регистрация / вход

Стратегія управління валютними ризиками банку

Поняття, головні чинники виникнення та індикатори валютного ризику банку, розробка та необхідність маркетингової стратегії управління ризиками. Діагностика системи управління валютним ризиком в банку АКБ "Базис", рекомендації щодо її вдосконалення.

КОМПЛЕКСНА КУРСОВА РОБОТА

на тему: "СТРАТЕГІЯ УПРАВЛІННЯ ВАЛЮТНИМИ РИЗИКАМИ БАНКУ"


Вступ

Діяльність банків на валютних ринках, що полягає в управлінні активами і пасивами в іноземній валюті та в банківських металах, пов'язана з валютними ризиками (одним з елементів ринкового ризику), які виникають у зв'язку з використанням різних валют і банківських металів під час проведення банківських операцій.

Актуальність роботи обумовлена тим, що однією з передумов успішного функціонування будь-якої фінансово-кредитної установи є її спроможність керувати у певних макроекономічних умовах власними ризиками. В країнах з перехідною економікою, яким здебільшого притаманна нестабільність макроекономічної ситуації та висока волатильність (мінливість) параметрів фінансового ринку, менеджмент ринкових ризиків набуває особливого значення.

Валютні ризики є частиною комерційних ризиків, яким піддані учасники міжнародних економічних відносин. Валютні ризики це небезпека валютних втрат у результаті зміни курсу валюти ціни (позики) стосовно валюти платежу в період між підписанням чи контракту кредитної угоди і здійсненням платежу. В основі валютного ризику лежить зміна реальної вартості грошового зобов'язання в зазначений період. Валютному ризику піддаються обидві боки-учасники угоди.

Метою курсової роботи є обґрунтування необхідності використання банками України в практичній роботі розроблених і досліджених методик оцінки валютних ризиків та встановлення і контролю лімітів відкритої валютної позиції і операційних лімітів, у тому числі на проведення операцій з похідними фінансовими інструментами, а також при визначенні розміру капіталу, що необхідний для покриття валютного ризику.

Об’єктом дослідження є управляння валютними ризиками банку

Предметом дослідження є специфіка управляння валютним ризиком на прикладі АКБ “Базис».

У процесі роботи використані статистично-економічні, графічні, розрахункові та системно-аналітичні методи, техніко-економічний аналіз і економіко-математичне моделювання.

Валютний ризик належить до категорії ринкового ризику. Під валютним ризиком розуміють можливість одержання банком грошових збитків або зменшення вартості його капіталу внаслідок несприятливих змін валютних курсів між моментом придбання і моментом продажу позицій у валюті. З економічної точки зору валютний ризик є наслідком незбалансованості активів і пасивів щодо кожної з валют за термінами і сумами.


1 . теоретичні засади управління валютним ризиком банку

1.1 Поняття, головні чинники виникнення та індикатори валютного ризику банку

Всі учасники міжнародного валютного ринку піддаються валютним ризикам, тобто небезпеці втрат при здійсненні тих чи інших операцій. Валютні ризики пов'язані з інфляцією і коливанням валютних курсів. Якби обмінні курси були фіксованими, то не існувало б валютних ризиків. Об'єктивною основою валютного ризику є те, що в довгостроковому плані валютні курси залежать від економічного становища різних країн, а в короткостроковому – від рішень державних органів з економічних питань, спекулятивних операцій, чуток і очікувань, політичних подій і, нарешті, від неправильних рішень ділерів [8, c. 385].

Експортери потерпають від збитків при зниженні курсу ціни по відношенню до валюти платежу, оскільки вони отримують меншу реальну вартість у порівнянні з контрактною. Для імпортера ризики виникають, якщо підвищується курс валюти по відношенню до валюти платежу.

