1. Нецінові фактори, недискреційна фіскальна політика, соціальний захист
Нецінові фактори.
Слід розрізняти нецінові фактори:
1) сукупного попиту та 2) сукупної пропозиції.
Загалом коливання цін зумовлюють такі зміни в обсязі видатків покупців - домогосподарств, фірм, держави та іноземців, що дають змогу прогнозувати зміни в реальному обсязі національного продукту. Це означає, що підвищення цін за інших рівних умов зменшуватиме величину попиту на реальний обсяг виробництва. Навпаки, зниження цін збільшуватиме цю величину. Ситуацію, коли змінюється лише рівень цін, а інші чинники залишаються сталими, можна зобразити як рух від однієї точки до іншої по стабільній кривій сукупного попиту. Проте якщо одна або кілька умов змінюються, то крива сукупного попиту переміщується. Ці інші умови називають неціновими чинниками сукупного попиту. Основними неціновими чинниками сукупного попиту є макроекономічна політика, зовнішні змінні (обсяг ВВП у зарубіжних країнах, динаміка курсів цінних паперів та цін на нерухоме майно, світове виробництво ключових продуктів, зокрема енергоносіїв) та сподівання споживачів і підприємців.
У довгостроковому періоді крива сукупної пропозиції є вертикальною лінією. Кількість товарів і послуг, яку в цьому періоді постачають фірми, залежить від факторів пропозиції - кількості та якості трудових ресурсів, обсягу капіталу та рівня технології - і не залежить від загального рівня цін. Крива довгострокової сукупної пропозиції переміщується під впливом заходів економічної політики й економічних процесів, що змінюють обсяг виробництва за даної природної норми безробіття, та заходів і процесів, спрямованих на зміну природної норми безробіття. Чинники, що викликають переміщення кривої довгострокової сукупної пропозиції, переміщують у тому самому напрямі й криву короткострокової сукупної пропозиції. Проте остання може переміщуватися і тоді, коли крива довгострокової сукупної пропозиції залишається незмінною. У короткостроковому періоді кількість товарів і послуг, що їх постачають фірми, залежить від заробітної плати і рівня цін, які було встановлено на підставі очікувань.
Недискреційна фіскальна політика – автоматична фіскальна політика, при якій бюджетний дефіцит та бюджетний надлишок виникають автоматично, внаслідок дії автоматичних стабілізаторів економіки. Такими стабілізаторами в економіці є прогресивна податкова система і трансфертні платежі. Зміна вказаних величин внаслідок циклічних коливань сукупного доходу приводить до збільшення чистих податкових надходжень у періоди зростання ВВП і до їхнього зменшення у фазі економічного спаду.
Автоматичні (вмонтовані) стабілізатори – механізми ринкової економіки, що не залежать від держави і згладжують спади і підйоми в економіці, або це механізм, який дозволяє зменшити циклічні коливання в економіці без проведення спеціальної економічної політики. Дія автоматичних стабілізаторів впливає на зміну обсягу виробництва, рівня цін і ставок відсотка. Стабілізатори при зміні попиту забезпечують більш плавну зміну випуску продукту. Дія автоматичних стабілізаторів відбивається на розмірі циклічного дефіциту/профіциту бюджету.
Основні автоматичні стабілізатори:
• прогресивне оподатковування. Впливає на розмір прибутку – збільшення валового прибутку індивіда або підприємства збільшує їхні податкові відрахування. Вплив на прибуток контролює сукупний попит. У періоди піднесення/спаду витрати збільшуються/знижуються більш плавно, ніж одержувані прибутки;
• соціальні виплати. При піднесенні кількість безробітних і малозабезпечених скорочується, зменшуючи соціальні витрати держави;
• споживання. При зростанні доходів споживання домашніх господарств зростає, але не тією мірою, як доход.
Зміна вказаних величин внаслідок циклічних коливань сукупного доходу приводить до збільшення чистих податкових надходжень у періоди зростання ВВП і до їхнього зменшення у фазі економічного спаду.
Соціальний захист (соціальне забезпечення) - система суспільно-економічних заходів, спрямованих на матеріальне забезпечення населення від соціальних ризиків (хвороба, інвалідність, старість, втрата годувальника, безробіття, нещасний випадок на виробництві тощо). З макроекономічної точки зору соціальне забезпечення - це система управління соціальними ризиками з метою компенсації шкоди, зниження або запобігання їх дії на процес розширеного відтворення населення. Як соціально-економічна категорія соціальне забезпечення є відносинами щодо перерозподілу національного доходу з метою забезпечення встановлених соціальних стандартів життя для кожної людини в умовах дії соціальних ризиків.
