Смекни!
smekni.com

Нормування робочого часу на підприємстві (стр. 1 из 3)

Міністерство освіти і науки України

Запорізька державна інженерна академія

Факультет економіки підприємства

Денне відділення

Контрольна робота

з курсу «Нормування праці»

« Нормування робочого часу на підприємстві»

Виконала:

Перевірила: Колодяжна І.В.

м. Запоріжжя, 2007р.


Зміст

Вступ

1. Вивчення та вимір робочого часу

1.1. Класифікація робочого часу

1.2. Хронометраж

1.3. Фотографування робочого дня

2. Методика встановлення норм часу

2.1. Нормування підготовчо – заключного часу

2.2. Нормування допоміжного часу на встановлення та знімання деталей

2.3. Нормування неповного штучного часу

2.4. Нормативи комплексних норм

3. Приклади розрахунку норми часу

3.1. Приклад 1. Розрахунок норми часу при роботі на радіально – свердлильному верстаті

3.2. Приклад 2. Розрахунок норми часу при роботі на токарно - гвинторізному верстаті

Висновок

Список літератури


Вступ

Праця представляє собою доцільну діяльність людей по створенню матеріальних і духовних благ. Витрати праці на створення цих цінностей повинні мати кількісну оцінку, тому що в масштабі суспільства отримують визнання тільки ті з них, які відповідають суспільно необхідному часу, тобто часу, необхідному на виготовлення даного виробу при суспільно нормальних умовах виробництва при середньому рівні цілосності й інтенсивності праці.

Безпосередньо на рівні підприємств суспільно необхідний час виступає як необхідний час – робочий час необхідний для виготовлення одиниці продукції в конкретних організаційно – технічних умовах даного підприємства робітниками відповідної кваліфікації за нормальної інтенсивності праці.

Ці умови на підприємствах різні, тому розрізняють і необхідні витрати часу , рівень яких може бути вищим або нижчим за суспільно необхідними витратами. Відповідно будуть різними й фактичні витрати.

Нормування праці це визначення його необхідних затрат на виготовлення одиниці продукції за конкретних організаційно – технічних умов. Метою нормування праці є найбільш точніше визначення необхідних витрат, а відповідно й результатів праці та їх відображення в нормах праці.

Норма часу є найбільш розповсюдженою формою вираження нормованих витрат праці. Норма часу визначає необхідні витрати часу одного робітника або групи робітників на виконання одиниці роботи за конкретними організаційно – технічними умовами.


1. Вивчення та вимір робочого часу

1.1. Класифікація робочого часу

Робочий час – тривалість участі людини в організаційно – трудовому процесі, на протязі якого він повинен виконувати свої виробничі чи службові обов язки. Воно вимірюється тривалістю робочого дня, тиждня, місяця, року й зазвичай регулюється національним законодавством, яке визначає його граничну велечину за календарний період, яким частіше за все є тиждень. Час, витраченний поверх нормальної величини є понаднормовим і повинен бути сплаченим за підвищеними розцінками.

В залежності від віку й умов праці для окремих категорій робітників законодавчо встановлюється скорочений робочий час. В першу чергу це стосується молоді, яка не достигла 18 років, зайнятим на тяжкій й шкідливій праці тощо.

Якщо характер виробничих процесів дозволяє, робочий час може бути неповним, гнучким й може реалізовуватися у відповідному підході до організації робочого дня чи тиждня.

Так, неповний день ( тиждень) охоплює лише частину робочого дня ( тиждня) нормальної тривалості з відповідним зниженням їх оплати. Залишившуюся частину часу при цьому може бути зайнятий інша особа. Гнучкий графік роботи замість точної фіксації моменту її початку й кінця передбачає окремі проміжутки часу, на протязі яких вона може починатися й закінчуватися, а також період, коли співробітники обов'язково повинні бути присутніми на робочому місці.

Робочий час складається з часу роботи та часу перерв. Перше складається з основного, допоміжного, підготовчо – заключного часу і часу обслуговування робочого місця. Друге складається з часу технологічних й часу організаційних перерв.

На протязі основного часу досягається безпосередньо ціль цього трудового процесу, наприклад, створюється документ й т.п. Допоміжний час охвачує виконання дій, пов язанних з забеспеченням основної роботи, та разом з основним часом складає оперативний час.

Час обслуговування робочого місця тратиться на підтримку його належного стану. Воно, в свою чергу, може ділитися на організаційне й технологічне. В його межах здійснюється приборка, наведення порядку, підготовка до роботи устаткування.

Деякі види трудових операцій потребують витрачання підготовчо – заключного часу. Наприклад, лікарю перед осмотром кожного хворого й після його завершення необхідно мити руки.