Для банку, котрий купує одну валюту і продає іншу, можливість ризику залежить від його валютної позиції, тобто від співвідношення вимог і зобов'язань банку в іноземній валюті. Якщо вимоги і зобов'язання щодо конкретної валюти рівні, то валютна позиція вважається закритою, а при неспівпадінні – відкритою. Відкрита валютна позиція може бути короткою, якщо пасиви і зобов'язання по проданій валюті перевищують активи і вимоги до неї, і довгою, якщо активи і вимоги по купленій валюті перевищують пасиви і зобов'язання. Відкрита позиція, як довга, так і коротка, завжди пов'язана з ризиком втрат, якщо до моменту купівлі раніше проданої валюти і продажу раніше купленої курс цих валют зміниться в несприятливому для банку напрямі.

Ризики обмінних курсів поділяються на [8, c. 387]:

- операційні;

- бухгалтерські (перерахункові);

- економічні.

Операційний валютний ризик – це такий ризик, котрому піддаються фірми і приватні особи, коли майбутні платежі або отримані кошти повинні бути виконані в валюті, майбутня вартість якої не визначена. Валютні ризики, викликані змінами валютних курсів, можуть бути пов'язані з рухом готівки та з активами. Вони можуть відбуватись в короткостроковій перспективі і в довгостроковому періоді. Зміни обмінного курсу можуть призвести до змін чинників виробництва, необхідних фірмі для виробництва, а також до зміни доходів, отримуваних від випуску продукції. Ризик у довгостроковому періоді (поточний) зачіпає весь обсяг інвестицій.

Перерахований валютний ризик відноситься до операції переведення фінансових звітів компанії з однієї валюти в іншу. Він пов'язаний зі зміною зареєстрованих даних про фінансовий стан компанії, викликаною

змінами валютного курсу, що використовується для перерахунку фінансових звітів. Така проблема виникає для ТНК.

Економічний валютний ризик пов'язаний зі змінами вартості компанії, що відбуваються внаслідок зміни обмінних курсів. Вартістю компанії вважається ринкова ціна акції, помножена на кількість акцій, випущених в обіг. Ринкова ціна акції – це ціна, за якої попит і пропозиція дорівнюють одне одному.

Зміни обмінного курсу валют впливають на ринкову вартість компанії в тому випадку, коли їх дія розповсюджується на очікувані надходження грошових коштів.

Економічний валютний ризик є найпоширенішим видом ризику, пов'язаним з валютними курсами. Він включає в себе і операційний, і пе-рерахунковий ризики. З наслідками економічного валютного ризику, викликаного несподіваними коливаннями курсів, можуть зіткнутися не лише міжнародні фірми, але й фірми, які не пов'язані із зарубіжними угодами.


1.2 Маркетингова стратегія управління валютним ризиком банку

Ризик ринкової стратегії – ризик того, що банк неадекватно визначить власний ринок чи не зможе забезпечити надання фінансових продуктів і послуг, що створюють чи попит задовольняють вже існуючі потреби.

У зв'язку з тим, що курси абсолютно усіх валют, у тому числі і резервної валюти – долара США, піддані періодичним коливанням унаслідок різних об'єктивних і суб'єктивних причин, практика міжнародних економічних відносин виробила підходи до вибору стратегії захисту від валютних ризиків [5, c. 401].

Сутність цих підходів полягає в тому, що:

- приймаються рішення про необхідність спеціальних заходів для страхування валютних ризиків;

- виділяється частина зовнішньоторговельного, контракту чи кредитної угоди – відкрита валютна позиція, яка буде страхуватись;

- вибирається конкретний спосіб і метод страхування ризику.

У міжнародній практиці застосовуються три основних способи страхування ризиків:

- односторонні дії одного з партнерів;

- операції страхових компаній, банківські та урядові гарантії;

- взаємна домовленість учасників угоди, д

На вибір конкретного методу страхування ризику впливають такі фактори, як:

- особливості економічних і політичних відносин зі стороною - контрагентом угоди;

- конкурентоздатність товару;

- платоспроможність контрагента угоди;

- діючі валютні і кредитно-фінансові обмеження в даній країні;

- термін покриття ризику;

- наявність додаткових умов реалізації угоди;

- перспективи зміни валютного курсу чи процентних ставок на ринку.

Світова практика страхування валютних і кредитних ризиків відображає зміни, які відбулися у світовій економіці і валютній системі в цілому. Найбільш простим і найпершим методом страхування валютних ризиків були захисні застереження.

