Смекни!
smekni.com

Інвестиційна активність підприємства (стр. 7 из 11)

2) Коефіцієнт маневреності =

(2.2)[22]

Км =

= 0,795

Оптимальний норматив для цього коефіцієнта: Км ≥ 0,5. Виходячи з розрахунку, можна стверджувати, що підприємство відносно інтенсивно залучає в обіг власні кошти.

3) Кп.і. =

(2.3)[22]

де Кп.і. - Коефіцієнт покриття інвестицій

Кп.і. =

= 0,719

Оптимальний норматив для цього коефіцієнта знаходиться в межах 0,75 – 1. Таким чином, можна стверджувати про те, що існує ризик для інвесторів, які планують вкладувати свої кошти в дане підприємство.

4) Кп.к. =

(2.4)[22]

де Кп.к. – Коефіцієнт позикових коштів в активах

Кп.к. =

= 0,285

Прийнятне максимальне значення цього коефіцієнта становить 0,3–1. Із розрахунку ми бачимо, що коефіцієнт приблизно дорівнює 0,3 і це дає змогу вважати його прийнятним для підприємства.

2.3 Висновки до розділу 2

Виходячи з проведеного аналізу інвестиційної діяльності ВАТ “Турбоатом”, можна стверджувати, що частка реальних інвестицій в загальній сумі, починаючи з 2007 по 2009 рік, зменшується, що негативно впливає на процес виробництва. Але не дивлячись на це, їхня частка все ще залишається найбільшою в загальній кількості інвестицій.

Темп зростання витрат підприємства, пов’язаних з проведенням інвестиційної діяльності, почав зменшуватися в період з 2008 по 2009 рік. Це могло бути викликано кризовим станом економіки України, внаслідок чого підприємство вимушене було зменшити обсяг доходу, який спрямовується на інвестиційну діяльність.

Підприємство використовує як залучені(29%) так і власні кошти(71%) для організації виробничої діяльності.

Розраховані коефіцієнти на підставі даних річної фінансової звітності за 2009 рік свідчать про те, що присутні ризики для інвесторів та існують складнощі при намаганні максимізувати прибуток.


3. Система заходів стимулювання інвестиційної активності підприємств в Україні

На основі аналізу, що був проведений у другому розділі даної курсової роботи, можна відобразити реальний стан інвестиційної діяльності як резидентів, так і нерезидентів в Україні. Ми бачемо, що однією з найбільш гострих проблем сучасної України залишається досягнення стабільного економічного росту. Серед визначальних факторів, що справляють безпосередній вплив на динаміку економічного розвитку, безсумнівно, одне з основних місць належить інвестиційній сфері. За таких умов потрібно розробити і визначитися з методами подолання перешкод розвитку інвестиційної активності підприємств в Україні. До основних напрямів інвестиційної політики в Україні можна віднести[7]:

1) Зниження соціальної напруги, досягнення остаточного підходу у виділенні коштів на потреби соціальної сфери.

2) Скорочення фонду виробничого будівництва за рахунок державних коштів і формування надійних інвестиційних джерел, в першу чергу з власних коштів підприємств та ін.

3) Скорочення централізованих державних капіталовкладень, що виділяються безповоротно. Перехід до нових принципів централізованого фінансування інвестиційної діяльності.

4) Створення ринку підрядних робіт. Зацікавленість будівельників у виконанні замовлень.

5) Прискорення темпів розвитку промисловості групи Б.

6) Прискорення у кілька разів темпів вибуття застарілого обладнання.

7) Перегляд надання державних кредитів на вигідних умовах з дефіцитними ставками на конкурсній основі, включаючи державне замовлення.

8) Залучення іноземних інвестицій, отримання іноземних кредитів, створення спільних підприємств з іноземним капіталом за такими напрямами, як розвиток переробної промисловості АПК, активізація приватизації, конверсії, а також галузей, які визначають науково-технічний прогрес.

9) Створення ефективних форм і механізмів управління інвестиційною діяльністю.

10)Розвиток паливно-енергетичного комплексу, ресурсозберігаючих технологій, конверсія ВПК, забезпечення населення товарами народного споживання вітчизняного виробництва, розвиток медицини і фармацевтичної промисловості.

Усі ці напрями інвестиційної діяльності в Україні вже зараз починають розвиватися. Тому трансформація інвестиційного механізму на мікрорівні, наприклад у промисловості, повинно проводитися в межах макроекономічної стабілізації.

