Реферат на тему:
"Правова свідомість та правова культура"
2010
Вступ
1. Поняття та система правосвідомості: правова ідеологія, правова психологія, правова поведінка
2. Функції правосвідомості
3. Види правосвідомості
4. Правова культура особи та правове виховання
5. Поняття та види деформації правової свідомості
Висновки
Список використаних джерел
Розбудова в Україні соціальної, демократичної, правової держави потребує суттєвого підвищення правосвідомості громадян, їх правової культури, законослухняності, подолання явищ правового нігілізму тощо. У Засадах державної політики України в галузі прав людини, затверджених постановою Верховної Ради України від 17 червня 1999 p. № 575-XIV підвищення рівня правової культури і правосвідомості людини і громадянина, формування поваги до закону та визначення механізму захисту їх прав, значення діяльності в цій галузі піднято до рівня основних напрямів державної політики.
Проблема правової культури (суспільства, особи, держави, окремих категорій громадян), незважаючи на деяку активізацію досліджень у цій галузі, залишається недостатньо розробленою у юридичній науці. Досі нема ясності у понятійній характеристиці правової культури особи і суспільства, її структурі, щодо співвідношення різних елементів, а також пов'язаної з нею категорії — правосвідомості людини і громадянина. Подальшого дослідження потребує також визначення місця правової культури у системі соціокультури, пошук шляхів і способів її формування.
До часів незалежності України у визначенні поняття правової культури та правової свідомості увага акцентувалась на суб'єктивно-психологічних характеристиках: знання особою законодавства, усвідомлення змісту і спрямованості законів та підзаконних актів, формування поваги до них, почуття законності та справедливості. При цьому недостатньо враховувалась світова теорія культури — фундамент правової культури як суспільства, так і кожної людини зокрема.
Якщо право визнати об’єктивною реальністю, то слід визнати і наявність суб’єктивної реакції людей на право, що називають правосвідомістю. Це зумовлено тим, що право регулює відносини між людьми, що наділені волею та свідомістю.
Правосвідомість — це сукупність поглядів, ідей, які виражають ставлення людей, соціальних груп, націй до права, законності, правосуддя, їхнє уявлення про те, що є правомірним і неправомірним.
Правосвідомість суспільства складається з трьох груп елементів: психологічних, ідеологічних і установочно-поведінкових.
Правова психологія.
Виникнення та існування правової психології пов'язане з властивістю людей безпосередньо, чуттєво сприймати правову реальність, емоційно реагувати на зовнішні стосовно них правові явища (наприклад, радість чи смуток з приводу прийняття нового чи скасування старого закону, відчуття задоволення чи незадоволення практикою застосування юридичних норм, дій правоохоронних органів, нетерпиме чи байдуже ставлення до порушень юридичних норм). Отже, правова психологія виявляється у почуттях, емоціях, настроях членів суспільства щодо права.
Правова психологія — це стихійний, „несистематизований" пласт правової свідомості, який виражений в окремих психологічних реакціях кожної людини тієї чи іншої соціальної групи на державу, право, законодавство, інші юридичні феномени.
Концентрованим виразом правосвідомості є правова ідеологія.
Правова ідеологія — це сукупність юридичних ідей, теорій, поглядів, які в концептуальному, систематизованому вигляді відображають і оцінюють правову реальність. Правова ідеологія формується в результаті раціонального, наукового, теоретичного відображення правової дійсності, на основі узагальнення і розвитку найбільш відомих і значущих державно-правових теорій минулого і сучасності, вивчення основних закономірностей становлення, розвитку і функціонування держави і права (проявом правової ідеології є теорії правової, демократичної, соціальної держави тощо).
Поведінкову частину правосвідомості складають мотиви правової поведінки та правові установки (схильність, готовність виконувати або, навпаки, порушувати правові норми). Це ті елементи, які безпосередньо зумовлюють і визначають правову поведінку суб'єктів права, її напрямок та характер. Вони утворюють вольову сторону правосвідомості, синтезують у собі раціональні й емоційні компоненти. Правова поведінка безпосередньо виступає об'єктом правового регулювання, але вплив на поведінку є впливом на свідомість шляхом формування відповідних мотивів і правових установок.
Істотний вплив на правосвідомість виявляють інші форми суспільної свідомості, перш за все політична свідомість і мораль, а також суспільна психологія, історичні традиції, спосіб та уклад життя, який склався, та ін.
