Смекни!
smekni.com

Економічна сутність монополізму (стр. 1 из 3)

Реферат на тему:

«Економічна сутність монополізму»


Економічна сутність монополізму

Монополія – це виключне право виробництва, торгівлі й інших видів діяльності, яке належить одній особі або групі осіб, державі.

Монополія, що виникла в цих нових умовах, стає тою силою, яка протистоїть конкуренції, обмежує її, а то й зовсім зводить нанівець.

Водночас, як показує досвід різних країн, монополія, включаючи й державну, морже стати доповненням до конкуренції, в свою чергу, може доповнити монополію.

Окремі монополії з’явилися ще кілька століть тому. Давно відома так звана природна монополія, якою володіють власники та господарі земельних угідь, наприклад, для вирощування дефіцитних культур або з покладами рідкісних металів тощо. Прикладом торговельних монополій минулого можуть слугувати такі гігантські торгові об'єднання, як англійська Ост-Індська компанія та Голландська Вест-Індська компанія.

Процес створення і поширення монополій різних типів значно посилився на кінці минулого століття в Німеччині, Англії, США та інших розвинутих країнах. В економічній теорії під монополією розуміють велике підприємство, фірму або об'єднання, які концентрують значну частину виробництва й збуту певного виду продукції і домінують на ринку з метою отримання монопольного прибутку. Нині для панування на ринку великому підприємству досить виробляти 10-20% продукції. В світовій практиці монополією вважається зосередження в одних руках 30% продукції на ринку. Домінуюча фірма, як правило, тримає лідерство в цінах, оскільки її ціна близька до монопольної і слугує орієнтиром для дрібних фірм даної галузі.

Виникли й набули розвитку різні форми монополій. Початкові об'єднання – пули, ринки, конвенції, корнери – являли собою тимчасові угоди між підприємствами, як правило, однієї галузі з метою підтримання певного рівня цін. або поділу отриманого прибутку. Пізніше монополістичні об'єднання стали створюватися на тривалий строк. Перша стійка форма монополії – картель. Це об'єднання декількох підприємств однієї галузі виробництва, які домовляються про обсяги виробництва, ринку збуті рівень цін, поділ прибутку, зберігаючи при цьому свою власність на засоби й продукти виробництва.

Наступна форму – синдикат – об'єднання ряду підприємств однієї галузі, які здійснюють реалізацію продукції через спеціально створену контору збуту. Втрачаючи комерційну самостійність, учасники синдикату зберігають виробничу самостійність.

Конкуренція та деяка неузгодженість дій між підприємствами синдикату була подолана в новій формі монополії – тресті. Вона являє собою виробниче об'єднання, управління яким здійснюється централізовано. У ньому створюється спільна власність підприємств однієї або кількох галузей, що цілком втрачають свою виробничу та комерційну самостійність. Найвищою формою монополістичного об'єднання в ринковій економіці є концерн – він об’єднує підприємства різних галузей виробництва, у межах якого головна фірма організовує фінансовий контроль за всіма учасниками. Великі концерни контролюють десятки компаній у різних галузях виробництва.

Виникнення й розвиток монополій у країнах Заходу стали можливими завдяки переходу до акціонерної форми власності, укрупненню виробництва, концентрації й централізації капіталу. В останнє десятиріччя у США, країнах Західної Європи та Японії, наприклад, активізувалася централізація капіталу. Щорічно відбуваються десятки тисяч злиттів і поглинань окремих фірм. У США це особливо характерно для аерокосмічної, електротехнічної, 5електронної та харчової промисловості.

З середини 80-х років розгорнулась інтенсивна монополізація нових галузей виробництва. Так, у США нафтові корпорації скуповують компанії з виробництва сонячних батарей, великі хімічні компанії поглинають дрібні біотехнологічні фірми, аерокосмічні – привласнюють виробництво нової електронної продукції. Вони це роблять з метою зміцнити свої позиції в передових галузях виробництва й мати перевагу на нових ринках продукції.

На сонові дій великих корпорацій, спрямованих на розширення свого проникнення у сфери виробництва нових продуктів, виникають диверсифікаційні концерни. Кінцева мета процесу диверсифікації виробництва – внутріфірменне міжгалузеве передання технологій. Гігантські диверсифікаційні концерни відіграють активну роль у світовій економіці.

Розрізняють міжнародні монополії двох типів – транснаціональні корпорації (засновані на капіталі однієї країни) та багатонаціональні корпорації (засновані на капіталі декількох країн).

Названі вище форми монополій слід розрізняти й за такими ознаками:

багато виробничі монополії, які монополізують виробництво не одного, а багатьох видів продукції даної галузі або декількох галузей. Якщо такі монополії переважають у галузі, то вони істотно обмежують конкуренцію й ведуть до абсолютної форми монополізації виробництва. Це слід розглядати як негативне явище в ринковій економіці;

технологічні монополії, особливість яких полягає у тому, що дане підприємство монополізує виробництво або збут багатьох продуктів і навіть їхніх модифікацій (наприклад, одну з модифікацій холодильника, електробритви тощо).