Інвестиційний ринок як економічна категорія являє собою збалансованість попиту і пропозиції на інвестиції та випереджаючих можливостей підрядників в їх матеріалізації. Це означає, що, з одного боку, потрібні економічні заходи з отримання попиту на інвестиції та зменшення маси безготівкових грошей, які неадекватні обсягу та якості продукції, а з іншого, — антимонопольні заходи, які б сприяли розвитку ринку будівельних послуг.

Економіка України має свої особливості, тому вирішення проблеми регулювання має носити тут індивідуальний характер. У чистому вигляді методи, які застосовувались у розвинутих ринкових економіках, неприйнятні для України, оскільки її економіка поєднує окремі чинники, котрі вимагають особливих підходів. Так, з одного боку, інфляційні тенденції вимагають скорочення видатків бюджету, однак недостатньо сформований фінансовий сектор і відсутність сучасних систем соціального забезпечення не дають в повному обсязі застосувати його. З іншого боку, кредитна система слабо розвинута, комерційні банки не взмозі фінансувати масштабні інвестиційні проекти через недостатність власних ресурсів і високі інфляційні очікування й пов’язані з цим ризики. Інфляція знецінила власні кошти підприємств, що спрямовувались у виробництво. Тому в цій ситуації бюджет поки що залишається одним з небагатьох джерел збільшення інвестицій.

Отже, особливість державного макроекономічного регулювання полягає, по-перше, у некомерційних цілях, соціальній орієнтації, іноді в директивному (обов’язковому) характері, підтримці приватних підприємств, прямому стимулюванні їх розвитку, а, по-друге, в орієнтації на закони і принципи ринку, використанні його атрибутів, форм і методів саморегулювання виробництва й обігу продукції. Важливого значення тут набуває раціональне поєднання ринкових і державних методів регулювання, оптимальне співвідношення між ними[10].

Теоретично існує два граничних підходи стосовно державного втручання в інвестиційний процес. У першому випадку держава через виконавчі органи влади бере на себе якомога більше функцій управління: забезпечує проектно-кошторисною документацією, матеріально-технічними ресурсами та обладнанням, фінансує проект та розподіляє прибутки від інвестицій тощо. За умов України це привабливо для державного сектора економіки. У другому випадку для інших суб’єктів інвестування держава повинна надати максимальну свободу і впливати на інвестиційний процес через податкову, амортизаційну, кредитну політику, систему пільг і санкцій.

Дуже важливий напрям регулювання інвестиційного процесу — це обробка перспективної структури інвестицій за формами власності. При цьому слід зважати на те, що державні інвестиції за умов ринку, як правило, не є відособленим джерелом фінансування. Нові методи державної інвестиційної політики — це участь у спільному фінансуванні проектів, надання кредитів за зниженими заліковими ставками, фінансування проектів за рахунок випуску цінних паперів, формування портфелів фінансових інвестицій. Дедалі менше місця у цих методах повинно займати пряме дотування й субсидіювання з боку держави. Головним критерієм державних вкладень в економіку є їх ефективність, оперативна віддача.

Нові підходи до участі держбюджетних коштів у фінансуванні інвестицій вимагають також покращення діяльності органів, які відповідають за ефективність їх використання. В цілому раціональне співвідношення адміністративних і ринкових методів регулювання інвестиційної діяльності поступово змінюватиметься через заміщення старих методів новими.

Першоосновою державного регулювання інвестиційної діяльності є визначення пріоритетів вкладень, тобто спрямувань інвестицій у ті сфери і галузі, які забезпечать розширене відтворення, скорішу віддачу і підвищення життєвого рівня населення. У зв’язку з цим державна інвестиційна політика повинна враховувати такі принципові напрями використання державних і недержавних джерел фінансування[14]:

1) поступовий перехід до економічно обгрунтованого спрямування інвестицій тільки у високорентабельні виробництва і максимальне скорочення витрат на підтримку збиткових і малорентабельних виробництв;

2) перехід від адміністративних методів управління інвестиційними процесами, в тому числі державними, до ринкових через податки, амортизаційні норми і кредитні ставки;

3) заміщення повного держбюджетного фінансування частковою участю держави;

4) впровадження інвестування великих проектів за рахунок державних і муніципальних позик.

На базі цих принципів визначаються основні пріоритети, які є регуляторами при розподілі державних інвестицій. Вони впливають на залучення інвестиційних ресурсів з недержавного сектора. Державна інвестиційна політика України на сучасному етапі передбачає такі пріоритетні напрями використання джерел фінансування:

а) розвиток і модернізація паливно-енергетичного комплексу, створення власної бази та інфраструктури енергоносіїв, впровадження енергозберігаючих технологій;