1. Фазовий склад ґрунтів
Висновок
Література
Вступ
Тема реферату «Будова і склад ґрунтів» з дисципліни «Ґрунтознавство».
Протягом тисячоліть людина уявляла ґрунт як відносно пухкий поверхневий шар суші Землі, на якому ростуть рослини і який є засобом сільськогосподарського виробництва. Таке поняття ототожнювалось з терміном земля – ділянкою поверхні, на якій жила людина.
Наукове визначення цього терміну дав В.В. Докучаєв. На основі численних фактів, одержаних у процесі вивчення чорноземів Росії, та їх логічного аналізу він запропонував під ґрунтом розуміти виключно лише ті денні або близькі до них горизонти гірських порід, які були більше або менше природно змінені взаємним впливом води, повітря і різноманітних організмів – живих і мертвих. Він підкреслював, що ґрунти утворились шляхом надзвичайно складної взаємодії місцевого клімату, рослинності і тваринних організмів, складу і будови материнських гірських порід, рельєфу місцевості і, нарешті, віку країни. Отже, ґрунт є продуктом взаємодії живої й неживої природи, особливим природноісторичним тілом. Тому в сучасному ґрунтознавстві найчастіше використовують наступне визначення ґрунту.
Ґрунт – самостійне природно-історичне, органо-мінеральне тіло, яке виникло внаслідок дії живих і мертвих організмів і природних вод на поверхневі горизонти гірських порід під впливом кліматичних факторів, рельєфу і гравітаційного поля Землі.
Мета роботи – розглянути будову і склад ґрунтів.
1. Фазовий склад ґрунтів
Ґрунт – багатофазове природне утворення. До його складу входять такі фізичні фази речовин: тверда, рідка, газова і жива речовина організмів, які населяють ґрунт.
Тверда фаза ґрунту формується в процесі ґрунтоутворення з материнської породи і відмерлих решток організмів. До її складу входять уламки первинних і вторинних мінералів, гірських порід, рослинних решток, гумусових речовин тощо. Отже, ґрунт – багатокомпонентна органо-мінеральна система. Показниками, які характеризують тверду фазу ґрунту, є механічний, хімічний і мінералогічний склад, структура, пористість і будова.
Основна частина мінеральних компонентів ґрунту представлена кристалічними структурами, які є стійкими продуктами вивітрювання материнської породи. Найчастіше зустрічається дуже інертний мінерал - кварц (SiO2). Кварц є джерелом силікат-іонів (SiO44-), які об'єднуються з катіонами, особливо з катіонами алюмінію (Аl3+) і заліза (Fe3+, Fe2+), утворюючі електронейтральні кристали.
Велику роль в утриманні води та поживних речовин в ґрунті відіграють глинисті мінерали, які зустрічаються в колоїдній формі.
Отже, преобладаючими мінералами ґрунту є силікати.
Рідка фаза ґрунту (ґрунтовий розчин) – волога ґрунту з розчиненими мінеральними сполуками. Це динамічна фаза, яка має дуже важливе значення для ґрунтоутворення. Під її впливом відбуваються майже всі елементарні ґрунтові процеси. Г.М. Висоцький назвав ґрунтовий розчин “кров’ю землі”.
Газова фаза ґрунту – ґрунтове повітря, яке заповнює пори ґрунту. У зв’язку з біологічними процесами склад ґрунтового повітря відрізняється від атмосферного.
Рідка і газова фази ґрунту є антагоністами і тому перебувають у динамічній рівновазі.
Жива фаза ґрунту – сукупність організмів, які населяють ґрунт і беруть безпосередню участь у ґрунтоутворенні.
Завдяки тісному взаємозв’язку між фазами ґрунт функціонує як єдина система.
2. Морфологія ґрунтів
У будові ґрунту виділяють морфологічні елементи, під якими розуміють природні внутрішньогрунтові тіла, утворення або включення з чіткими або дифузними межами. Морфологічними елементами ґрунту є генетичні горизонти, структурні агрегати, новоутворення, включення і пори. Різняться вони між собою за формою і зовнішніми властивостями – морфологічними ознаками. Морфологічними ознаками ґрунтів є форма елементів, характер їх меж, забарвлення, гранулометричний склад, взаємне розташування і співвідношення в просторі твердих часток і зв’язаних з ними пор, характер поверхні, щільність, твердість, деякі фізичні властивості (липкість, пластичність). Їх специфіка залежить від фазового складу ґрунту.
Поняття про ґрунтовий профіль і профільний метод вивчення ґрунтів в науку ввів В.В.Докучаєв в кінці минулого століття. Основними складовими частинами профілю є генетичні горизонти. В сучасному ґрунтознавстві під генетичним горизонтом розуміють однорідні шари ґрунту, з яких складається ґрунтовий профіль і які різняться між собою за морфологічними ознаками, складом і властивостями.
Сукупність генетичних горизонтів називають ґрунтовим профілем.
