Смекни!
smekni.com

Ринок і державне регулювання економіки (стр. 8 из 9)

- державна підтримка програм, замовлень і контрактів;

- нормативні вимоги до якості та сертифікації технології та продукції;

-правові й адміністративні обмеження та заборони щодо виробниц­тва певних видів продукції;

- ліцензування операцій з експорту та імпорту товарів, тобто зов­нішньоторговельних операцій.

Прямі методи державного регулювання економіки не передбачають створення додаткового матеріального стимулу, не загрожують фінансо­вими збитками і спираються на силу державної влади.

Методи непрямого (опосередкованого) державного регулювання економічних

процесів ґрунтуються переважно на товарно-грошових ва­желях, визначають правила гри в ринковому господарстві та впливають на економічні інтереси суб'єктів господарської діяльності. До цих ме­тодів належать:

- оподаткування, рівень оподаткування та система податкових пільг;

- регулювання цін, їх рівні та співвідношення;

- плата за ресурси, відсоткові ставки за кредит і кредитні пільги;

- митне регулювання експорту й імпорту, валютні курси та умови

обміну валют.

Сфера застосування опосередкованого регулювання в міру розвит­ку

ринкової економіки значно розширюється. Водночас зменшуються можливості прямого втручання держави у процеси розширеного від­творення.

Залежно від засобів впливу на ринок розрізняють правові, адмініст­ративні,

економічні, зокрема кредитно-грошові, методи регулювання.Механізм поєднання методів прямого й опосередкованого регулювання, а також правових, адміністративних і економічних методів може бути різний залежно від ступеня розвитку ринкових відносин, фінансової та економічної ситуації в країні.

Із розвитком ринкових відносин, залученням до процесу регулюван­ня інструментів ринку методи прямого впливу, адміністративні, як пра­вило, поступаються місцем опосередкованим, економічним.

Розмежування адміністративних та економічних методів державного регулювання деякою мірою умовне. Щоб задіяти будь-який опосередко­ваний регулятор, відповідні державні органи мають попередньо прийня­ти адміністративне рішення, наприклад, щодо зміни податкових ставок, про надання податкових пільг чи продаж центральним банком державних облігацій. У цьому разі будь-які економічні регулятори мають ознаки ад­міністрування.

Правові методи регулювання розвитку економіки передбачають прийняття законів і законодавчих актів Верховної Ради України, видання указів президента, а також вироблення механізму їх реалізації і контролю.

Закони, законодавчі та нормативні акти визначають об'єкт та зміст ре­гулювання, відповідальність юридичних і фізичних осіб у разі їх неви­конання. Закони виконують функцію довгострокового правового регулю­вання, а укази, нормативні акти, як правило, — короткострокового, або оперативного.

Пакет законів, що регулюють економічні відносини в Україні, напра­цьовується. Основними чинними законами є "Закон про власність", "Про банки і банківську діяльність", "Про обмеження монополізму та недопу­щення недобросовісної конкуренції"", "Про оподаткування доходів під­приємств та організацій", "Про банкрутство", "Про інвестиційну дія­льність", "Про захист іноземних інвестицій в Україні", "Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності", "Про форми власності на землю", "Про освіту", "Основи законодавства України про культуру", "Про зайнятість населення", "Про оплату праці", "Про державне мито", "Про єдиний митний тариф".

Зміни і доповнення законів передбачаються відповідними законодав­чими актами, постановами Верховної Ради України, постановами та дек­ретами Кабінету Міністрів України.

Адміністративні методи регулювання ринку виражають по суті пряме управління з боку держави. Суть адміністративних методів знач­ною мірою залежить від обраного засобу управління суб'єктами ринко­вої діяльності. Адміністративні методи базуються на стилі державної влади і поділяються на засоби заборони, дозволу і примусу.

Адміністративна діяльність є засобом виконання обов'язків, покладе­них на відповідні підрозділи і керівників, а також створює передумови вирішення економічних і соціальних завдань, переведення системи в но­вий стан розв'язання конфліктних ситуацій і т. ін. Адміністративні дії по­трібно аргументувати з огляду на їх можливі наслідки. Дія є виправда­ною повною мірою тоді, коли вона здійснюється з урахуванням економіч­ного стимулювання, переконання і виховання.

Глибока адміністративна дія в різних формах орієнтована на забезпе­чення ефективного функціонування управляючої системи. За її допомо­гою вирішується багато завдань, зокрема підтримка параметрів системи в нормальних межах; попередження відхилень від заданої програми, а в разі потреби — їх усунення, перехід системи з одного стану в інший.

Відповідальні завдання, як правило, розв'язуються адміністративни­ми методами. У країнах з розвиненою ринковою економікою сфера ад­міністративних заходів обмежується переважно захистом навколишньо­го середовища, створенням сприятливих умов для життєдіяльності мало­забезпечених верств населення, а також запобіганням розвитку тіньово­го бізнесу.

Економічні методи регулювання — це система прийомів і способів прямого впливу та його напряму на суспільно-господарський розвитокз дотриманням вимог економічних законів за певних товарно-грошових відносин і з використанням інших економічних важелів задля створення умов, що забезпечують досягнення високих економічних результатів.

За допомогою економічних методів створюються економічні умови, що стимулюють прагнення досягати у праці високих результатів. їх зас­тосування передбачає порівняння витрат і результатів. До економічнихметодів регулювання належать прогнозування, планування, програмуван­ня, матеріальне стимулювання і санкції, фінансування й кредитування, використання таких економічних категорій, як заробітна плата, со­бівартість, прибуток, ціна та інше.

Сьогодні у світі немає країни, тим більше економічно розвиненої, яка б активно не використовувала систему державного економічного ре­гулювання ринкових відносин, валютно-фінансової стабілізації, податко­вої й бюджетної, інвестиційної та структурної політики. Українська дер­жава для реалізації власних стратегічних цілей економічного розвитку має активно використовувати всі демократичні важелі.

По-перше, законодавча владакраїни формує і приймає відповідно до Конституції України закони, пакети правових актів, що регулюють сис­тему ринкових відносин. Держава правовими методамидосить жорст­ко регулює соціально-економічні процеси функціонування суспільства. Судова влада, у свою чергу, карає за порушення законів, тим самим по­переджуючи про неприпустимість їх порушення, якщо насправді діє принцип неминучості покарання за протизаконні дії.

По-друге, державна владамає такі дійові механізми, як банківська і фінансова системи. Саме банки безпосередньо регулюють процеси гро­шового і кредитного обігу, здійснюють емісійну політику, прискорюють або стримують швидкість грошового обігу, визначають вартість і стійкість національної грошової одиниці, її курс щодо іноземних валют, можливості внутрішньої та зовнішньої конвертованості. Вони ж мають формувати та ефективно використовувати резервні валютні фонди, упе­реджуючи і регулюючи процеси інфляції. Банківська система регулює рівень і рух облікової ставки та плати за кредит у комерційних банках, тобто активно впливає на інвестиційну і структурну політику.

По-третє, фінансовасистема формування і використання коштів державного та місцевих бюджетівтакож є важливим механізмом дер­жавного економічного управління, зокрема розробки, здійснення та фінансування урядових програм загальнодержавного і регіонального рівнів, розв'язання соціальних проблем життя населення.

По-четверте, банківська і валютно-фінансова політикамає поши­рюватися на всі без винятку сфери людської діяльності, тобто аж ніяк не частково — чи то на державний, чи то на приватний сектор економіки. Це процеси загальноекономічного регулювання, що охоплюють життє­діяльність суспільства загалом. У своїх діях законодавча і виконавча вла­да має дотримуватись саме цього визначального принципу. Водночас економічна стратегія в умовах гострої кризи передбачає визначення по­етапних пріоритетів, на яких має зосереджуватись держава щодо ресур­сної підтримки і фінансово-кредитного впливу на випереджуючий роз­виток сфер подолання товарного дефіциту. Це своєрідні точки виперед­жуючого економічного розвитку, без яких економіку неможливо вивести із занепаду і оживити.

По-п'яте, до системи державного регулювання залучаються й такі не­обхідні елементи, як дострокове прогнозування, програмування та індикативне планування.Саме вони визначають для кожного етапу стратегії відповідні пріоритети розвитку, можливі джерела інвестування і ресурсного забезпечення. Розроблюючи державні цільові програми, треба виходити, з одного боку, з вибору справді життєво необхідної їх пріоритетності, а з іншого — з реальності їх виконання.

По-шосте, державна економічна політика й управління розвитком ринкових відносин має бути послідовною та цілеспрямованою.При цьому треба використовувати критерії кінцевої результативності здійснення ринкових реформ, показники темпів і обсягів економічного зростання валового національного продукту і доходу на душу населен­ня, досягнення фінансової збалансованості та збалансованості внутріш­нього товарного ринку, торговельно-економічні зв'язки зі світовою спільністю.

Саме такими шляхами і методами держава створює необхідні еко­номічні передумови для формування належного ринкового простору й активізації сучасного бізнесу.