Смекни!
smekni.com

Економіка України на початку ХХІ століття (стр. 1 из 6)

Зміст

Вступ

1. Інституціонально-правове забезпечення трансформаційної економіки України

2. Соціально-економічне становище України за 2000 рік

3. Соціально-економічне становище України за 2001 рік

4. Соціально-економічне становище України за 2002 рік

5. Соціально-економічне становище України за 2003 рік

6. Соціально-економічне становище України за 2004 рік

7. Соціально-економічне становище України за 2005 рік

8. Соціально-економічне становище України за 2006 рік

9. Соціально-економічне становище України за січень - серпень 2007 року

Висновки

Список використаної літератури


Вступ

Кінець ХХ - початок ХХІ століття став переломним періодом в історії людства, бо привніс нову філософію подальшого існування і розвитку людської цивілізації, що передбачає можливість вирішення загальних проблем виживання людства на засадах духовності та гуманізації економіки і політики. Проте малоймовірно очікувати тільки мирного розв'язання всіх проблем, що виникатимуть на міжнародній арені, протягом життя декількох наступних поколінь з огляду на інерційність зміни існуючих тенденцій міждержавних відносин.

Реальне життя в умовах нестабільного міжнародного середовища вимагає від України реалізації свого права на захист власних інтересів, на створення власної системи національної безпеки і оборони, яка гарантуватиме збереження обраного Україною політичного курсу і не створюватиме жодних загроз для сусідніх країн та світової спільноти. При цьому Україна не має намірів розглядати національну безпеку у відриві від міжнародної безпеки, прагнути досягнення власних інтересів на шкоду інтересам будь-якої країни світу.

Забезпечення національної безпеки України щільно пов'язане із вирішенням проблем підтримання миру і безпеки в Європі, де домінуючу роль відіграє НАТО як єдина організація в Європі, яка здатна сьогодні протистояти викликам безпеці [3. 56].

Починаючи з 1991 року, Україна приєдналася до Ради Північноатлантичного співробітництва і дотепер залишається послідовним і конструктивним її учасником. Зі свого боку, НАТО підтримало суверенітет і незалежність України, підписавши в липні 1997 р. у Мадриді Хартію про особливе партнерство між НАТО і Україною. Прагнення України до стабільного загальноєвропейського миру втілюються у конкретних діях Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, усіх органів державної влади, провідних партій і громадських організацій, які спрямовані на проведення в нашій державі комплексних реформ, встановлення взаємовигідного і всебічного співробітництва з багатьма країнами світу, що мають миролюбний характер і забезпечують надійні гарантії безпеки. На цей час Україна є членом Ради Європи, має угоди у різних сферах більш ніж зі 100 країнами світу, бере участь у багатьох міжнародних програмах, зокрема в програмі "Партнерство заради миру" (ПЗМ), має наміри стосовно поступового вступу до систем регіональної та глобальної безпеки [1.144].

Співробітництво між НАТО і Україною в рамках ПЗМ здійснюється з досить широкого спектру питань: оборонної реформи, військового співробітництва, цивільного контролю, надзвичайних ситуацій тощо. Для координації співпраці створено Комісію Україна - НАТО, а також Спільну робочу групу НАТО - Україна з оборонної реформи. 16 грудня 1997 року між НАТО і Україною був підписаний меморандум про домовленість з питань планування на випадок надзвичайних ситуацій та готовності до катастроф.
4 листопада 1998 року своїм Указом №1209/98 Президент України затвердив Державну програму співробітництва України з Організацією Північноатлантичного Договору (НАТО) на період до 2001 р. Нині відбувається коригування цього співробітництва на наступні роки.
Вцілому, можна було б втішитися досягнутим. Проте, на мій погляд, співробітництво Україна - НАТО набуло б більшого динамізму у вирішенні проблем оборонної (воєнної) реформи в Україні, якщо б до роботи Спільної робочої групи НАТО - Україна з оборонної реформи долучилися провідні фахівці Спілки офіцерів України, які мають солідні напрацювання у цій сфері.


1. Інституціонально-правове забезпечення трансформаційної економіки України

Стабілізаційні процеси, що спостерігаються в перших роках другого тисячоліття в економіці нашої країни, дають підстави для ствердження (хоч і насторожливого) про подолання тривалої системної трансформаційної кризи та формування умов для економічного зростання.

Разом з тим, аналіз переконує, що в інституціонально-правовому забезпеченні ринкових трансформацій в Україні зроблено лише перші кроки і не завжди вдалі (як правило, у соціальному аспекті дистабілізаційні).

У цьому аспекті навчально-науковий інтерес становить аналіз, законодавчого забезпечення реформування власності, зокрема процеси акціонування; первинного нагромадження капіталу; механізмів інноваційної та інвестиційної діяльності; розвитку підприємства, зокрема й малого та середнього бізнесу; формування податкової системи та бюджетної політики.

