регистрация /  вход

Національні інтереси України і стратегічні орієнтири розвитку національної економіки (стр. 1 из 2)

Реферат на тему:

«Національні інтереси України і стратегічні

орієнтири розвитку національної економіки»


Зміст

1. Європейський соціально-економічний реформізм і національні економічні інтереси держави.

2. Конституційні основи національних економічних інтересів України.

3. Політика національної безпеки і стратегічні орієнтири розвитку національної економіки.

4. Неофіційний сектор національної економіки України та його негативні риси.


Європейський соціально-економічний реформізм і національні економічні інтереси держави

В основі перспективного розвитку національної економіки (Ж) лежить європейська модель соціально-економічного реформа- іа торства. Це модель XXI ст. Водночас вона повністю відповідає .І. нашим українським національним традиціям, системі христи-;-/ янських цінностей, що властиві Українській нації. Базовими принципами цієї моделі є принципи толерантності та компро-місності, де поняття "соціальної гармонії" і "національної згоди" є визначальними, як відзначав М. Грушеєський.

Отже, які принципи покладені в основу цієї моделі розвитку національної економіки в XXI столітті? Це перш за все:

1) принципи соціальної відповідальності держави.

Сутність цього принципу полягає в тому, що держава є відпо­відальною за підтримання соціальної справедливості та стабіль­ності. Держава мусить сприяти тому, щоб кожен громадянин був соціальне захищеним.

2) принцип соціальної справедливості.

Цей принцип базується на засадах демократії, морально-етичних цінностях, що властиві українському менталітету і національним традиціям.

3) принцип прав громадян на приватну власність.

Сутність його полягає в поступовому переході до інститутів громадянського суспільства і реальному забезпеченні конститу­ційного права громадян України на приватну власність.

4) принцип гуманістичної спрямованості внутрішньої політики держави.

Сутність цього принципу полягає в принципово іншому розумінні відносин "громадянин - держава". Якість людського життя і людського розвитку є головною метою державної політики. Особливе місце тут займає всебічне забезпечення можливостей людини як найвищої соціальної цінності, зокрема її здоров'я.

5) принцип гармонізації економічного розвитку зі збереженням і охороною біосфери.

Цей принцип базується на природоцентризмі та біоетиці, що передбачає застосування біофізичних критеріїв у системі економіч­ного оцінювання природогосподарських процесів, явищ та ресурсів.

До речі, вперше науково обґрунтував цей принцип всесвітньо відомий український вчений В. Вернадський у своїй концепції про ноосферу. Сучасні українські вчені запропонували ноосферну модель реалізації Концепції сталого розвитку світу в XII ст. [72д].

Конституційні основи національних економічних інтересів України

Конституція України як основний закон держави є фундаментом, де закладені стратегічні компоненти системи національних інтересів України.

Так, в Конституції нашої держави передбачено реалізацію і повне забезпечення таких національних пріоритетів:

консолідації суспільства в політичну націю, побудова суверен­ної, незалежної, демократичної, соціальної та правової держави (ст.1);

суверенітету України на всій її території, цілісності і недоторканості території (ст. 2);

розвитку України як унітарної держави (ст. 2);

прав і свобод людини в Україні: життя, здоров'я, честі і гідності, недоторканості і безпеки (ст. 3);

народу України - статусу носія суверенітету і єдиного джерела влади (ст. 5);

ефективного розвитку регіонів і розвитку місцевого самовряду­вання (ст. 7);

принципу верховенства права (ст. 8);

всебічного розвитку і використання української мови як дер­жавної, а також гарантування вільного розвитку використання і захисту російської мови, інших мов національних меншин (ст. 10);

послідовного розвитку і консолідації української нації, а також забезпечення національно-культурного розвитку всіх корінних народів і національних меншин України (ст. 11);

задоволення національних і мовних потреб українців у діаспорах (ст.12);

захисту всіх суб'єктів права власності і господарювання (ст. 13);

соціальної спрямованості економіки (ст. 13);

політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності і свободи політичної діяльності (ст. 15);

екологічної безпеки і рівноваги, подолання наслідків Чорно­бильської катастрофи, збереження генофонду Українського народу (ст. 16);

захисту суверенітету і територіальної цілісності України, її економічної та інформаційної безпеки (ст. 17);

мирного і взаємовигідного співробітництва з іншими членами міжнародного співтовариства (ст. 18);

народного волевиявлення через вибори, референдуми та інші форми безпосередньої демократії (ст. 69);

вільного волевиявлення на основі рівного і прямого виборчого права (ст. 70).

Крім зазначених в Конституції України національних пріори­тетів, НЕ мусить спиратись на такі орієнтири:

орієнтація на загальноєвропейську інтеграцію і розвиток економічних відносин з іншими країнами;

максимальний розвиток експорто-орієнтовант ованих галузей національного господарства;

захист національного виробництва і нарощування національного капіталу;

дебюрократизація державного управління і подолання держав­ної корупції;

максимальна державна підтримка української культури і науки;

сприяння розвитку духовності нації;

підтримка інституту української сім’і.

