Неолібералізм (лондонська школа і ін.) виник в 30-х роках XXст., але найбільшого поширення набув після другої світової війни. Його фундатором вважають австро-американського економіста Ф.Хайєка (1899-1992 рр). Неоліберали відстоюють принципи саморегулювання ринкової економіки, пріоритет свободи суб'єктів економічної діяльності, відкидають надмірну державну регламентацію економіки. В той же час, на відміну від старого лібералізму, який не вбачав в появі монополії ніякої загрози конкуренції, неоліберали вважають, що держава повинна протистояти монополістичним тенденціям.
В неокласичному напрямі виділяють також кембріджську школу, представники якої (А.Маршалл, А.С.Пігу та ін.), хоча і стоять на позиції, в цілому, невтручання держави в економіку, проте доводять, що "уряд повинен пом'якшувати нерівність, компенсувати дію монополій, коригувати стрибки". Власне, відстоюють позицію соціального захисту з боку держави.
Кейнсіанська революція (теорія) припадає на часи великої депресії (економічна криза 1929 - 1933 рр.). Важливу роль у становленні даної теорії відіграла праця англійського економіста Дж.Кейнса "Загальна теорія зайнятості, процента та грошей" (1936 р.). У ній значне місце відведено дослідженню державного регулювання економіки. Дж.Кейнс одним з перших економістів XX ст. зрозумів, що капіталізм не виживе за нових умов без активного втручання держави у соціально-економічні процеси. Свій висновок він обґрунтовує кризою, яка вибухнула на початку 30-х років і охопила весь капіталістичний світ. На його думку, здатність ринкової економіки до саморегулювання та самоадаптації виявилася вичерпаною у ці роки. Отже, держава повинна взяти на себе відповідальність за соціально-економічний розвиток країни і обґрунтовує форми і методи державного регулювання економіки. З часом вони успішно були апробовані більшістю розвинутих західних країн. Таким чином, на противагу неокласичному напряму, кейнсіанці стоять на позиції активного втручання держави в економіку.
Інституціоналізм-напрям в економічній теорії, який виник в кінці XIX- першій половині XXстоліть, він базувався на неекономічному тлумаченні суті економічних процесів. Найбільше поширення набув у СІЛА. Основоположником вважають американського економіста Т.Веблена, найбільш відомий представник цього напряму - ам. економіст Дж.Гелбрейт, автор широко відомої теорії індустріального суспільства. Категорії "інституції" в трактуванні представників цієї течії досить невизначені, припускали, що ними є різноманітні соціальні явища як базисного, так і надбудовчого характеру: податки і сім'я, держава і профспілки, конкуренція і монополії, приватна власність і фінансова система тощо. Але слід віддати їм належне, з появою інституціалізму відбулися зрушення від опису історичного минулого капіталізму та "абстракцій" маржіналістів до відображення і класифікації дійсно існуючих явищ і процесів кінця XIX - початку XX століть. Інституціоналізм, відчуваючи на собі істотний вплив філософії прагматизму, значну увагу приділяв наданню певних практичних рекомендацій для економічної політики монополій і держави. Він виявився одним із найближчих і найважливіших попередників кейнсіанства. З певними застереженнями (умовно), до маржіналізму належать теорії, які розробляють ідеологи соціал-демократичних, соціалістичних і лейбористських партій західних країн, їхні теорії тісно пов'язані з рядом течій, викладених нами, але далеко не тотожні їм. Економічні доктрини, які пропагують "демократичний соціалізм", представляють собою модель "трансформації" самого капіталізму в "демократичний соціалізм", базисом якого виступає "змішана економіка". При цьому соціал-демократи не виступають за ліквідацію приватної власності, а проголошують загальнолюдські цінності ("свобода", "справедливість", "солідарність", "рівність" тощо). Причому "демократичний соціалізм" подається як "третій шлях" розвитку між капіталізмом і "реальним соціалізмом", - що існував як у колишньому СРСР, так і в ряді інших країн. Разом з тим, соціал-демократи теоретично розробляють і певною мірою реалізують такі проекти реформ, які враховують поточні потреби широких верств населення і, тим самим, значно поліпшують їх становище. Інструментарій, рекомендований соціал-демократами для вирішення ряду соціальних проблем (скорочення безробіття, стабілізація цін, забезпечення їх помірного зростання з врахуванням поліпшення якості життя тощо), виходить за теоретичні уявлення кейнсіанців і, тим більше, неокласиків, вони більш радикальні. Радикали закликають до заміни законів ринку "демократичним плануванням", нав'язують контроль за заробітною платою і цінами як засіб стримування інфляції тощо.
