматизм. Зростає інвалідність серед осіб працездатного віку і внаслідок захворювань на туберкульоз, який вважається передусім соціальною хворобою. Якщо в цілому в 1993 році в Україні було понад 2 млн. інвалідів, або 39 інвалідів на кожну 1000 населення, то на початок 2002 р.— 2,38 млн (в тому числі і 26,3 тис. дітей-інвалідів), або 47 інвалідів на кожну 1000 населення.

Тільки за кілька останніх років, з 1990 року по 2004 рік майже в 4 рази зросла захворюваність на наркоманію і токсикоманію. Всього в 2002році на обліку у медичних закладах з діагнозом наркоманія і токсикоманія перебувало 52,4 тис. осіб. Це дані тільки офіційної статистики. Разом з тим значна кількість наркозалежних залишається в тіні, поза увагою та допомогою медицини.

Привертає увагу поширення захворюваності на венеричні хвороби, що, як правило, спостерігається під час соціальних негараздів у суспільстві. Так, наприклад, захворюваність на сифіліс у 2002 році збільшилась у 25 разів порівняно з 1990 роком. Такі тенденції свідчать, що сучасна політика в галузі охорони здоров'я безумовно потребує перегляду [48] .

Таким чином, внаслідок вищезгаданих соціально-демографічних і, в тому числі, медико-соціальних явищ і процесів збільшилася кількість людей, що потребують соціальної допомоги. Це сім'ї з дітьми, зокрема й неповні, старі люди, інваліди, наркозалежні.

1.2 Соціальні аспекти сучасних економічних процесів в Україні

Кожна країна, регіон преребувають на певному рівні економічного розвитку, мають певний рівень добробуту. Це впливає на можливості фінансування соціальних програм.

Безумовно, суттєво на соціальну сферу в Україні вплинула економічна ситуація в країні. Негативні зміни почали спостерігатися ще 1990 року. Відсутність ефективної економічної політики спричинила:

• спад виробництва;

• зменшення продуктивності праці;

• зниження рівня зайнятості;

• зростання безробіття, зменшення попиту на робочу силу, збільшення прихованого безробіття, а також кількості працівників, які перебували в умовах вимушеної неповної зайнятості;

• знецінення заощаджень населення внаслідок гіперінфляції;

• зниження реальної заробітної плати і пенсій;

• заборгованість з виплати зарплати і пенсій.

Така ситуація в економічній сфері призвела до появи нових груп населення, яким потрібна соціальна допомога: безробітних та малозабезпечених. Бідними стали люди, котрі все життя працювали (заощадження втратили внаслідок інфляції, а пенсії мізерного розміру), навіть робота в більшості випадків не забезпечує належного доходу [49]

В умовах, коли офіційна діяльність не забезпечує достатнього для життя доходу, працівники переходять до неформальної економіки. Чисельність тих, хто сплачує податки, скорочується, а оскільки система соціального захисту спирається переважно на оподаткування фондів заробітної плати, надходження до соціальних фондів зменшуються.

Незареєстрована діяльність, як правило, відзначається високою інтенсивністю, частими порушеннями норм охорони праці й взагалі відбувається в умовах, далеких від нормальних, що позначається на стані здоров'я зайнятих. Захисні правові норми до такої діяльності практично не застосовуються, зайняті в неформальному секторі не можуть розраховувати на захист у випадку хвороби, звільнення, травми на виробництві.

Перехід людей до різних форм нерегламентованої діяльності веде до криміналізації суспільства. Результати попередніх експертних оцінок зайнятості населення України в тіньовому секторі свідчать про переважну орієнтацію на нього молоді, що є небезпечним, оскільки, на думку експертів, концентрація молоді в тіньовому секторі перешкоджає формуванню належної освітньої та професійної підготовки робочої сили, обумовлює специфічну систему цінностей. Про це яскраво свідчить статистика правопорушень в Україні.Суттєве розшарування населення, триваючий процес зубожіння призвели до значного зростання кількості злочинів, що мають економічне підґрунтя: розкрадання державного або колективного майна та злочини проти індивідуальної власності громадян: крадіжки, розбої.

Зросла кількість засуджених неповнолітніх також за рахунок збільшення майнових злочинів (крадіжки та пограбування індивідуального майна громадян, розкрадання державного та колективного майна).

Серед підлітків, які перебували на обліку в інспекціях у справах неповнолітніх, найвищими темпами зростала частка тих, які не працювали й не навчалися (з 8,2 % від загальної кількості, які перебували на обліку в 1990 році, до 27,6 % у 1996 році). І серед загального складу засуджених у 1996 р. 45 % складали особи у працездатному віці, які не працювали і не навчалися [62] .

Конструктивні зміни в економіці, що відбулись останнім часом, деякою мірою покращили показники економічної ситуації, але водночас мали негативний вплив на рівень добробуту громадян. Як от зрушення у бюджетній політиці і бюджетній дисципліні — не витрачати того, чого в бюджеті немає – боляче позначається на значній частині населення: затримки в заробітній платі, не фінансуються належним чином бюджетні підприємства та установи. На 1 січня 2002р. загальна сума заборгованості з фінансування пенсій становила 2013,3 млрд. грн., заборгованість із виплати стипендій — 98,9 млн. грн. заборгованість по виплаті окремих видів соціальної допомоги — 27,6 млн грн. На 10 січня 2000 р.заборгованість з виплати заробітної плати становила 6,5 млрд. грн., майже п'яту частину цієї суми становила невиплачена заробітна плата за 2003р. - 1261 [18] .

Зниження рівня інфляції відбулося переважно за рахунок зменшення попиту населення і підприємств, обумовленого невиплатами заробітної плати і пенсій. Закриття нерентабельних і безперспективних підприємств збільшило кількість безробітних. Число зареєстрованих незайнятих громадян, за даними Держкомстату, на 1 квітня 2000р.досягло 1,39 млн. осіб, а рівень зареєстрованого безробіття перетнув межу 4 %[22 ].

Формування засад ринкової економіки створило в Україні принципово нову соціальну та економічну ситуацію, зумовило й певні зміни в соціально-психологічній сфері, у багатьох суспільних та економічних інститутах: формах власності, механізмах розподілу доходів, забезпечення основних соціальних гарантій, соціального страхування та мотивації трудової діяльності, структурній перебудові економіки і формуванні ринкової інфраструктури.

Такі зміни не можуть відбутися раптово — необхідний певний перехідний період. Головні соціально-економічні риси такого періоду — поліморфізм власності з перевагою державної; активне, інколи й безпосереднє регулювання державиінститутами таких економічних процесів, як ціноутворення, формування заробітної плати, економічних зв'язків окремими суб'єктами у сфері виробництва і фінансів, існування різних форм соціальнихгарантій. Адже жодну помічну програму не буде реалізовано, якщо вона не торкатиметься інтересів населення, не сприятиме зміцненню соціальної сфери суспільства.

Звичайно, як і раніше, діє соціально-демографічна диференціація людей за статтю та віком. Важливим соціальним критерієм є професійно-кваліфікаційний статус, належність до різних галузей господарства. Продовжує діяти розмежування людей за місцем проживання, типом населених пунктів. Зберігається вплив на соціальні та суспільно-політичні відносини різнонаближеності людей до джерел розподілу, перерозподілу ресурсів і продуктів виробництва. Освіта, стаж, місце роботи залишаються критеріями, формують поведінку людей. Водночас помітну роль відіграють такі чинники, як рівень прибутку та форма власності. Відчутнішим стає критерій поділу людей на працюючих та безробітних.

Раніше соціальна структура суспільства складалася з декількох великих груп: селян, робітників, інтелігенції, службовців та правлячої партійно-господарської еліти. Зараз все більшого значення набуває поділ суспільства за рівнем та джерелом багатства, наявністю чи відсутністю приватної власності. Саме прибуток і форма його отримання стають головним структуроутворюючим чинником українського суспільства, що свідчить про становлення в Україні ринкових відносин та первинного капіталізму. Одночасно набирають сили й негативні чинники формування нової соціальної диференціації та відповідних критеріїв її оцінки свідчить про нездорові відносини у суспільстві; надто різкий поділ на бідних та багатих; процеси збідніння та збагачення мають деформований характер.

На зміну традиційним джерелам формування багатства, таким як праця, спадщина, ощадливість, підприємливість, ініціатива, ризик прийшли кримінальна діяльність, використання державної власності, ресурсів та працівників державних установ, держпідприємств тощо. При цьому процес первинного нагромадження капіталу здійснюється вельми стрімко, протягом декількох років, а не десятків чи навіть століть, як це було у багатьох країнах світу[41].

Нова соціальна структура складається з таких соціальних груп: дуже багаті, багаті, середні, бідні та злиденні. Специфічною рисою сучасної структури є надмірно великий розрив між дуже багатими і дуже бідними. Процес усвідомлення багатими, бідними, державою нових структурних змін не встигає за бурхливим розвитком соціальної диференціації. Поряд з великою соціальною групою люмпенів постала проміжна верства між бідними та слабким середнім класом — маргінали, які становлять найбільшу групу населення України. Ще кілька років тому ці люди вважалися достатньо забезпеченими. Сьогодні їм доводиться працювати значно більше, ніж раніше, а споживати значно менше. Становище ускладнюється тим, що це активна, кваліфікована та працездатна частина українського суспільства, яка не має змоги заробляти на пристойне існування. Це найбільш критично налаштована маса людей.

За таких обставин різко зростають форми та розміри девіантної поведінки (злочинність, самогубство, наркоманія, алкоголізм, проституція тощо). Ці та багато інших форм збоченої поведінки в умовах занепаду системи соціального контролю стали загрозливими для суспільства. Не виключено, що швидкість і масштаби їх поширення незабаром переважатимуть можливості їх стримування і профілактики[41].

Водночас в українському суспільстві існують процеси та явища, які можна віднести до категорії ”соціальні захворювання”. Це передусім слабкість моральної, етичної та правової ціннісно-нормативної системи. Соціальна анемія властива періодам кризи, але розмір її поширення в поєднанні з іншими соціальними хворобами (агресивністю, егоїзмом, цинізмом та апатією) є реальною загрозою для українського суспільства. Блискавичність суспільних змін призвела до руйнування традицій, породивши відчуженість між поколіннями.

Соціальної реабілітації та соціалізації потребує не лише молодь, а й старше покоління, яке абсолютно не готове до нової поведінки в жорстких умовах ”дикого” капіталізму.

Отже, глибинна дезорганізація економічної системи спричиняє і певну дезорганізацію соціальної системи суспільства. Тому свідоме, грамотне здійснення політики державного та соціального управління вимагає визнання того що економіка — не самоціль, а лише засіб вирішення проблем соціального характеру. Водночас, як стверджує економічна соціологія і свідчить досвід людства, ігнорування людського, соціального і психологічного чинників в економіці може звести до абсурду будь-яке економічне рішення.

1.3 Особливості соціального страхуванні в країні

Усі підприємства України, працівники яких підлягають державному соціальному страхуванню, громадяни-підприємці, які використовують найману працю, зобов'язані реєструватися як страхувальники в обласних (міських), дорожніх, територіальних комітетах, інших органах галузевих профспілок, яким за рішенням органів Фонду затверджуються бюджети, у відділеннях Фонду соціального страхування з тимчасовоъ втрати працездатності. Підприємства, що не входять до профоб'єднань, або в яких діють дві і більше профспілки реєструються як страхувальники у відповідному відділенні Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Структурні підрозділи (філії, представництва, відділення та ін.), які є у складі підприємств та мають окремий баланс і поточні і розрахункові рахунки в установах банку, реєструються як страхувальники у відповідних профспілкових органах, органах Фонду за місцем їх розташування. [14].

Громадяни, які наймають окремих громадян за трудовими договорами, релігійні організації реєструються як страхувальники безпосередньо у відділеннях Фонду. Новостворені підприємства зобов'язані зареєструватись як страхувальники по платежах до Фонду у десятиденний термін з дня одержання свідоцтва про реєстрацію у виконавчому комітеті міської, районної в місті Ради народних депутатів. Страхувальник повинен подати за місцем реєстрації необхідні для цього відомості (див. додатки 1,2 ) .

Кожному страхувальнику після реєстрації присвоюється реєстраційний номер і вручається письмове повідомлення про розмір і строки сплати страхових внесків. (див. додатки 3,4 )

Якщо розрахунки по оплаті праці працівників районних (міських) установ, які фінансуються з державного бюджету, поводяться виконкомами районних (міських) Рад народних депутатів (централізованими бухгалтеріями), то платниками внесків, які підлягають реєстрації, є ці виконкоми. У разі відмови підприємств, а також громадян-підприємців, які використовують найману працю, від реєстрації як платників внесків до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, директори виконавчих дирекцій Фонду та його відділень і їхні заступники мають право припиняти їх операції за рахунками в банках. Передача страхувальника із однієї галузевої профспілки до іншої здійснюється за погодженням з виконавчою дирекцією відповідного відділення Фонду, а від одного органу Фонду до іншого,- за погодженням з Виконавчою дирекцією Фонду. При цьому орган Фонду, в обслуговування якого передається страхувальник, надсилає йому письмове повідомлення про реєстраційний номер, розмір і строки сплати страхових внесків. При умові ліквідації чи реорганізації підприємства (злиття, приєднання, поділ, виділення та ін.) та при зміні адреси підприємства його керівництво зобов'язане в десятиденний термін повідомити про це орган Фонду, в якому воно зареєстроване як страхувальник.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України ”Про порядок введення в дію Закону України ”Про внесення змін і доповнень до Закону України ”Про пенсійне забезпечення” встановлено тариф обов'язкових внесків на державне соціальне страхування для підприємств незалежно від форм власності та господарювання, виду діяльності й галузевої належності, об'єднань громадян, громадян-підприємців, які використовують найману працю, - 37 відсотків фонду оплати праці та інших виплат, у тому числі в натуральній формі (надалі - фонду оплати праці), які підлягають обкладанню прибутковим податком з громадян (крім винагород, які виплачуються за договорами цивільно-правового характеру, а також виплат відповідно до переліку видів оплати праці та інших виплат, на які не нараховуються страхові внески, які не враховуються при визначенні середньомісячного заробітку для обчислення пенсій, що затверджується Кабінетом Міністрів України).

Для громадських організацій пенсіонерів та інвалідів, підприємств, установ і навчальних закладів, створених за рахунок коштів цих організацій для розв'язання їхніх статутних завдань, а також підприємств, де інваліди становлять більш як 50 відсотків загальної чисельності працюючих, тариф обов'язкових внесків на державне соціальне страхування встановлено у розмірі 5 відсотків фонду оплати праці[11]. Всі підприємства України, працівники яких підлягають державному соціальному страхуванню, і особи, котрі використовують найману працю, крім встановленої Кабінетом Міністрів України частини обов'язкових внесків на державне соціальне страхування, до Фонду соціального страхування України вносять:

- суми, одержані ними в установленому порядку від працівників за видані путівки на санаторно-курортне лікування, відпочинок та туризм, придбаних за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності;

- суми витрат на виплату допомоги по тимчасовій непрацездатності, спричиненої трудовими каліцтвами і професійними захворюваннями внаслідок порушень власником підприємства або уповноваженим ним органом діючих правил з охорони праці та техніки безпеки; у зв'язку з підвищеною захворюваністю з вини власника підприємства або уповноваженого ним органу, а також травмами, одержаними з провини інших організацій чи окремих осіб;

- суми пені, штрафів, не прийнятих до заліку витрат по соціальному страхуванню, та інших фінансових санкцій щодо організацій та службових осіб, передбачених чинним законодавством.

Накладені суми штрафів вносяться до каси страхувальника або на рахунок органу Фонду готівкою чи стягуються із заробітної плати винних службових осіб в установленому порядку із зарахуванням на поточний субрахунок ”Розрахунки по соціальному страхуванню”. До складу коштів Фонду входять прибутки від комерційної та господарської діяльності Фонду, інші надходження. У разі дефіциту коштів в бюджеті Фонду, правлінням Фонду вносяться відповідні пропозиції Кабінету Міністрів України [11 ].

Страхові внески на державне соціальне страхування нараховуються на фонд оплати праці та інші виплати, у тому числі в натуральній формі, які підлягають обкладанню прибутковим податком з громадян.

