Смекни!
smekni.com

1933г. Трагедия голода на Украине (1933: Трагедія голоду) (стр. 5 из 7)

Справді, в сільському господарстві України спостерігав­ся катастрофічний стан. Посівна кампанія затяглася до кінця червня і все ж недосіяли понад 2млн. гектарів, відведені під чорний пар площі перетворилися на розсадник бур'янів. Через те, що просапних культур не обробляли, частина посівів загинула. На площах, що халишилися, урожай був не­високий, незважаючи на задовільні погодні умови. Ряд районів, особливо в пів­денній степовій смузі, залишили в 1932р. на полях до поло­вини врожаю не зібраним, не вивезеним або втраченим під час обмолоту.

На Третій конференції КП(б)У доповідач і промовці вка­зували на те, що в ході хлібозаготівель 1931р. на керівні кадри районів і сіл здійснювався величезний адміністратив­ний тиск - аж до зняття з постів, виключення з партії, від­дачі під суд за невиконання плану. А самі плани були нестабільні. Нерідко з колгоспів, які перевиконали свої зобо­в'язання, вивозився насіннєвий фонд для виконання зустріч­них планів. Основна вада заготівель в резолюції конферен­ції характеризувалася чітко: «План хлібозаготівель розвер­стано на райони і колгоспи і проводили його не організо­ваним порядком, а за «принципом» зрівнялівки, проводили механічно, незважаючи на стан кожного окремого району, кожного окремого колгоспу».

У присутності трьох членів Політбюро ЦК ВКП(б) - Л. М. Кагановича, С. В. Косіора, В. М. Молотова, а також двох кандидатів у члени Політбюро - Г. І. Петровського І В. Я. Чубаря на Третій конференції КП(б)У було піддано принциповій критиці докорінний недолік політики хлібоза­готівель-розкладку. Та на вїдміну від 1929р., коли Сталін визнав факт лівацьких перекручень у ході колективізації і тимчасово відступив, у 1932р. він продовжував, не рахую­чись з будь-якими аргументами, відстоювати економічно хибну і політичне небезпечну систему продрозкладки.

Єдиним для 1932 року нововведенням у взаємостосунках між містом і селом був дозвіл торгівлі для колгоспів, кол­госпників та одноосібників за цінами вільного ринку. Отже, зроблена з воєнно-комуністичних позицій спроба налагодити плановий продук­тообмін між містом і селом була офіційно визнана неспро­можною. Але торгівля хлібом дозволялася тільки після виконання заготівельного плану, з 15 січня 1933р.

Сталін сліпо вірив у дієвість обов'язкових постанов, не­залежно від того, чи відповідають вони реальним інтересам і відносинам. Він думав, що проблему жнив 1932р. можна розв'язати прийняттям закону, в якому були б передбачені заходи проти виявлених раніше хиб. У постанові РНК СРСР і ЦК ВКП(б) від 5 липня 1932р. «Про збиральну кампанію 1932р.» висувалася вимога запроваджувати скиртування: своєчасно скошений і заскиртований хліб міг тривалий час зберігатися в полі. З метою заохочення колгоспни­ків дозволялося вже при обмолоті видавати аван­си в рахунок натуральної частини доходів у обсязі 10-15% фактично обмолоченого хліба. Проте в селянській практиці робота за десятий сніп ніколи не вважалася вигідною, а на додаткову видачу хліба взимку вже ніхто не розраховував.

Усе ж 1932р. було заскиртовано більше скошеного хлі­ба, ніж у попередні роки. Втрати від обсипання зменшили­ся. Зате тривале зберігання хліба в полі викликало масове розмноження гризунів.

Відповідно до постанови РНК СРСР і ЦК ВКП(б) від 6 лип­ня 1932р. план хлібозаготівель по селянському сектору України з врожаю 1932р. встановили зменшений - 356млн. пудів. Потім цей план тричі скорочували, відповідно до реального станови­ща в сільському господарстві. На 1 листопада оста­точні зобов'язання України становили 267млн. пудів.