Перерви також неоднорідні. Перш за все, необхідно говорити о технологічних перервах, коли основний процес або на час припиняється по причинам, пов язанних з специфікою роботи устаткування, або продовжується без участі людини. Організаційні перерви обумовлені природними факторами ( необхідність відпочинка, прийняття піщи), а також різного роду збоями, неполадками, які виникли як за вини робітників, так і незалежно від них.

1.2.Хронометраж

Хронометраж – вивчення операції шляхом виміру витрат робочого часу на виконання окремих її елементів, які повторюються при виготовлені кожної одиниці продукції.

Хронометраж проводиться переважно по відношенню до повторюваних елементів ручної й машинно – ручної роботи, які відносяться до оперативного або підготовчо – заключному часу. Він здійснюється в 3 етапи:

1. ознайомлення зі всіма організаційними та технічними умовами виробництва, при цьому більш приділивши увагу на фактори, визначаючих рівень продуктивності праці робітника при виконанні цієї операції;

2. розділити операцію на елементи та встановити фіксажні точки;

3. роз’яснити робітникові мету й завдання цього хронометражу.

В залежності від мети хронометраж може бути здійсненний методом окремих відліків або за поточним часом. Результати спостережень заносяться до спеціального бланку ( хронокарту).

При хронометражі методом окремих відліків в процесі спостереження отримують ряд значень показника тривалості виконання даного елементу операції, тобто хроноряд.

Обробка і аналіз хронометражних спостережень складається з:

1. виключення з хронорядів помилкових замірів , які були відміченні спостерігачами;

2. перевірки якості хронорядів шляхом обчислення коефіцієнту стійкості й необхідного числа спостережень;

3. розрахунку середньої величини тривалості виконання кожного елементу операції за умови стійкості хронорядів.

Коефіцієнт стійкості хроноряд:

КУСТ= ТМАХ / ТМІN, де

КУСТ – коефіцієнт стійкості хроноряд; ТМАХ – максимальна тривалість виконання даного елементу операції; TMIN – мінімальна тривалість виконання даного елементу операції.

Хронометраж визнається стійким за умови, якщо фактичний коефіцієнт стійкості менший або рівний за максимально допустимий. Максимально допустимі величини коефіцієнта стійкості хронорядів розроблені та рекомендовані для практичного використання Науково - дослідницьким інститутом праці.

При малій тривалості виконання окремих елементів операції використовується метод циклічного хронометражу. При цьому декілька елементів операції об’єднуються в групи, які хронометруються. Важливо так згрупувати елементи операції, щоб кінцева фіксажна точка першої групи елементів була початковою точкою другої групи елементів тощо.

Аналіз даних хронометражу закінчується розробкою пропозицій по зміненню складу й структури виконуваної операції та узагальнення матеріалів хронометражних досліджень для установлення повторюваних елементів роботи ( нормативів часу).

1.3. Фотографування робочого дня

Фотографування робочого дня – вивчення шляхом спостереження і заміру всіх без виключення витрат часу на протязі повного робочого дня або окремої його частини.

Існує два види фотографування робочого дня: виконане самим виконавцем робіт ( самофотографування) і виконане нормувальником, майстром або технологом. При цьому фотографування робочого дня однаково застосовується як стосовно робітників, так і стосовно службовців, керівників та спеціалістів. С точки зору цільової установки фотографування робочого дня має декілька різновидів: індивідуальне, бригадне, групове, маршрутне, фотографування робочого дня для багатоверстатників.

Індивідуальне фотографування робочого дня застосовується в тих випадках, коли необхідно вивчити витрати робочого часу одним конкретним виконавцем робіт.

Маршрутне фотографування служить для вивчення витрат робочого часу групою виконавців, об’єднаних виконанням однієї роботи, проте які знаходяться на різних виробничих ділянках. Маршрутне фотографування застосовується в тих випадках, коли за характером роботи виконавець постійно знаходиться в руху. Найбільш поширеним на підприємствах є групове і бригадне фотографування робочого дня. Воно дозволяє вивчати використання робочого часу виконавцями, об’єднаними в виробничі бригади або працюючими на одній виробничий ділянці.

При самофотографуванні процес спостереження складається в тому, щоб виконавець робіт самостійно записує до спеціальної картки розміри втрат з зазначенням причин, які сприяли їх виникненню.

Данні спостереження можливо проаналізувати за допомогою наступних формул:

1.коефіцієнт корисного використання робочого часу;

К1= ( Тпзоп + Тобсл + Тнвідппт)/ Тспост , де

Тпз – підготовчо – заключний час;

Топ – оперативний час;

Тобсл – час обслуговування робочого місця;