Внески не нараховуються на такі види виплат працюючим:

- компенсація за невикористану відпустку;

- вихідна допомога при звільненні;

- компенсаційні виплати (добові за відрядженнями і виплати замість добових);

- вартість безкоштовно наданих деяким категоріям працівників квартир, комунальних послуг, палива, проїзних квитків або сума коштів для їх відшкодування;

- вартість виданого спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту, мила, змиваючих та знешкоджуючих засобів, молока і лікувально-профілактичного харчування;

- суми відшкодування витрат та інших компенсацій у зв'язку з переведенням, прийняттям або направленням працівників на роботу в іншу місцевість;

- доплати і надбавки до заробітної плати замість добових у випадках, коли постійна робота проходить в дорозі чи має роз'їзний характер, або у зв'язку із службовими поїздками в межах обслуговуваних дільниць;

- заробітна плата за дні роботи без винагороди за працю (суботники, недільники тощо), яка перераховується до відповідного бюджету або на благодійні цілі;

- суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним своїх трудових обов'язків;

- стипендії, що виплачуються підприємствами слухачам підготовчих відділень, студентам, аспірантам, направленим на навчання з відривом від виробництва;

- допомога, яка виплачується за рахунок підприємства молодим спеціалістам під час відпустки після закінчення вищого або середнього спеціального навчального закладу;

- винагороди, що виплачуються громадянам підприємствами за виконання робіт за угодами цивільно-правового характеру;

- дивіденди за акціями;

- неоподаткована сума матеріальної допомоги;

- виплати, які проводяться з коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності і Пенсійного фонду України (крім коштів, направлених на оплату праці);

- компенсаційні виплати, які виплачуються громадянам відповідно до Закону України від 1 липня 1992 року N 2532-12 ”Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, крім сум підвищеної (диференційної) оплати праці працівників на територіях радіоактивного забруднення, оплати додаткової відпустки, виплати різниці між заробітками при переведенні на нижчеоплачувану роботу, видатків по збереженню середньої заробітної плати за час вимушеного простою, що проводяться відповідно до зазначеного Закону України;

- допомога сім'ям з дітьми, що виплачується з державного та місцевих бюджетів відповідно до Закону України ”Про державну допомогу сім'ям з дітьми” N 2811-12;[5]

- суми добровільних пожертвувань юридичних і фізичних осіб, у тому числі нерезидентів, громадянам, а також фондам, установам, закладам, громадським і релігійним організаціям, метою діяльності яких не є одержання прибутку та доходи яких формуються виключно з добровільних пожертвувань і членських внесків та (або) бюджетних асигнувань, для здійснення передбаченої їх статутними документами екологічної, оздоровчої, аматорської, спортивної, культурної, освітньої, наукової та благодійної діяльності.

Соціальне страхування на добровільній основі у Фондісоціального страхування з тимчасової втрати працездатності України провадиться для громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності та виключно їхній праці, а також адвокатів, які відповідно до Закону України ”Про адвокатуру” мають свідоцтво на право заняття адвокатською діяльністю, та їх помічників. Вказані громадяни та адвокати мають право на всі види забезпечення по державному соціальному страхуванню, згідно Положенню про Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, встановлені для робітників, службовців і членів кооперативів, за умови сплати страхових внесків до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю, та адвокати, які виявили бажання на одержання забезпечення по державному соціальному страхуванню, звертаються до профспілкових органів чи органів Фонду соціального страхування з тимчоасової втрати працездатності за місцем проживання і заповнюють заяву за встановленою формою після чого вони реєструються як страхувальники.

Відповідний орган Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності присвоює кожному застрахованому реєстраційний номер і вручає йому Повідомлення про розмір страхового тарифу і строки сплати страхових внесків .

Страхові внески до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати прапрацездатності сплачуються громадянами, які займаються підприємницькою діяльністю, та адвокатами з їх доходів за тарифами, що установлюються Кабінетом Міністрів України. Розмір доходу визначається в порядку, передбаченому чинним законодавством. Громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю на основі патенту, сплачують внески з тієї суми доходу, з якої визначається плата за патент.

Громадяни, які займаються підприємницькою та адвокатською діяльністю, зареєстровані як страхувальники у органі Фонду, подають до 20 лютого по місцю реєстрації копію звіту, що представляється податковій інспекції, про фактичні доходи за рік.

Страхові внески сплачуються в такому порядку:

- платники, які мають постійно обчислювальний доход, сплачують страхові внески щомісяця згідно з Інструкції про порядок нарахування, сплати, витрат та обліку коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, погодженої з Міністерством фінансів і Національним банком України і затвердженої постановою правління Фонду соціального страхування України;

- платники, доход яких повністю може бути обчислений лише по результатах роботи за рік, сплачують страхові внески в кожному кварталі в розмірі 25 процентів річної суми внесків, нарахованої за очікуваним доходом поточного року. Після закінчення року або припинення підприємницької діяльності громадянами річна сума внесків на соціальне страхування нараховується за фактично одержаним доходом. Різниця між сумою, перерахованою платником протягом року, і сумою, яка повинна надійти до Фонду соціального страхування з обчисленого доходу за рік, повинна бути внесена або повернена не пізніше 20 березня, а після припинення підприємницької діяльності - в 15-денний строк.

Страхові внески до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності вносяться (перераховуються) на відповідний рахунок Фонду.

Внески сплачуються в такі строки:

- платники, які мають постійно обчислюваний доход, сплачують страхові внески щомісяця не пізніше 5 числа місяця, наступного за минулим місяцем;

- платники, доход яких обчислюється по результатах роботи за рік, сплачують страхові внески до 20 лютого, до 20 квітня, до 20 липня і до 20 жовтня.

З припиненням підприємницької чи адвокатської діяльності сплата внесків припиняється з 1 числа місяця, наступного за місяцем подання заяви. Громадянам, які припинили підприємницьку чи адвокатську діяльність чи змінили місце проживання, профспілкові органи чи органи Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності видають довідку про сплату внесків, яка є підставою для включення періоду сплати внесків в трудовий стаж для призначення допомоги .

Виплата всіх видів забезпечення по державному соціальному страхуванню вказаним громадянам здійснюється органом, в якому громадяни зареєстровані як страхувальники. Підставою для виплат є відповідно оформлені для цього документи. Порядок обчислення допомоги та інших видів забезпечення по соціальному страхуванню та їхні розміри встановлюються відповідно до чинного законодавства.Контроль за своєчасним і повним надходженням страхових внесків та правильністю витрачання коштів соціального страхування Фонду здійснюють органи, органи Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Усі спори між страхувальником і органом Фонду з питань соціального страхування відповідно до цього порядку вирішуються в судовому порядку. Цей Порядок погоджено з Міністерством фінансів України та правлінням Національного банка України.

1.4 Соціальна політика і реформа оплати праці в Україні

Заробітна плата, доходи громадян є концентрованим вираженням ефективності економіки і соціальної політики держави та спроможності профспілок і суспільства в цілому захищати одне з основоположних прав людини — право на гідне життя та вільний розвиток.

У цьому контексті розглянемо, що відбувалося у сфері оплати праці в Україні за роки незалежності та окреслимо можливу перспективу на майбутнє.

Перший етап реформування оплати праці розпочався в 1991 р., коли з прийняттям Закону “Про підприємства в Україні” суб'єкти господарювання набули право самостійно встановлювати фонд оплати праці, форми, системи і розміри заробітної плати. Тоді ж законом був встановлений досить високий соціальний стандарт для визначення гарантії мінімальної заробітної плати — мінімальний споживчий бюджет. У 1992 році було прийнято Декрет Кабінету Міністрів України “Про оплату праці”, а у 1995 — однойменний Закон України, який розроблено за участю профспілок та в своїй основі базується на визнанні міжнародних трудових норм. У сукупності із законом "Про колективні договори і угоди" (1993 р.) створено механізм державно-договірного регулювання заробітної плати, притаманний багатьом країнам з ринковою економікою[10].

Однак незважаючи на достатньо прогресивну законодавчо-правову базу, реформи заробітної плати згідно з задекларованими цілями не відбулося. У грудні 1992 р. Декретом Кабінету Міністрів України було зупинено дію Закону “Про мінімальний споживчий бюджет”. Наступні два роки державою не встановлювався будь-який державний стандарт гарантії оплати праці і лише під тиском профспілок у жовтні 1994 р. прийнято Закон України "Про межу малозабезпеченості", як соціальний стандарт для визначення розміру заробітної плати на період кризового стану економіки. Зазначимо, що співвідношення натуральної та вартісної величини межі малозабезпеченості і мінімального споживчого бюджету становило приблизно як 0,5:1,0 та те, що визначалася вона виключно для осіб непрацездатного віку. Однак навіть при такому заниженому соціальному стандарті парламент жодного разу не встановив мінімальну заробітну плату на рівні межі малозабезпеченості чи вище (див.табл.1.6).

Як результат такої хибної соціальної політики, в 1991-1999 рр. рівень реальної заробітної плати знизився у 3,8 рази, тоді як ВВП у 2,3 рази, продуктивності праці — в 1,3 рази, що свідчило про неадекватність втрат економіки і людини праці й посилення її.

Розміри та співвідношення мінімальної заробітної плати і державного стандарту оплати праці.


Таблиця 1.6

№ п/п Назва Мінімальний споживчий бюджет (МСБ) Межа малозабезпеченості (ММЗ) Прожитко іий мін мум (ПМ)
1991 1992 1995 1966 1997 1998 1999 2000 2001 2002 2003 2004 2005
1 Мінімальна заробітна плата,грн 185 - 60 15 15 45 74

90/

118

118

140/

165

185/

205

205/

237

262290

310432

Мінімальний споживчий бюджет грн.

60

90/

140/

185/

205/

1.

-

тис.

15

15

45

74

118

118

165

205

237

2 256 - - - - - - - - - -
Межа малозабезпеченості,грн - - 4800 68,1 70,9 73,7 90,7/118,3 - - - - - -

споживчий

256
бюджет, крб.
Прожитковий мінімум,грн 287,6 331,05 365,0 365,0 386,7 453,0

Розміри та співвідношення мінімальної заробітної плати і державного стандарту оплати праці експлуатації. У 2000 році заробітна плата за своєю купівельною спроможністю становила лише одну третину від рівня 1990 року, а в сукупних доходах населення знизилася за цей період з 70,7% до 47,6%. Тобто вона фактично втратила свої основні функції — відтворюючу і стимулюючу[10].

Починаючи з 1995 р. з'явився ще один фактор соціальної напруги — затримка виплати заробітної плати працівникам. У серпні 1999 р. загальна заборгованість по країні досягла свого пікового значення — 10,8 млрд.грн. й охопила понад 75% сукупної робочої сили (див.рис.1). Частка заборгованості із заробітної плати у ВВП країни перевищила 5% (див.таблиц1,7).

12

0

8

6

4

2

1999 1998 1999 2000 2001 2002 2003 2004 2005

—— Заборованість із зарплати, млрд. грн. (на початок року).

— — Кількість працівників, яким не виплачено заробітну плату, млн. чол.

Рисунок 1. Динаміка заборгованості із заробітної плати та кількості працівників, яким вона не виплачувалась в 1997-2004 рр.

Часткова заборгованість із заробітної плати у ВВП країни


Таблиця 1.7

1997 1998 1999 2000 2001 2002 2003 2004
ВВП, млрд. грн. 93,3 102,5 130,4 170,0 204,2 225,8 267,3 345,9
Заборгованість із з/п, % до ВВП 5,14 5,53 4,91 2,9 1,3 1,13 0,83 2,3

Причини такого масштабного знецінення робочої сили тоді пояснювалися глибокою економічною кризою та гіперінфляцією" в період 1991-1997 років. Цей перший період реформування оплати праці можемо охарактеризувати як період невиправданих очікувань, ілюзій та глибоких розчарувань.

Другий етап реформування оплати праці ми пов'язуємо з стабілізацією економіки наприкінці 90-х років минулого століття та її виходом на траєкторію стійкого економічного зростання з 2000-го року. Знову постало питання про продовження реформування оплати праці в країні в нових умовах. За участю науковців, фахівців, профспілок і роботодавців у 2000 році була розроблена і Указом Президента України схвалена Концепція дальшого реформування оплати праці в Україні. Йшлося насамперед про здійснення переходу від визначення заробітної плати як частки доходу підприємства до заробітної плати як ціни робочої сили, що формується на ринку праці і є зовнішнім фактором для підприємства; відновлення частки оплати праці у ВВП до 55% — рівня 1990 року; поетапного наближення державної гарантії мінімальної заробітної плати до рівня прожиткового мінімуму як нового соціального стандарту, введеного у 2000 р. на заміну межі малозабезпеченості, що застосовувалась з 1995 року, й загалом суттєвого підвищення рівня трудових доходів.

Не вдаючись в детальний аналіз зробленого, зазначимо лише, що більшість із задекларованих в Концепції положень досі не реалізовано, а соціальне становище найманих працівників мало в чому змінилося — майже кожний п'ятий з них є бідним, а частка населення із середньодушовими доходами, нижчими від прожиткового мінімуму, перевищує 70%. Водночас продовжує спостерігатись стійка прогресуюча поляризація доходів населення. Поряд з ганебною масовою бідністю кількість осіб — мільйонерів та розміри їх капіталів щорічно подвожуються, у 2004 р. в Україні вперше з'явилися мільярдери. За даними американського фінансового журналу Forbes на початку 2005 року їх було троє: Р.Ахметов, В.Пінчук, С.Тарута (“Инвестгазета” №11 від 15.03.2005р.)

Як було зазначено у виступі заступника директора НДІ праці і зайнятості населення Міністерства праці і соціальної політики М.С.Шаповала на засіданні Круглого столу на тему “Реформа заробітної плати в Україні — стрибок через соціальну прірву”, що відбувся в Києві 27 січня 2005 р. за підтримки Фонду Євразія та Українського Центру економічних і політичних досліджень імені О.Разумкова, причини такого становища не економічні, а політичні[10].

Ми поділяємо думку, що фактичне заниження ціни праці на цьому етапі реформ не мало об'єктивного економічного підгрунтя, а є наслідком слабкої соціальної політики, відсутності системних заходів щодо формування соціально-орієнтованої ринкової економіки та розбудови соціальної держави, до чого зобов'язує Конституція України з 1996 року.

Розподільчі процеси валової доданої вартості на “працю” і “капітал”, поглиблення майнового розшарування і поляризації доходів населення свідчать скоріш про те, що в Україні мало місце становлення моделі олігархічного капіталізму, де первісне накопичення капіталу відбувається переважно за рахунок корумпованого привласнення державної власності, поширення тіньової економіки та примусового відчуження частки необхідного продукту у найманих працівників. На це вказує, зокрема, існуюча впродовж останніх 10 років заборгованість із заробітної плати ( див. рис.1) та практично незмінні масштаби бідності в країні (табл.1,8) Навіть в умовах стійкого економічного зростання в період 2000-2004 рр. встановлений державою рівень мінімальної заробітної плати жодного разу не перевищив межі бідності і становив лише 0,4-0,6 величини прожиткового мінімуму.

Динаміка показників бідності

Таблиця 1.8

Рік Межа бідності (грн.) Рівень бідності Глибина бідності
1999 126 27,8 23,3
2000 156 26,4 23,8
2001 175 27,2 25,0
2002 192 27,2 23,9
2003 220 26,6 22,9
2004 259 28,1 25,5

Зростання влади з бізнесом значно ослабило позиції третьої сторони соціального діалогу — профспілок як захисників трудящих. Такі їх законодавчі ініціативи як визначення заробітної плати першочерговим платежем для роботодавця, у тому числі у разі банкрутства підприємства; посилення економічної відповідальності бізнесу за затримку виплати заробітної плати; встановлення гарантії мінімальної заробітної плати на рівні прожиткового мінімуму не знайшли підтримки у влади. А від встановлення єдиної 13-ти процентної ставки оподаткування доходів виграли в основному високодохідні категорії громадян. Водночас втрати бюджету від зниження ставки цього податку становили у 2004 році на рівні 1 — 1,5% від ВВП, надходження скоротились у 16 регіонах країни, що теж негативно вплинуло на реалізацію соціальних програм[10].

Порівняння фактичних значень показників, що застосовуються для виміру соціальної безпеки у світовій практиці та в Україні вказують на те, що соціальна захищеність особи в нашій країні в цей період знаходилась на гранично критичному рівні (див.табл.1.9).