На рубежі 70-80-х років XXст. переміг неоконсерватизм. Якщо в перші повоєнні роки Захід рішуче пішов шляхом регулювання економіки, то в даному випадку він настільки ж рішуче повернув у зворотному напрямі. Цілком ймовірно, що з поглибленням втручання держави в економіку наступає момент, коли знижується ефективність ринкового механізму, а згодом розпочинається його руйнація. Якщо свого часу кейнсіанці показали, що невтручання держави у процес регулювання економіки веде до саморуйнування ринку, то заслугою неоконсерваторів є всебічне обґрунтування недоліків надмірного регулювання економіки державою. Високі податки вбивають стимули до праці і підприємницького ризику, всеохоплюючі програми створюють атмосферу утриманства і апатії. Тому з'явилась настійна необхідність і можливість вивільнити стихійні ринкові сили саморегулювання від стримуючих їх і спотворюючих обмежень.
Таким чином, економічна теорія пройшла три основні етапи в своєму розвитку. Перший - від древнього світу до меркантилізму, другий - від меркантилізму до марксизму і третій - від неокласиків до неоконсерваторів.
Ознайомлення з основними віхами історії розвитку економічної теорії (а вони викладені нами лише фрагментарне) свідчить, наскільки це складний і суперечливий процес, що відображає складність економічного життя суспільства. Саме тому ні одна із численних течій, шкіл, теорій не в спромозі пояснити цей процес в повному обсязі і навряд чи може на це претендувати. Монополією на істину не володіє ніхто, як і на звання "єдино вірного і передового вчення", на яке тривалий час претендував марксизм. Кожна теорія, напрям, школа роблять свій внесок у розвиток економічної теорії, і лише спільними зусиллями вони можуть наблизитись до істини.
Саме з цієї позиції доцільним і логічним є з'ясування наступного питання про розвиток економічної думки в Україні.
2. Предмет, Методи і функції економічної теорії
Ознайомившись з виникненням і розвитком економічної теорії, можна зробити вже деякі узагальнення щодо предмету, який вона вивчає. А саме, що це наука "про багатство" (суспільне). Проте таке узагальнення не відповідатиме сучасним уявленням про предмет економічної теорії. Приступаючи до з'ясування цього питання, зауважимо, що:
- по-перше, поняття "економічна теорія" тісно пов'язане з назвою "політична економія". Остання походить від грецьких слів "політікос", що означає державний, суспільний, і "ойкономія", що, в свою чергу, складається з слів "ойкос" - дім, домашнє господарство, і "номос" -закон. (Отже, можна зробити висновок, що це наука "про закони, які управляють суспільним і домашнім господарством");
- по-друге, поняття "економіка" і "економічна теорія" близькі, але далеко не тотожні. Теорія - це форма наукового пізнання, яке дає уявлення про певну об'єктивну дійсність як цілісну систему. Отже, економічна теорія - "це наука про економіку як цілісну систему".
В економічній літературі даються різні тлумачення предмету економічної теорії як науки. Наведемо найбільш поширені з них. Всесвітньо відомий американський економіст Поль Самуельсон, якому в 1970 році за підготовлений ним підручник "Економікс" (витримав декілька видань) було присуджено Нобелівську премію, пише, що це: 1) наука про види діяльності людей, пов'язані з обміном і грошовими угодами; 2) наука про використання людьми рідкісних чи обмежених економічних ресурсів для виробництва різних товарів і розподілу їх між членами суспільства з метою споживання; 3) наука про щоденну ділову життєдіяльність людей, Досягнення ними засобів до існування і використання цих засобів; 4) наука про те, як людство розв'язує свої завдання у галузі споживання і виробництва; 5) наука про багатство.
Шведський економіст К.Еклунд в роботі "Ефективна економіка" зазначає, що економічна теорія вивчає, як організувати використання різних ресурсів суспільства, щоб задовольнити потреби людей.
Американські економісти, автори підручника "Економікс" К.Р.Макконнелл і С.Л.Брю вважають, що "економікс" досліджує проблеми ефективного використання обмежених виробничих ресурсів або управління ними з метою досягнення максимального задоволення матеріальних потреб людини.
Цей перелік може бути досить великий, але продовжувати його, очевидно, нема рації. Жодне визначення не охоплює всієї системи економіки, тому не є повним. Втиснути у декілька рядків точний опис предмету просто неможливо. Але ні одне з тлумачень не можна і відхилити, оскільки у кожному з них є раціональне зерно, відображається та чи інша сфера економіки. Очевидно, що і претендувати на "найбільш повне" тлумачення предмету економічної теорії нема сенсу, через те що воно теж ніколи не буде повним.