Смекни!
smekni.com

Циклічність як загальна форма економічної динаміки (стр. 1 из 3)

Реферат з теми:

«Циклічність як загальна форма економічної динаміки»


План

Вступ

1. Прогнозування з урахуванням циклічності економічного зростання

2. Чотири кондратьєвських цикли (по оцінках Менша)

Висновок

Список використаної літератури


Вступ

Теорія економічних циклів разом з теорією економічного зростання відноситься до теорій економічної динаміки, яка пояснює рух народного господарства, якщо теорія зростання досліджує чинники і умови зростання як довготривалій тенденції, то теорія циклу – причини коливань економічної активності в часі. Напрям і ступінь зміни сукупності показників, що характеризують рівноважний розвиток економіки, утворюють економічну кон'юнктуру.

Природа циклу до цих пір є одній з самих спірних і маловивчених проблем. Дослідників, що займаються вивченням кон'юнктурної динаміки, умовно можна розділити на тих, хто стоїть на детерміністських позиціях і стверджує, що економічні цикли виявляються з регулярністю приливів і відливів.

Представники першого напряму, до яких належать найбільш авторитетні учені сучасної західної неокласичної школи, вважають, що цикли є наслідком випадкових дій (імпульсів або шоків) на економічну систему, що і викликає циклічну модель відгуку, тобто циклічність є результат дії на економіку серії незалежних імпульсів. Основи цього підходу були закладені в 1927 р. радянським економістом Є.Є. Слуцьким (1880 – 1948). Проте лише через 30 років даний напрям отримало широке визнання на Заході.

Представники другого напряму схильні розглядувати цикл як своєрідну першооснову, елементарний неподільний «атом» реального миру. Цикл в даному трактуванні – це особливе, універсальне і абсолютне утворення матеріального світу. Структуру циклу утворюють два протилежні матеріальні об'єкти, які знаходяться в нім в процесі взаємодії.

Слід зазначити, що ідея циклічності як першооснови миру витала в світовій науці з часів Древньої Греції і Древнього Китаю (особливо в праці китайських даосів).

Якщо проблема циклічності цікавила філософів впродовж багатьох сотень років, то економісти звернули на неї увагу порівняно недавно, на початку 19 століття. Саме тоді в роботах Ж. Сисмонді, і Т. Мальтуса з'явилися дослідження кризових і циклічних явищ в економіці. Причому проблемами кризи і циклу займалися представники побічного перебігу економічної думки. Економістами ж ортодоксального напряму ідея циклічності відкидалася як що суперечить закону Сея, згідно якому попит дорівнює пропозиції. Тому у старих класиків А. Сміта, Д. Рікардо, Дж. Ст. Мілля, А. Маршалла феномен циклу якщо і був видимим, то мимохідь, як приватне і швидкоплинне явище. До того ж ні А. Сміт, ні Д. Рікардо – засновники класичної школи – не були свідками економічних циклів.

К. Маркс був одним з перших економістів, який почав приділяти цій проблемі пильну увагу. Він виділяв чотири фази циклів, що послідовно змінюють один одного: криза, депресія, пожвавлення і підйом. Проте існують та інші класифікації. Деякі сучасні дослідники виділяють тільки дві фази: рецесію і підйом. Слід зазначити, що марксистська економічна школа досліджувала виключно промисловий цикл протяжністю 7 – 12 років, відносячись до решти всіх видів циклічності з упередженням як до породжень ворожої буржуазної політекономії.

Криза виявляється, перш за все, в надвиробництві товарів, скороченні кредитів і підвищенні позикового відсотка. Це веде до пониження прибутків і падіння виробництва, зростання банківських заборгованостей, банківським крахам і банкротствам підприємств в інших сферах економіки.

Після кризи настає депресія. Виробництво вже не скорочується, але і не росте. Товарні надлишки поступово розсмоктуються, але торгівля йде мляво. Ставка позикового відсотка падає до мінімуму. Проте поступово в народному господарстві з'являються «точки зростання» і відбувається перехід до пожвавлення. Підприємства, що пристосувалися до нових умов ринку, збільшують випуск товарів, здійснюють нове промислове будівництво, підвищується норма прибули, ставу позикового відсотка і заробітної плати, зачинається фаза підйому. Рівень ВНП перевершує вищу локризову крапку, виробництво продовжує збільшуватися, ростуть зайнятість, товарний попит, рівень цін і норма позикового відсотка. Але поступово розміри виробництва знов виходять за рамки платоспроможного попиту, ринок переповнюється нереалізованими товарами, і зачинається новий промисловий цикл.

Цикли Кондратьєва

Сучасній суспільній науці відомо більше 1380 типів циклічності. Нижче представлені 6 найчастіше згадуваних (економіка оперує перевагою чотирма першими з них).

