Смекни!
smekni.com

Державне регулювання зайнятості населення за видами економічної діяльності (стр. 1 из 8)

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи державного регулювання зайнятості населення України

1.1 Соціально-економічна сутність зайнятості та її особливості в умовах ринку

1.2 Взаємозв’язок зайнятості населення та ринку праці в системі ринкової економіки

1.3 Інструмент регулювання зайнятості населення

Розділ 2. Аналіз практики державного регулювання зайнятості населення

2.1 Аналіз динаміки чисельності та розподілу зайнятого населення

2.2 Аналіз активної політики зайнятості

2.3 Аналіз пасивної політики зайнятості

Розділ 3. Напрямки вдосконалення державного регулювання зайнятості

3.1 Напрями розвитку державної політики зайнятості за видами економічної діяльності

3.2 Перспективи розвитку активної політики зайнятості

3.3 Перспективи розвитку пасивної політики зайнятості

Висновки

Список використаних джерел

Додатки


Вступ

Актуальність теми. Довгострокова стратегія радикального і масштабного реформування економіки України зумовлює необхідність використання адекватних ринковим умовам механізмів залучення людини до системи факторів виробництва і реалізації її соціально-економічних можливостей в економічній діяльності.

Дуже важлива роль у вирішенні цієї проблеми належить збереженню і розвитку трудового потенціалу як основи соціально-економічного поступу і формування такої зайнятості, що швидко реагує на динаміку соціально-економічних трансформацій у країні та її регіонах.

Водночас доводиться констатувати, що на сьогодні колосальний розрив між цілями і можливостями здійснення ринкових перетворень не дає змоги повноцінно використовувати трудовий потенціал на основі створення оптимальних умов для формування ефективної моделі зайнятості і відтворення робочої сили.

У контексті обставин, які склалися в Україні, можна стверджувати, що суть завдання полягає у пошуку ефективних форм, важелів і методів вирішення соціально-економічних суперечностей, що виникли і виникають у процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання трудового потенціалу, розробки нової концепції зайнятості населення на основі використання досвіду посттоталітарних східноєвропейських та пострадянських країн, формування ефективнішого механізму регулювання соціально-трудових відносин.

Мета роботи. Виходячи з дослідженого нами теоретичного аспекту державного регулювання зайнятості населення дослідити сучасний стан та запропонувати перспективи розвитку.

Завданням роботи є:

- дослідити соціально-економічний зміст зайнятості;

- виявити взаємозв’язок зайнятості населення та ринку праці в системі ринкової економіки;

- визначити інструменти регулювання зайнятості населення;

- дослідити динаміку чисельності та розподілу зайнятого населення;

- виявити фактори та наслідки змін зайнятості населення;

- з’ясувати позитивні моменти та проблеми у практиці регулювання зайнятості населення України;

- визначити напрямки вдосконалення державного регулювання зайнятості.

Об’єкт дослідження – державне регулювання зайнятості в Україні.

Інформаційною базою послужили праці вчених Л. Безтелесна, Г.Волинський, Ю. Богоявленська, Л. Городецька, О. Грішнова, В.Дем’яненко, С.Дорогунцов, С.Кузнєцова, Е. Лібанова, С. Калініна, Н. Москаленко, Маршавін Ю., В.Онікієнко, І.Петрова, В. Петюх, В.Савченко, М. Соколик, А. Чухно, Л.Шевченко.

Предмет дослідження –державне регулювання зайнятості населення за видами економічної діяльності.


Розділ 1. Теоретичні основи державного регулювання зайнятості населення України

1.1 Соціально-економічна сутність зайнятості та її особливості в умовах ринку

Зайнятість – діяльність громадян для задоволення особистих і суспільних потреб, що не суперечить законодавству і приносить, як правило, заробіток, трудовий доход.

Поняття «зайнятість» має економічний, соціальний та правовий зміст і розглядається як тріада категорій: економічної, соціальної та правової.

Зайнятість з економічної точки зору — це діяльність працездатного населення зі створення суспільного продукту або національного доходу. Ця зайнятість має вирішальне значення для суспільства з точки зору корисності, що визначає як економічний потенціал суспільства, так і рівень та якість життя населення в цілому, а також добробут окремих громадян.

Зайнятість з соціальних позицій — це зайнятість такими видами корисної діяльності, як навчання, служба в армії, зайнятість в домашньому господарстві, виховання дітей, догляд за хворими і людьми похилого віку, участь в роботі громадських організацій.

Правовий зміст зайнятості полягає в тому, що праця є природним правом людини, яке гарантується громадянину України державою. Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен громадянин має право на працю, а держава створює умови для здійснення цього права, гарантує однакові можливості у виборі професії і роду трудової діяльності; реалізує програму професійно-технічного навчального, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до потреб суспільства.

