регистрация /  вход

Рівень життя населення України (стр. 1 из 3)

Рівень життя характеризує народний добробут поряд із доходами і витратами. Він відображає також умови праці й побуту, обсяг і структуру робочого і вільного часу, показники культурного та освітнього рівня населення, а також здоров'я, демографічної та екологічної ситуації.

Рівень життя показує ступінь розвитку і задоволення потреб людини.

За рекомендаціями ООН рівень життя - це сукупність таких показників, як: здоров'я, зокрема демографічні умови, їжа, одяг, фонди споживання і нагромадження, умови праці, зайнятість, організація праці, освіта, зокрема письменність, житло та його благоустрій, соціальне забезпечення.

Рівень життя у вузькому розумінні - це характеристика рівнів споживання населення і ступеня задоволення його потреб (вимірювання доходів, витрат і споживання благ та послуг). Під рівнем життя в широкому розумінні розглядають рівень людського розвитку (стан здоров'я, можливості населення для задоволення своїх потреб) та умови життєдіяльності населення (стан навколишнього середовища та безпека населення). У статистиці ООН з 1978 р. використовуються 12 груп показників рівня життя:

- народжуваність, смертність та інші демографічні показники;

- санітарно-гігієнічні умови життя;

- споживання продовольчих товарів;

- житлові умови;

- освіта й культура;

- умови праці та зайнятість;

- доходи й витрати населення;

- вартість життя і споживчі ціни;

- транспортні засоби;

- організація відпочинку;

- забезпечення;

- свобода людини.

Що стосується методики визначення рівня життя, то єдиної думки щодо неї поки що не вироблено.

Інтегрувальною оцінкою рівня та умов життя населення виступає показник якості життя. Останній містить велику кількість різних показників, які не завжди піддаються кількісному оцінюванню. Це поняття аналізується за такими основними напрямками: здоров'я, освіта, зайнятість, якість трудового життя, навколишнього середовища, споживання, особиста безпека, соціальні можливості і соціальна активність.

Для характеристики рівня життя використовується також показник якості трудового життя. Складовими останнього є: праця, фізичне й соціальне оточення на підприємстві, система управління, співвідношення між трудовою і нетрудовою сферами ( тобто все, що впливає на працівника). Якість трудового життя проявляється у справедливій і відповідній оплаті праці, безпечних умовах праці, гнучкості трудового життя, гуманізації праці, демократизації трудового життя.

Вперше категорія «рівень життя» була введена К. Марксом і розглядалася як соціально-економічна характеристика рівня і ступеня задоволення матеріальних, духовних і соціальних потреб населення окремих територій, класів і соціальних груп, сім'ї та окремої людини. Тобто, життєвий рівень у своїй основі визначається рівнем розвитку матеріального виробництва, сфери послуг та економіки в цілому.

Нині найбільш важливими взаємопов'язаними характеристиками рівня життя вважають частку низькооплачуваних працівників і малозабезпечених сімей. Основною причиною низькооплачуваних працівників є низький рівень оплати у невиробничій сфері, існування певних диспропорцій в оплаті праці зайнятих в основних галузях народного господарства.

Забезпечення народного добробуту передбачає надання населенню безкоштовних послуг закладами освіти, зокрема дошкільними, охорони здоров'я, культури, безкоштовних послуг особам похилого віку, непрацездатним членам суспільства. У більшості економічно розвинутих країн переважна більшість витрат на освіту, медицину, соціальне обслуговування непрацездатних покривається за рахунок колективних джерел фінансування.

Рівень життя населення і державна соціальна політика в Україні

Економічні перетворення в Україні за десять років державного будівництва супроводжувались не лише класичними економічними кризами (гіперінфляція 1992-1994 років, стагнація виробництва аж до 1998 року, розбалансованість економіки, платіжна криза), але й криміналізацією економіки, глибокою диференціацією доходів населення, в тому числі заробітної плати, зміною соціальної структури суспільства, виникненням "тіньової" економіки, зрештою гострою соціальною кризою. Валовий внутрішній продукт в Україні скоротився у 2,3 рази, а реальні грошові доходи населення і реальна заробітна плата зайнятих в офіційному секторі економіки - у 3,4 рази, тобто темпи зниження реальних доходів населення у півтора рази перевищували темпи зниження ВВП. Рівень життя в країні катастрофічно знизився. Споживання основних продуктів харчування за цей період скоротилось: м'яса - у 2,1 рази, молока і молочних продуктів - у 1,9 рази, яєць - 1,7, риби - 2,1, фруктів - в 1,6 рази. У декілька разів скоротилась також забезпеченість населення товарами тривалого користування. Навіть економічне зростання 2000-2001 років не сприяло підвищенню середнього рівня споживання населенням матеріальних благ. Стали реаліями для нашого суспільства явне і приховане безробіття, дитяча бездоглядність, поширення до рівня епідемій небезпечних інфекційних хвороб, жебрацтво, криміналізація суспільства. За оцінками, рівень бідності в Україні складає майже 30 відсотків, крайньої бідності - 14 відсотків, тобто майже 15 млн. осіб в Україні перебувають за межею бідності.