Таблиця1.9

Показник Гранично-критичне значення у світовій практиці Величина показника в Україні Можливі соціально-політичні та економічні наслідки
Співвідношення доходів 10% найба-гатших і 10% найбідніших громадян

10:1

13:1

Антагонізація соціальної структури. Суспільна дестабілізація
Співвідношення максимального і мінімального розмірів пенсій у солідарній системі пенсійного забезпечення 5:1 31:1 Соціальна неріність. Посилення протестних дій громадян
Частка населення, яке живе за межею бідності 10% 26,7% Люмпенізація населення
Ставка оплати праці за одну робочу годину 3 амер. дол. 20 амер. центів Декваліфікація і пауперизація робочої сили

Таким чином, другий етап реформування заробітної плати ми визначаємо як період втрачених можливостей покращити соціальне становище працівників.

Про реальну ситуацію у цій сфері свідчать також дані соціологічного опитування громадян, проведеного Центром О.Разумкова на початку 2005 року (див.табл.1.10).

Третій етап. Зміна влади наприкінці 2004 року, що пов'язана з виборами Президента України та задекларовані нею цілі суспільно-політичного, економічного та соціального розвитку створюють передумови для відновлення переговорного процесу профспілок з Урядом і об'єднаннями роботодавців щодо проведення ефективної реформи заробітної плати на нових засадах, а саме визнання гідної праці та її справедливої оплати, на чому постійно акцентує увагу Міжнародна організація праці.

Зарплата в системі життєвих пріоритетів громадян України


Таблиця 1.10

№ п/п Запитання Значення Оцінка респондентів %
1 У чому полягають причини безробіття? Низький рівень заробітної плати 76,9
2 Якою на сьогоднішній день має бути мінімальна заробітна плата? від 350 грн. в діапазоні 500-799 грн. середнє значення — 714грн.

100

52,6

3 Що особисто для Вас важливо в роботі? висока оплата праці 82,1
4 Скільки грошей (в розрахунку на одну особу щомісячно) необхідно сім'ї, щоб жити нормально? від 400 грн. в діапазоні 1000-2000грн. середнє значення — 1718 грн.

100

57,5

5 Наскільки Ви задоволені своєю заробітною платою?

Задоволений

не задоволений

12,2

57,8

6 Працівникам яких галузей необхідно в першу чергу підвищити заробітну плату?

охорони здоров'я

освіти

сільського господарства

науки

вугільної промисловості

63,6

63,6

47,0

21,7

10,4

7 Що ви будете робити в першу чергу, якщо ваша зарплата не може задовольняти потреби сім'ї?

шукати додаткову роботу

шукати іншу роботу

знизити потреби

вимагати від керівництва підвищення зарплати

31,4

21,5

16,4

8,6

8 Коли була вища купівельна спроможність заробітної плати (серед тих, хто працював за СРСР і працює зараз)?

зарплати за радянських часів

зарплати, яку отримую зараз

72,4

12,1

9 Які почуття у вас виникають, коли ви отримуєте заробітну плату?

почуття задоволення,

сором, приниження

жодних почуттів не виникає

19,7

16,0

27,1

10 Чи відкладаєте ви із заробітної плати певні суми на "чорний день"

відкладаю

ні, не відкладаю

28,9

68,4

11 Якщо ви втратите роботу, на який час вам вистачить ваших заощаджень?

на рік або більше

менше ніж на півроку

на 1 місяць

не маю заощаджень

1,9

11,7

22,5

50,3

12 Чи багато людей в Україні отримують тіньову зарплату "в конвертах? багато хто 55,0

Прагнення України до євроінтеграції зобов'язує до запровадження європейських соціальних цінностей в країні, в тому числі щодо оцінки праці. Зокрема, Європейська соціальна хартія, стаття 4 “Право на справедливу винагороду за працю” визначає право працівників на таку винагороду, яка забезпечує їм і їхнім сім'ям достатній життєвий рівень. За визначенням експертів Євросоюзу мінімальна зарплата має становити 2-2,5 прожиткових мінімумів і при цьому вона в більшості країн світу складає 35 — 40% від середньої. Фактично за даними Світового банку відношення мінімальної заробітної плати до прожиткового мінімуму у Великобританії складає 6,4:1, Франції — 4,7:1, Латвії, Естонії, Польщі — 1,5:1, Україні (станом на 01.01.05р.) — 0,57:1).

Таким чином, гідна середня заробітна плата за європейськими стандартами має становити не менше 5-6 прожиткових мінімумів (5-6:1). В Україні на 01.02.05 р. це співвідношення склало 1,5:1.

З огляду на зазначене, в Україні потрібна нова ідеологія реформування оплати праці. В її основу має бути покладено перехід від визначення ціни праці як вартості засобів на особисте споживання працівника до визначення реальної ціни робочої сили як вартості засобів необхідних для розширеного (повного) відтворення працюючої людини і членів її сім'ї.

Концептуальний варіант такої реформи повинен передбачати здійснення ряду послідовних, тісно пов'язаних з іншими складовими реформування економіки заходів, і зокрема, інвестиційної, податкової, фінансово-кредитної та бюджетної політики, а також змін в системі соціального страхування, соціального забезпечення та соціальних допомог.

В першу чергу, потрібно на законодавчому рівні встановити право кожної працюючої людини на справедливу і задовільну винагороду за працю, яка б забезпечувала гідне існування для неї та її сім'ї. Це право проголошено у Загальній декларації прав людини (пункт 3 ст.23), Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права (ст.7), Європейській соціальній хартії (ст.4), проте законодавство України орієнтовано на забезпечення права на винагороду за працю тільки самого працівника і не враховує сімейну складову[10].

Так, в Конституції України (стаття 43) право кожного на заробітну плату визначено не нижче рівня встановленого законом. В такий спосіб держава з року в рік законодавче встановлює гарантію мінімального рівня оплати праці при затвердженні Державного бюджету, проте ще жодного разу він не досягав навіть державного соціального стандарту, яким в різні часи були мінімальний споживчий бюджет (1991-1992 рр.), межа малозабезпеченості (1995-1999 рр.) та прожитковий мінімум (з 2000 р. по теперішній час). Зазначимо, що згідно із Законом України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії ” від 5.10.2000 №2017-111 це повинно робитися, починаючи з дати прийняття цього Закону.

Першим практичним кроком на шляху реформування оплати праці повинно стати встановлення Верховною Радою України у 2005 році мінімальної заробітної плати на рівні законодавчо визначеного державного стандарту —прожиткового мінімуму для працездатної особи в розмірі 453 грн. на місяць. Якраз один з Указів кандидата в Президенти України В.А.Ющенка, які визначали програму його першочергових дій “Десять кроків назустріч людям” це передбачає і тому Уряд матиме політичну і суспільну підтримку.

До такої дії об'єктивно підштовхує й нинішня ситуація, коли мінімальна пенсія вже законодавче встановлена і виплачується пенсіонерам на рівні прожиткового мінімуму, тоді як для працюючої людини державна соціальна гарантія оплати праці є майже вдвічі меншою.

Рішення Уряду щодо підвищення розміру мінімальної заробітної плати з 1 березня 2005 року до 332 грн., тобто до рівня мінімального пенсійного забезпечення громадян, може розглядатись лише як етапність роботи, яку необхідно завершити протягом цього року.

У цей же період потрібно ратифікувати Україною Конвенцію МОП № 131 “Про встановлення мінімальної заробітної плати з урахуванням країн, що розвиваються”.

Другим важливим кроком по наближенню стандартів оплати праці в Україні до європейських має стати визначення прожиткового мінімуму на новій методологічній основі.

Новизна полягає в тому, що, по-перше, мінімальна заробітна плата як державна соціальна гарантія оплати повинна враховувати необхідність утримання непрацездатних членів сім'ї (для простоти розрахунків в міжнародній практиці береться коефіцієнт її збільшення 1,25-1,30) і, по-друге, що “споживчий кошик ” для визначення вартісної величини прожиткового мінімуму має бути доповнено витратами на сплату прибуткового податку з доходу, на купівлю або оренду житла, на платні послуги охорони здоров'я, освіти, утримання дітей в дошкільних закладах тощо. Цих складових у структурі нинішнього “споживчого кошика” не має. Водночас Конституція України (стаття 48), Європейська соціальна хартія визначаючи право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, встановлюють, що він включає, окрім достатнього харчування, житло, одяг, медичну допомогу, освіту. Якщо в радянській системі значна частина вищеназваних послуг забезпечувалася державою безоплатно, в тому числі через розгалужену систему соціальної сфери на підприємствах і, так звані, суспільні фонди споживання (через цю систему трудящі отримували додатково до заробітної плати соціальні трансфери в обсязі 3-3,5 місячних зарплат на рік), то в нинішній ринковій системі майже за все треба платити. На це вказує, зокрема, обсяг соціальних трансфертів, наданих працівникам через систему колективних договорів у 2004 році, який становив лише одну третину місячного заробітку середньостатистичного працівника, або у десять разів менше, ніж до 1990 року.

Крім того, для забезпечення повного відтворення робочої сили потрібно переглянути в сторону збільшення й споживання продуктів харчування. Згідно з нормами Всесвітньої організації охорони здоров'я працюючій людині необхідно споживати не менше 2800 кілокалорій на добу. А в Україні споживчий кошик розрахований на 2564 кілокалорій, тобто при зарплаті на рівні прожиткового мінімуму людина помітно недобирає до мінімальної

Удосконалення методологічної бази розрахунку прожиткового мінімуму відповідатиме міжнародним стандартам, зокрема визначеним Конвенцією МОП № 117 “Про основні норми та цілі соціальної політики”, Конвенції МОП № 102 “Про мінімальні норми соціального забезпечення” та Європейській соціальній хартії. За цих умов “споживчий кошик” поважчає, в 1,8 рази. Тобто в діючих цінах його вартісна величина становила б нині приблизно 800 гривень. До речі, дуже близьку до названої суми (714 грн.), як мінімально необхідної для забезпечення життєдіяльності працюючої людини, вказали й експерти за результатами соціологічного опитування (див.табл.1,8).

Іншим системним кроком дії влади та всіх суб'єктів соціально-трудових відносин має бути встановлення нормативу витрат на робочу силу за нормами, характерними для країн з ринковою економікою: у собівартості продукції (операційних витратах на виробництво) частка оплати праці повинна становити 25-30% та у структурі ВВП 60-65%. Для цього мають бути задіяні державні важелі регулюючого та стимулюючого характеру, а також; договірний механізм оплати праці при укладанні колективних договорів і угод. Без таких структурних змін досягти кардинального підвищення рівня заробітної плати та відновлення її основних функцій неможливо.

У контексті проблеми, що нами розглядається, доцільно також зробити порівняльний аналіз стану наближення України до стандартів ЄС і зокрема в соціальній сфері. В літературі вони визначені як копенгагенські критерії, що включають три групи показників: грошово-фінансової політики; розвитку реального сектора; соціальної сфери.

Якщо по першим двом групам показників є значний прогрес в напрямку руху до євро стандартів — ступінь наближення становить 50-65%, то у соціальній сфері спостерігається найбільше відставання (див.табл.1.11).

Таким чином, Україна відхиляється від критеріїв ЄС:

а) по рівню заробітної плати — у 25 разів менше (за рівнем оплати за одну робочу годину Україна посіла у 2004 р. передостаннє місце серед 46 країн Європи, де проводилося таке дослідження);

б) по рівню бідності — в 1,9 — 2,8 рази більше;

в) по частці доходу, що спрямовується на придбання продуктів харчування — в 4,6 рази більше (біля 60% сукупного доходу);

г) по різниці в доходах самих багатих і самих бідних верств населення в 1,5-3,1 рази більше (коефіцієнт Джині)

Таблиця 1.11 Структура грошових доходів населення.

Розмір ВВП на душу населення за паритетом купівельної спроможності, тис. дол. США Середня заробітна плата, євро Рівень бідності, %
Критерії ЄС 11,0 1800-2000 10-15
Показники України (2004 р.) 5,5 85 28,1
Ступінь відповідності 0,5 0,04 2,8-1,9

З огляду на європейський досвід та фактичний стан в Україні потребує суттєвого вдосконалення й механізм захисту прав працівників на своєчасну і повну винагороду за працю. Міжнародні норми передбачають, що цей захист здійснюється, по-перше, правом на першочерговість виплати заробітної плати перед іншими обов'язковими платежами підприємства (податки, відрахування до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування), по-друге, створенням фондів гарантування виплати заробітної плати (гарантійних установ), по-третє, індексацією заробітної плати у зв'язку із зростанням цін на товари і послуги, по-четверте, компенсацією працівникам за затримку виплати заробітної плати[10].

При розробленні Закону України “Про оплату праці” у 1995 році на вимогу профспілок ці міжнародні норми були в основному враховані парламентом (статті 15, 33 і 34), однак запровадження відповідних механізмів або стримувалося, або ж вони не в повній мірі відповідали вимогам соціального захисту найманих працівників. Тому до цих питань Верховна Рада поверталася неодноразово.

Так, з ініціативи Федерації профспілок України питання визначення заробітної плати першочерговим платежем декілька разів розглядалося парламентом й в окремі роки приймалися відповідні зміни до Закону “Про оплату праці”, однак кожного разу Уряд бл”на ці законодавчі зміни. Лише 21 жовтня 2004 року нарешті такий закон було прийнято й підписано (№ 2103-ІV). Однак механізму його реалізації Урядом ще не розроблено.

Значних зусиль було докладено профспілками й до запровадження механізму індексації заробітної плати, як способу захисту від її знецінення внаслідок інфляції. Нині індексація застосовується лише до частини доходу, який не перевищує величини прожиткового мінімуму й порівняно недавно, з 2003 року, знижено поріг індексації з 5 до 1 відсотка, чим посилено захист майнових прав працівників. Однак проблемним залишається питання розрахунку індексу споживчих цін, він повинен здійснюватись не в цілому по товарним позиціям, до яких відносяться купівля автомобілів, золота та інших предметів розкоту, а тільки за набором товарів і послуг, що включені до прожиткового мінімуму. Внаслідок існуючої нині невідповідності реальні виплати з індексації грошових доходів за 2004 рік, за розрахунками фахівців ФПУ, були занижені більш ніж на чверть.

Зовсім незадовільним, вважаємо, є діючий механізм компенсації працівникам за затримку виплати заробітної плати, коли сума за боргованої заробітної плати збільшується на індекс інфляції за період, в якому вона не була виплачена. Наприклад, працівникові у грудні 2004 року не виплатили заробітну плату 500 грн. Компенсація складе: 500 грн. х 1,7% = 8,5 грн. Можна уявити, які моральні страждання напередодні Нового року понесла людина, її сім'я, яка залишилася без засобів існування і якою мізерною є компенсація[10].

Ясна річ, існуючий підхід до компенсації втрат при затримці виплати трудових доходів порушує конституційне право громадян на належний захист їх власності.

Федерація профспілок двічі у 2003 і 2004 роках ініціювала розгляд у Верховній Раді України відповідних змін до законодавства, подаючи через народних депутатів власні законопроекти. Проте, на жаль, при їх розгляді вони не набрали необхідної кількості голосів.

В їх основу було покладено принцип жорсткої економічної відповідальності роботодавця, який примусово відчужує у працівника зароблене і має при цьому певну вигоду. Адже поповнення обігових коштів підприємства через взяття кредиту у комерційних банках обходяться роботодавцям у 10-15 разів дорожче, ніж сплата компенсації працівнику за затримку зарплати. Це одна з причин того, що організаційно-правові заходи боротьби з заборгованістю із заробітної плати не дають належного результату.

Тому профспілковим законопроектом було передбачено значно посилити економічну відповідальність підприємців за невиплату заробітної плати працівникам за прогресивною шкалою: затримка до одного місяця —10% від суми заборгованості, від 30 до 90 календарних днів — 50%, більше 91 дня — 100% від суми нарахованого, але не виплаченого доходу. Подібні механізми застосовуються у Данії, Італії, Нідерландах, Франції, Німеччині.

Не підтримка цього законопроекту народними депутатами засвідчила, що інтереси бізнесу взяли верх над правами працівників. Дещо виправити становище може ратифікація Україною Конвенції МОП № 173 “Про захист вимог працівників у випадку неплатоспроможності роботодавця”. Майже дворічна дискусія профспілок з роботодавцями з цього питання завершилася рекомендацією Національної ради соціального партнерства Президенту України подати Конвенцію до Верховної Ради України на ратифікацію, але до цього часу це ще не зроблено. У разі ратифікації зазначеної Конвенції МОП виплата заробітної плати при неплатоспроможності підприємства або його банкрутства має стати в Україні привілейованим (першочерговим) платежем. Крім того, для стабільного захисту майнових прав працівників необхідно буде створити спеціальний гарантійний фонд, подібний тому, який діє в банківській системі для захисту фізичних осіб — вкладників. Однак Уряд та об'єднання роботодавців України погодились лише на часткову ратифікацію Конвенції № 173, а саме на визначення заробітної плати першочерговим платежем, з віднесенням питання щодо створення гарантійних фондів на невизначений строк. Слід зазначити, що Директиви ЄС містять вимогу щодо створення таких гарантійних установ в усіх країнах — членах ЄС і неухильно ними виконуються. Зокрема, їх запровадили країни Центральної Європи і Прибалтики, які з 2004 року стали членами Євросоюзу.

