Безробіття
(на прикладі досліджень незайнятого населення Львівської області)
Відносини власності, що ґрунтуються на демонополізації, роздержавленні і приватизації економіки, забезпечують для населення свободу вибору між зайнятістю і незайнятістю в суспільному виробництві, а також самостійне визначення видів і форм трудової діяльності. Логічним продовженням цієї тенденції є вивільнення та безпрецедентне посилення ролі соціально-психологічних чинників зайнятості. Досягнення продуктивної зайнятості населення як фундаменту і водночас чи не найважливішого показника соціальної орієнтованості сучасного ринкового господарства є можливим за умови гармонійної взаємодії двох компонент системи регулювання зайнятості - об’єктивної та суб'єктивної.
Об'єктивну підсистему становлять принципи і заходи державного регулювання зайнятості, які мають, по-перше, забезпечувати громадянам рівні права на вибір виду діяльності та фаху, на професійну підготовку і вільний вибір місця праці (з урахуванням попиту на професії і рівня кваліфікації претендентів); по-друге, - забезпечувати високий і стабільний рівень зайнятості, сприяти вдосконаленню її структури, а також оптимальному функціонуванню ринку праці; по-третє, - гарантувати захист суб'єктів на ринку праці з пріоритетною увагою до захисту безробітних.
Суб'єктивну підсистему регулювання зайнятості формують внутрішні характеристики населення, що виступають як рушійні сили його поведінки у сфері праці. Йдеться, насамперед, про мотиваційні механізми зайнятості. Особлива увага до цього аспекту регулювання зайнятості зумовлюється настійною необхідністю якнайшвидше замінити соціально-економічні механізми примусових трудових відносин, що діяли за радянських часів, дійовими мотиваційними механізмами.
Динамічний зв'язок між зазначеними підсистемами, необхідний для функціонування зайнятості як цілісного феномена - власне системи, - певною мірою визначається впливом на кожну з них ціннісних регуляторів. Останні цілеспрямовано враховуються, або спрацьовують автоматично при формуванні практично кожного з елементів державної політики зайнятості. Ефективна політика щодо зайнятості населення неможлива без опори на аксіологічні механізми, які на суспільному рівні "втручаються" в ринкові процеси у сфері праці. Своєрідним підґрунтям державної політики зайнятості виступають, зокрема, аксіологічний сенс трудових прав населення, вартісні основи корелювання форм і рівня соціального захисту з категоризацією відповідних верств населення, ціннісне навантаження різних професій та видів праці. Ще виразніше простежується діяння ціннісних регуляторів зайнятості в суб'єктивній підсистемі. Внутрішні рушії поведінки людини у сфері праці, передусім мотиваційні, настільки тісно пов'язані з її ціннісними орієнтаціями, що їх структура визначається саме ієрархією особистісних цінностей. Тому аксіологічні знання є необхідними для розуміння мотиваційних аспектів трудової поведінки та їх врахування у державній політиці зайнятості, особливо з метою формування у населення бажаних для суспільства настанов щодо участі в економічній діяльності - від визначення сфери, форми, місця зайнятості до власне процесу праці.
Між мотивацією зайнятості та мотивацією праці (термін "трудова мотивація" використовуватимемо з іншою метою), крім тісної спорідненості механізмів відповідних процесів та переплетіння їх проявів, є істотні відмінності. Це зумовлює необхідність розмежування зазначених понять, без якого є неможливим однозначне окреслення предмета дослідження. Згідно із загальноприйнятим розумінням поняття "зайнятість", його змістом є залучення населення до праці, яке формально підтверджується обліково-статистичними показниками. Відповідно, мотивацію зайнятості треба розглядати як систему суб'єктивних (пов'язаних з механізмами свідомості людини) чинників, що регулюють процеси працевлаштування та звільнення, а також будь-які трудові переміщення. Таким чином, йдеться про внутрішні, суто людські, психологічно опосередковані причини руху населення у сфері праці.
Розкриття мотивів зайнятості дає відповідь на питання: чому, через які внутрішні причини той чи інший індивід, група чи спільнота працює (не працює), змінює профіль діяльності, здобуває фахову кваліфікацію, посадовий статус тощо, тобто "пересувається" у трудовій сфері по горизонталі чи вертикалі.
Нині немає єдності поглядів щодо природи мотивації як такої. Зокрема, неоднозначно трактується поняття мотивації зайнятості та її чинників. Водночас узагальнення основних теоретичних досліджень цієї проблеми дозволяє розглядати мотивацію зайнятості як рушійну силу економічної поведінки людини, що спонукає її до активної трудової діяльності з метою задоволення індивідуальних і суспільних, духовних та матеріальних потреб. Це процес свідомого вибору людиною певної лінії поведінки у сфері трудового самовизначення під час вибору роду занять та пошуку місця роботи на ринку праці, а також суспільних інститутів, що опосередковують і регулюють її діяльність.