2. Основні функції, які виконує Центральний банк України
Основною функцією Національного банку є здійснення грошово-кредитної політики. Грошово-кредитна політика являє собою визначену сукупність заходів у сфері грошового обігу та кредиту, що спрямовані на забезпечення стабільності національної валюти, стримування інфляційних процесів в економіці країни, регулювання економічного зростання, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу країни. Кредитно-грошова політика полягає в зміні грошового пропонування з метою стабілізації сукупного обсягу виробництва, зайнятості та рівня цін.
Науковці визначають стратегічні, проміжні, тактичні цілі, які переслідує центральний банк, розробляючи монетарну політику. Стратегічними цілями монетарної політики центробанку є кінцеві цілі загальноекономічної політики держави - досягнення такого зростання суспільного виробництва, за якого буде забезпечена повна зайнятість, стійкість цін (стримування інфляції), збалансованість платіжних відносин із зовнішнім світом. Проміжними цілями монетарної політики є досягнення такого стану деяких ключових економічних перемінних, який сприятиме досягненню стратегічних цілей. Тактичні цілі монетарної політики мають короткостроковий, оперативний характер і покликані забезпечити досягнення проміжних цілей.
Основними економічними засобами і методами грошово-кредитної політики є регулювання обсягу грошової маси через:
- визначення та регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків;
- процентну політику;
- рефінансування комерційних банків;
- управління золотовалютними резервами;
- операції з цінними паперами (крім цінних паперів, що підтверджують корпоративні права, у тому числі з казначейськими зобов'язаннями) на відкритому ринку;
- регулювання імпорту та експорту капіталу;
- емісія власних боргових зобов'язань та операції з ними.
Національний банк установлює банкам норматив обов'язкового резервування коштів. При цьому:
- норматив обов'язкового резервування встановлюється єдиним для банків у процентному відношенні до загальної суми залучених банком коштів в національній та іноземній валютах;
- для різних видів зобов'язань можуть установлюватися різні нормативи обов'язкового резервування;
- рішення про підвищення нормативу обов'язкового резервування набирає чинності не раніше ніж через 10 днів після його опублікування.
Національний банк встановлює порядок визначення облікової, ломбардної та інших процентних ставок за своїми операціями.
Національний банк забезпечує управління золотовалютними резервами держави, здійснюючи валютні інтервенції шляхом купівлі-продажу валютних цінностей на валютних ринках з метою впливу на курс національної валюти щодо іноземних валют і на загальний попит та пропозицію грошей в Україні.
Національний банк відповідно до законодавства України про зовнішньоекономічну діяльність та систему валютного регулювання і валютного контролю регулює імпорт та експорт капіталу.
Розробка основних засад грошово-кредитної політики статтею 100 Конституції України покладена на Раду Національного банку України, яка повинна також здійснювати контроль за її проведенням. У Законі України «Про Національний банк України» (стаття 9) регламентуються основні показники, за якими здійснюється грошово-кредитна політика. При цьому відповідно до статті 51 Закону України «Про національний банк України» Нацбанк двічі на рік повинен надавати Президенту України та Верховній Раді України інформацію про стан грошово-кредитного ринку в державі.
Національний банк має виключне право на емісію, тобто випуск в обіг грошових знаків в усіх формах.
Принципи організації емісійних операцій:
- централізм у проведенні емісійних операцій полягає в тому, що установи банків самостійно розпоряджаються готівковими грошима, які надходять до їх кас, а емісію грошей проводять лише в межах, установлених вищестоящими установами центрального банку;
- безумовне виконання завдань з вилучення грошей із обігу;
- своєчасне та безперебійне задоволення обґрунтованих потреб у наявних грошах підприємств, організацій та установ;
- складення всіма установами банків, що здійснюють касові операції, розрахунку можливих щоденних надходжень та видач готівкових коштів з метою попереднього визначення величини можливої емісії;
- самостійне вилучення грошей із обігу у випадках, коли фактична сума грошей, які знаходиться в оборотній касі установ банків, перевищує встановлену межову суму.
До основних інструментів регулювання грошово-кредитного ринку можна віднести:
- політику обов'язкових резервів - з використанням уніфікованої ставки резервування залучених коштів комерційними банками як у національній, так і в іноземній валюті;
- процентну політику, основою якої є використання облікової ставки Національного банку України та процентних ставок за його операціями як базової ціни національної валюти та одного з важелів стабілізації грошово-кредитного ринку;
- здійснення відповідних регулюючих операцій на кредитному, валютному та фондовому ринках з метою дотримання стабільності курсу національної валюти.