Функції правосвідомості — це основні напрямки її впливу на правові явища, правову систему в цілому.
До основних функцій правосвідомості належать:
1) когнітивна — пізнання правової дійсності, в результаті чого формуються правові теорії, концепції, ідеї, носії правосвідомості набувають правових знань;
2) правотворча — правосвідомість знаходить своє об'єктивування, вираження, закріплення у праві. Нормативно-правові акти виступають як форми зовнішнього виразу правосвідомості суспільства в цілому і правотворчих органів держави зокрема.
3) регулююча — право впливає на суспільні відносини через правосвідомість суб'єктів права, їхні правові знання, оцінки, почуття, мотиви й установки;
4) оціночна — правосвідомість оцінює явища реальної дійсності, дії суб'єктів суспільного життя з позиції їхньої відповідності вимогам закону, і навпаки.
Взаємозв'язок правової свідомості і права має складний характер.
З одного боку, правосвідомість передує праву, оскільки останнє є виразом волі суспільства або певної його частини, тобто виражає погляди та настанови суспільства або певної його частини, тобто їхню правосвідомість. З другого боку, правова система, яка склалася у суспільстві, виступає одним з найважливіших факторів, що впливають на правосвідомість. І, врешті, функціонування права, його застосування і дотримання залежать від рівня правової свідомості.
За характером діяльності носіїв правосвідомість поділяється на:
1) професійно-юридичну, яка в свою чергу поділяється на:
а. практично-юридичну (тобто правосвідомість суддів, прокурорів, юрисконсультів тощо);
б. науково-юридичну (правосвідомість науковців юридичних дослідних установ, викладачів юридичних навчених закладів тощо);
2) професійну-неюридичну (правосвідомість керівників підприємств, підприємців, лікарів тощо);
3) непрофесійну або буденну (правосвідомість учнівської молоді).
За змістом правових поглядів:
1. Правові знання (обізнаність із законодавством, поінформованість щодо змісту правових норм тощо). Суб'єкт правосвідомості набуває правові знання у процесі осмислення різних правових явищ, включаючи відомості про конкретні норми права, призначення правового регулювання, роль тих чи інших правозастосувальних і правоохоронних органів держави тощо. Разом з тим, наявність певного обсягу правових знань ще не визначає рівня правосвідомості, який визначається також розумінням сутності права, правових норм, інших правових явищ, їхніх вимог, цілей та призначення.
2. Правові оцінки (ставлення до законодавства — позитивне, негативне, ставлення до власних дій чи до дій інших осіб). Роль правових оціночних уявлень полягає у тому, що особа не просто здійснює дії, передбачені певними юридичними нормами, а осмислює свою поведінку з точки зору її законності, відповідності вимогам закону.
3. Правові установки — психологічна установка щодо поведінки, врегульованої правом.
За суб’єктами (носіями) правосвідомості:
1. індивідуальна;
2. колективна: а) загальнонаціональна; б) національна; в) класова; г) групова.
За формою (способом) відображення:
1. поняття про правові явища (наприклад, поняття держави);
2. правові погляди (наприклад, на причини правопорушень);
3. правові уявлення (наприклад, уявлення про „образ" судді);
4. правові почуття (почуття справедливості, с особистої відповідальності за виконання вимог договору).
З правовою свідомістю нерозривно пов'язаний такий феномен, як правова культура, що є складовою духовного багатства суспільства.
Рівень правової культури визначається станом підсистем, що її утворюють, зокрема правовою культурою особистості та правовою культурою суспільства.
Правова культура особи – це обумовлена правовою культурою суспільства властивість, що характеризується повагою до права, достатнім знанням змісту його норм і вмінням їх застосовувати, а також правомірною поведінкою. Це позитивна правосвідомість у дії.
Правову культуру особистості складають такі елементи:
1. знання і розуміння права, здатність особи тлумачити зміст норм права, визначати мету видання певного нормативно-правового акта, сферу його дії;
2. повага особи до права, заснована на особистій переконаності в його ефективності як засобу регулювання суспільних відносин. Така повага повинна мати місце навіть у разі несхвалення людиною окремих правових приписів;
3. звичка вчиняти свої дії відповідно до приписів правових норм;
4. вміння особи використовувати у практичній діяльності правові знання, реалізовувати і захищати свої суб'єктивні права і законні інтереси, виконувати юридичні обов'язки;