Наслідком реформи оплати праці стане дотримання конституційного права громадян на гідне життя, забезпечення розширеного відтворення якості робочої сили, подолання бідності серед працюючих, посилення мотивації й відповідно продуктивності праці, підвищення платоспроможного попиту як чинника, що сприятиме розвитку вітчизняного виробництва[10].

Дослідження, які проводились в цій сфері в країнах Центральної та Східної Європи — кандидатах в члени ЄС — показали, що економічне зростання в них розпочалося, коли рівень середньомісячної заробітної плати перевищив поріг 300 дол. США, а розвиток демократії відбувався коли середньодушовий доход в країні становив більше 1500 дол. США, а сама демократія встановлюється при доході 6-7 тис. дол. США на рік.

Вирішення цих та інших питань у сфері оплати праці в Україні залежить від низки факторів: політичних, економічних, організаційних, а також ефективності соціального діалогу та соціальної відповідальності Уряду, роботодавців і профспілок за розвиток та належне функціонування одного з найважливіших та найпродуктивніших ресурсів держави — робочої сили.

До цього зобов'язують й міжнародні угоди України. Зокрема, в Декларації Всесвітньої зустрічі глав держав в інтересах соціального розвитку (Копенгаген, 1995 рік), яку підписала і наша країна, зазначено, що "соціальний розвиток є вищим пріоритетом, як в даний час, так і в XXI столітті". Він визначатиметься пріоритетністю орієнтації економік всіх країн на інтереси людини, більш ефективне задоволення її потреб, на вирішення питань справедливості. Глави держав та урядів “взяли на себе зобов'язання активізувати соціальний розвиток у всьому світі”.

Питання реформи заробітної плати та її подальшого зростання мають віднайти своє чільне місце в стратегії розбудови України як соціальної держави, робота над якою розпочалась у 2004 році і, безумовно, має бути продовжена Урядом Ю.В. Тимошенко разом з соціальними партнерами.


РОЗДІЛ ІІ. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ФОНДУ СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ З ТИМЧАСОВОЇ ВТРАТИ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ

2.1 Структура Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності

Відпопідно до Статуту про Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності затвердженого правління Фонду соціальног страхування з тимчасової втрати працездатності №9 від 05.06.2001р.Фонд соціального страхування з тимчасовою втратою працездатності є самостійною Фінансовою системою, кошти якого не входять до складу державного бюджету України.

Згідно з законом України “Про загальнообов`язкове державне соціальне стархуванняу у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами,зумовленими народженням та похованням ” від 11.01.2001р.№2213-ІІІ належить до державних цільових фондів, а встановлені до нього платежі - до загальнодержавних обов'язкових платежів[3].

Відповідно до Інструкції про порядок надходження,обліку та витрачання коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 26.06.2001р.№16 даний порядок надходження, обліку та витрачання коштів соціального страхування є обов’язковим для виконання всіма підприємствами, установами, організаціями і об'єднаннями незалежно від їхньої відомчої належності, форм власності й господарювання, а також громадянами-підприємцями, які використовують найману працю.

Загальнообов`язкове державне соціальне страхування –це система прав ,обов`язків і гарантій, яка передбачає надання соціальног захисту ,що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби,повної,часткової або тимчасової втрати працездатності,передбачених законом , за рахунок грошових фондів,що формуються шляхом сплати страхових внесків або уповноваженим ним орган (роботодавець), громадянам , а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Завданням законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування є встановлення гарантій щодо захисту прав та інтересів громадян, які мають право на пенсію,а також на інші види соціального захисту, що включають право на забезпечення іх у разі хвороби,постійної або тимчасової втрати працездатності,безробіття з незалежних від них обсавин,народження дитини,необхідністью догляду за малолітньою дитиною або дитиною інвалідо,хворим членом сім`ї , смерті громадянина та членів його сім`ї

А основними напрямками діяльності Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності є забезпечення фінансування матеріального забезпечення та надання соціальних послуг відповідно до Закону та надавати і опачувати застрахованим особам у разі настання страхового випадку відповіднийвид матеріального забезпечення та соціальних послуг працівникам та членів їх сімей а саме :

- здійснюють перевірку правильності нарахування і повноти сплати страхових внесків та використання страхових коштів на підприємствах,в установах,організаціях незалежно від форм власності,виду діяльності та госпдарювання ;

- здійснюють контроль за праввильним нарахуванням,своєчасною сплатою страхувальником страхових внесків,а також обгрунтованістью проведених ним витрат страхових коштів;

- здійснюють контроль за достовірністью подання срахувальникоми та застрахованими особами відомостей;

- вести облік і звітність щодо сплати коштів;

- публікувати в засобах масової інформації бюджету Фонду на поточний рік та звіт про виконання бюджету Фонду за минулий рік;

- надавати безоплатно застрахованим особам і страхувальникам конс ультацій з питань застосування законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працзздатності та витратами ,зумовленими народженням та похованням;

- інформувати застрахованих осіб про призначення (відмову) і розмір матеріального забезпечення ,порядок виплат,види т аумови надання матеріальгого забезпечення і соціальних послуг,а також про порядок оскарженння рішень у разі відмови в наданні матеріального забезпечення і соціальних послуг;

- співпрацюює з фондами з інших видів загальнообов`язкового державного соціального страхування у реалізації заходів,пов`язаних з наданням матеріальног забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам,приймають спільне рішення щодо участі у фінансуванні цих заходів;

- контольє виплати допог по тимчасові втраті працездатності не пов`язані з витратами працездатності внаслідок нещасних випадків на виробництві;

- виплати по тимчасові непрпрацездатності по догляду за хврорими;

- виплати при народженні дитини;

- виплати допомги при народжені дитини до досягнення нею трирічного віку;

- виплати допомог по вагітністью і пологам;

- виплату допомоги на поховання ;

- на санаторно-курортне лікування;

- оздровлення дітей в оздоровчих таборах;

- позашкільне обслуговування дітей;

Фонди соціального страхування з тимчасової втрати працездатності повинен управлятись на тристоронній основі з рівного числа вибраних осіб, тобто тими, хто безпосередньо у цьому зацікавлений. Це означає, що узгодженість повинна випливати з самої системи управління сферою соціального страхування. При цьому страхові фонди повинні бути повністю прозорими.

Ці принципи не відміняють наявних державних форм соціального забезпечення, а лише підвищують їх управлінську дієвість шляхом перерозподілу відповідальності за соціальне забезпечення між державою, працедавцями та працівниками. Відображаючи нові економічні та соціальні реалії, запропонована реформа є спробою відгородити бюджет від основної частини видатків на соціальний захист, що сприятиме підвищенню ефективності. Така фінансова система, з одного боку, не обтяжує бюджет, а з другого — не створює надмірно великого рівня затрат на робочу силу, який міг би стати, на перешкоді формальній зайнятості. Проте, враховуючи низький рівень заробітної плати, було б не правильно домагатися збільшення участі у фінансуванні соціального страхування з боку всіх працівників без відповідних компенсацій у заробітній платі[43].

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, здійснюється за принципами:

1) законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;

2) обов’язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та господарювання або у фізичних осіб, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерезидентів, а також обрані на вибрані посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах; члени колективних підприємств, сільськогосподарських та інших виробничих кооперативів; також осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, видається свідоцтво про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, яке є єдиним для всіх видів страхування (порядок видачі та зразок свідоцтва про загальнообов`язкове державне соціальне страхування затверджуються Кабінетом Міністрів України). І добровільності страхування осіб, громадян України, які працюють за межами території України і не застраховані в системі соціального страхування країни, в якій вони перебувають, мають право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги, за умови сплати страхових внесків до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності відповідно до діючого законодавства, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Осіб, які забезпечують себе роботою самостійно (особи, які займаються підприємницькою, адвокатською, нотаріальною, творчою та іншою діяльністю, пов'язаною з одержанням доходу безпосередньо від цієї діяльності, в тому числі члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), мають право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за умови сплати страхових внесків до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності відповідно до діючого законодавства;

3) державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав;

4) обов'язковості фінансування Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності витрат, пов'язаних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг, в обсягах, що будуть передбачені Законом “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами зумовленими народженням та похованням”;

5) формування та використання страхових коштів на засадах солідарності та субсидування;

6) цільового використання коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;

7) паритетності в управлінні Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності представників держави, застрахованих осіб та роботодавців;

8) відповідальності роботодавців та Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності за реалізацію права застрахованої особи на матеріальне забезпечення та соціальні послуги.

Відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності є юридичними особами, мають печатки із своїм найменуванням, рахунки в банках. Відділення Фонду забезпечують виконання покладених на них завдань разом з органами реєстрації платників збору на обов'язкове державне соціальне страхування до Фонду.

На відділення Фонду соціального страхування України покладаються такі головні завдання:

- забезпечувати виконання діючого законодавства про обов'язкове державне соціальне страхування, рішень правління та Наглядової ради Фонду, власних рішень з питань забезпечення права громадян на соціальне страхування, координація роботи профоб'єднань та галузевих комітетів профспілок регіону по соціальному страхуванню;

- забезпечувати надходження та аккумуляція збору на обов'язкове соціальне страхування та інших коштів до Фонду, контроль за цільовим їх використанням;

- здійснювати заходи по фінансуванню видатків на виплату встановлених законодавством видів допомоги по соціальному страхуванню, оплату витрат на санаторно-курортне лікування та оздоровлення працюючих і членів їх сімей, професійне навчання і підвищення кваліфікації працівників соціального страхування, страхового активу, забезпечення та впровадження автоматизованих робочих місць, нових інформаційних технологій;

- приймати участь у здійсненні міжрегіонального та міжнародного співробітництва з проблем, пов'язаних із соціальним страхуванням.

З метою виконання покладених на них завдань відділення Фонду:

- організовують та проводять практичну роботу в регіонах по забезпеченню права громадян на соціальне страхування, координуть дії регіональних та галузевих органів профспілок по соціальному страхуванню;

- здійснюють контроль за додержанням вимог законодавства про обов'язкове соціальне страхування, виконанням рішень правління та Наглядової ради Фонду, власних рішень, за своєчасним і повним надходженням збору на обов'язкове соціальне страхування до відділень Фонду, а також за цільовим і правильним витрачанням коштів Фонду соціального страхування;

- забезпечують ведення в регіонах регіональними галузевими органами профспілок і профоб'єднаннями, яким затверджено бюджети, а при їх відсутності - виконавчими дирекціями відділень Фонду реєстрації платників збору на обов'язкове соціальне страхування, єдиний їх облік та подання звітності щодо коштів Фонду, вживають заходи до суворого дотримання існуючих вимог у цій роботі;

- розглядають і затверджують бюджети відділень по коштах Фонду в розрізі галузевих профспілок та профоб'єднань регіонів, а також страхувальників, які зареєстровані у виконавчих дирекціях відділеннях Фонду, складають звіти про їх виконання;

- затверджують і фінансують регіональні і галузеві програми з питань діяльності Фонду, в тому числі в разі надзвичайних ситуацій, а також витрати на утримання працівників соціального страхування, довірених лікарів у встановленому правлінням Фонду соціального страхування України порядку;

- організовують та спрямовують діяльність виконавчих дирекцій відділень Фонду (в тому числі - господарську), проводять ревізії та перевірки по коштах Фонду, за результатами яких вживають відповідних заходів. З цією метою діють на громадських засадах ревізійні комісії відділень Фонду та контрольно-ревізійні служби виконавчих дирекцій відділень Фонду;

- забезпечують реалізацію заходів щодо санаторно-курортного лікування та оздоровлення працюючих і членів їх сімей, затверджують плани розподілу путівок в розрізі регіональних галузевих профспілок та профспілкових об’єднань, а також страхувальників, що виходять безпосередньо на виконавчу дирекцію відділення Фонду, розглядають, як виняток, звернення про придбання позапланових путівок і погоджують та контролюють ціни на путівки в оздоровниці регіону, здійснюють контроль за правильністю їх використання, якістю обслуговування в санаторіях, пансіонатах з лікуванням, розглядають питання роботи санаторіїв-профілакторіїв;.

- беруть участь у розробці регіональних програм соціального розвитку;

- готують пропозиції щодо вдосконалення законодавства про обов'язкове державне соціальне страхування, беруть участь у розробці проектів відповідних нормативних актів;

- організовують професійну підготовку тапідвищення кваліфікації працівників виконавчих дирекцій відділень Фонду та профспілкових органів, страхового активу, спеціалістів фінансових служб підприємств, установ і організацій, які безпосередньо займаються питаннями соціального страхування, поширюють прогресивні форми і методи роботи;

- забезпечують впровадження у регіонах автоматизованих робочих місць, автоматизоване оброблення інформації, створення єдиного банку даних про платників збору на обов'язкове соціальне страхування до Фонду;

- взаємодіють у питаннях, що належать до їх компетенції, з органами виконавчої влади та управління, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями регіонів;

- здійснюють на договірних засадах міжрегіональне і міжнародне співробітництво з питань, що належать до компетенції відділень Фонду;

- інформують щоквартально громадськість через засоби масової інформації про свою діяльність.

Розглянемо загальні положення Фонду соціального страхуванняна прикладі Виконавча дирекція Київського міського відділення Фонду яка є органом Фонду соціального страхування, котрий являється юрдичною особою, має штамп і печатку встановленого зразка із своїм найменуванням та відповідні рахунки в установах банку, і здійснює розпорядчі функції по керівництву роботою міжрайонних виконавчих дирекцій відділень Фонду та координацію роботи по коштах соціального страхування профспілкових органів, які мають бюджет соціального страхування, забезпечує виконання рішень правління Фонду у межах визначених їй повноважень, вирішує покладені на них завдання. У своїй діяльності Виконавча дирекція Київського міського відділення Фонду соціальног страхування з тимчасової втрати працездатності підконтрольна та підзвітна правлінню Фонду соціального страхування.

В своїй діяльності Виконавча дирекція Київського міського відділення Фонду керується чинним законодавством України, нормативними актами по забезпеченню права громадян на обов'язкове державне соціальне страхування, постановами і рішеннями правління та Наглядової ради Фонду соціального страхування України, а також Положенням про Виконавчу дирекцію Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Виконавча дирекція Київського міського відділення Фонду створена з метою організації підготовки проектів рішень правління Фонду та їх виконання; забезпечення практичного надходження та акумуляції коштів від збору на обов'язкове державне соціальне страхування, а також інших надхождень до бюджету Фонду, призначених для фінансування видатків встановлених чинним законодавством; здійснення заходів по фінансуванню видатків на виплату встановлених допомог по соціальному страхуванню, а також на санаторно-курортне лікування та оздоровлення працюючих і членів їх сімей; розробка пропозицій для прийняття рішень правлінням Фонду та ініціювання ним розгляду органами державного управління з питань забезпечення соціальним страхуванням. Для здійснення контролю за цільовим використанням коштів соціального страхування, що знаходяться на рахунках Виконавча дирекція Київського міського відділення Фонду повина здійснювати професійне навчання і підвищення кваліфікації працівників органів Фонду, а також профспілкових органів, які безпосередньо займаються питаннями соціального страхування, страхового активу, працівників санаторіїв-профілакторіїв, які утримуються за рахунок коштів Фонду; забезпечувати та впроваджувати автоматизацію робочих місць, нових інформаційних технологій; узагальнювати та інформувати про міжнародний досвід у забезпеченні соціальним страхуванням,приймати участь у здійсненні міжнародного співробітництаа з проблем, пов'язаних із соціальним страхуванням[44].