Політика національної безпеки і стратегічні орієнтири розвитку національної економіки

Політика національної безпеки є постійним атрибутом націо­нальної економіки, її особливістю.

Головним завданням у сфері політики національної безпеки є послідовне і ефективне забезпечення захисту національних інте­ресів України і створення сприятливих умов життя і розвитку, а також попередження і усунення зовнішніх і внутрішніх загроз, перешкод і негативних факторів. Головна мета такої політики -захист суверенної державності, подолання кризи, життєдіяльності і успішний розвиток країни.

Тривалий характер створення базових засад незалежності України та утвердження її як повноцінного суб'єкта світовогоспівтовариства зміщує потенційні загрози державності у площину економічної та екологічної безпеки [3; 5; 19].

Отже, які основні загрози економічній безпеці в Україні?

1. В інституційній сфері - недостатня діяльність гілок влади. Суперечність чинного законодавства та правова неврегульованість широкого кола питань економічного розвитку, зокрема ринкової трансформації економіки, утвердження ефективного конкурентного середовища, незбалансованість кадрового потенціалу.

Системні диспропорції зберігаються у відносинах власності. Процес її структуризації залишається незавершеним. Найвідчутнішим для економічної практики виявилося проведення прива­тизації та утвердження основних постулатів приватної власності, яка у своїй основі залишається системно несформованою та інституційно незахищеною. Зберігається нероздільність власності та влади за домінування останньої. Зрощування влади (у всіх її формах) та власності є основним підґрунтям корумпованості економіки, системної бюрократизації. У деструктивних формах здійснюється роздержавлення та приватизація землі. На одну з найгостріших проблем, що стримує економічне зростання, перетворилася криза корпоративного управління. Вона унемож­ливлює ефективну реструктуризацію підприємств, розвиток фондового ринку, зростання інвестиційної привабливості укра­їнської економіки, у т. ч. і для іноземних інвесторів.

2. У соціальній сфері - занижена (у декілька разів) вартість одного із основних економічних ресурсів - робочої сили. Наслідок цього - низька платоспроможність населення, відсутність стимулів зростання його кваліфікаційного потенціалу, нагромадження капіталу, технічного прогресу. Глибока диференціація доходів населення унеможливлює утвердження вагомого прошарку середнього Іоіасу, критичної межі досягай бідність та безробіття, особливо приховане.

Погіршуються показники здоров'я населення. 31995 р. в Україні триває епідемія туберкульозу, невпинно поширюється захворю­ваність на ВІЛ/СНІД, збільшується кількість осіб, що вживають наркотичні та психотропні речовини. Ці та інші чинники суттєво погіршують відтворення робочої сили, її якісні параметри та трудовий потенціал.

3. Загрози фінансовій безпеці. Залишається структурно незбалансованим фінансовий сектор економіки. Низький рівень капіталі­зації українських банків не відповідає вимогам політики зрос­тання та структурно-інноваційної перебудови національної еко­номіки. Низький рівень розвитку фондового ринку не дозволяє зробити його ефективним інструментом мобілізації інвести­ційних ресурсів, а відтак і політики економічного зростання. Зберігається структурна розбалансованість державних фінансів, їх суто фіскальна спрямованість.

Україна поки що не посіла належного місця в міжнародному русі капіталів, який стає характерною ознакою сучасних міжнародних інтеграційних процесів і матеріальною основою економічного зростання та структурної перебудови.

4. Тінізація та корумпованість української економіки. Існую­чий рівень тінізації економіки дійшов тієї небезпечної межі, коли можна говорити про існування системи розширеного відтворення тіньових економічних відносин в Україні. Тінізація економіки є одним з основних чинників, які створюють реальну загрозу національній безпеці та демократичному розвитку держави. Вона негативно позначається на всіх сферах суспіль­ного життя, гальмує та викривлює соціально-економічні рефор­ми. Значні масштаби тіньової економічної діяльності істотно впливають на обсяги та структуру ВВП і спотворюють офіційні дані про стан економіки. Одним з найнебезпечніших наслідків розвитку тіньової економіки є її негативний вплив на зростання корумпованості та криміналізації суспільства. Водночас тінізація економіки, повільні темпи її зниження призводять до викривлення принципів існування громадянського суспільства, формують негативний імідж держави серед міжнародної спіль­ноти, стримують надходження до країни іноземних інвестицій, не сприяють налагодженню торговельно-економічних відносин українських підприємств із зарубіжними партнерами та стримують євроінтеграційні зусилля України 5. Структурні диспропорції. Україна отримала у спадщину надзвичайно енергоємний промисловий комплекс, суттєво змінити структуру якого за перші роки незалежності виявилося неможливим. Позначається і надзвичайно висока зовнішньо-економічна орієнтація та критична залежність національної економіки від кон'юнктури зовнішніх ринків, нераціональна структура експорту з переважно сировинним характером та низькою питомою вагою продукції з високою часткою доданої вартості.