Тип Довжина циклу Головні особливості
Китчина 2-4 року Величина запасу > коливання ВНП, інфляції, зайнятості, комерційні цикли
Жуглара 7-12 років Інвестиційний цикл > коливання ВНП, інфляції, зайнятості.
Коваля 16-25 років Дохід > еміграція > житлове будівництво >сукупний попит > дохід
Кондратьева 40-60 років Технічний прогрес, структурні зміни
Форрестера 200 років Енергія і матеріали
Тоффлера 1000-2000 років Розвиток цивілізацій

Далі, враховуючи, що на проблему прогнозування ми дивитимемося з погляду циклів Кондратьєва, слід розглядати їх у загальних рисах. Перші спроби в області створення теорії довгих хвиль були зроблені на зорі 20 століття А. Гельфандом, Я. Гельдереном і С. Вольфом. Проте найбільший вклад вніс вчений Н.Д. Кондратьєв, який опублікував декілька основоположних робіт в даній області. Він виклав результати своїх досліджень, що стосуються динаміки індексів товарних цін, процентних ставок, ренти, заробітної плати, виробництва найважливіших видів продукції для низки розвинених країн з 1770 по 1926 рр.

Початок «великого» підйому Кондратьєв пов'язував з масовим впровадженням у виробництво нових технологій, із залученням нових країн до світового господарства, із змінами об'ємів здобичі золота. При цьому спільна картина підйому описувалася таким чином: впровадження технічних нововведень йде паралельно з розширенням інвестиційного процесу, який, у свою чергу, стимулює виробництво і попит, сприяючі зростанню цін.

Свідоцтвом того, що економіка наближається до верхньої точки великого циклу, є ті, що зачинаються на тлі достатку брак окремих товарів, зрушення в структурі розподілу доходів, зростання витрат виробництва і так далі

Існують різні пояснення причин вичерпання енергії підйому. Одні бачать їх в помітному збільшенні норми споживання, інші – в зміні купівельній спроможності грошей, треті досягнення «піку» пов'язують з життєвим циклом продуктів і галузей, створення яких з'явилося наслідком крупних нововведень з минулих років.

За кожним «великим» підйомом слідує досить короткий період, коли економіка як би готується до майбутнього тривалого спаду.

1.Прогнозування з урахуванням циклічності економічного зростання

З формуванням ринкових стосунків особливого значення набувають питання державного регулювання, різко змінюється якість народногосподарського планерування. Його призначення в нових умовах зводиться до вироблення спільної стратегії соціально-економічного розвитку, до формування певних пріоритетів в науково-технічній, структурній і соціальній політиці держави. У таких умовах явно зростає значення робіт в області складання макроекономічних прогнозів. Необхідні комплексні підходи соціально-економічного і науково-технічного розвитку країни, які дозволили б перейти до державного планерування по кінцевій меті, до цільового програмування науково-технічного прогресу при оптимальній концентрації ресурсного потенціалу на пріоритетних напрямах.

Методичні підходи, що існують нині, до складання макроекономічних прогнозів обмежують їх зміст варіантним опрацьовуванням орієнтирів розвитку країни на 20 років з поглибленою деталізацією першого десятиліття. У прогнозах, що розробляються, і методиках, що діють, прогнозування не знаходять послідовного віддзеркалення найважливіші вимоги – альтернативність даних варіантів, облік нерівномірності розвитку прогнозованих об'єктів. Це відчутно знижує якість і науковий рівень прогнозної роботи.

Застосування теорії циклічності розвитку дає необхідні орієнтири у виявленні можливих траєкторій майбутнього руху економіки, дозволяє розробити альтернативні варіанти довготривалого розвитку. У прогнозах тривалий час превалювали трендові позиції, що вело до установок на інерційність економічної системи. Визнання ж циклічності розвитку дозволяє врахувати в ході формування довготривалих цілей, стратегій і траєкторій економічного зростання стрибкоподібні змін, тобто такі, які викликаються радикальними поворотами в продуктивних силах і суспільних стосунках. Теорія циклічного розвитку створює основу для подолання екстраполяційних підходів до побудови прогнозів, для достовірного обліку нелінійності економічної динаміки. Тим самим, формується можливість перетворити прогнози на реальний і надійний інструмент передбачення майбутнього, що дозволяє ухвалювати більш обґрунтовані планові рішення. Зокрема, орієнтація на циклічний характер розвитку сприяє вірному виявленню і віддзеркаленню в прогнозах майбутніх критичних або поворотних крапок в трендовому русі. Звідси реальною стає можливість передбачати тимчасові інтервали концентрації вузлових науково-технічних і соціально-економічних проблем, яка вимагає вироблення принципово нових економічних і політичних рішень.

Переорієнтація в прогнозуванні на визнання циклічності як форми економічного розвитку повинна втілюватися в розробці альтернативних варіантів динаміки структури відтворення і темпів економічного зростання. У найзагальнішому вигляді суть справи тут в тому, що разом із згладженою трендовою динамікою макроекономічних показників формується альтернативний варіант нерівномірної, стохастичної динаміки.