Виконавча дирекція Київського міського відділення Фонду соціального страхування України у своєму складі має такі відділи:

бюджетний відділ;

фінансовий відділ;

відділ допомоги по соціальному страхуванню;

контрольно-ревізійний відділ;

відділ з питань оздоровлення;

відділ господарського забезпечення та діловодства;

З метою забезпечення виконання покладених на неї завдань виконавча дирекція Київського міського відділення Фонду:

- готує за дорученням правління Фонду проекти рішень з питань соціального страхування;

- розробляє проект бюджету Фонду соціального страхування , аналізує хід його виконання та інших рішень правління Фонду, звітує про їх виконання перед правлінням Фонду та у встановленому порядку - перед Наглядовою радою Фонду та Міністерством праці та соціальної політики;

- бере участь у розробці проектів актів законодавства, розробляє проекти положень, інструкцій, інших роз'яснень, методичних рекомендацій по соціальному страхуванню, здійснює контроль за їх додержанням. Готує інформаційні і довідкові матеріали з питань діяльності Фонду ;

- розробляє разом з Мінфіном, Мінекономіки, Мінпраці пропозиції про розмір збору на обов'язкове соціальні страхування і подає їх правлінню Фонду для подальшого розгляду Кабінетом Міністрів України;

- веде за формою, встановленою правлінцям Фонду, єдиний облік зареєстрованих організацій , яке затверджено бюджетом, а при їх відсутності виконавчими дирекціями відділень Фонду платників збору на обов'язкове соціальне страхування до Фонду, координує роботу органів реєстрації з цього питання;

- здійснює контроль за своєчасним і повним надходженням збору на обов'язкове соціальне страхування до Фонду, а також за цільовим і правильним використанням та витрачанням коштів бюджету Фонду, проводить ревізії та перевірки по коштах Фонду, вживає заходів по вдосконаленню цієї роботи;

- забезпечує розроблення та впровадження автоматизованих робочих місць, автоматизоване оброблення інформації по коштах Фонду, організовує роботу по створенню єдиного банку даних про платників збору на обов'язкове соціальне страхування до Фонду;

- розробляє і подає правлінню Фонду проекти структури, штатного розкладу, фонду оплати праці і кошторису видатків виконавчої дирекції Фонду, готує пропозиції для вирішення питань про умови та оплату праці працівників органів Фонду, а також інших працівників, які утримуються за рахунок коштів соціального страхування;

- готує для розгляду правлінням Фонду проект плану розподілу путівок на санаторно-курортне лікування та оздоровлення працюючих і членів сімей, забезпечує реалізацію інших заходів щодо розвитку цього напрямку роботи. Спільно з регіональними і галузевими органами профспілок, виконавчими дирекціями відділень Фонду здійснює контроль за правильністю використання путівок, цінами на путівки рівнем обслуговування в оздоровчих закладах;

- забезпечує спільно з виконавчими дирекціями відділень Фонду вирішення питань роботи санаторіїв-профілакторіїв, готує пропозиції по їх фінансуванню;

- аналізує, готує висновки та пропозиції з питань надання працюючим та членам їх сімей допомог при народженні дитини,на погребениє та допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею тритічного віку за рахунок коштів Фонду;

- здійснює розрахунки по коштах, що направляються за рішенням правління на фінансування заходів по соціальному страхуванню, господарську і видавничу діяльність;

- укладає за дорученням правління Фонду угоди з науковими та іншими організаціями на проведення досліджень, підготовку пропозицій і впровадження заходів з питань удосконалення -роботи по соціальному страхуванню, нормативного, методичного та інформаційного забезпечення діяльності органів Фонду соціального страхування ;

- організовує вивчення громадської думки, тенденцій і актуальних проблем соціального страхування в державі, а також вітчизняного та зарубіжного досвіду для використання в роботі органів Фонду соціального страхування ;

- забезпечує діяльність виконавчих дирекцій відділень Фонду, в тому числі господарську, ведення обліку і звітності по коштах соціального страхування, удосконалення цієї роботи. Організовує і проводить професійну підготовку та підвищення кваліфікації кадрів органів Фонду, а також профспілкових органів, які безпосередньо займаються питаннями соціального страхування, страхового активу, працівників санаторіїв-профілакторіїв, які утримуються за рахунок коштів Фонду, узагальнює та поширює прогресивні форми і методи роботи;

- здійснює роботу з листами, скаргами, зверненнями та пропозиціями з питань соціального страхування, вживає заходи до вирішення поставлених в них питань.

Страхові внески на державне соціальне страхування нараховуються на фонд оплати праці та інші виплати, в тому числі в натуральній формі, які підлягають оподаткуванню прибутковим податком з громадян.

Не нараховуються внески на такі види виплат працівникам:

— вихідна допомога при звільненні;

— компенсація за невикористану відпустку;

— вартість безплатно наданих деяким категоріям працівників квартир, комунальних послуг, палива, проїзних квитків;

— дивіденди за акціями;

— неоподаткована сума матеріальної допомоги;

— виплати з коштів фонду соціального страхування України і Пенсійного фонду України (крім коштів на оплату праці);

— допомога сім'ям з державного та місцевих бюджетів та деякі інші виплати.

Нараховані страхові внески страхувальник сплачує шляхом безготівкових розрахунків — перезарахуванням відповідних сум із свого рахунка на рахунок № 652"Кошти Фонду соціального страхування".

Підприємства сплачують страхові внески в дні одержання заробітної плати. Якщо заробітна плата виплачується двічі на місяць, вони теж сплачуються двічі.

Бюджетні та громадські підприємства сплачують внески до Фонду один раз на місяць — у строк, встановлений для виплати заробітної плати за другу половину місяця. Прострочення платежу карається пенею у розмірі 0,3% за кожний прострочений день.

Контроль за сплатою внесків здійснюють органи Фонду . У деяких випадках цей контроль може здійснювати і податкова інспекція.

Кошти ФСС з ТВП можуть використовуватись страхувальниками лише відповідно до їхнього цільового призначення у встановленому порядку.

Форми використання засобів соціального страхування:

— грошові виплати;

— пільги;

— фінансування послуг.

Виплати і пільги за своїм функціональним призначенням можуть бути представлені двома групами:

— виплати і пільги, отримання яких зумовлене участю людини в суспільній праці та економічними характеристиками самої праці (трудовий стаж, умови праці, величина заробітної плати);

— виплати та пільги, які покликані зменшити негативний вплив певних соціальних факторів (виплати інвалідам війни, непрацездатним від народження, малозабезпеченим сім'ям з дітьми, затрати на протезування, навчання та працевлаштування інвалідів тощо).

Виплати та пільги мають дві основні форми:

— грошові виплати (пенсії та грошова допомога);

— безплатні та пільгові послуги. Пенсія — гарантована щомісячна грошова виплата для забезпечення громадян у старості на випадок повної або часткової непрацездатності, втрати годувальника, а також у зв'язку з досягненням законодавче встановленого стажу роботи у сферах трудової діяльності. Пенсійні виплати мають страхову природу. Трудящі, їхні сім'ї і, з настанням страхового випадку, ті, що з огляду обставин не брали участі в трудовому процесі, а за законом мають право на пенсійне забезпечення, отримують його із спеціального Пенсійного фонду, який створюється за рахунок внесків страхувальників до Фонду соціального страхування.

Величина ресурсів соціального страхування, спрямованих на пенсійне забезпечення, визначається демографічними та економічними чинниками.

До демографічних чинників відносять:

— середню тривалість життя та її динаміку;

— кількість людей пенсійного віку;

— чисельність працездатного населення і т.ін.

До економічних чинників відносять:

— економічний стан країни в цілому:

— співвідношення рівнів заробітної плати та пенсії;

— надбавки за стаж, умови роботи тощо;

— наявність та питома вага осіб, котрі мають право на пільги при визначенні рівня пенсійного забезпечення тощо.

Залежно від причини, що обумовлює право на отримання пенсії, розрізняють трудові та соціальні пенсії.

Трудові пенсії: за віком, за інвалідністю, при втраті годувальника, за вислугу літ.

Соціальні: пенсії непрацездатним громадянам, котрі не мають права на трудову пенсію.

Право на отримання трудової пенсії мають особи з певним стажем суспільно-корисної роботи за умови сплати відповідними підприємствами та організаціями страхових внесків до Державного пенсійного фонду.

Розмір трудової пенсії, як правило, порівнюється із заробітком у минулому і встановлюється у відсотках до нього на загальних або пільгових засадах.

Розмір соціальних пенсій, що сплачуються непрацездатним громадянам, якщо у них немає права на трудову пенсію, визначається за категоріями у відсотках до мінімальної пенсії за віком.

Наявність соціальних пенсій дає змогу охопити державним соціальним страхуванням усіх громадян, гарантувати їм мінімальний рівень матеріального добробуту незалежно від наявності трудового стажу.

Виплати на допомогу — гарантовані грошові виплати при тимчасовій перерві в роботі, а також компенсації підвищення виплат, спричинених певними подіями. Їх поділяють на дві групи:

— виплати з тимчасової непрацездатності у зв'язку з доглядом за дитиною, вагітністю та пологами;

— виплати у зв'зку з народженням дитини, виплати на похорони працівникам або членам сім'ї.

Виплати на дітей малозабезпеченим сім'ям не входять у жодну із груп, оскільки вони залежать від рівня доходів сім'ї.

Виплати з безробіття — здіснюються за рахунок фондів соціального страхування та позабюджетних фондів сприяння зайнятості.

Головне призначення цієї виплати — недопущення різкого падіння доходів працівників, що тимчасово втратили роботу.

Розмір виплат з безробіття встановлюється у відсотках від заробітної плати і становить не менше 1/2 її величини за останнім місцем роботи.

Фінансування послуг, що здійснюються по лінії соціального страхування, спрямоване на задоволення потреб певних груп непрацездатних громадян, зокрема:

— утримання будинків-інтернатів для дітей та громадян похилого віку;

— покриття затрат на лікування та відпочинок престарілих і інвалідів;

— працевлаштування інвалідів;

— протезування;

— оплата пільг.

2.2 Панування бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (на прикладі 2005р.)

Розробка і подання на затвердження правлінням Фонду проекту бюджету Фонду соціального страхування в розрізі його відділень та національних галузевих профоб''еднань, яким за рішенням правління Фонду соціального страхування затверджуються бюджети здійснюється Виконавчою дирекцією Фонду.

Проект бюджету Фонду включає в себе такі статті:

Доходи:

- страхові внески;

- надходження від Фонду соціального страхування України. (планується для відділень і профоб'єднань при наявності у них дефіциту коштів).

Витрати:

- виплата допомоги по тимчасовій непрацездатності;

- по вагітності і пологах;

- при народженні дитини;

- на поховання

- оздоровлення працюючих та членів їх сімей;

- здійснення соціального страхування;

- централізовані перерахування Фонду.

Відповідно до затвердженого бюджету фонду правління відділень Фонду за поданням їх виконавчих дирекцій розглядають і затверджують бюджет відділення в розрізі регіональних галузевих профорганів, яким за рішенням правлінь відділень Фонду затверджено бюджети, та страхувальників, які безпосередньо зареєстровані та підзвітні виконавчим дирекціям відділень Фонду. На підставі бюджету відділення регіональні галузеві профоргани затверджують і доводять бюджети доміських і районних профорганів[52].

Кошти бюджету Фонду соціального страхування України формуються за рахунок страхових внесків на державне соціальне страхування підприємств, установ і організацій (крім колгоспів, у тому числі риболовецьких) незалежно від форм власності та господарювання, виду діяльності й галузевої належності, об”єднань громадян, громадян-підприємців за найманих працівників, нарахованих на фонд оплати праці, включаючи всі витрати на оплату прці незалежно від джерела фінансування, які визначаються згідно з нормативними актами про склад коштів, що спрямовуються на зазначені цілі, а також виплат, у тому числі в натуральній формі, які підлягають обкладанню прибутковим податком з громадян.

Розрахунок загальної суми страхових внесків в цілому по Фонду та його відділеннях вдоходній частині проекту бюджету здійснюєься на підставі данних Міністерства економіки України про Фонд оплати праці на наступний рік[52].

Відділення Фонду та національні галузеві профоб”єднання, які мають бюджети, при розробці проектів відповідних бюджетів визначають фонд оплати праці по галузях на наступний рік таким чином: розрахований очікуваний розмір фонду оплати праці поточного року множиться на процент співвідношення фонду оплати праці наступного та поточного років.

На приклад: по регіону фонд оплати праці за 9 місяців поточного року склав 400,0 тис. грн., а за минулий рік - 91,0 тис. грн., в тому числі його 9 місяців - 70,0 тис. грн.

Розрахунок очікуваного фонду оплати праці поточного року:

а) 91,0 : 70,0 х 100 = 130%;

б) 400,0 тис. грн. х 130 : 100 = 520,0 тис. грн.

За даними Міністерства економіки України фонд оплати праці наступного року збільшиться в порівнянні з очікуваним поточного року на 145%.

Таким чином, фонд оплати праці для розробки проекту бюджету на наступний рік складе:

520,0 х 145,0% : 100 = 754,0 тис. грн.

Рзрахункові дані витрат на виплату допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності і пологах, при народженні дитини, на поховання визначаються шляхом множення суми фонду оплати праці наступного року на процентне співвідношення витрат по кожному виду допомоги до фонду оплати праці минулого року.

Для забезпечення додаткового фінансування виплат допомоги по тимчасовій непрацездатності в разі підвищення рівня захворюваності (коли фактичні витрати більші розрахункових), а також надання фінансової допомоги при надзвичайних ситуаціях, в бюджетах фонду та його відділень відповідно щорічно планується резерв коштів в розмірі 1 та 5% від загальної суми асигнувань на виплату допомоги по тимчасовій непрацездатності.

Кошти цього резерву накопичуються, враховуючи окремо і використовуються лише за прямим призначенням.

Покриття перевитрат по тимчасовій непрацездатності проводиться по підсумках за рік.

Витрати по статті “Оздоровленяя працюючих та членів їх сімей” визначаються в бюджеті Фонду в єдиному процентному співвідношенні до суми страхових внесків суми витрат по цій статті для всіх відділеня Фонду та національних галузевих профоб”єднань, які мають бюджети.

Кошти по цій статті передбачаються на:

- придбання путівок на санаторно-курортне лікування та відпочинок працюючих і членів їх сімей;

- дотацію на утримання дитячих оздоровчих,студентських спортивно-оздоровчих таборів, оплату проїзду в санаторії;

- витрати на ремонт, обладнання і оренду дитячих оздоровчих таборів можуть визначатися лише для бюджетних і профспілкових організацій, які утримують на своєму балансі вказані табори, або за їх дольовою участю;

Суми витрат на утриимання санаторіїв-профілакторіїв плануються виконавчими дирекціями відділеннь Фонду та галузевими профорганами, які мають бюджети, згідно кошторисів на їх утримання.

Проекти цих кошторисів розробляються на підставі затверджених штатних розкладів санаторіїв-профілакторіїв, розмірів заробітньої плати персоналу, який утримується за рахунок коштів соціального страхування, запланованої кількості ліжко-днів і встановлених правлінням витрат на харчування, лікування та культобслуговування з розрахунку на один ліжко-день, консультацій - з розрахунку на одну путівку один, курсівку.

Відділення Фонду , національні галузеві профоб'єднання, які мають бюджети, використовують кошти соціального страхування, передбачені на оздоровлення працюючих та членів їх сімей, в межах встановленого проценту витрат на ці цілі до суми фактичних страхових внесків, які надійшли в бюджет, при умові забезпечення встановлених бюджетом планових перерахувань. В тому разі, коли фактично сума надходжень страхових внесків менша від планової, за підсумками дев'яти місяців і року здійснюється відповідне зменшення асигнувань по статті “Оздоровленяя працюючих та членів їх сімей”, при цьому на суму перевитрат зменшуються асигнування по цій статті.

Асигнування по статті “Здійснення соціального страхування” визначається на підставі затверджених штатів і встановлених посадових окладів для працівників, які утримуються за рахунок коштів соціального страхування, та нормативних актів по оплаті праці.

У цій статті плануються:

- фонд оплати праці, у тому числі на преміювання та матеріальну допомогу з відповідними нарахуваннями;

- витрати на:

1) відрядження;

2) оренду приміщень;

3) послуги засобів зв’язку;

4) канцелярські та поштово-телеграфні потреби;

5) утримання і забезпечення роботи автотранспорту;

6) впровадження та утримання обчислюваної техніки;

7) послуги позавідомчої охорони;

8) підготовку і перепідготовку кадрів;

9) преміювання страхового активу.

Витрати на оренду приміщень, послуги зв’язку, позавідомчої охорони плануються на підставі діючих тарифів та розцінок.

Кошти на відрядження, канцелярські та поштово-телеграфні послуги, впровадження і утримання обчислювальної техніки і оргтехніки визначаються виходячи із співвідношення витрат на ці цілі за попередній рік до фонду оплати праці працівників, які утримуються за рахунок коштів соціального страхування.

