Господарство Правобережної та Західної України у другій половині XVII-XVIII ст. (стр. 1 из 6)

Міністерство освіти і науки України

Дніпропетровський національний університет

Факультет додаткових професій

Реферат

з курсу: економічної історії

тема: Господарство Правобережної та Західної України у другій половині XVII-XVIII ст.

м.Дніпропетровськ

2005

Зміст

Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 1

1.Зміни в аграрних відносинах та сільському господарстві . . . . . .2

2.Зрушення в промисловому виробництві . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 10

3.Формування внутрішнього і зовнішнього ринку . . . . . . . . . . . . 16

Висновки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 19

Використана література . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 20

Вступ

У другій половині XVII ст. в Україні спостерігалось різке загострення соціально-політичної боротьби та посилення втручання сусідніх держав, передусім Московії і Польщі, у внутрішні справи України, що призвело до її розчленування на Правобережжя та Лівобережжя. Фактичний поділ України між Московською державою і Польщею було закріплено Андрусівським перемир`ям (1667) та Вічним миром (1686). Внаслідок цього українські землі протягом майже трьох століть залишалися поділеними між сусідніми державами. А Західна Україна взагалі була поділена на окремі частини між Реччю Посполитою (Галичина), Молдавським князівством (Північна Буковина), Угорщиною (Закарпатська Україна).

Метою даного реферату є докладне вивчення особливостей розвитку господарства Правобережної та Західної України у другій половині XVII-XVIII століття. Для досягнення цієї мети було поставлено ряд задач:

1) виявити характер земельних відносин;

2) визначити особливості ведення сільського господарства;

3) проаналізувати розвиток промислового виробництва (ремісництва і мануфактурного виробництва);

4) дослідити формування внутрішнього і зовнішнього ринку регіонів.

Ефективне виконання поставлених задач дозволить відтворити комплексну характеристику господарства Правобережної і Західної України у досліджуваний період.

1.Зміни в аграрних відносинах та сільському господарстві

Протягом другої половини ХУІІ-ХУШ ст. в зе­мельних відносинах на Правобережжі та західноукраїнських землях відбулися істотні зміни. У Ру­ському, Белзькому воєводствах збереглося феодальне землеволодіння. Однак значна частина земель була спустошена і не використовувалася. Землі Подні­пров'я від Києва до Чигирина обезлюдніли. Подільські землі спустошувалися набігами татар. У Волинському воєводстві та північно-східній частині Київського воєводства феодальне землеволодіння значно зменшилося, зокрема у Київському чисе­льність шляхти з 1648р. по 1683 р. скоротилася із 380 до 260, а магнатів — до 15 родин.

З відновленням козацтва на Правобережжі (рішення польського сейму 1685 р.) почалася народна колонізація земель на південь від р. Рось. Пересе­ленці з Лівобережної України, Полісся, Волині, Галичини, Молдавії запису­вались у козаки, займали та освоювали землі, хто скільки міг. Формувалося козацьке та селянське землеволодіння.

Після остаточного утвердження Речі Посполитої на Правобережжі (Прутський мир 1711р.) почалася магнатська колонізація земель. В перша половині XVIII ст. на Правобережній Україні повсюдно утвердилася феодальна земельна власність.

Продовжувала існувати королівська (державна), магнатська, шляхетська, церковно-монастирська власність на землю. Діяв принцип абсолютної непо­дільної спадкової шляхетської власності. Нешляхетська власність забороня­лася. Власність на землю давала право влади над підданими. Цей порядок був затверджений Конституцією 1768 р. у «Правах кардинальних» (додаток до Конституції), де було записано про непорушність влади і власності шля­хетського стану на спадкові землі та їхніх підданих. Згідно із статутними правами ці землі ніколи не могли бути відібрані чи зменшені. Під час про­дажу, оренди, застави феодальних маєтків предметом угоди була не земля, площа якої не зазначалась, а села з усіма належними їм правами, фільварка­ми, будовами, промислами, підданими та їхніми повинностями.

Великим землевласником залишалася польська корона. В Київському воєводстві в 60-х роках XVIII ст. королівщина становила третину всіх дво­рів. У Галичині наприкінці XVIII ст. королівщині належало близько 15 % доміній (складне об'єднання сіл, міст, фільварків, ключів, підприємств, роз'єднаних територіально і пов'язаних єдністю власності та влади магна­та). Фактично королівщиною володіли магнати (за умови сплати четвертої частини прибутків — кварти).

Основним земельним фондом володіла шляхта. За даними першого авст­рійського перепису (1773), в Галичині було 6450 фільварків, об'єднаних у 1900 доміній. З них близько 1500 доміній (5300 фільварків) належали шлях­ті, чисельність якої становила 19 тис. родин (95 тис. чоловік), або 3,6 % на­селення краю.

