Смекни!
smekni.com

Инфляция: общая теория (стр. 1 из 5)

Вступ.

Інфляція як спеціфічна якість паперових грошей відома вже багато століть. Ще у 18 ст. з’явилася велика кількість наукових робіт, в яких розглядалась залежність між кількістю золота, срібла в Європі, ростом цін та розвитком виробництва. Більшість авторів стверджували, що ціни не обов’язково зростають, коли для забезпечення більших обсягів виробництва використовуються додаткові обсяги срібла та золота. І хоч сама по собі кількість грошей не має абсолютно ніякого економічного значення, процес збільшення кількості грошей в обігу може може значно впливати на виробництво. Найбільш яскравими представниками доктрини «Гроші стимулюють торгівлю» були так звані паперово-грошові меркантилісти Джон Лоу з його працею «Аналіз грошей та торгівлі» (1705), Якоб Вандермет- «Гроші відповідають всім речам»(1734), єпіскоп Берклі- «Вопрошающий» (1737), що робили висновок, що повзуча інфляція може сприяти економічному зростанню, припускаючи при цьому наявність постійної ринкової нерівноваги.

Протилежні погляди на ці речі можна знайти у Кантільона в «Нарисі про природу торгівлі»(1755), що перевернув грошовий аналіз з голови на ноги, показавши, що вплив зростання кількості грошей на ціни та доходи залежить від способу попадання готівкових грошей в економіку.

Велику увагу приділяв проблемі інфляції і Рікардо, який вважав, що конвертованість паперових грошей забезпечує автоматичний контроль за надлишковою емісією грошової одиниці або паперово-грошовою інфляцією.

Джон Стюарт Мілль повторював стосовно інфляції основні положення Рікардо. Докази Юма-Кантільона про позитивний вплив на виробництво більшої кількості грошей він заперечував, стверджуючи, що в подібній ситуації доходи одних перекриваються збитками інших.

Надзвичайно цікавими є ствердження Кейнса по проблемам інфляції, який розглядає останню як такий стан економіки, коли крива сукупного попиту перетинає криву сукупної пропозиції в точці доходу, що перевищує рівень останнього в умовах повної зайнятості. Ці положення стали вихідною базою дискусії 50х років ХХ ст., в основу якої лягла так зв. «крива Філліпса», про яку ми розповімо пізніше.

Монетаризм, змінивши кейнсіанські теорії у 80х рр. вже не просто включає проблеми інфляції в макроекономічну теорію. Проблеми інфляції стають найважливішою складовою частиною останньої. «Під інфляцією- пише М. Фрідмен, -я розумію стійке та безперервне зростання цін, що завжди і всюди виступає як грошовий феномен, викликаний надмірною масою грошей по відношенню до випуску продукції». Ствреджується, що причини інфляції - у сфері обігу, а тому допускається обмеження впливу держави на процеси суспільного виробництва.

Паралельно з середини 60х рр. у світовій економічній науці формується новий напрям у дослідженні інфляції. Його представники виходять з необхідності комплексного аналізу явищ грошової сфери: вивчення тісного переплетіння грошових та загальноекономічних факторів росту цін. Звідси випливає, що незалежно від того, які причини є початковими імпульсами, будь-яке підвищення цін викликає необхідність підвищення обсягів грошової маси, і навпаки.

Часто зростання гррошової маси виступає вже не як причина росту цін, а як його похідна. Причини та наслідки інфляції змінюються місцями, тому всіляке зростання цін викликає підсилення інфляції і стає тим самим інфляційним. Згідно з цією теорією, інфляція, особливо в умовах перехідної економіки, зумовлюється багатьма процесами, що відбуваються в сфері грошового обігу та безпосередньо в суспільному виробництві. Де б не розпочалася дія інфляційних факторів- у виробництві, у сфері державних фінансів, у грошово-кредитній сфері- інфляційне зростання цін супроводжується збільшенням (абсолютним чи відносним) грошової маси. Спочатку воно відбувається в активному обігу за рахунок зменшення нагромаджень, а потім зростає загальна маса грошей. Переповнення каналів обігу грошовою масою знецінює грошову одиницю.

Саме розгляду інфляційних процесів, зокрема чинників, що спричиняють інфляцію, в перехідних економіках і буде присвячено цю роботу. Ми розглянемо ці чинники в дії на прикладі України та розвитку інфляції в її межах протягом 1991-1998 рр.

Проте, перед тим як ми безпосередньо пререйдемо до аналізу фактичних показників, коротко огляньмо ключові поняття з теорії інфляції.

1. Суть iнфляцiї та її причини(теоретичний аспект)

Iнфляцiя властива бiльшостi економiчно розвинутих краiн свiту i є основною проблемою в тих краiнах, що розвиваються. Дамо чiтке визначення цьому економiчному процесу.

Пiд iнфляцiєю, як правило, розумiють будь-яке знецiнення грошовоi одиницi, тобто систематичне зростання цiн незалежно вiд того, якими причинами цей процес викликається. Це, звичайно, не означас, що пiдвищуються обов’язково всi цiни. Навiть у перiоди досить швидкого зростання iнфляцii деякi цiни можуть залишатися вiдносно стабiльними, а iншi навiть знижуватися.