Різко - на 4 відсоткові пункти - скоротилася народжуваність (при збільшенні чисельності жінок фертильного віку), натомість в результаті постаріння збільшується навантаження на економічно активне населення.

За індексом людського розвитку (ІЛР) , який розраховано ПРООН, у 1992 році показники, нижчі як в Україні, мали 60% країн світу, в 1997 році - 52 % і у 1999 році - 51 відсоток.

Разом з тим комплексної, стратегічно виваженої соціальної політики в Україні не визначено до цього часу. Всі законодавчі рішення з соціальних питань прийняті без бачення стратегії соціальних реформ в контексті загальноекономічних і суспільних перетворень, без серйозних фінансових обґрунтувань, імпульсивно, під впливом ейфорії від отриманої незалежності.

В державі до цього часу недостатнє розуміння значення соціальної політики, від ефективності якої повністю залежить політична, соціальна та економічна стабільність, як власне і сама державність.

Протягом десяти років рівень зростання доходів громадян і, передусім, заробітної плати, у кілька разів відстає від росту цін на товари і тарифів на послуги. За 1990—1999 роки при зниженні ВВП у 2,5 разу, продуктивності праці — у 1,5 разу, реальні грошові доходи зменшилися у 4,4 разу, реальна пенсія — у 6,5 разу, реальна заробітна плата — у 4 рази

У цей період відбулися суттєві зміни в структурі доходів населення: значне скорочення частки оплати праці — з 70,7 % у 1990 р. до 48,9 % у 2000 р., зростання питомої ваги пенсій, допомог, стипендій — відповідно з 15,8 % до 21 %. Інші надходження в грошових доходах становили 8,1 % у 1990 р. і 20 % у 2000 р.

Відбувається різка поляризація населення за доходами. Якщо у 1990 р. середній дохід 10 % найзаможніших громадян України у 4 рази перевищував відповідний показник 10 % найбідніших, то у 1996 році — вже у 67 разів. 10 % населення України концентрують сьогодні 40 % доходів всього населення країни, причому, за експертними оцінками, 2/3 цих доходів мають кримінальне походження. Поляризація населення за доходами призводить до зростання соціальної напруги у суспільстві.

Майже чверть працівників отримують заробітну плату, нижчу за межу бідності, а близько 70 % — меншу за прожитковий мінімум. За підрахунками, середня зарплата працюючих, яка забезпечувала б прожитковий мінімум всім членам домогосподарств, мала б складати 824 грн. У грудні 2000 р. таку зарплату отримали менше 6 % працюючих, а середня зарплата за грудень 2000 р. (296 грн) складала 36 % цієї величини. Розмір середньомісячної номінальної заробітної плати протягом 2000 р. становив 45 доларів США, що нижче відповідних показників Казахстану в 2,1 разу, Росії — 1,8 разу, Білорусі — у 1,6 разу.

Серед найважливіших причин, які зумовили різке падіння реальної заробітної плати, слід відзначити випереджаюче зростання цін на товари і послуги при відсутності механізмів захисту доходів від інфляції, різку трансформацію безкоштовних соціальних благ в платні, масові й довготривалі затримки виплати зарплати, підвищення рівня реального безробіття. Загроза безробіття змушує людей погоджуватися на мізерну заробітну плату, навіть із затримками.

Позитивні тенденції розвитку економіки у 2001 р. сприяли певному поліпшенню становища. За січень—липень 2001 р. реальні грошові доходи громадян збільшилися на 8,7 %, порівняно з відповідним періодом 2000 р. У липні 2001 р. середня заробітна плата становила 327,31 грн і зросла в номінальному вимірі на 37,2 %, порівняно з липнем 2000 р., та на 29,2 % з початку року. Реальна заробітна плата за 7 місяців 2001 р. зросла на 17,7 % проти відповідного періоду 2000 р.

Зниженню рівня життя населення сприяє поширення безробіття — перехід працюючих до категорії безробітних з відповідним зменшенням рівня доходу та перебування у цьому стані досить тривалий час. Вже у 2000 р., за даними щоквартальних обстежень домогосподарств, рівень безробіття населення України склав 11,7 % проти 10,2 %, за тими ж даними 1999 р., що майже у 3 рази перевищує офіційний. Прогнозні розрахунки, зроблені Інститутом реформ, передбачають зростання навіть офіційного рівня безробіття, який, враховуючи вказане співвідношення офіційного та неофіційного показників, буде значно вищим. Не дивлячись на деяке підвищення, все ще низьким залишається рівень допомоги по безробіттю. У грудні 2000 р. допомогу з безробіття отримувало 627,3 тис. осіб в середньому у розмірі 59,4 гривень.

Аналізуючи основні показники рівня життя населення за останні 5 років (у доларовому еквіваленті для збереження порівняльності), можна зробити однозначний висновок про тотальне погіршення якості життя населення України — удвічі для пенсіонерів, 1,5 разу для працюючих (табл. 1).

Таблиця 1

Основні показники рівня життя населення України ВВП, ціни, доходи