Справжніми власниками землі в Галичині і на Правобережжі були маг­нати Потоцькі, Любомирські, Яблоновські, Чарторийські, Понятовські, За-мойські, Сангушки, Тишкевичі, Жевуські, Браницькі, Осолінські, Радзивіл-ли, Стадницькі та ін. Дані за 1785 р. свідчать про те, що 40 магнатських сімей Галичини володіли близько 2800 фільварками, або більш як полови­ною приватних маєтків. У середині XVIII ст. близько 40 магнатських родин володіли 80 % території Правобережної України.

У Правобережній Україні лише незначній частині шляхти вдалося по­вернути колишні землі. Станом на 1785 р. шляхта-пани (260 сімей) воло­діли 1600 фільварками, шляхта односельна — 300, шляхта дрібнопомісна (900 сімей) — 600 фільварками.

Більшість шляхти (близько 12 тис. сімей) становила загородова і беззе­мельна шляхта — шляхта-голота. Це були нащадки староруських бояр, ві­льних поселенців, жителі шляхетських сіл, що здобули нобілітацію. Вони переважно «сиділи» на дрібних наділах землі або тільки в садибах — заго­родах, виконуючи чиншові повинності, дрібні послуги для власника землі.

У XVIII ст. на Тернопільщині, Прикарпатті було багато «бояр», вільних від повинностей, які поступово злилися з чиншовою шляхтою.

Більшість представників шляхти отримували маєтки на умовах васальної залежності, оренди, служили управителями, економами, адміністраторами, у воєнних загонах магнатів.

Великими землевласниками були духовні феодали. У Київському воє­водстві 8 монастирів володіли 74 селами. У Галичині монастирі, церкви ма­ли великі земельні володіння, проте більша частина їх належала римсько-католицькому духовенству. Греко-католицькі священики за матеріальним становищем майже не відрізнялися від селян і виконували службові обов'язки як різновид панщини.

Процес формування та розвитку земельної власності на західноукраїнських землях, як і на Правобережжі, визначався умовами іноземного поневолення (до 1772 р. Польщі, потім Австрії). Після загарбання цих земель Габсбурзькою монархією соціально-економічне становище їхнього населення не зазнало істотних змін. Як і до цього, панувала феодально-кріпосницька система з її відсталими виробничими відносинами. Взагалі у Закарпатській Україні земельна власність належала угорським, німець­ким, молдавським феодалам. Так, чверть усіх поселень Закарпаття (200 міст, 4 містечка) входила до Мукачево-Чинодієвської латифундії графа Шенборна. У другій половиш XVIII ст. у Закарпатті було понад 6 тис. родин шлях­ти. У Північній Буковині великими землевласниками були монастирі, бояри молдавського походження. Середні та дрібні землевласники мали українсь­ке походження.

Селянське землеволодіння мало свої особливості. В Галичині, наприклад, земля доміній поділялася на двірську (фільваркові поля) і селянського корис­тування. Залежні українські селяни не мали права спадкового володіння та розпорядження землею. Вони тільки «сиділи» на землі, маючи право осілості, й користувалися наділом доти, доки виконували примуси на користь двору. У спадок передавалися повинності, від виконання яких залежало користування землею. Селянські поселення входили до складу доміній як їх частина. Гро­мади існували не як економічна спільність, а як двірська.

У Придністровських районах зберігалося перемінне землекористування. Щороку селянським дворам надавалося стільки землі, скільки вони могли обробити, залежно від наявної робочої сили, худоби. У деяких районах Схі­дної Галичини, зокрема в Косівській волості, існувало закупне землекорис­тування. Закупний підданий мав право спадкового користування землею із твердо встановленими примусами.

На Правобережній Україні козацьке землеволодіння було знищене на­прикінці XVII-XVIІІ ст. До середини XVIII ст. селяни втратили право влас­ності на землю.

На території Брацлавського, південно-східної частини Подільського, Київського воєводств феодальна власність відновлювалася через організації слобід. Селяни на 4-6 років звільнялися від примусів, створювали своє гос­подарство. Оскільки це були переважно втікачі, феодали давали їм у позику хліб, худобу, знаряддя праці. Двірських земель не було, магнатське госпо­дарство складалося з промислів і промислових підприємств. Протягом 30-60-х років XVIII ст. скоротилися строки слобід, запанувала фільварково-0-х років XVIII ст. скоротилися строки слобід, запанувала фільварково-панщинна система господарства. Магнатські маєтки з переважанням доме-ніальних земель панували у Волинському, північно-західній частині По­дільського і Київському воєводствах. Протягом XVIII ст. вони поширилися по всьому Правобережжі.


Copyright © MirZnanii.com 2015-2018. All rigths reserved.