Важливим напрямом підвищення конструктивності економічної політики є посилення ролі держави в регулюванні соціально-економічного розвитку через фінансове забезпечення соціальних процесів в Україні, тобто через реалізацію соціальної політики. Ця політика має охоплювати систему заходів держави, спрямованих на забезпечення прийнятної життєдіяльності населення, підвищення рівня людського розвитку в країні в контексті загальнодержавної стратегії соціально-економічного розвитку.

Зокрема, у жовтні 2002 р. Кабінет Міністрів України розглянув прогноз економічного і соціального розвитку країни на 2002—2006 рр. Такий документ, в якому визначаються основні тенденції економічного розвитку на найближчу перспективну, з урахуванням також тенденції розвитку світової економіки. Уряд розробив уперше. Серед пріоритетних напрямів діяльності держави у прогнозований період визначено: структурну перебудову економіки; інвестиційну та інноваційну політику; фінансовий ринок та банківську сферу; податкову й бюджетну політику; соціальний захист та зайнятість населення, а також детінізацію економіки. Стале економічне зростання в цьому документі передбачається у першу чергу забезпечувати передусім активною науково-технічною політикою та інноваційною діяльністю. Так, прогнозується зростання загального обсягу ресурсів для потреб науки на рівні 0,5% ВВП. Загалом протягом 2002—2006 рр. Україна має досягти таких середніх результатів: зростання ВВП більше, як на 6%, обсягів промислового виробництва — на 6%, реального приросту валового нагромадження основного капіталу — на 9,8% реальної заробітної плати — на 12,5%, а темпи інфляції у 2006 р. (за умови збереження цінової стабілізації) не повинно перевищити 4,3%.Такі темпи зростання дозволять до 2006 р. збільшити в 1,5 раза обсяги ВВП у розрахунку на душу населення. Соціальні функції держави випливають з її обов’язків перед суспільством регламентуються основним Законом — Конституцією — та містить різноманітні складові. До основних із них належать: забезпечення хоча б простого відтворення населення, але з підвищенням рівня та якості його життя; відтворення трудового потенціалу у вимірах його фізичного здоров’я та професійно-кваліфікаційного рівня; забезпечення раціональної зайнятості населення та мінімального прожиткового рівня для соціально вразливих верств населення; забезпечення розвитку освіти, культури, охорони здоров’я та поліпшення екологічного стану в країні. Сучасний стан нашого розвитку характеризується наявністю таких основних суперечностей: між необхідністю формування сучасної системи соціального захисту й соціальних гарантій та відсутністю реальних соціально-економічних умов для цього; між старими формами організації соціального захисту населення і новими підходами, формами, методами розв’язання цієї проблеми за ринкових умов; між потребами у фінансових ресурсах та реальними можливостями держави для фінансування соціальної сфери.

За період незалежності України, чи не вперше, у другій половині 2002 р. влада робить спробу конструктивно спрогнозувати ситуацію в економіці на перспективу. Президентом поставлено завдання розробити проекти стратегії економічного й соціального розвитку країни до 2011 р., в основу якої буде покладено його Послання до Верховної Ради (Європейський вибір: концептуальні основи стратегії економічного і соціального розвитку України на 2002—2011 рр.). Сам проект Стратегії після розробленя пройде відповідне випробування в наукових установах, а потім його винесуть на розгляд Верховної Ради.

Безсумнівно, що давно назріла потреба в такому документі, де мали б бути чітко визначенні домінантні стратегічні пріоритети:

обґрунтування та затвердження інноваційної моделі розвитку економіки;

формування та забезпечення надійних засад стабільного економічного зростання;

забезпечення дієвої соціальної переорієнтації економічної політики; формування інституційних передумов для отримання країною членства в Євросоюзі та інших міжнародних економічних структурах

Також слід зазначити, що в пострадянській Україні за 90-ті роки все ж таки було, в основному, закладено правові та інституціональні основи становлення і функціонування ринкових відносин.

Піднесення дієвості вітчизняного господарського законодавства також потребує систематизації правових актів, і зокрема, необхідна розробка Кодексу законів про державне регулювання національної економіки, що буде сприяти й підвищенню ефективності економічної політики в цілому [5. 88].

2.Соціально-економічне становище України за 2000 рік

За попередніми даними в 2000р. порівняно з 1999р. реальний валовий внутрішній продукт становив 106,0%. В цілому 2000р. характеризувався стійким зростанням реального ВВП. Позитивна тенденція помісячного зростання ВВП, яка розпочалась у вересні 1999р., зберігалась протягом всього 2000р. Пожвавлення виробництва у промисловості, сільському господарстві, торгівлі та громадському харчуванні сприяло приросту валової доданої вартості в провідних галузях економіки [8].