Пробні обмолоти свідчили: на колгоспних ланах визріває в цілому непоганий урожай - в середньому 7,2 центнера з гектара проти 8,3 центнера у 1931р. і 10,2 центнера у 1930-му. Неврожайним був рік тільки в деяких південних райо­нах республіки. У 1930 р. селянський сектор здав державі 393млн., а в 1931-395млн. пудів хліба. На такому фоні план у 267млн. пудів здавався здійсненним.

Та не слід забувати, що колгоспне виробництво розхи­тувалося продрозкладкою третій рік. Це знаходило кон­кретне виявлення в дедалі зростаючих втратах продукції. Узагальнені дані про втрати за 1931р. у масштабі республі­ки було названо на Третій конференції КП(б)У. Як вважали П. П. Любченко і Г. І. Петровський, втрати хліба під час жнив («за найбільш скромними підрахунками»,— додавав Петровський)—у діапазоні 100-150 млн пудів. С. В. Косіор називав цифру 120-150 млн. О. Г. Шліхтер - 150млн., М. О. Скрипник - близько 200млн. пудів. Не претендуючи на точність, ці цифри дають уявлення про масштаби втрат — до половини річного продовольчого фонду сільського на­селення.

У 1932 році втрати врожаю позначилися вже не тільки на життєвому рівні колгоспників, а й на хлібозаготівлях. До 1 листопада від селянського сектора України надійшло лише 136млн. пудів хліба. Мляво відбувалися заготівлі і в інших регіонах країни. Централізовані ресурси хліба та ін­ших видів продовольства швидко танули. Це викликало ско­рочення і без того низьких норм видачі продуктів за карт­ками для робітників та службовців. Різко зменшився хліб­ний експорт, що призвело до майже десятикратного збіль­шення дефіциту зовнішньоторговельного балансу порівняно з 1929р. Зростання короткострокової заборгованості обумовило появу на західних валютних ринках чорної біржі радянських векселів. Прострочення платежів загрожувала непередбаченими наслідками, і з поточних рахунків іноді до­водилося розплачуватися валютою, одержаною від прода­жу національних художніх цінностей. Саме тоді з головних музеїв країни назавжди пішли за кордон сотні творів вели­ких художників, у тому числі Рембрандта і Тіціана.

КОМІСІЯ МОЛОТОВА В ДІЇ

Підходимо до критичного пункту трагедії 1933р. Чи був голод лише наслідком розрухи, наслідком, можливо, непередбачуваним для авторів економічної політики, яка призвела до дезорганізації і деградації сільськогосподар­ського виробництва? Чи поглиблювався він конкретними практичними діями на державному рівгіі? Доводиться ствердно відповідати як на перше, так і на друге питання. Є безліч фактів, які незаперечно доводять злочинний харак­тер діяльності надзвичайних комісій, надісланих Сталіним у листопаді 1932 р. до Харкова, Ростова-на-Дону і Саратова із завданням взяти хліб за будь-яку ціну.

Надзвичайну комісію на Україні очолив Молотов. Щоб виконати заготівельний план, комісія повинна була взяти з селянського сектора 131 млн. пудів хліба. За три місяці за­готівель, з листопада 1932р. по січень 1933р. вона змогла вилучити тільки 89,5 млн. пудів. У наступні три місяці (лю­тий-квітень 1933 року) в республіку повернулося у вигля­ді насіннєвої, фуражної і продовольчої позичок 34,3 млн. пудів. Отже, фактично вилучили взимку 55,2 млн. пудів. Якщо розкласти цей хліб на 25 млн. сільських жителів, що проживали в республіці на початок 1933р., то на кожного припаде трохи більше двох пудів. Співставимо ту цифру з піврічним, до нового урожаю, продовольчим фондом сіль­ського населення за діючими тоді нормами: по вісім пудів на кожного, тобто 200 млн. пудів, 3 цього випливає, що при­пинення заготівель у жовтні 1932р. не відвернуло б голоду. Зрозуміло й те, що хлібозаготівлі за умов, коли на селі гостро не вистачало хліба до нового врожаю, були найстрахітливішим злочином Сталіна та його найближчих співробітників у партійно-державному керівництві.