Асигнування на преміювання страхового активу і підготовку кадрів по відділеннях Фонду та нціональних галузевих профоб”єднаннях, які мають бюджети, встановлюються виходячи із фактичного співвідношення суми цих витрат до фонду оплати праці працівників за попередній рік.

Розпорядження цих сум відділеннями Фонду здійснюються з врахуванням чисельності працюючих на підприємствах, в установах і організаціях, що об’єднуються регіональними галузевими профорганами, та у страхувальників, які безпосередньо зареєстровані та підзвітні виконавчим дирекціям відділень Фонду.

Витрати на оренду приміщень, послуги зв’язку, канцелярські потреби, утримання автотранспорту для прфспілкових органів плануються відповідно чисельності працівників, які утримуються за рахунок коштів соціального страхування.

Витрати на придбання основних засобів здійснюється за окремими рішеннями правлінь відділень Фонду.

Виходячи з доходів і витрат наступного року правління Фонду визначає в бюджеті Фонду по його відділеннях і національних галузевих профоб’єднанях, які мають бюджети, диференційовані суми централізованих перерахувань коштів до Фонду для фінансування регіонів і галузей з плановим дефіцитом коштів, створення резерву на виплату допомоги по тимчасовій непрацездатності, фінансування республіканських галузевих профоб’єднань, які не мають бюджетів Фонду, та інші витрати, передбачені Положенням про Фонд.

Відділенням Фонду, національним галузевим профоб’єднанням, які мають бюджети, в разі, коли фактична сума надходжень страхових внесків менша від планової з об’єктивних причин (не склався фонд оплати прці), відповідно зменшуються перерахування до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Правління відділень Фонду, президії національних профспілкових об’єднань, які мають бюджети, при затвердженні бюджетів галузевих профоб’єднань і кошторисів страхувальників, у яких надходження не покривають витрати, планубть їм додаткові надходження коштів за рахунок галухевих профоб’днань і страхувальників з позитивним балансом.

У разі позитивного виконання бюджету Фонду за рік в цілому на рівні його відділень та національних галузевих профоб’єднань, які мають бюджети, за умови перевищення суми доходів над сумою витрат із врахуванням централізованих перерахувань утворюється фонд профілактичних заходів, кошти якого використовуються згідно порядку, встановленого правлінням Фонду.

Бюджети до відділень Фонду, та кошториси до страхувальників доводяться не пізніше 15 днів після затвердження їх відповідними органами Фонду.

Бюджет Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на 2005 рік затверджено по доходах в сумі 458770 тис. грн. в тому числі очікуваний залишок на 01.01.2005 р. в сумі 242483 тис. грн., по видатках в сумі 4528770 тис. грн., в тому числі резерв в сумі 137355 тис. грн. (додатки N 1, 2).

При народженні дитини - 1550 гривень.

По догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку - 102 гривні на місяць(у разі народження (усиновлення, встановлення опіки) двох і більше дітей допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку призначається на кожну дитину).

На поховання - 1000 гривень.


Таблиця 2.1 Бюджет Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на 2005 рік

№ п/п Поканики Сума (тис,грн.)
1 2 3
1 Загальні кошти станом на 01.01.2005р. 242483
2 Доходи 4286287
2.1 страхові внески в тому числі : 4186933
страхуввальників за загалною системою оподаткування (за рахунок роботодавців) 3226598
2.1 найманих працівників,з/плата яких нижча прожиткового мінімуму 152285
2.1 найманих працівників,з/плата яких вища прожиткового мінімуму 808050
2.2 від часткової плати за путівки 53105
2.3 інші надходження ,в тому числі: 46249
надходження на виплату допомоги громадянам ,які постраждали внаслідок Чорнобильської катастофи 7000
від вкладень тимчасово вільних коштів ,в тому числі резерву Фонду ,на депозитних рахунках 12362
Всього доходів із залишком 4528770
3 Витрати
3.1 по тимчасові непрацездатності 1828945
3.2 по вагітності та пологах 380224
3.3 при народжені дитини 412555
3.4 на поховання 34815
3.5 по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку 639987
в.т.ч.перерахування до Пенсійного Фонду 49812
3.6 резерв страхових коштів 137355
3.7 на оздоровчі заходи 846524
3.8 організаційно-управлінські заходи 220563
3.9 витрати по виконанню обов`язків стаховика 5367
3.10 на виплату допомоги громадянам ,які постраждали внаслідок Чорнобильської катастофи 10073
3.11 коштів ,які отримані від депозитних вкладів 12362
Всього витрат: 4528770
Дефіцит (-) , Профіцит (+) 0
4 Загальний фонд оплати праці ,з якого сплачуються страхові внески,без грошового забов`язання військовослужбовців млн.грн. 111262,0
5 Розмір страхових внесків (% від ФОП) для найманих працівників,з/плата яких нижча прожиткового мінімуму 0,5%
6 для найманих працівників ,з/плата яких вища прожиткового мінімуму 1%
7 для роботодавців 2,9%

Для більшої наглядності розглянемо структуру бюджету Фонду соціальног стахування з тимчасової втрати працездатності на 2005р. (див.табл.2.2)

Таблиця 2.2 Структура бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності
№ п/п Показники Сума (тис,грн.) стуктура ,%
1 2 3
1 Загальні кошти станом на 01.01.2005р. 242483
2 Доходи 4286287 100
2.1 страхові внески в тому числі : 4186933
страхуввальників за загалною системою оподаткування (за рахунок роботодавців) 3226598 75,28
2.1 найманих працівників,з/плата яких нижча прожиткового мінімуму 152285 3,55
2.1 найманих працівників,з/плата яких вища прожиткового мінімуму 808050 18,85
2.2 від часткової плати за путівки 53105 1,24
2.3 інші надходження ,в тому числі: 46249 1,08
надходження на виплату допомоги громадянам ,які постраждали внаслідок Чорнобильської катастофи 7000 0,16
від вкладень тимчасово вільних коштів ,в тому числі резерву Фонду ,на депозитних рахунках 12362 0,29
Всього доходів із залишком 4528770
3 Витрати
3.1 по тимчасові непрацездатності 1828945 40,39
3.2 по вагітності та пологах 380224 8,40
3.3 при народжені дитини 412555 9,11
3.4 на поховання 34815 0,77
3.5 по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку 639987 14,13
в.т.ч.перерахування до Пенсійного Фонду 49812
3.6 резерв страхових коштів 137355 3,03
3.7 на оздоровчі заходи 846524 18,69
3.8 організаційно-управлінські заходи 220563 4,87
3.9 витрати по виконанню обов`язків стаховика 5367 0,12
3.10 на виплату допомоги громадянам ,які постраждали внаслідок Чорнобильської катастофи 10073 0,22%
3.11 коштів ,які отримані від депозитних вкладів 12362 0,27
Всього витрат: 4528770 100,00
Дефіцит (-) , Профіцит (+) 0
4 Загальний фонд оплати праці ,з якого сплачуються страхові внески,без грошового забов`язання військовослужбовців млн.грн. 111262,0
5 Розмір страхових внесків (% від ФОП) для найманих працівників,з/плата яких нижча прожиткового мінімуму 0,5%
6 для найманих працівників ,з/плата яких вища прожиткового мінімуму 1%
7 для роботодавців 2,9%

2.3 Аналіз діяльності Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності

Спираючись на дані фінансового звіту Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, складено таблицю аналізу виконання бюджету за 2003 рік (див. Табл. 3.1 та 3.2):

Таблиця 3.1 Аналіз виконання доходної частини бюджету КМВ ФСС ТВП за 2003р. (тис. грн.)

Джерела надходжень План Звіт Відхилення % виконання
Нараховані страхові внески 263505 294689 31184 111,83
Нарахування від сплати єдиного податку 25746 26634 888 103,44
Надходження часткової плати за путівки 4356 4464 108 102,48
Інші доходи 3058 3216 158 105,17
Р а з о м доходів 296665 329003 32338 110,9

Таблиця 3.2. Аналіз виконання видаткової частини бюджету КМВ ФСС ТВП за 2003 р. ( тис. грн.)

Видатки План Звіт Відхилення %виконання
Допомоги по тимчасовій непрацездатності

105625

111267

5642

105,34

По вагітності та пологах 26243 26609 366 101,39
При народженні дитини 4867 5351 484 109,94
На поховання 690 780 90 113,04
По догляду за дитиною до з-х рокыв 25184 28161 2977 111,82
Р а з о м допомог 162609 172168 9559 105,88
Санаторно-курортне лікування та оздоровчі заходи 73297 75013 1716 102,34
В с ь о г о витрат 235906 247181 11275 104,78

Дані таблиці 3.1 свідчать, що план по доходах за 2003 р. виконано на 110,09%. При цьому найбільш перевиконано план по нарахованих страхових внесках (111,83%), а по всіх інших статтях доходів план перевиконано у середньому на 103,69% (надходження від єдиного податку – 103,44 %, надходження часткової вартості путівок – 102,48 %, інші доходи – 105,17 %).

По витратній частині (див. табл. 3.2) план виконано по всіх напрямках в цілому на 104,78%, в тому числі по виплаті допомоги по тимчасовій непрацездатності – 105,34 %, по допомогах: на поховання – 113,04 %, при народженні дитини – 109,94%, по догляду за дитиною до досягнення нею з-х років – 111,82%, по витратах на санаторно-курортне лікування – 102,34 %.

Таким чином, в цілому в проведенні надходжень та витрат Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності спостерігається тенденція до перевищення запланованих надходжень та витрат фактичними, особливо надходжень. Це означає, що загальною тенденцією розвитку доходної та витратної частин бюджету Фонду є зростання: адже планування здійснюється завжди виходячи з фактичних показиків минулих років; значить доходи та витрати в цілому мають позитивний темп росту.

Аналіз структури надходжень показує, що частка цих груп надходжень у загальній структурі доходної частини бюджету постійно зростає: загальне збільшення сум надходжень відбувається за рахунок стійкого зростання страхових внесків на збільшення яких впливає зростання заробітної плати (доходів) застрахованих осіб, також вплинуло збільшення максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподатковоного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу (граничної суми заробітної плати (доходу)), з яких справляються страхові внески до соціальних фондів. Крім того, з березня 2003 року розмір внесків для найманих працівників, які мають заробітну плату нижче 150,00грн. - 0,5%, замість 0,25%.

В таблиці видно, що більша частина витрат бюджету належить дапомогам з тимчасової непрацездатності, яка теж постійно зростає, це пов¢язано в першу чергу із збільшенням середнього розміру денної допомоги, який розраховується із середньої заробітної плати, яка в свою чергу щорічно зростає.

Якщо розрахувати відношення загальної суми витрат до суми нарахованих страхових внесків і порівняти ці показники, то отримаємо: 104,78% проти 110,09 %, тобто співвідношення витрат до загальної суми доходів відрізняється в середньому на 5,31 процентних пунктів.

Якщо буде існувати великий резерв, то це означатиме, що кошти виключаються з кругообігу і перестають працювати: адже існує кошторис та правила планування бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, які передбачають певні пропозиції в проведенні різних витрат. У разі їх невикористання у поточному році вони переходять на наступний фінансовий рік. Кошти Фонду зараховуються на єдиний централізований рахунок Фонду в установах банків, визначених Кабінетом Міністрів України для обслуговування коштів Державного бюджету України, або спеціалізованого банку, який обслуговує фонди з окремих видів страхування. Якщо ж розміри внесків виявляться занизькими, то виникне заборгованість перед страхувальниками. Тому досить слушною здається норма закону №2240 щодо щорічного перегляду ставки внесків на соціальне страхування (цей перегляд провадитиметься з урахуванням досвіду кожного минулого року).

Фахівцям Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності надано право брати участь у розробках документів щодо роботи нового законодавства, шляхом подання своїх пропозицій до Кабінету Міністрів України та Верховної Ради. Це дозволить створити баланс доходів і витрат на новому етапі розвитку цього виду загальнообов'язкового державного страхування. Досягнення цього балансу буде вигідне як застрахованим і роботодавцям, так і державі, якій в цьому випадку непотрібно буде виділяти кошти для дотацій або робити численні перегляди законодавства з соціального страхування.

В цілому ж Закон України “Про розмір внесків на деякі види загальнообов`язкового державного соціального страхування“ від 11.01.01р. № 2213-ІІІ та Закон України “Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами зумовленими народженням та похованням” від 18.01.01р. та № 2240-ІІІ деякою мірою наближають системи соціального страхування України до моделей цих систем у розвинутих країнах. Найпрогресивнішою в цьому розумінні є ідея розподілу фінансового навантаження соціального страхування між роботодавцем та найманими працівниками. Це створює можливість активної участі тих та інших платників у формуванні та витрачанні коштів соціального страхування, сприяє більш відповідальному ставленню їх до питань надання допомоги та ін.

Закон № 2213 містив деякі суперечності з чинними іншими законодавчими актами, їх вирішено завдяки роз¢ясненням Міністерства праці та соціальної політики лише в кінці 2001 року, хоча закон вступив в силу на початку року. Наприклад, небуло ніяких пояснень або уточнень з приводу суб'єктів підприємницької діяльності - платників єдиного податку. Тому закон фактично зобов'язував їх сплачувати внески на загальних підставах, в той час як відповідно до Указу Президента від 3 липня 1998 р. № 727 “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб”єктів малого підприємства” та Указу Президента України від 28 червня 1999 р. № 746/99 ці суб'єкти вже сплачують єдиний податок, 11% з суми якого надходять до Фонду. Виходило, що вони сплачували кошти до Фонду двічі.

Був відсутній чіткий механізм проведення витрат на оплату перших п'яти днів непрацездатності. Не вказано, яким чином за рахунок власних коштів страхувальника відносити ці витрати і чи оподатковувати їх : адже віднесення їх на валові витрати автоматично звільняє ці суми від нарахування на них внесків, а інший варіант віднесенні (наприклад, для бюджетних установ, де немає поняття або коду власних коштів чи прибутку) може означати необхідність нарахування внесків на вказані суми. Правда, постановою КМУ від 6 травня 2001 р. N 439 затверджений порядок оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності для всіх видів підприємств та організацій (на валові витрати).

Недосконалим здається і новий порядок проведення виплат при народженні дитини та на похвання. Відповідно до Закону України “Про державну допомогу сім'ям з дітьми та Порядку виплати допомоги на поховання, які на сьогодні є чинними, підставою для вказаних виплат є довідка з органу РАГС про народження /або смерть/, в той час як згідно із Законом № 2240 підставою стають копія свідоцтва про народження (смерть) та заява працівника. Має місце, по-перше, суперечність в законодавстві, по-друге, - виникає простір для зловживань (адже не секрет, що деякі працівники можуть мати кілька трудових книжок в різних місцях, і по копіях свідоцтв, яких можна зробити безліч, можливо отримати не одну, як по довідці, яка видається один раз і немає права на її дублювання в разі втрати, а декілька допомог з приводу однієї події).

Для того, щоб оцінити співвідношення між дохідною та витратною частинами бюджету ФССУ, адже саме це співвідношення характеризує виконання бюджету в цілому, використовується таблиці, в якій розраховуються відношення різних статей витратної частини до загальної суми страхових внесків. В таблиці 3.3 зроблено аналіз виконання бюджету КМВ ФССУ через оцінку співвідношення між основними статтями витрат і нарахованими страховими внесками, а для порівняння - і з загальною сумою доходів:

Таблиця 3.3 Аналіз виконання бюджету КМВ ФССУ у 2002 - 2003 роках тис. грн.

2002 2003 Відхилення
Доходи - в с ь о г о 282019 329003 46984
в т.ч. страхові внески 250289 294689 44400
Витрати - в с ь о г о 200715 247181 46466
в % до суми доходів 71,17 75,13 3,96
в % до суми страхових внесків 80,19 83,88 3,69
в т.ч. допомоги 134385 172168 37783
в % до суми страхових внесків 53,69 58,42 4,73
в % до суми доходів 47,65 52,33 4,68
Санаторно-курортне лікування і відпочинок трудящих і членів їх сімей 66330 75013 8683
в % до суми страхових внесків 26,47 25,45 -1,02
в % до суми доходів 23,52 22,8 -0,72

У 2002 році витрати склали 80,19 % страхових внесків та 71,17% всіх доходів, а у 2003 році році витрати склали 83,88 % страхових внесків та 75,13% всіх доходів. Це пов`язано з тим, що у 2003 р. темп приросту цієї статті доходів був найвищий. Витрати на виплату різних видів допомог складають від 53,69% у 2002 році до 58,42% у 2003році страхових внесків та від 47,65% до 52,33% загальної суми доходів. Витрати на санаторно-курортне лікування складають від 25,42% до 26,47% страхових внесків та від 22,80% до 23,52% загальної суми доходів. З таблиці 3.7 видно, що найвищі показники співвідношень між витратами і доходами були у 2003 році, за виключенням витрат на санаторно-курортне лікування. Такий стан показників можна пояснити різким збільшенням доходів за рахунок нарахованих страхованих внесків у 2003 році, а зростання витрат відбувалося повільніше, більш плавно (див. табл. 3.5 та 3.6). Тобто зі зменшення загального відношення між витратами і доходами (75,13% замість 71,17% у 2002 році) випливає і зменшення розмірів інших співвідношень.

