В історичній ретроспективі можна розглянути приклад заходів антиінфляційної політики щодо спроби уряду США ввести пряме регулювання внутрiшньоамериканських цiн на енергоносiї, якi, вiдбиваючи зростання iмпортних цiн на нафту, нафтопродукти та природний газ, зростали у 1974-1981 роках дуже високими темпами, стимулюючи розкручування iнфляцiйної спiралi в країнi. “Заморожування” внутрiшнiх оптових цiн на нафту, нафтопродукти й природний газ, стримуючи на перший погляд розвиток iнфляцiйних тенденцiй, призвело до ряду негативних наслiдкiв в американськiй економiцi. Нестача iнвестицiй в енергетичне господарство, вiдсутнiсть зацiкавленостi у видобувних корпорацiй щодо розробки нових родовищ нафти й природного газу через контроль над рiвнем внутрiшнiх цiн призвели до того, що чистий iмпорт нафти до США, незважаючи на зростання свiтових цiн, продовжував аж до 1981 року збiльшуватися високими темпами.
Ціни в США на імпортні товари майже не ростуть, по-перше, через тверду конкуренцію імпортерів, і по-друге, через дешевину китайської (бангладешської, індійської, індонезійської й т.д.) робочої сили. Фактично Китай став найбільшим експортером дефляції, причому цей його статус актуальний не тільки для США, але й для всієї світової економіки. Вал дешевих китайських товарів дозволяє нівелювати інфляцію в інших секторах, де імпорт неможливий. Таким чином, сукупний індекс інфляції виглядає відносно пристойно. Так, наприклад, індекс споживчих цін США показує за 10 років скромний рівень інфляції, усього близько 30%. І, хоча, звичайно, ніхто в цифри CPI та інші статистичні хитрості американської фінансової влади особливо не вірить, навіть якщо припустити, що фактична інфляція вище, все-таки до темпу росту цін у сфері послуг їй далеко. Дешевина китайських товарів, що стримують підвищення витрат в США, обумовлює крім ефекту недорогої робочої сили ще й тим, що китайський юань сильно недооцінений стосовно долара (в 4–5 разів за паритетом купівельної спроможності), що робить китайський експорт ще більш дешевим.
Політика ФРС в 2000-ті роки привела до колосального росту грошової маси й не могла не зробити наймогутнішого інфляційного ефекту на американську економіку. Свіжоемітовані гроші розміщуються у сектори, де неможливе імпортозаміщення. Це - послуги й нерухомість. Паралельно нові гроші формують спекулятивні пузирі на фондовому й сировинному ринках. При цьому відбувається експорт інфляційних процесів зі США у всю світову економіку, породжуючи в країнах, де має ходіння американська валюта, доларову інфляцію. Проінфляційна політика ФРС вигідна США. Вигода укладається у використанні та експорті долара як світової валюти, адже в глобальному масштабі першими одержувачами нових грошей є американці.
На перший погляд для Америки цей процес винятково доброчинний. Та й з погляду американського споживача, ситуація інфляції цін на послуги й паралельної стабільності або навіть дефляції цін на промислові товари виглядає цілком адекватно: дорожнеча одних товарів і послуг компенсується дешевиною інших. Адже для споживача важливо не те, скільки він конкретно витрачає на телевізор і скільки конкретно на зачіску. Важливо, яка частка прибутку йде на ці товари разом. Якщо вона постійна для різноманітно, що варіюють доданків, він цього просто не помічає. Однак у масштабі світової економіки цей диспаритет означає, що одні люди одержують за свою працю в десятки/сотні разів менше, ніж інші, живучі за океаном. Зрозуміло, ця ситуація приводить до того, що вся промисловість (і послуги, які можна імпортувати) переводиться в місця з більше дешевою робочою силою.
РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВИ АНТИІНФЛЯЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ У США
Проведення антиінфляційної політики в США на сучасному періоді особливо актуальним в розрізі скорочення темпів розвитку американської економіки, зростання рівня безробіття, відсутності довгострокової економічної політики у адміністрації президента США та інших негативних економічних факторів.
Зміни у антиінфляційній політиці американського регулятора стануть вирішальними як для США, так і для інших країн, оскільки впливатимуть і на ринок казначейських облігацій США, а відтак і на міжнародний борговий ринок та курс долара [2, 57]. Одним із ключових факторів прогнозування динаміки Treasuries, а отже, і динаміки світових боргових ринків є поведінка облікової ставки у США. Поточну політику ФРС щодо ставок у країні, яку сам регулятор характеризує як «зважену», спрямовано на підтримку балансу між стримуванням інфляції та економічним зростанням.
Оскільки цінова стабільність залишається для ФРС основним завданням, антиінфляційна політика триватиме у будь-якому разі. Питання полягає лише в одному: який рівень індексу CPI новий голова ФРС визнає за орієнтир, від цього залежатиме подальша динаміка процентної ставки.
Одним з прогресивних напрямків антиінфляційної політики США є таргетування інфляції, тобто встановлення кількісних прогнозів інфляцій та кількісної цілі щодо інфляції. Таргетування знижує інфляційні очікування, а отже, і дохідність довгострокових боргових цінних паперів [1, 5].
Фундаментальна (узагальнююча) причина виникнення державного регулювання економіки – збої в ринковому механізмі, які проявляються через порушення в процесі ціноутворення, неспроможність ринкової економіки через попит та пропозицію вирішувати деякі проблеми, що призводить до погіршення стану економіки, зниженню її ефективності.
Важливим індикатором негараздів у економіці є інфляція, яка характеризується загальним підвищенням цін та зниженням купівельної спроможності грошей. Вона виникає не стихійно, а внаслідок перевищення випуску грошей над виробництвом товарів.
Боротьба з некерованою інфляцією є однією з головних проблем державного регулювання, бо на цьому наріжному камені тримається вся соціально-економічна, фінансова й банківська політика.
Обмежуючи розміри підвищення цін і заробітної плати, політика доходів зменшує зростання витрат на виробництво товарів, в ціну яких входять ці величини. Це гальмує саморозвиток інфляційних процесів.
Проведення антиінфляційної політики в США на сучасному періоді особливо актуальним в розрізі скорочення темпів розвитку американської економіки, зростання рівня безробіття, відсутності довгострокової економічної політики у адміністрації президента США та інших негативних економічних факторів. Одним з прогресивних напрямків антиінфляційної політики США є таргетування інфляції, тобто встановлення кількісних прогнозів інфляцій та кількісної цілі щодо інфляції. Таргетування знижує інфляційні очікування, а отже, і дохідність довгострокових боргових цінних паперів .
1. Баранова Е.П. Таргетирование инфляции как новая разновидность антиинфляционной политики // Банковские услуги.- 2005.- № 9.- C.2-8.
2. Ефименко Я. Государственное регулирование рыночной экономики США // Бизнес-информ- 1999.- № 11.- C.56-60.
3. Державне регулювання економіки: Підручник: Навчальне видання.- Львів: Укр. технології, 1999.- 640 c.
4. Державне регулювання економіки: Підручник: Навчальне видання.- 2-ге вид., вип. і доп.- К.: Атіка; Ельга-Н, 2000.- 592 c.
5. Петрик О. Стратегія контролю інфляції в країнах із перехідними економіками // Вісник НБУ. – 1996. - №3. – С. 55-61.
6. Пугачев В. Анализ вариантов антиинфляционной политики/ В. Пугачев, А. Пителин // Экономист. – 1996. - №5. – С.14-21.
7. Стельмащук А.М. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник: Навчальне видання.- Тернопiль: Астон, 2001.- 362 c.
8. Супян В. Роль государства в экономике: американский опыт // Проблемы теории и практики управления (рус.).- 2002.- № 4.- C.14-18.