При вивченні мотивів зайнятості об'єктом дослідження має бути певна сукупність населення, соціальні групи, що виступають як носії відповідних мотивів. Тому за способами отримання необхідної інформації ця категорія є насамперед соціологічною, а за змістом (формальні прояви трудових настанов та трудової чи трудопошукової активності) - соціально-економічною.
Суб'єктивні чинники, які регулюють поведінку індивіда у сфері праці, є предметом дослідження також при вивченні мотивації праці. Ця спорідненість предмета зумовлюється, з одного боку, природою та генезою мотиваційних процесів, з іншого - спільністю "зони" життєдіяльності, обраної для аналізу. Проте у цьому випадку йдеться про механізми, що впливають на сам процес трудової діяльності, визначаючи якість праці у її найширшому розумінні (точність дотримання заданих процесуальних та результуючих характеристик трудової діяльності, її інтенсивність, продуктивність, творчі компоненти тощо).
Шляхом з'ясування мотивів праці дослідник отримує відповідь на запитання: чому саме індивід, група, категорія населення трудяться добре або ж погано, викладаються у праці сповна чи частково, отримують від роботи більше чи менше задоволення та переживають ті чи інші емоції. Тому при вивченні мотивації праці генератором і "носієм" мотиву, отже, і об'єктом дослідження виступають особистість або конкретна організована спільнота людей (колектив).
Складність розмежування двох зазначених аспектів мотивації зумовлюється також взаємозалежністю їх проявів. Так, від мотивів зайнятості значною мірою залежить вибір виду й середовища трудової діяльності, стратегія і тактика її виконання. Тому мотивація зайнятості частково "задає" вектори розвитку мотивів праці. І навпаки - мотивація праці, ціннісне сприйняття певних її ознак спонукає до пошуку оптимальних для даного суб'єкта сфер діяльності, отже, впливає на формування мотивів дальших трудових переміщень.
Вивчення трудової мотивації населення, зокрема його ставлення до проблеми зайнятості, в якій не тільки відбивається, але й особливо виразно фокусується соціально-економічне становище суспільства, є надзвичайно актуальним у переломні періоди розвитку держави. З одного боку, за специфічних умов радикальних ринкових перетворень різко змінюються об'єктивні характеристики самої зайнятості, ускладнюються процеси працевлаштування тощо. З іншого - різноманітні аномалії суспільно-політичного та господарського життя, кризові явища, що виступають як наслідок ускладнень і невдач трансформаційних процесів, завжди призводять до розбалансування звичних ціннісних орієнтирів, справляють гальмівний або й руйнівний вплив на трудову мотивацію.
Розкриття особливостей мотивів трудової поведінки незайнятого працездатного населення у контексті трансформаційного періоду розвитку економіки було завданням емпіричної частини дослідження. Як діагностичний інструментарій застосовувалася спеціально розроблена анкета, спрямована на з'ясування таких блоків запитань:
- причини та мотиви незайнятості;
- стратегія пошуку роботи;
- ринкові орієнтири мотивів зайнятості;
- ставлення до умов праці та середовища життєдіяльності як мотив зайнятості. Опитуванню підлягали безробітні особи, які зверталися за допомогою до обласного та районних центрів зайнятості Львівської області. Особливістю зайнятості населення області є традиційна її праценадлишковість. В регіоні продовжує розвиватися сформований роками специфічний тип економічної поведінки населення з характерними ознаками високої його мобільності та підсобної зайнятості.
Усього отримано 1218 коректно заповнених анкет (227 - від респондентів з м. Львова та 991 -з районів Львівщини). Розподіл респондентів за основними соціально-демографічними критеріями такий: чоловіків -44,3%, жінок-55,6%; осіб з фаховою освітою - 77,5% (у тому числі з вищою - 26,85%). Зокрема, для Львова два останні показники мали значення, відповідно, 85% та 41,4%. У досліджуваній вибірці основну частку становили особи віком до 44 років (у тому числі молодь до 25 років - близько 22% і від 26 до 34 років - понад 30%), тоді як частка опитаних зрілого чи передпенсійного віку (від 52 до 60 років) дорівнювала лише близько 2%. Таким чином, за формальними ознаками (віковий та освітній ценз) отриманий контингент учасників анкетування характеризується досить високими параметрами якості трудового потенціалу, реалізації якого на час дослідження перешкоджав стан безробіття. Абсолютна більшість респондентів (понад 91%) раніше мали роботу, але втратили її через ті чи інші обставини. Особи, які не змогли працевлаштуватися після закінчення навчального закладу, в загальній вибірці становили всього близько 9%, проте серед молоді віком до 25 років їх частка перевищила третину (41%).