Iнфляцiя виникас в разi, якщо суспiльство намагатиметься витрачати бiльше, нiж дозволяють виробничi потужностi економiки. Коли сукупнi витрати перевищують обсяг продукту при повнiй зайнятостi, вiдбувасться пiдвищення рiвня цiн. Отже, надмiрний обсяг сукупних витрат носить iнфляцiйний характер. У цьому разi уряд зобов’язаний лiквiдувати надлишковi витрати. Вiн може цього досягнути головним чином через скорочення власних видаткiв, а також пiдвищенням податкiв з метою скорочення доходiв приватного сектору.

Рiвень iнфляцii вимiрюється через iндекс цiн:

темп інфляції= (І - І ) / І х 100

(1.1)

де I - iндекс цiн данного року

І - індекс цін попереднього року

Зростання iндексу цiн визначас рiвень iнфляцii, а зменшення його- рiвень дефляцii.

Існує також так зв. «правило величини 70», що дозволяє кількісно виміряти інфляцію (показати кількість років, що необхідна для подвоєння цін):

Т = 70 / темп щорічного збільшення рівня цін (%)

(1.2)

Темп iнфляцii є темпом змiни загального рiвня цiн i показус ступiнь знецiнення грошей.

Процес зменшення темпiв iнфляцii отримав назву дезiнфляцiя.

Протилежним до iнфляцii поняттям є дефляцiя, яка має мiсце тодi, коли загальний рiвень цiн падає. Дефляцiя траплялася вкрай рiдко в кiнцi ХХ ст. Пiдтримувана дефляцiя, коли цiни постiйно падають протягом декiлькох рокiв, як правило, асоцiюється з перiодами глибокої депресii.

Тепер ми можемо розглянути різні види інфляції:

І. За формами виявлення розрізняють:

· подавлену (приховану) інфляцію- коли знецінення грошей відбувається без відкритого росту цін. Ціни утримуються на фіксованому рівні за допомогою адміністративних заходів. Якщо попит перевищує товарообіг в 2 р., це означає, що рівень отоварення грошової одиниці не перевищує 50%, тобто вона знецінюється. Така інфляція є незмінною супутницею планової економіки (в колишньому СРСР в кінці 80х товарне забезпечення кожного карбованця отриманої зарплати коливалося в межах 40-60 коп., а в 1991 р. товарна конвертованість знизилася до 28 коп.) Основною формою вияву такої інфляції є загострення дефіциту, коли купівельна спроможність грошей падає у зв’язку з неможливістю придбати потрібні товари. Іншою формою подавленої інфляції є приховане підвищення цін, що виявляється в погіршенні якості товару при незмінній ціні, «вимиванні» товарів дешевого асотрименту, продажі старих товарів під новою маркировкою і відповідно за більш високими цінами. Прихована інфляція також проявляється в наявності незадовільненого попиту, представленого вимушеними заощадженнями, що утворилися через те, що покупці не можуть знайти необхідні товари. Офіційно регульовані ціни прориваються на «чорному» ринку. Динаміка цих цін і є відносним вираженням прихованої інфляції. Тому приховану інфляцію часто називають адміністративною, народжену адміністративними цінами.

· відкриту- інфляцію, що виявляється безпосередньо в рості цін.

ІІ. За темпами інфляції розрізняють:

· повзучу- темпи якої не перевищують 10% на рік

· галопуючу- темпи росту цін досягають 10-100% на рік

· гіперінфляцію- річні темпи приросту цін перевищують 100% (в рамках гіперінфляції виділяють більш вузьке поняття супергіперінфляції, при якій темпи росту цін досягають 50 та більше % на місяць). Аналiз виявляс декiлька харакерних рис гiперiнфляцii. По-перше, реальний попит на грошi, вимiрюваний як вiдношення запасу грошей до рiвня цiн, падас дуже рiзко. По-друге, вiдноснi цiни стають дуже нестабiльними. За нормальних умов зарплата робiтника майже не змiнюється (менш нiж на 1% в мiсяць). В умовах гiперiнфляцii реальна заробiтна плата може знижуватись в середньому на третину протягом одного мiсяця. Дуже вiдчутним є вплив гiперiнфляцii на розподiл багатства. Знецiнення грошей руйнує заощадження населення, пiдриваючи економiчну свободу суспiльства. Цi iнтенсивнi коливання у вiдносних цiнах i реальнiй зарплатi, збiднення населення iлюструють головну втрату вiд iнфляцii. На щастя, гiперiнфляцiя трапляється досить рiдко. Вона мас мiсце переважно пiд час вiйн чи в перiоди, що йдуть за вiйнами i революцiями. Гiперiнфляцiя сучасного перiоду характерна для краiн, що здiйснювали революцiйний перехiд вiд соцiалiзму до ринковоi економiки; в Польшi цiни зростали бiльш як на 1000% щороку в 1989-1990 рр.

ІІІ. За факторними формами інфляції теорія грошей розрізняє багато її видів, серед яких ключове місце належить інфляції попиту й iнфляцiї витрат:

· У першому випадку iнфляцiю викликає надлишок грошей, доходiв й попиту. Iнфляцiя попиту спостерiгасться, коли сукупний попит зростас швидше за виробничий потенцiал економiки, пiдносячи цiни, щоб зрiвноважити пропозицiю i попит. Покупцi конкурують за обмежену пропозицiю товарiв, що призводить до зростання цiн. Для з’ясування процесу нарощування iнфляцii попиту розглянемо криву сукупноi пропозицii, що має три вiдрiзки (мал.1.):