Для кожного природного типу ґрунтоутворення характерна своя сукупність горизонтів. Всі горизонти в профілі взаємно пов’язані і взаємно зумовлені. Вони формуються в процесі генезису ґрунту з материнської породи одночасно як єдине ціле. Отже, профіль ґрунту – це генетична цілісність всіх його горизонтів.
В свій час В.В.Докучаєв виділив в ґрунті всього три генетичних горизонти і позначив їх першими літерами латинського алфавіту А, В, С (А – перегнійно-акумулятивний, В – перехідний, С – материнська порода). З накопиченням знань про ґрунти ця номенклатура горизонтів стала недостатньою. На жаль, у ґрунтознавстві різних наукових шкіл немає єдиного підходу до діагностики і символіки різних ґрунтових горизонтів.
За системою В.В. Докучаєва виділяють такі генетичні горизонти:
А0 – лісова підстилка або степова повсть – шар відмерлих органічних решток рослин і тварин.
А – гумусний – поверхневий горизонт акумуляції гумусу та елементів живлення з вмістом органічної речовини до 15%.
Аорн - орний – поверхневий гумусний горизонт, змінений обробітком.
А1 – гумусно-елювіальний – верхній горизонт, в якому є ознаки руйнування та вилучення мінеральних речовин.
А2 – елювіальний – освітлений, білястий, розташований під гумусним горизонт інтенсивного руйнування мінеральної частини ґрунту та виносу продуктів руйнування (підзолистий, осолоділий та ін.).
В – ілювіальний – горизонт, який формується під гумусним або елювіальним горизонтом і в який вимиваються продукти руйнування з розташованого вище горизонту. В залежності від поступаючих речовин виділяють ілювіально-гумусний (Вh), ілювіально-залізистий (Вf), ілювіально-глинистий (Вt), сольовий (Вsa) горизонти. В чорноземах та каштанових ґрунтах вертикальне переміщення речовин не проявляється, тому горизонт В має назву перехідного і по інтенсивності забарвлення ділиться на В1 і В2.
G – глейовий – горизонт, що формується в умовах постійного надмірного зволоження, має сизе або оливкове забарвлення, іноді з іржавими плямами.
С – материнська порода, на якій утворився ґрунт.
D – підстілаюча порода, виділяється у тих випадках, коли ґрунтові горизонти утворилися на одній породі, а її підстилає порода з іншими властивостями.
Різноманітні природні умови зумовлюють велику різноманітність ґрунтових профілів. За характером співвідношення генетичних горизонтів всі ґрунтові профілі поділяють на дві великі групи: прості і складні. В межах кожної групи виділяють кілька типів ґрунтових профілів.
До групи простих профілів належать ґрунти з примітивним, неповнорозвиненим, нормальним, слабкодефереційованим і еродованим профілями.
До групи складних профілів належать профілі реліктового, багаточленного, полі циклічного, перевернутого глибоким обробітком, строкатого мозаїчного ґрунтів. Переважна кількість сучасних зональних і інтрозональних ґрунтів мають нормальний тип будови профілю, який і потрібно детально вивчити.
Забарвлення горизонтів ґрунту залежить від фізичних властивостей і хімічного складу. Недаремно багато типів ґрунтів названо за їх забарвленням. Забарвлення ґрунту – перша морфологічна ознака, за якою виділяють генетичні горизонти. За забарвленням можна характеризувати як окремі горизонти, так і профіль ґрунту в цілому. Забарвлення ґрунту частково успадковується від забарвлення ґрунтоутворюючої породи, а частково (інколи значною мірою) набувається в процесі ґрунтоутворення.
Чорне забарвлення ґрунту зумовлено, як правило, накопиченням гумусу і, зокрема, гумінових кислот. Фульвокислоти надають ґрунтам світлого забарвлення. Крім гумусу чорного забарвлення ґрунтам надають деякі хімічні сполуки: оксид марганцю, деревне вугілля, магнетит та ін. Біле забарвлення ґрунту залежить від наявності кварцу, каолініту, вапна, водорозчинних солей, вівіаніту, гіпсу тощо. Червоне і жовте забарвлення зумовлюють оксиди заліза. Синє або сизе забарвлення мають глейові горизонти. Пурпурове забарвлення вказує на високий вміст оксидів марганцю (трапляється дуже рідко). Оливкове (зелене) забарвлення характерне для ґрунтів з надмірним зволоженням, які містять зеленуваті глинисті мінерали з увібраним залізом.
При описанні ґрунтів преобладаючий тон в забарвленні вказують на останньому місці.
Тверда фаза ґрунту складається з часток різної величини. Одночасно в ґрунтах містяться мінеральні, органічні і органо-мінеральні частки. Це уламки гірських порід (продукти вивітрювання), мінерали вторинного походження, колоїди гумусних речовин, продукти взаємодії органічних і мінеральних речовин. Механічні частки приблизно однакового розміру об'єднують у фракції. Групування часток по розміру у фракції називається класифікацією механічних елементів.