Постає непросте запитання: надзвичайна комісія керувала, а діяли безпосередні виконавці - сотні й тисячі партійних, радянських, господарських працівників. Ці люди не могли не бачити на власні очі трагізму ситуації, що скла­далася. Чи були вони тільки гвинтиками бездушної держав­ної машини?

Так, декотрі робили кар'єру, «працювали» не за страх, а за совість. Проте більше було таких, хто в міру своїх сил, відкрито чи приховано саботував вказівки з центру.

Для порайонної розкладки хлібозаготівельних планів ви­магалися дані про посівні площі і врожайність. Відповідний документ підписувався першими особами керівної районної ланки: секретарем райпарткому, головою райвиконкому, головою районної контрольної комісії, начальником райземвідділу і начальником райвідділу ДПУ. Ця своєрідна кругова порука мала на меті перешкодити подачі занижених да­них. І все ж районні працівники мали мужність колективно візувати фальсифіковані дані, щоб послабити тягар продрозкладки. У 1931р. після перевірки районних відомостей хлібозаготівельні плани істотно збільшилися в 153 районах (тоді на Україні існувало близько 400 районів).

Для 1932р. такі узагальнюючі дані невідомі. Є, однак, свідчення Сталіна про те, що саботаж хлібозаготівель набув повсюдного характеру. На січневому (1933р.) об'єднаному Пленумі ЦК і ЦКК ВКП(б) він з убивчою іронією говорив: «Наші сільські комуністи, принаймні більшість з них... ста­ли боятися того, що селяни не догадаються придержати хліб для вивозу його потім на ринок по лінії колгоспної торгівлі і, чого доброго, візьмуть та й здадуть увесь свій хліб на елеватори».

Немало керівників під власну відповідальність припиня­ли вивозити хліб, тому що це були не товарні, а продовольчі запаси.

Заяви місцевих керівників на адресу надзвичайної комі­сії про відсутність резервів залишалися безрезультатними.

Щоб придушити опір вивозу хліба з голодуючої місце­вості, надзвичайна комісія широко застосовувала репресії. У листопаді 1932 р. при Наркоматі юстиції УРСР і в облас­тях утворили спеціальні групи, цілодобово пов'язані з хлібо­заготівельними органами.

Комісія Молотова не приймала власних постанов, а дія­ла від імені партійно-державного керівництва республіки. Діяльність її розпочалася з прийняттям постанов ЦК КП(б)У від 18 листопада і РНК УРСР від 20 листопада 1932р., май­же ідентичних за змістом і під однаковою назвою - «Про заходи по посиленню хлібозаготівель». Постановами перед­бачалося, що в артілях, де під час жнив допускали авансу­вання колгоспників понад встановлену норму (15 % від фактичного обмолоту), мають організувати повернення не­законно розданого хліба. Вводилася практика натуральних штрафів (м'ясом, картоплею та іншими продовольчими про­дуктами - на випадок відсутності запасів зерна) колгосп­ників та одноосібників - боржників по хлібозаготівлях. Ключовим серед репресивних заходів був дозвіл райвикон­комам перераховувати в хлібозаготівлю всі створені в кол­госпах натуральні фонди - насіннєвий, продовольчий і фу­ражний. Цей пункт мав застереження відносно вилучення насіннєвих фондів: тільки з санкції облвиконкомів у кожно­му окремому випадку. Подальші події показали, що його внесли до тексту постанови з ініціативи керівників респуб­ліки.