Міністерство освіти і науки України
Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького
Реферат
Концепції історичних етапів економічного розвитку
Черкаси 2010
Актуальність теми полягає в тому, що вивчення економічної теорії передбачає осмислення основних історичних етапів економічного розвитку суспільства. Ці етапи не мають однієї ситеми їх визначення, арозглядаються за різними підходами до їх класифікації.Універсальною закономірністю прогресу економіки є поступовий перехід від нижчих до вищих ступенів розвитку продуктивних сил. В історії еволюції суспільства вирізняють кілька етапів, які поступово змінювали один одного. Сформувались і відповідні критерії визначення цих етапів. Найтиповіші їх визначення ґрунтуються на таких підходах: формаційному, цивілізаційному, технологічному.
Об’єктом дослідження стали історичні етапи економічного розвитку.
Метою реферату є охоплення основних концепцій трьох підходів до визначення етапів економічного розвитку.
Відповідно до мети формуються такі завдання:
1. охарактеризувати формаційний підхід та основні періоди, що він передбачає;
2. визначити сутність технологічного підходу;
3. ознайомитись з основними концепціями етапів економічного розвитку за цивілізаційним підходом:
4. виокремити недоліки та переваги всих підходів до економічного розвитку.
Структура реферату. Реферат складається із вступу, двох розділів з двома підрозділами, висновку та списку використаної літератури.
І. Концепції історичних етапів економічного розвитку за формаційним та технологічним підходами
Формаційна концепція всебічно розглядає розвиток суспільного виробництва і взагалі людського суспільства. Розвиток суспільства повністю базується на розвитку виробництва матеріальних благ. Продуктивні сили — це така ланка, яка визначає весь розвиток, але діє не відокремлено, а в сукупності з виробничими відносинами. Продуктивні сили — динамічніша, революційна сторона. Вони визначають розвиток виробничих відносин. У свою чергу, виробничі відносини впливають на продуктивні сили. Оскільки продуктивні сили динамічніші, розвиваються швидше, виникає гострий конфлікт між цими сторонами. Виробничі відносини перетворюються з рушійної сили продуктивних сил на їх гальмо. Розв’язання цього конфлікту потребує заміни застарілих виробничих відносин на прогресивніші, які відповідають рівню та характеру продуктивних сил. Це пояснюється об’єктивною потребою розвитку суспільства, і саме в цьому реалізується зміст соціально-економічного закону — обов’язкової відповідності виробничих відносин рівню та характеру розвитку продуктивних сил. Згідно з дією цього закону відбувається поступова зміна соціально-економічних формацій [ 2, 75].
Соціально-економічну формацію, за названою концепцією, становить спосіб виробництва в сукупності з адекватною надбудовою, різноманітними та характерними для неї формами діяльності людей.
Формаційна теорія грунтується на розумінні суспільства як соціально-економічної цілісності, тобто вирішальна роль відводиться економічному фактору. Розробка поняття «суспільно-економічна формація» належить К.Марксу. Саме він вперше висунув ідею матеріалістичного розуміння історії. Суспільно-економічні формації — це конкретно-історичні типи суспільства, послідовні «сходинки» історичної еволюції, що обумовлені певним способом виробництва. Основними елементами суспільно-економічної формації є базис і надбудова. Сукупність виробничих відносин, яка складає економічний лад суспільства, називається базисом. Від базису залежать всі інші суспільні відносини. Він визначає характер і зміст надбудови — ідеологічних, політичних, правових відносин і ідей, організацій і установ, через які ці відносини здійснюються [ 2, 76].
В історії розвитку людства вирізняють кілька типів соціально-економічних формацій, які послідовно формувались, а далі так само змінювалися: первіснообщинну, рабовласницьку, феодальну, капіталістичну. Поряд з ними у 20—80-х роках XX ст. у цілому ряді країн, зокрема СРСР, країнах Східної і Центральної Європи існував соціалістичний лад.
Відповідно до рівня і характеру продуктивних сил первісного суспільства і на основі спільної та колективної за своїм змістом і формою складалися і розвивалися колективістські первіснообщинні виробничі відносини. Їх основу становила общинна власність на засоби виробництва. Праця первісної людини не створювала додаткового продукту, а й виключалась можливість існування приватної власності, класів, експлуатації людини людиною первіснообщинного виробництва була в задоволенні потреб не окремих осіб, а всіх членів общини. Засобами досягнення мети первіснообщинного виробництва були колективна праця, общинна власність, зрівняльний розподіл.Відповідно й основним економічним законом первіснообщинного суспільства було забезпечення спільною працею існування і збереження життєдіяльності общини і кожного з її членів.