Aналізуючи данні , можна зробити висновок, що кожного року доходи ФСС з ТВП перевищують витрати, тобто має місце постійне дебетове сольдо на кінець року, яке є гарантом постійного покриття витрат з соціального страхування, а також критерієм успішного виконання бюджету та функцій ФСС з ТВП за умов чинного законодавства. Це означає що застраховані угромадяни дійсно захищені в межах цього виду соціального страхування.

Зріст витрат по тимчасовій непрацездатності відбувся також і за рахунок інших обставин в основі яких знаходяться порушення чинного законодавства про забезпечення допомогою по державному соціальному страхуванню.

Дані аналізу свідчать, що головною причиною, яка призводить до збільшення витрат коштів Фонду на виплату допомоги по тимчасовій непрацездатності є порушення Порядку обчислення середньої заробіної плати.

Зокрема:

- розрахунок виплат по лікарняних листках проводиться по заробітній платі в місяць непрацездатності, а не за два попередні, що передували події, з якою пов’язана відповідна виплата; іноді брався розрахунок за чотири повних місяці;

- премії попереднього періоду, включені до відомості нарахування заробітної плати поточного місяця, - при визначенні середнього заробітку враховувались в абсолютному розмірі, тоді як премії, нараховані за попередній період, необхідно враховувати пропорційно відпрацьованому часу в поточному місяці;

- лікарняні листки розраховувались виходячи з подвійного денного окладу, що перевищував середньоденний заробіток, внаслідок чого мали місце надмірні виплати допомоги;

- лікарняні листки працівникам, що працювали за змінним графіком, оплачувались на загальних підставах, а не за фактично відпрацьований час, що призводить до переплати допомоги;

- при визначенні розміру подвійного посадового окладу враховувались надбавки.

Мають місце порушення інших нормативних актів, що призводить до переплат допомоги, факти необгрунтованої видачі лікарняних листків за минулий час та їх продовження після встановлення інвалідності.

Зокрема:

- допомога по тимчасовій непрацездатності призначалась та виплачувалась в період відпустки без збереження заробітної плати;

- оплата лікарняних листків по побутовій травмі проводилась з першого дня непрацездатності;

- у випадках побутового травматизму допомога призначалась без наявності актів розслідування та за відсутністю довідки медустанови;

- допускаються порушення в оформленні лікарняних листків, їх оплата без рішення профкому (при його наявності);

- неправильно встановлюється розрахунковий період, є помилки при розрахунках розміру допомоги в залежності від стажу роботи.

У багатьох страхувальників розрахунок лікарняних листків перекладено на комп’ютери. Позитивним аспектом передачі функцій є спрощення процедури оформлення та комп'ютерний облік лікарняних листків. Проте, інколи, розроблені програми не відповідають вимогам діючого законодавства, що також призводить до порушень у використанні коштів соціального страхування на виплату допомоги.

Не зменшились кількість порушень в обчисленні та виплаті допомоги по тимчасовій непрацездатності і в 2003 році. Не прийнято до заліку виплат по тимчасовій непрацездатності Київським міським відділенням на суму 208,8 тис. грн., Донецьким - 136,8 тис. грн.

При перевірках виявлено також факти недоплат по лікарняних листках, що є результатом недотримання чинного законодавства, а саме:

- мають місце випадки, коли категоріям працівників, які користуються пільгами при наданні допомоги, оплата здійснювалась на загальних підставах;

- не на всіх підприємствах при підвищенні заробітної плати розмір допомоги по тимчасовій непрацездатності коригувався на коефіцієнт підвищення;

- при оплаті лікарняного листка по догляду за хворого дитиною враховувався безперервний стаж, замість загального.

Ці та інші порушення чинного законодавства при призначенні та виплаті допомоги на підприємствах мають місце внаслідок недостатньої роботи відділень Фонду та галузевих профспілкових об'єднань по роз'ясненню і доведенню до страхувальників нормативних документів з питань призначення та виплати допомоги по державному соціальному страхуванню, низької підготовки працівників розрахункових відділів бухгалтерій, недостатнього рівня навчання та підвищення кваліфікації працівників бухгалтерій підприємств. Особливо такий стан речей занепокоює тим, що щорічно з бюджету Фонду соціального страхування безпідставно витрачається на виплату допомоги по тимчасовій непрацездатності близько 18 млн. грн., з яких завдяки перевіркам повертається до бюджету, як не прийняті до заліку, лише біля трьох млн. грн.

Виходячи з вище наведеного, вважаю за необхідне виконавчим дирекціям відділень Фонду :

- провести роботу по забезпеченню кожного страхувальника чинними актами законодавства з питань надання допомоги по тимчасовій непрацездатності;

- постійно проводити навчання з фінансовими працівниками розрахункових відділів страхувальників;

- контрольно-ревізійним відділам виконавчих дирекцій в практичній роботі слід приділяти більше уваги перевірці обгрунтованості призначення і виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності;

- залучати до перевірок страхувальників по питаннях правильності надання виплат допомоги по тимчасовій непрацездатності довірених лікарів профспілкових органів.

2.4 Соціальне страхування –один із головних напрямків ефективної соціальної політики

Соціальний захист населення у розвинутому суспільстві повинен виконувати дві головні функції: лікувальну та запобіжну. Перша пов'язана із запровадженням механізмів боротьби з бідністю, які включають адресну допомогу малозабезпеченим верствам населення, надання житлових субсидій, допомоги сім'ям з дітьми тощо. Друга, превен тивна функція, пов'язана з відверненням бідності шляхом подання громадянам можливості під час свого активного періоду життя здобути право на соціальне страхування (під час 6езробіття, хвороби, нещасного випадку на виробництві, інвалідності в похилому віці тощо).

Багато фахівців і політиків, користуючись терміном " соціальний захист населення ", відносять його до сфери виключно державної опіки та бюджетних витрат, тобто розглядають як категорію не ринкову. При такому застарілому підході громадяни будуть завжди поставлені у повну залежність від держави. Парадоксальність цієї ситуації полягяє в тому, що соціальний захист обездолених потребує все більших коштів за рахунок посилення і без того надзвичайно потужного податкового пресу, що прикопує небезпеку розширення армії незахищених за рахунок знедолення самих платників податків. Тупиковість цієї ситуації очевидна[59].

Між цими двома елементами соціалного захисту завжди існує внутрішній конфлікт. У період економічної кризи на перше місце виходить лікувальна функція. Однак економічний та політичний процес переходу до ринкової еко-номіки фундаментально змінює, якщо зовсім не відмінює механізми колишньої системи соціального захисту населення (бюджетні дотації на продукти харчування, житло, транспорт тощо). Також зміни у відносинах власності та швидке поширення самозайнятості населення тепер стають головними чинниками необхідних змін у системі соціального захисту населення.

Актуальність соціального страхування в умовах економічних перетворень в країні сягнула своєї критичної позначки, пов'язаної з різким зниженням рівня пенсійного забезпечення, втратою зв'язків пенсій з трудовим вкладом, з соціальною незахищеністю громадян, які працюють неповний робочий день (тиждень) або зовсім не працюють у зв'язку з простоями виробництва, руйнуванням бюджетної системи охорони здоров'я тощо[59].

Програмою реалізації заходів щодо втілення у життя основних засад економічної та соціальної політики Президента, що конкретизована у програмі діяльності Уряду і схвалена Верховною Радою України, передбачено розпочати далекосяжні перетворення у соціальному захисті населення. Мова йде про соціальну політику, яка направлена на переорієнтацію соціального захисту від тотальної державної благодійності до створення громадянам таких економічних умов, коли кожний, хто здатний до праці, повинен перш за все потурбуватись про себе сам.

Необхідність у переорієнтації курсу викликана і тому, що діюча система соціального захисту населення сьогодні, хоч і поглинає третину валового внутрішнього продукту, але не здатна справитися з проблемами спаду рівня життя, не говорячи вже про вирішення наступних проблем, які будуть пов'язані із проведенням глибоких структурних реформ.

Саме з цими міркуваннями пов'язана необхідність реформи соціального страхування. Новий законопроект повинен започаткувати заповнення прогалин другого елементу системи соціального захисту, який повинен втілювати у життя запобіжну функцію системи соціального захисту населення.

Україна, як і кожна соціальна держава, повинна вирішувати низку таких соціальних проблем, як охорона праці, подолання безробіття, надання соціальної допомоги інвалідам, сиротам, багатодітним і молодим сім'ям, перестарілим, біженцям, розв'язання житлової та транспортної проблем. Одне із головних соціальних завдань української держави — приведення заробітної плати, грошових допомог у відповідність із мінімальним прожитковим мінімумом, який повинен відповідати реальним мінімальним природним потребам людей. Держава не повинна допускати падіння мінімальної заробітної плати, мінімальних пенсій, стипендій, допомог нижче реального прожиткового мінімуму. Для вирішення поставлених соціальних завдань держава опирається на соціальне законодавство.

Характерно, що Україна у формуванні теорії і програми здійснення соціально-економічних прав не може йти второваною дорогою розвинутих західних країн або країн, що розвиваються. Україна — перехідне суспільство. Сфера українського законодавства, політична система, морально-гуманітарна сфера і економіка характеризуються незавершеністю. Окрім того, Україна опинилась віч-на-віч з наслідками Чорнобильської катастрофи.

Отже, в Україні треба бути особливо обережним, не допускаючи, з одного боку, утопізму, а з іншого, — надмірного консерватизму і догматизму щодо вироблення підходів та програм здійснення соціально-економічних прав. Слід констатувати, що соціально-економічні права і свободи в Україні заслуговують на особливу увагу. Вони не є другорядними правами, які мають нібито підпорядковане значення стосовно особистих та політичних прав громадян. Саме матеріальні умови (помешкання, медичне обслуговування, соціальне забезпечення, освіта та ін.) великою мірою визначають якість життя сучасної людини. Без цих прав неможливо забезпечити гідність людської особистості. Більше того, без цих прав значною мірою втрачають сенс всі інші права людини.

Однак в умовах серйозного економічного спаду, падіння виробництва в Україні в 1990-1995 рр. зростання інфляції підірвали можливості української держави щодо гарантування права на працю. Сповільнення темпів економічних реформ, фіскальний характер податкової політики, торпедування приватизації обумовили значне погіршення економічного становища підприємств, збільшення числа зубожілих людей. У зв'язку з цим на українську державу важким тягарем лягла турбота про соціальний захист громадян, забезпечення соціальних прав особи. Тому тепер перед нашим суспільством стоїть завдання законодавчого, насамперед конституційного закріплення як права на працю, так і його гарантій: можливості одержання роботи з оплатою праці відповідно до її кількості та якості і не нижче встановленого державою мінімального розміру, включаючи право на вибір професії, роду занять і роботи відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти та з урахуванням суспільних потреб. Таким чином, необхідно більш ефективно віднестися до законодавчого визначення колективного договору та його істотних умов праці[60].

Проведені останнім часом організаційні заходи мають головну мету: в умовах широкомасштабної економічної кризи зберегти діючу систему соціального страхування як важливий фактор соціального захисту людей. В кожному конкретному випадку необхідно розглядати колективний договір, як регулятор трудових правовідносин.

2.5 Проблеми діяльності Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та шляхи їх подолання

Уперше за останні три роки, незважаючи на певну невизначеність, бюджет Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності затверджено загалом на рік, а не на І квартал, як це було раніше. Сорок п’ять представників сторін соціального партнерства від держави, роботодавців і профспілок узгодили основний фінансовий документ Фонду на 2005 рік торік у грудні.

Головна особливість бюджету – збільшення розмірів допомоги. Вже з 1 січня 2005 року застраховані особи зможуть одержати по 1550 гривень допомоги при народженні дитини, щомісяця - по 102 гривні по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Допомога на поховання становитиме 1000 гривень.

Ці розміри допомоги ретельно прораховано, і Фонд гарантує їхню виплату, адже бюджет Фонду затверджено бездефіцитний. При цьому бюджет є дуже напруженим. В основу розрахунків покладено прогноз Міністерства економіки та європейскої інтеграції України, за яким заробітна плата в Україні в 2005 році зросте, порівняно з 2004 роком майже на 27%.

Сприяло підвищенню допомоги рішення Верховної Ради України про вилучення з 2005 року із складу фіксованого сільськогосподарського податку страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності. До цього сільськогосподарська галузь для Фонду була збитковою. Так, лише за 9 місяців 2004 року, одержавши від селян 26322тис.грн. страхових внесків та відрахувань від фіксованого сільськогосподарського податку (2% його суми), Фонд надав працівникам сільськогосподарських підприємств матеріальне забепечення та соціальні послуги на суму 108270тис.грн.

Позитивній тенденції підвищення розмірів допомоги сприяло підвищення з квітня 2004 року розміру страхових внесків, які утримуються із заробітної плати застрахованих осіб, що перевищує розмір прожиткового мінімуму. При цьому, Фонд підтримує позицію про стабільність і не збільшення розмірів страхових внесків, або, як це називають у пресі, “податкового навантаження” на фонд оплати праці. Збільшення розмірів допомоги, до речі, як і рівня пенсій та соціальних послуг, на наш погляд, має відбуватися за рахунок підвищення заробітної плати. Крім того, нині на порядку денному - запровадження в Україні медичного страхування, для якого, вочевидь, знадобляться немалі кошти.

За рахунок же існуючих внесків Фонд і надалі надаватиме допомогу по тимчасовій непрацездатності, вагітності та пологах. Кошти на ці види допомоги в повному обсязі закладено в бюджет 2005 року. Більше того, на Фонд покладено обов’язок виплачувати допомогу тим працівникам, які внаслідок відсутності коштів на рахунках підприємства або їхній арешт більш як місяць не можуть одержати таку допомогу. За даними Фонду, на 01.10.2004року така заборгованість становила 16935тис.грн.

У 2005 році Фонд продовжить надавати за рахунок своїх коштів санаторно-курортні путівки застрахованим особам і членам їхніх сімей. Згідно з проведеним тендером серед санаторно-курортних закладів України визначено 168 переможців торгів і укладено договори на придбання близько 220 тис. путівок. Як правило, такі путівки за рішеннями комісій (уповноважених) по соціальному страхуванню видаються працівникам, котрі їх потребують за медичним висновком, з частковою оплатою в розмірі 10% повної вартості. Оплачує Фонд і лікування застрахованих осіб після перенесення інфаркту та деяких інших захворювань, що вимагають доліковування, в реабілітаційних відділеннях санаторіїв. На це виділено понад 10млн.грн. Направляються за цими путівками хворі за рішеннями спеціально створених відбіркових комісій при лікувальних закладах.

Як і раніше, в 2005 році Фонд часткове фінансуватиме санаторії-профілакторії, оздоровлення дітей у дитячих оздоровчих закладах. Часткове фінансування оздоровлення дітей полягає в оплаті Фондом лікування, харчування та культурного обслуговування дітей у заміських дитячих оздоровчих таборах. Це становить близько 50% повної вартості дитячої путівки. Решту має оплачувати підприємств, де працюють батьки, або самі батьки. В 2004 році почастішали випадки, коли коштів для доплати не знаходилося ні в підприємства, ні в батьків. З огляду на це правлінням Фонду було запропоновано фінансувати за кошти Фонду оздоровлення дітей майже повністю (до 90% вартості путівки). Проте, враховуючи обмежені фінансові ресурси Фонду, рішення ухвалено не було. Такі пропозиції вирішено направити в регіони і після обговорення їх у І кварталі ухвалити рішення про фінансування дитячої оздоровчої кампанії 2005 року.

Понад 70млн.грн. коштів Фонду буде виділено на часткове фінансування дитячо-юнацьких спортивних шкіл. Проте за відсутності або недостатності фінансування окремих шкіл з інших джерел, Фонд змушений буде також вирішувати щодо можливості фінансування таких шкіл.

