Смекни!
smekni.com

Неокласичне відродження (стр. 1 из 6)

Контрольна робота

На тему

«Неокласичне відродження»


План

Вступ

1. Теорія економіки пропозиції

2.Теорія раціональних очікувань

3. Теорія реального економічного циклу

4. Узагальнення.

Список літератури


Вступ

Неокласичне відродження – течія в економічній теорії, що виникає в 70-х роках XX ст. на базі ідеї про необхідність мінімізації державного втручання в економіку. Під час затяжної економічної кризи 60-70-х років західні економісти доходять висновку, що регулювання економіки натрапляє на спротив з боку її суб’єктів, їхню економічну поведінку не можна спрямувати в потрібному напрямі за допомогою будь-яких важелів впливу; економічні рішення, які вони приймають, не є об’єктивно зумовленими. Економічні суб’єкти наперед прогнозують наслідки економічної політики держави і намагаються вжити заходів щодо нейтралізації їх впливу на власний добробут, завдяки чому економічна політика урядів стає неефективною. На основі цих теоретичних висновків сформувались дві течії в новій неокласичній теорії: “раціональних очікувань” та “економіки пропонування”.

1. Теорія економіки пропозиції

У цьому питанні подана характеристика та проведено аналіз основних положень теорії економіки пропозиції, обґрунтовано практичне значення застосування ідей економіки пропозиції.

З вищезазначених умовах у багатьох західноєвропейських країнах відбувся перехід до нової системи управління економікою — «неоконсерватизму», однією з важливих теорій якого є теорія економіки пропозиції (ТЕП).

Усі умови практично тотожні нинішньому стану економічного розвитку України. Проблеми початкового етапу функціонування ринкової економіки нашої держави роблять надзвичайно актуальним пошук рецептів в основних економічних доктринах, апробованих розвинутими країнами Заходу.

Науковими засадам ТЕП присвячені дослідження А. Лаффера, М. Фелдстайна, Р. Манделла, М. Боскіна, П. Робертса, Боуермена, Дж. Рутледжа, Д. Блека, М. Скоулза, Бреннана, П. Міллера, М. Майлза, М. Аванса та ін. З іменами цих осіб пов'язана консервативна трансформація бюджетно-фінансового регулювання економіки США. Дослідженнями економіки пропозиції займалися вітчизняні Нені В.Г. Бодров, П.М. Леоненко, С.М. Злупко, М.В. Довженко, П.І. Юхименко, С.В. Мочерний, М.І. Небава, В.Д. Базилевич, Г.В. Ціх, П.С. Єщенко та ін. [1]

Аналіз положень ТЕП, як однієї з важливих течій неоконсерватизму та обґрунтування значення даної теорії для економічної науки і практичної реалізації, що може дати відповіді на нагальні питання кризового стану в Україні.

Викладення основного матеріалу. Термін «теорія економіки пропозиції», був уперше використаний американським фахівцем із питань бюджетно-податкової політики Г. Стейном у 1976 році. Положення даної концепції підкреслили необхідність вивчення впливу пропозиції окремих факторів виробництво та механізмів формування необхідних обсягів капіталу і робочої сили. Причиною періодично повторюваних кризових явищ та підвищення рівня безробіття в межах цієї теорії визнавалася недосконала або неправильна політика держави. ТЕП обґрунтовувала рекомендації економічній політиці держави, перш за все податковій.

Ідейні положення ТЕП були висловлені у другій половині 70-х років XXст. деякими американськими конгресменами і сенаторами під час обговорення стану та перспектив бюджетної політики США. Розробляли та популяризували теорію журналісти Дж. Гілдер і Дж. Ванніскі, конгресмен Дж. Кемп, її прихильниками було багато представників адміністрації Р. Рейгана. Прихильники ТЕП змогли дати достатньо переконливу відповідь на питання, поставлені господарською практикою, - виробити консервативні варіанти вирішення проблем економіки Заходу 70-х років. Це насамперед втрата контролю над інфляцією, її зв'язок зі зростаючим безробіттям, уповільнення темпів економічного зростання тощо. Усунути негативну дію перелічених чинників не вдавалося методами регулювання попиту. Неоконсерватори, крім пояснень цих явищ, обґрунтовували пропозиції, що стосувалися реорганізації економічної політики. Вони поставили питання необхідності серйозної трансформації всього господарського механізму економіки.

В економічній літературі спостерігається неоднозначне ставлення до цієї теорії. Одні західні дослідники, як, наприклад, Я. Шісслер, зводять її в ранг економічної філософії американського консервативного руху. Інші - розглядають як черговий міф, що поширюється та рекламується засобами масової інформації і вимагає до себе обережного відношення в силу своєї схематичності та дуже спрощених підходів. Американський дослідник неоконсерватизму К. Бруннер вважав, що економіки пропозиції як такої немає, бо економічна наука протягом всієї своєї історії завжди займалась дослідженнями пропозиції і попиту залежно від руху цін, виробництва і зайнятості. Однак за повоєнний період у зв'язку з розвитком кейнсіанської макроекономічної теорії ослабло значення динаміки пропозиції або вона взагалі не бралася до уваги. І лише з появою ТЕП відбулося відновлення раніше детально розробленого аналізу шляхів і можливостей взаємозв'язку сукупних доходів та фіскальної політики якраз через діючі на ринку сили з боку пропозиції. Р. Дорнбуш і С. Фішер вважали, що відбулася кейнсіанська революція, можлива революція раціональних очікувань, але ніколи не було радикальної революції економіки пропозиції.