Господарство первісної общини носило натуральний характер.В процесі здійснення первіснообщинного виробництва виникає і розвивається суперечність між спільними економічними інтересами общини в цілому і індивідуальними інтересами кожного її члена. Це - основна економічна суперечність первісного суспільства. Вона не переростала в антагонізм доти, доки власність на засоби виробництва членів общини була спільною і поділ праці не вийшов з натуральної природньої форми.
Проте на певному ступені розвитку продуктивних сил первіснообщинного суспільства праця стає все більше і більше спеціалізованою. Природній поділ праці все більше і більше уступає місце суспільному поділу праці. Поряд із землеробством розвивається скотарство. Там, де для цього були більш сприятливі умови, скотарство стає основним видом трудової діяльності. В окремих районах племена залишають землеробство і поступово переходять виключно до скотарства. Таким чином, скотарство відокремилось від землеробства як самостійна галузь господарства.
З виділенням із загальної маси первісних племен таких, виключно займалися скотарством, відбувся перший великий суспільний поділ праці.
Перший великий суспільний поділ праці сприяв дальшому значному підвищенню продуктивності праці і на його основі - виникненню додаткового продукту [ 4, 147].
Удосконалення знарядь праці призвело до того, що в общинах виділяються люди, які займаються ремеслом. Відбувається відокремлення ремесла від землеробства, яке становить собою другий великий суспільний поділ праці. Розширюється обмін. Продукти набувають форми товару. Виникають гроші.
З появою нових, більш удосконалених знарядь праці виробничі відносини первісного суспільства перестали відповідати новому рівню продуктивних сил.
Якщо колективна праця первісних людей вимагала спільної власності на засоби виробництва, то індивідуальна праця обумовила зародження приватної власності.
З появою приватної власності складається майнова нерівність між людьми: як між родами так і всередині роду, з'являються багаті і бідні. Особи, які займали в родовій общині посади старійшин, військових вождів і ін., поступово використовують своє становище в цілях особистого збагачення.
В цих умовах полонених не вбивали, а перетворювали на рабів. Рабами ставали і члени общини, які попадали в боргову залежність.
Так виник перший поділ суспільства на класи – рабовласників і рабів. З'явилася експлуатація людини людиною.
Відбувався розпад родового ладу, на зміну якому йшло класове суспільство і держава, як знаряддя забезпечення панування одного класу вад іншим.
Рабство - перша і найбільш груба форма експлуатації людини людиною. Загальні умови, які підготували перехід до рабовласницького способу виробництва:
-розвиток продуктивних сил суспільства до такого рівня, коли стає можливим створення не тільки необхідного, але додаткового продукту;
-поява індивідуального господарства і приватної власності на засоби виробництва;
-розвиток майнової нерівності.
В умовах рабовласницького ладу специфічною особливістю з'єднання робочої сили із засобами виробництва було те, що трудяща людина (раб) була не тільки позбавлена власності на засоби виробництва, а й сама відносилась до засобів виробництва і виступала як власність рабовласника. В стародавньому Римі раба називали знаряддям праці, яке говорить.
Рабовласницькі виробничі відносини характеризувалися прямим позаекономічним примусом людини до праці.
Рабовласницьке виробництво за своєю формою було натуральним виробництвом.
Проте на шляху прогресу виробництва в рабовласницькому суспільстві з самого початку з'явилися істотні перешкоди. До них відноситься передусім головна суперечність рабовласницького ладу, суть якої заключається в рабській формі праці та рабовласницькій формі власності, в діаметральній протилежності становища раба і рабовласника.
Конкретними формами прояву основної суперечності рабовласницького способу виробництва були:
- протиріччя між розумовою та фізичною працею. Рабовласники з презирством дивилися на фізичну працю, примушуючи до неї рабів. Самі ж виконували розумову працю (вели державні справи, займалися наукою, мистецтвом і ін.);
- протиріччя між містом та селом (міста були центрами ремісницького виробництва, торгівлі і культури, а околиці міста і далекі провінції їх придатками);