На відміну від багатопродуктових, технологічні монополії, по-перше, є масовими, оскільки їх кількість визначається тим, що більшість продуктів мають сотні, а то й тисячі модифікацій. По-друге технологічні монополії не обмежують конкуренцію, а розвивають і поглиблюють її. Вперше це положення в 30-ті роки нашого століття обґрунтував американський економіст Е.

Чемберлен. На його думку, скрізь, де якоюсь мірою існує диференціація, кожний продавець володіє абсолютною монополією, проти водночас зазнає конкуренції більш чи менш досконалих замінників.

На цій основі виникає монополістична конкуренція, яка може бути внутрігалузевою, міжгалузевою, а також міжнародною. Ринок монополістичної конкуренції аналогічний конкурентному ринку. Це означає, що на ньому представлено багато фірм, і проникнення на ринок нових фірм не обмежується. «Однак він відрізняється від цілковито конкурентного ринку тим, - пишуть у своєму дослідженні «Мікроекономіка» американські економісти Р. Піндайк і Д. Рубінфельд, - що ринкова продукція диференційована: кожна фірма продає особливий ти або варіант товару, який відрізняється за якістю, оформлення або престижністю, ц кожна фірма є монопольним виробником своєї марки товару. Розмір монопольної влади, якою володіє фірма, залежить від успіху в диференціації свого продукту порівняно з продуктами інших фірм».

Вільна конкуренція в домінуючих умовах монополій контролюється й певною мірою обмежується. Рамки обмеженості конкуренції залежить від масштабів монополізації виробництва. Так у колишньому СРСР економіка була настільки монополізована, що ринкова конкуренція як одна з необхідних форм економічних відносин була зовсім відсутня.

Слід зауважити, однак, що «чистої» монополістичної конкуренції не існує, оскільки поряд з монополістичними об’єднаннями в одних і тих самих галузях виробництва діють і немонополізовані підприємства, а також дрібні товаровиробники. тому в західних країнах поряд х конкуренцією між монополями існує конкуренція між монополіями і немонополізованими виробниками, конкуренція всередині самих монополій, а також конкуренція всередині немонополізованих виробників.

В умовах науково-технічної революції посилилася тенденція до підвищення ролі малих і середніх технічно передових підприємств. Їхня частка в деяких розвинутих країнах Заходу становить 70-80 % від кількості господарських суб’єктів. Наприклад, у США дрібними й середніми підприємствами виробляється близько половини валового національного продукту, на них припадає 90% нових технологій. Їхнє виробництво спеціалізоване на випуск вузького кола товарів, і ця продукція закуповується великими монополіями.

Монополія та конкуренція перебувають у складному суперечливому взаємозв’язку. логіка ринку така: якщо який-небудь підприємець намагається випередити своїх суперників, то, досягши цієї мети, він починає домінувати на ринку.

Отже, конкуренція породжує монополію, а монополія – конкуренцію.

Намагання великих об’єднань цілком захопити ринки викликало невдоволення дрібних і середніх підприємців, широкої громадськості, що призвело до втручання держави. В США, а потім і в інших країнах були прийняті законодавчі акти, які поставили певні перешкоди монополістичному захоплення ринків.

У США першим законодавчим актом, спрямованим проти монополізації економіки, був акт Шермана (1890р.). Він формально поставив поза законом

трести й інші об'єднання підприємців, якщо вони обмежували торгівлю між штатами та іншими державами. Акт Клейтона (1914 р.) заборонив «нечесну торговельну практику», зокрема, договори на продаж товару з примусовим асортиментом, дискримінацію в цінах, злиття фірм, якщо вони вели до «істотного послаблення конкуренції». Наприкінці 60-х років нинішнього століття антимонопольне законодавство було введене в більшості західних країнах.

В зарубіжних економічних виданнях домінування кількох великих фірм на ринку називають олігополією. Розрізняють олігополію першого виду – це кілька фірм, які виробляють майже ідентичні товари, олігополією другого виду – кілька великих фірм, які виробляють диференційовані товари. При продажу диференційованої продукції морже бути безліч продавців і покупців, однак домінуючи положення займають все ж великі фірми. Прикладом олігополії може бути автомобільна промисловість США, де три гіганти - «Дженерал моторз», «Форд», і «Крайслер» виробляють понад 90% усієї продукції.

Олігополії нерідко різними шляхами обминають антимонопольні закони й домагаються підвищення ринкових цін або підтримують вигідні їм ціни. [3, с.98 - 109];

Наслідки монополізації економіки.