Основою положень ТЕП була класична доктрина Ж.-Б. Сея, згідно з якою товарна пропозиція автоматично і безперешкодно породжує адекватний попит на вироблену продукцію. Як і у Ж.—Б. Сея, в моделі сепплай-сайдерів ринки постійно перебувають у рівноважному стані, тому перевиробництво товарів неможливе.

Погіршення економічного стану у 70-80-х роках, яке супроводжувалося падінням ефективності виробництва і посиленням інфляції, сепплай-сайдери пояснювали підривом ініціативи економічних суб'єктів. Реалізація їх приватних інтересів була ускладнена політикою щодо збільшення частки державного сектора, зростання федерального бюджету, розширення масштабів бюрократичного контролю, обмеження свободи підприємництва через встановлення жорстких умов ліцензування, антитрестівського законодавства, екологічних норм тощо.

Завданням ТЕП було стимулювання економічного зростання за рахунок перерозподілу національного доходу в інтересах середніх і великих власників, виправдання проведення урядових заходів в США, Великобританії щодо скорочення державних витрат за рахунок соціальних програм. Прихильники неокласичного трактування закону Сея вважали, що через гнучкість цін, заробітної плати, оподаткування та інших основних елементів ринкове господарство здатне до саморегулювання, уникаючи серйозних кризових потрясінь.

Як і інші неоконсервативні концепції, ТЕП відтворювала на рівні макроекономіки принципи функціонування економічних суб'єктів на мікрорівні. Згідно з традиційною неокласичною теорією рівень виробництва визнається залежним від пропозиції праці та капіталу. Предметом розгляду було питання про вплив державної політики, передусім податкової, на пропозицію основних факторів виробництва. На думку сеп-плай-сайдерів, надмірні податки знижують прибутковість виробництва, скорочують розміри доходів, а отже й заощаджень підприємця, негативно впливаючи на обсяги пропозиції виробничих факторів та довгострокове економічне зростання. Основною ідеєю ТЕП було заперечення маніпулятивної фіскальної політики та існуючої системи прогресивного оподаткування як такої, що негативно впливає на ділову активність, оскільки не стимулює заощаджень та інвестицій, зумовлює нераціональний розподіл факторів виробництва, перерозподіл національного доходу між виробництвом та споживанням на користь останнього і стає причиною приховування доходів, що призводить до виникнення тіньової економіки, бартерного обміну, прихованої зайнятості.

Прихильники ТЕП вважали, що зростання виробництва можна досягнути завдяки стимулюванню праці, заощаджень та інвестицій. Пропозиція праці визначається вибором економічних суб'єктів між працею і дозвіллям. Зростання податків на заробітну плату означає її фактичне зменшення та призводить до скорочення пропозиції праці. Система державних соціальних допоміг, зокрема у зв'язку з безробіттям, також знижує привабливість праці. Тому зменшення граничного оподаткування трудових доходів сприяє розширенню пропозиції робочої сили вже працюючих та стимулює залучення додаткових працівників, для яких гранична корисність одержуваної заробітної плати буде перевищувати граничну корисність дозвілля. Таким чином, приріст трудових ресурсів буде забезпечувати подальший процес нагромадження капіталу, а у підсумку - підвищення норми нагромадження і прискорення економічного зростання в цілому по економіці. Зменшення податків матиме позитивний вплив на розмір заробітної плати, збереже її певний реальний рівень, а це підвищить доходи підприємця.

Щоб збільшити пропозицію товарів, необхідно стимулювати інвестиційний процес, а цього можна досягти шляхом зменшення податків на прибуток корпорацій, запровадженням податкових пільг та амортизаційних. В результаті таких заходів з'являться засоби для додаткового розширення виробництва, що призведе до раціонального та більш повного використання чинників виробництва, в тому числі і робочої сили. Так автоматично вирішується проблема безробіття. Зменшення ставок податків на заробітну плату сприятиме розширенню пропозиції робочої сили, підвищенню інтенсивності праці, залученню на ринок праці додаткових контингентів населення. Зростання податків на прибуток зменшує привабливість інвестиційна проектів, що скорочує сукупну пропозицію.

Пропозиція капіталу є функцією заощаджень, рішення про які залежать від вибору суб'єктів економіки між споживанням сьогодні або у майбутньому. Стимулювати прийняття рішень про заощадження можуть такі заохочувальні заходи економічної політики, як зниження податків на прибуток корпорацій та запровадження щодо них податкових і амортизаційних пільг. При цьому є два шляхи прискорення інвестиційного процесу: формування додаткових джерел внутрішніх ресурсів нагромадження через збільшення амортизаційних відрахувань; залучення зовнішніх інвестиційних ресурсів шляхом збільшення ринкової вартості активів корпорацій - зростання рівня виплачуваних дивідендів і привабливості корпоративних цінних паперів. «Податкова політика держави, - зазначав американський економіст-консерватор П. Боуермен, - сприяючи збільшенню споживання за рахунок інвестицій, ще більше посилює явно виражену протидію податкової системи нагромадженню капіталу»