Отже, зайнятість як соціально-економічна категорія синтезує сукупність відносин щодо участі людей в суспільному виробництві і пов'язана із забезпеченням масштабів, умов і форм включення людей у суспільно корисну працю, з процесами формування, розподілу й використання трудових ресурсів.

Концептуально виділяють повну, ефективну і раціональну види зайнятості. Повна зайнятість означає створення матеріально-технічних, організаційних, соціально-економічних умов, які забезпечили б можливість працевлаштування працездатного населення. Поняття повної зайнятості працездатного населення розглядається в контексті зайнятості всіх видів ресурсів. Це означає, що кожен, хто хоче й може працювати, має бути забезпечений роботою; не повинні пустувати пахотні землі, простоювати обладнання й машини і т. п.

Ефективна зайнятість забезпечує баланс між попитом і пропозицією робочої сили, відповідність наявної кількості робочих місць професійно-кваліфікаційній робочій силі. Дана зайнятість зорієнтована на скорочення ручної, непрестижної та важкої праці, розподіл трудових ресурсів у територіальному та галузевому розрізах, за сферами прикладання праці та видами діяльності, який дає змогу в кожний момент одержувати найбільший приріст матеріальних і духовних благ і передбачає ефективне використання в трудовому процесі кожного зайнятого.

Поєднання повної і ефективної зайнятості створює раціональну зайнятість. Вона має місце в суспільстві з урахуванням доцільного перерозподілу працівників між галузями та регіонами.

Дані концепції, основані на повній зайнятості, тривалий час використовувалась багатьма країнами. Зокрема, в капіталістичному світі концепція повної зайнятості панувала до середини 70-х років і базувалась на стимулюванні державою попиту на робочу силу. Суттєва структурна перебудова виробництва, безперервне оновлення матеріальної бази, зниження темпів зростання виробництва за умов панування концепції повної зайнятості зробили незворотним процес витіснення живої праці й загострили проблему безробіття. Це зумовило перехід до нового підходу до розв'язання проблем зайнятості, що відповідно до визначення МОП, дістало назву концепції глобальної зайнятості, яка враховує всі види економічної та суспільно корисної діяльності й формулюється як залучення всіх осіб працездатного віку до розширеної сфери економічно і суспільно корисної трудової діяльності.

Крім того, Петюхом В. М. концептуально виділяються примусовий та добровільний вид зайнятості. Примусова зайнятість населення спостерігалася в історичному плані в різних країнах з різними способами виробництва. Одним із прикладів її застосування були колишні соціалістичні країни, в яких конституційно було закріплено обов'язок трудитись. Кожен працездатний громадянин мусив трудитися постійно, протягом робочого дня й тижня, з ранньої юності до пенсійного віку. Добровільна зайнятість передбачає право розпоряджатись своєю здатністю до праці, здійснювати або не здійснювати будь-яку, не заборонену законом, діяльність, у тому числі не пов'язану з виконанням оплачуваної роботи, надання кожній людині підходящої для неї роботи з одночасною відміною будь-яких форм примусу до праці. В умовах добровільної зайнятості людина має право обрати навіть такі види діяльності: догляд за хворим членом сім'ї або родичем, виховання дітей у сім'ї, ремонт квартир, будівництво власного будинку, облаштування дачної ділянки, тривалу подорож, покращення здоров'я, саморозвиток особистості і т. п.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення», зайнятість — це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням їх особистих та суспільних потреб, і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі.

Процес переходу до ринкової економіки країн Центральної та Східної Європи та країн колишнього Радянського Союзу призвів до драматичних змін у всіх сферах суспільного життя. Ринок праці не є виключенням. Із зміною моделі з виробництва, яке керувалось державними замовленнями, на виробництво, рушійною силою якого є бажання та смаки споживача, драматично змінилися структура й обсяг випуску продукції та, як наслідок, попит на робочу силу. Основним наслідком процесу реструктуризації економіки на ринку праці було безупинне зростання відкритого безробіття: практично з нульового рівня воно сягнуло розмірів, які зафіксовано в розвинених країнах. Це було неминучим явищем в умовах перерозподілу робочих місць та працівників між державним сектором, в якому кількість робочих місць невпинно скорочувалась, та новим приватним сектором, в якому кількість створюваних робочих місць була недостатньою для того, щоб працевлаштувати усіх незайнятих. Реагуючи на постійне зростання безробіття в умовах різкого зниження рівня життя населення, більшість урядів країн з перехідною економікою активно впроваджували реформи на ринку праці.