На сам кінець слід нагадати, що Фонд працює на засадах солідарності та субсидування. Це означає, що якщо на підприємстві виплачується заробітна плата та, відповідно, нараховуються страхові внески, будь-які види допомоги, що надаються за рахунок коштів Фонду, буде виплачено навіть у тому разі, коли розмір такої допомоги перевищує суму нарахованих страхових внесків. Фонд гарантує компенсацію витрат підприємства за рахунок солідарних коштів свого бюджету.

ВИСНОВОК

Проведене дослідження свідчить, що соціальне страхування є одним з основних інститутів соціального захисту населення будь-якої країни, і по стану цього інституту можна оцінити рівень економічного та соціального розвитку країни.

Соціальне страхування відрізняється від іншого елементу соціального захисту - соціальної допомоги тим, що формується зі страхових внесків, а не з податків до державного бюджету, право на допомогу із соціального страхування засноване на реєстрації страхувальника і рівень виплат залежить від категорії громадянина та його зарплати, в той час як соціальна допомога надається за результатами вивчення добробуту громадянина, в результаті чого його відносять до певної категорії і надають допомогу, орієнтовану на відносне підвищення цього добробуту.

В Україні, що обрала шлях до ринкової економіки, потребують реформування абсолютно всі галузі економічного та суспільно-політичного життя, в тому числі і система соціального страхування. Саме створення небюджетного Фонду соціального страхування України у 1991 році було наслідком перетворень, що почалися у країнах колишнього СРСР після проголошення курсу на ринкову економіку. Протягом наступного десятиріччя кілька разів зменшувалися внески на обов'язкове соціальне страхування, деякі зміни відбувалися у базі обкладання збором. Але істотних змін у визначенні платників збору, об`єкту обкладання збором та порядку надходження, обліку та витрачання коштів ФСС ТВП не було. Останнім часом було багато дискусій щодо введення коштів ФСС ТВП до Державного бюджету (така спроба зроблена при затвердженні Державного бюджету 2000 р.). Але більшість економістів прийшла до висновку, що спеціальні (цільові) соціальні фонди не повинні входити до складу державного бюджету, адже тоді є ризик втратити саму сутність цільового фонду коштів, порушити порядок цільового використання коштів, сформований попередніми економічними розрахунками, законодавчою базою та досвідом.

У 2001 році зроблено великий крок до реформування системи соціального страхування запроваджено нові законодавчі основи функціонування соціального страхування на випадок тимчасової втрати працездатності та на випадок безробіття, створено структуру соціального страхування на випадок виробничого травматизму та професійного захворювання, ведеться робота по експериментальному запровадженню медичного страхування.

22 лютого 2001 р. набрав чинності новий Закон України від 11 січня 2001 р. N 2213-ІІІ “Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування” /далі - Закон № 2213/, а 28 лютого - Закон України від 18 січня 2001 р. № 2240-ІІІ “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням” (далі - Закон № 2240). Ці закони створені у відповідності до Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (1998 р.), Кодексу Законів про працю України і внесли багато змін у порядок формування обліку та витрачання коштів ФСС ТВП.

Закон № 2240 визначає ФСС ТВП як цільовий позабюджетний страховий фонд, управління яким здійснюється на паритетних засадах державою, представниками застрахованих осіб (профспілками) та роботодавців.

Аналізуючи зміни, внесені новими законами до порядку здійснення соціального страхування, можна виділити такі основні положення:

1) щодо платників внесків: в колишньому законі мова йшла про збір на обов’язкове соціальне страхування, а у нових законах говориться про внески на загальнообов'язкове соціальне страхування:

- нерезиденти, а також іноземці, які на законних підставах працюють за наймом, повинні сплачувати внески в обов'язковому порядку;

- до числа обов'язкових платників включені і самі застраховані особи -наймані працівники (це стосується і найманих працівників фізичних осіб -платників єдиного податку);

- із числа обов'язкових платників виключені особи, які працюють за договорами цивільно-правового характеру (вони не є найманими працівниками, але можуть сплачувати внески на добровільних засадах);

2) щодо об'єкту нарахування:

- із заробітку найманих працівників тепер утримуються страхові внески;

- внески нараховуються в межах граничної суми зарплати (доходу), яка встановлюється КМУ і є розрахунковою величиною при обчисленні допомоги з тимчасової непрацездатності (ст.53 Закону № 2240). Раніше в Законі № 402 такої норми не було); з 1 березня 2001 р. гранична сума дорівнює 1600 грн., з 01.05.02р. – 2200грн., а з 01.06.03р. – 2660грн.;

- об’єкт для обчислення внесків більше не прив'язаний до Переліку № 697 (це означає, що з грошової компенсації за невикористану відпустку повинні сплачуватися внески);

3) щодо ставок страхових внесків:

- нарахування на заробітну плату зменшуються з 4 % до 2,5 %, а з 14.02.02р. 2,9%; для платників, що сплачують внески добровільно - 3 % доходу;

- з'являються відрахування із зарплат найманих працівників: якщо сума нарахованої зарплати до 150 грн. - 0,25 %, якщо більше 150 грн. - 0,5 %, з 01.03.03р. тільки 0,5%;

- для працюючих інвалідів і для підприємств всеукраїнських громадських організацій інвалідів більше не існує пільгової ставки (вона складала 1 %), вони повинні сплачувати внески в загальному порядку;

- розмір страхових ставок установлюється щорічно Верховною Радою України за поданням КМУ;

4) щодо термінів сплати внесків - зникла проблема з авансами та відпустками: тепер внески перераховуються один раз на місяць у день, встановлений для отримання коштів на зарплату в банку;

5) щодо відповідальності страхувальника на платників чекають серйозні штрафи за несвоєчасну реєстрацію, несплату страхових внесків та порушення порядку витрачення страхових коштів: якщо раніше застосовувалися тільки адміністративні штрафи за ці порушення, то тепер до них приєднуються і штрафи, що накладаються на страхувальника, і розміри цих штрафів досить відчутні ( наприклад, за неповну сплату страхових внесків сплачується штраф у розмірі прихованої (заниженої) суми заробітної плати, на яку згідно із цим Законом нараховуються внески, а у разі повторного порушення - у трикратному розмірі вказаної суми);

6) щодо порядку витрачання коштів:

- перші п'ять днів тимчасової непрацездатності, спричиненої хворобою працівника або травмою, не пов'язаною з виробництвом, оплачуються за рахунок коштів підприємства за основним місцем роботи у порядку, встановленому КМУ (на сьогодні діє Постанова КМУ № 1266);

- допомога в разі здійснення протезування у стаціонарі протезно-ортопедичного підприємства оплачується, як і раніше, з 1-го дня за весь період перебування в стаціонарі з урахуванням часу на проїзд до підприємства і назад, але обмеження в 30 календарних днів знято;

- допомога по тимчасовій непрацездатності у разі здійснення санаторно-курортного лікування, яке здійснюється за рахунок коштів Фонду надається тільки за час проїзду до санаторію і назад; якщо лікування здійснюється за рахунок власних коштів застрахованої особи або інших джерел, допомога надається і за весь час перебування в санаторії;

- одноразова допомога в зв'язку з народженням дитини виплачується

сьогодні за рахунок коштів ФСС ТВП; її розмір у 2001 р. не може бути нижче 64 % прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років ( з 01.01.04р.- 684грн. );

- допомога на поховання у 2001 р. не може бути меншою за 50 % прожиткового мінімуму для працездатності особи (з 01.10.02р. -380 грн..);

- з 2002 року за рахунок коштів ФСС ТВП сплачується допомога в зв'язку з доглядом за дитиною віком до 3 років.

Таким чином, зміни досить істотні. Але зобов'язання роботодавців оплачувати перші п'ять днів тимчасової непрацездатності фактично означає додаткове навантаження на роботодавця: якщо раніше вони відносили на валові витрати 4 % нарахувань на зарплату, то сьогодні на валові витрати відносяться 2,9 % нарахувань плюс витрати на оплату перших п'яти днів непрацездатності. Тобто визначити фактичне навантаження досить важко, адже невідомо, скільки складуть кожного місяця ці витрати. І якщо дотримуватися припущення, що найчастіше тимчасова непрацездатність працівників триває до 5-7 календарних днів (діагноз захворювання ГРВІ, ГРЗ тощо), то можливою є ситуація, коли витрати роботодавця на оплату днів тимчасової непрацездатності у певному місяці будуть перевищувати (і значно!) витрати ФСС ТВП.

Недоліком у реформуванні соціального страхування можна вважати також і відсутність в Законі серед джерел одержання коштів права отримувати проценти від розміщення тимчасово вільних коштів на депозитних рахунках банків (така можливість закріплена офіційно, наприклад, у законі про страхування від нещасного випадку на виробництві). Як було показано вище, резерв коштів у Фонді на 01.01.04 р. досить великий, і ці тимчасово вільні кошти могли б працювати в економіці України, а не залишатися без руху на рахунках. Від цього виграла б і держава, і Фонд, і застраховані особи, для яких з'явилися б додаткові можливості фінансування оздоровлення, яке коштує сьогодні дуже дорого. Доречі до 2000 року практика депозитних вкладів у Фонді існувала і мала позитивні результати.

Дослідження роботи Фонду соціального страхування України протягом 13 років його існування (1991-2003 роки) показало, що діяльність Фонду була достатньо потужною і зробила значний внесок у підтримку добробуту та оздоровлення населення.


ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Конституція України

2. Закон України від 11 січня 2001р. за №2213-ІІІ “Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування” // Урядовий кур’єр. – 2001.- № 34.- 22 лютого.- с.10.

3. Закон України від 18 січня 2001р.за №2240-ІІІ “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням” // Праця і зарплата.- 2001.- № 8 (252).- лютий.- с.4.

4. Закон України від 23 вересня 1999р. № 1105-XIV “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що призвели до втрати працездатності” // Офіційний вісник України.- 1999.- № 205.- 3 листопада.- с. 10.

5. Закон України “Про державну допомогу сім`ям з дітьми” №2811-12

6. Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Відомості Верховної Ради України.- 1998.- №23.- с. 121.

7. Постанова Кабінет Міністрів України від 11 квітня 2002 р. №494 Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 7 березня 2001 р. №225.

8. Постанова Кабінет Міністрів від 7 березня 2001 р. №225 Про максимальну величину фактичних вират на оплату праці найманих працівників, оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу, з яких справляються страхові внески (збори) до соціальних фондів (Із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 687 (687-2007-п) від 21.06.2001р.)

9. Постанова Кабінет Міністрів України від 6 травня 2001 р.№439 Про затвердження Порядку оплати перших п”яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов”язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів підприємства, установи, організації.

10. Праця і закон 07(55) ,(23.03-12.04)2005р.

11. СташенкоВ нас може залишитись 42 мільйони //Урядовий курєр//6 лютого 2000р.

12. Базилевич В.Д., Базилевич К.С., Страхова справа.- 2-ге вид., перероб. і доп.- К.: Т-во “Знання”, КОО, 2002.- 203с.

13. Базилевич В.Д.,Баластрик Л.О. Державні фінанси. Навчальний посібник. За заг. Ред. Базилевича В.Д.-К.: Атіка, 2002.-368с.

14. Боднарчук М.І. Деякі питання компетенції профспілкових організацій у сфері управління соціальним страхуванням // Вісник Академії праці й соціальних відносин.- 2000.-№3.- с.34-36.

15. Бокань В. Соціальний захист сьогодні – запорука успіху завтра // Соціальний захист.- 2000.-№7.- с. 40-44.

16. Василик О.Д. Державні фінанси України: Навч. Посібник.- К.: Вища шк., 1997.- 383 с.

17. Дворник О. Реформа оплати праці – основа підвищення добробуту населення // Соціальний захист.-2000.-№7.- с. 47-48

18. Дема Д.І. Державне регулювання соціального захисту населення в країнах із ринковою економікою . Фінанси України.- 2000.- № 9.- с.59.

19. Єпіфанов А.О., Сало І.В., Дьякова І.І. Бюджет і фінансова політика україни.- К.: Наукова думка,-1997.-338с.

20. Кичко І. Фінансування соціальних заходів: фактори впливу та їх оптимізація // Соціальний захист.- 2002.- №9.- с. 55-63.

21. Кір`ян Т., Шаповалов М. Концептуальні питання соціальної реформи // Україна: аспекти праці.-2000.- №6.- с. 20-24.

22. Косова Т.Д., Басанцов І.В. Сутність і критерії ефективності системи соціального захисту . Фінанси України.- 2000.- № 8.- с.26.

23. Кравченко В. Місцеві фінанси України. Навч.посіб.- К.: Знання,-1999.- 487с.

24. Кудряшов В.П. Фінанси. Навч. посіб./ Х.: Олді-плюс,- 2002.-352с.

25. Кучер Г. Нові підходи до організації соціального обслюговування населення // Соціальний захист.- 2002.- №11.- с. 34-37.

26. Надточій Б. Соціальне страхування: адміністративна організація та фінансування .Праця і зарплата.- 1998.- № 7.- квітень.- с. 20.

27. Новиков В., Надточій Б. Соціальна політика // Економіка України.- 1994.- №2,-с.76

28. Папінова О. Загальнообов’язкове державне соціальне страхування сьогодні . Баланс.- 2001.- № 10 (6 березня).- с.44.

29. Полоницька Т.П. Загальнообов`язкове державне соціальне страхування // Вісник податкової служби України.- 2001.-№12.- березень.-с.59

30. Ротова Т.А., Руденко Л.С. Страхування: Навч. посіб.- К.: Київ.нац. торг.-екон. ун-т, 2001.-400с.

31. Скуратовський В.А., Палій О.М. Основи соціальної політики: Навч. посіб.- К.: МАУП, 2002.- 200с.

32. Советское социальное страхование: Учеб. пособие для высших профсоюз. школ . Под общ. ред. К.С.Батыгина.- 2-е изд., исп. и доп.- М.: Профиздат, 1985.- 368 с.

33. Соціальне страхування: Збірник / упорядники: Б.В. Бочкалов, А.А. Омельченко.-К.: 1993. Ч.2.-224с.

34. Соціальне страхування в Україні: Збірник / упорядники: М.Г. Селіхов, А.М. Аксьонов, В.Г. Єнін.- К.: ВД ФССУ, 2000.- 232с.

35. Соціальне страхування в Україні: Збірник / упорядники: М.Г. Селіхов, А.М. Аксьонов, В.Г. Єнін.- К.: ВД ФССУ, 2000.- 2-е вид. Стереотип.- 224с.

36. Соціальне страхування в Україні: Збірник / упорядники: Б.В. Бочкалов, С.А. Іванов.- К.: ВД ФССУ, 2000. Ч.1.- 240с.

37. Соціальне страхування в Україні: Збірник.- К.: Виконавча дирекція Фонду соціального страхування України, 2003.

38. Страхування : Підручник . Керівник авт. Колективу і наук.ред. С.С. Осадець. – Вид. 2-ге , перероб. і доп.- К.: КНЕУ, 2002р.-529с.

39. Финансы: Учебник для вузов / Под ред. проф. Л.А. Дробозиной.- М.: ЮНИТИ, 2000.- 527с.

40. Фонду соціального страхування України – 10 років за ред. А.М.Аксьонова, В.Д.Пилипчука.- К.: “Профінформ” ФПУ, 2001.- 35 с.

41. Хансон М. Социальное страхование и социальная защита Человек и труд.- 1993.- № 9.- с. 50.

42. Холостова Е.И. Социальная политика. Учебное пособие для студентов высших учеб.завед.- М.: СТИ МГУС, 2000.- 251с.

43. Юрій С.І., Бескид Й.М. Бюджетна система України: Навч. посіб.- К.: НІОС, 2000.-с.400.

57.Головаха Є. Соціальний захист населення і соціальна політика в Україні \\ Соціальна політика і соціальна робота. – 2002. - №1.

59.Грига І., Іванова О. Культурні передумови виникнення соціальної роботи в Україні \\ Соціальна політика і соціальна робота. – 2001. - №2, 3 (3, 4).

60.Іванова О. Використання інструментів соціальної політики в Україні \\ Україна: людина, суспільство, природа. Тези ІV щорічної наукової конференції НаУКМА. – 2003.

61.Новіков В. Питання вдосконалення соціального забезпечення \\ Соціальна політика і соціальна робота. – 2001. - №1. – С.30-37

63.Праця та соціальна політика в Україні: Аналіт.-стат. Збірник Міністерства праці та соціальної політики України. – К., 2001

64 Соціальне страхування в Українї // Збірник нормативно-правових актів та інформаційних матеріалів. Київ 2002.

65.Базилевич В.Д., Базилевич К.С. Страхова справа. – 216 с.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий