Смекни!
smekni.com

Ринок і державне регулювання економіки (стр. 1 из 9)

МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ ФІНАНСОВО – ЕКОНОМІЧНИЙ КОЛЕДЖ

(ХФЕК)

КУРСОВАЯ РОБОТА

з дисципліни “Політична економія”

Тема роботи: Ринок і державне регулювання економіки

Керівник роботи Виконала

студентка І курсу

_________ 11 групи

_________ Мєшкова М.О.

_________ ____________

2004

ЗМІСТ

Вступ

1 Ринок і ринкова система 6

1.1 Ринок як форма організацій суспільного виробництва 6

1.2 Інфраструктура ринкового господарства 11

1.3 Механізм функціонування ринку 13

2 Українська економіка: стан і перспективи 19

2.1 Нова модель економічного розвитку України 19

2.2 Модернізація економіки України в умовах глобалізації 28

3 Політика державного регулювання

3.1 Основні функції державного регулювання 32

3.2 Основні форми державного регулювання 34

3.3 Методи державного регулювання економіки 38

Висновки 45

Перелік літератури 48

ВСТУП

Головна мета курсової роботи — розкриття співвідношення між функціонуванням ринку як саморегулюючого механізму і мірою впливу держави та її органів на економічні процеси. Йдеться про одну із найскладніших проблем, яку кожна країна вирішує по-своєму. Більше того, економічні системи світу різняться одна від одної залежно від співвідношення між роллю уряду і ринку в управлінні економікою. Особливо актуальною є ця проблема для України, яка ступила на шлях переходу від адміністративно-командної системи управління до сучасної цивілізованої ринкової економіки.

Високорозвинена ринкова економіка — це оптимальне поєднання засад, притаманних товарному виробництву (конкуренція, попит і пропозиція, вільне ціноутворення), та цілеспрямованої політики державного регулювання економічних процесів. Державне регу­лювання доповнює ринковий механізм, що в сукупності становить єдину систему макроекономічного регулювання народного госпо­дарства.

Розвинена ринкова економіка не означає якоїсь "абсолютної свободи" і "вільної гри" економічних сил, що спрямовуються "не­видимою рукою" саморегульованої конкуренції. Необмежена еконо­мічна свобода існувала лише на ранніх ступенях розвитку товарно­го виробництва і формування ринкових відносин, коли функціонува­ло безліч порівняно однакових за розмірами капіталу, переважно дрібних і середніх підприємств, між якими точилася конкурентна боротьба за ринок збуту товарів. За умов вільної конкуренції ринкові сили попиту й пропозиції стихійно, через вільне ціноутворен­ня визначали оптимальні пропорції виробництва та його економіч­ну ефективність. Головними регуляторами суспільного виробницт­ва були вільний ринок і конкуренція. Держава лише створювала загальні умови для функціонування приватних капіталів. З розвит­ком відносин власності та вдосконаленням організації суспільного виробництва розширилися сфера і напрями політики державного втручання в економічні та соціальні процеси. Головним завданням політики централізованого економічного регулювання стало роз­в'язання суперечностей між частковою монополістичною плано­мірністю і товарними відносинами, які залишалися загальною фор­мою економічних зв'язків у суспільстві.

Для сучасних умов характерні переплетення ринкових з дер­жавними методами регулювання та їх поєднання. Кожен з них має свою сферу застосування і відповідає певним інтересам суб'єктів власності та господарювання. Проте вони збігаються в тому, що і держава, і ринок приводять у відповідність часткові планомірності, властиві окремим господарським одиницям.

Довголітня практика державного втручання в економіку дала змогу виробити відповідні методи і важелі, в результаті чого еконо­мічна система стала високоефективною. Політика державного ре­гулювання дає можливість нейтралізувати численні руйнівні про­цеси і небажані відхилення, які періодично переривають і дефор­мують рух економічного циклу.

Місце політики державного регулювання в господарській сис­темі є сталим, проте його масштаби і форми не залишаються не­змінними. Дії державної адміністрації не обов'язково втілюються у певних заходах щодо управління національною економікою. Регу­лювання відбувається і тоді, коли держава відмовляється від реалі­зації цих заходів, якщо вони стають недоцільними з точки зору макроекономічної та соціальної ефективності.

Незважаючи на те що централізоване і ринкове регулювання за своєю суттю є антиподами, вони постійно взаємодіють між собою. Це сприяє забезпеченню економічної та політичної стабільності всієї суспільної системи. Політика державного регулювання не під­порядкована закону самозростання капіталу, вона враховує розста­новку всіх соціальних сил, що не завжди адекватне прагненню ве­ликих приватних власників або монополій чи олігополій. Головна мета державного втручання в економічний розвиток — забезпе­чення безперервності процесу відтворення національного госпо­дарства як єдиного цілого, досягнення економічної ефективності на макрорівні, її реалізація здійснюється через свідоме визначення суспільних потреб, можливостей і шляхів їх задоволення.

1 РИНОК І РИНКОВА СИСТЕМА

1.1 Ринок як форма організації суспільного виробництва

У результаті виникнення суспільного поділу праці, приватної власності на

засоби виробництва й економічного відокремлення товаровиробників суспільне виробництво набуває товарної форми. На певному етапі розвитку (капіталізм) ця товарна форма стає пануючою, а товарно - грошові відносини починають опосередковувати практично всі відносини суспільства. Економіка, в якій товарно – грошові відносини є пануючими, в літературі отримала назву “ринкової економіки”. Ключовим елементом конструкції “ринкова економіка” є ринок.

Ринок – це складне і багатогранне явище. Ринкові відносини суттєво

відрізняються в різних країнах за ступенем розвитку, особливостями модифікації, рівнем зрілості, історичними, соціальними та іншими ознаками. “Ринок” для американця, західно європейця, японці виглядає по – різному, й це цілком природно, якщо враховувати, що американська “ринкова економіка” тяжіє до класичної моделі підприємництва, французька – до державного “дирижизму”, західнонімецька – до “соціального ринкового господарства”, а японська – до “корпоративного патерналізму”.

Відповідно до цього Україна повинна мати ринок, якій би відповідав її

національним особливостям, а не американський або корейський.

У той же час у всіх названих країнах ринок має цілком визначений набір загальних ознак, який має можливість судити про ступінь ринкових відносин. Тому в першу чергу ми повинні з’ясувати все, що розкриває родові ознаки ринку для того, щоб простежити, як вони далі проявляються в ринковій економіці України. Що ж являє собою ринок? У буденному розумінню ринок – це базар. У кращому випадку ринок розуміється як поєднання попиту і пропозиції, або як місце, де відбуваються купівля – продаж товарів. Такі визначення відображають особливості ринку, що лежать на поверхні явищ. Але вони не виявляють глибинних властивостей ринку як економічного феномена й не є достатньо конструктивними, щоб зрозуміти його роль в економічній системі. Насправді ж поняття “ринок” значно ширше, й визначити його зміст якимось одним формулюванням досить важко. Проте можна вибрати три з багатьох визначень, які зустрічаються найчастіше в нашій і зарубіжній літературі. На мою думку, вони найбільш чітко відображають багатогранну суть і роль ринку.

Ринок, по – перше, розуміється як місце, де відбувається процес купівлі – продажу результатів людської діяльності, а отже, як сфера підприємницької діяльності – бізнесу. Тобто, мова йде не лише про купівлю – продаж товарів, а й про інші результати діяльності людей, наприклад, діяльності інтелектуальної, фінансово –кредитної. Предметом купівлі – продажу виступає також інформація. Тому поняття “товарний ринок” – це лише елемент загального поняття “ринок”. По друге, ринок – це сукупність економічних відносин між людьми у сфері обміну, посередництвом яких здійснюється реалізація результатів людської діяльності. В такому аспекті ринок виступає як економічна категорія. По третє, ринок – це місце, де відбувається остаточне визнання суспільством втіленої в результаті діяльності праці.

Таке розширене розуміння суті ринку дає можливість визначити його місце, роль і значення в процесі відтворення. Ринок виступає як момент, що опосередковує виробництво й споживання, і тому перебуває під їхнім впливом, а також сам впливає на них. На ринку можуть з’явитись лише ті результати людської діяльності, які задовольняють проблеми суспільства в особі покупців. На ринку з’ясовуються реальні потреби суспільства. Ринок показує виробникам, що виробляти і в якій кількості. Нарешті, на ринку визначається вартість людської діяльності, в тому числі й товарів. Трактуючи та широко поняття “ринок”, не слід у той же час ототожнювати його з ринковою економікою. Ринок – це лише елемент ринкової економіки, куди поруч з ринком входять сфери виробництва, розподілу і споживання.

В економічній, а особливо в публіцистичній літературі, поруч зі словом “ринок” часто зустрічаємо прикметники “дикий”, “тіньовий”, “базарний”, “стихійний”. Які ознаки сучасного ринку?

По – перше, сучасний ринок є ринком покупців. Це такий стан ринку, при якому пропозиція товарів перевищує попити на них при фіксованій ціні. Такий стан ринку визначає пріоритет покупців по відношенню до продавців. Можна сказати “диктат споживачів” на відміну від “диктату продавців”, характерного для нашої сучасної економіки. В такій ситуації підприємець може досягти збільшення своїх доходів лише тоді, коли він поставить на ринок продукцію високої якості за доступними цінами. Тому ринок покупців виступає як стимул для постійного відтворення ділових, а не спекулятивних відносин. Тобто, він примушує підприємців шукати джерела своїх прибутків у першу чергу у сфері виробництва, а не у сфері купівлі – продажу.