Хеджування на форвардних і ф'ючерсних ринках дає найнижчий рівень ризику при заданому рівні хеджування [3, c. 90].

В практиці міжнародної диверсифікації портфеля існує ряд чинників, що перешкоджають диверсифікації як засобу отримання переваг. До їх числа відносяться:

- сегментованість ринків іноземних акцій та облігацій, що викликається

правовими бар'єрами, які обмежують інвестиції за кордоном;

- заборона для іноземців володіти національними компаніями;

- введення податку, який врівноважує ставки відсотка;

- різниця в організації ринку, методах торгівлі цінними паперами і операціях (готівкові операції або форвардні операції);

- порядок встановлення цін на акції (котировка або аукціони);

- операційні та інформаційні витрати.

Часто основною перешкодою для міжнародної диверсифікації є проблеми оподаткування.

Великі компанії можуть нести витрати, пов'язані з подоланням перешкод міжнародній диверсифікації портфеля, але для більш дрібних корпорацій часто витрати по диверсифікації перевищують вигоди. В останні роки з'явились нові види цінних паперів, фінансових механізмів, котрі дозволяють інвесторам зі скромними коштами скористатись перевагами міжнародної диверсифікації. Основні з них – американські депозитні розписки (АДР) й міжнародні взаємні фонди.

АДР – це різновидність цінних паперів, створена американськими банками, котрі закупили велику кількість іноземного акціонерного капіталу і депонували його на трастові рахунки. Потім продали свої частки власності в трасті, що називаються АДР, інвесторам. Кількість випущених АДР може дорівнювати кількості випущених акцій або бути меншою, тоді кожна АДР еквівалентна одній або декільком акціям іноземного капіталу. Коли іноземна компанія сплачує дивіденд, банк конвертує його в долари за поточним обмінним курсом і розподіляє отримані кошти серед власників АДР пропорційно кількості розписок у кожного з них. Функціонують вторинний як біржовий, так і позабіржовий ринки АДР. Вартість АДР тісно пов'язана з вартістю представлених ними іноземних акцій. Арбітраж слугує підтриманню рівноваги між доларовою ціною АДР і відповідною їй акцією. Якщо ціна АДР відрізняється від доларової вартості іноземних акцій при конвертації за поточним обмінним курсом, то арбітражери вилучають з цього прибуток. Якщо АДР продається дешевше, арбітражери продають іноземні акції. Після конвертації отриманих від продажу коштів в долари вони купують АДР, кількість яких в цьому випадку буде більшою, ніж при варіанті рівності вартості АДР і відповідних їм акцій. Різниця, що виникла, є прибутком арбітражерів. Це призводить до підвищення ціни на АДР і зниження цін на іноземні акції.

Цей процес триває до тих пір, поки ціна АДР й іноземної акції, яка стоїть за нею, не зрівняються [3, c. 92].

Банки за емісією і підтримання в обігу АДР збирають встановлену плату.

Міжнародні взаємні фонди також продають частку власності в наявних у них портфелях цінних паперів. Співвласник взаємного фонду отримує доходи зі всіх цінних паперів, що знаходяться в портфелі фонду, пропорційно своїй частці. Інвестори вносять періодично платежі, необхідні для функціонування фонду.

Міжнародне портфельне управління може здійснюватись на основі пасивного або активного підходів.

Теоретичною основою пасивного управління є гіпотеза про ринкову ефективність. Вважається, що коли вартість цінних паперів була встановлена на ринку з урахуванням всієї доступної інформації, і ринок раціонально прореагував на цю інформацію, то управління повинно орієнтуватись на ринок, тобто будуватись на основі індексного методу інвестицій. Це означає, що менеджер портфеля може інвестувати весь портфель або значну частину в ринковий індекс або в набір цінних паперів, прогнозована динаміка яких багато в чому відповідає ринковому індексу (Standard and Poor 500, Nikkei 225, Financial Times All Shore Index, індекс Доу-Джонса та ін.).

Пасивне управління розуміється як розміщення портфельних коштів на провідних 20-25 національних фондових ринках пропорційно до ваги цих ринків у світовому ринковому індексі. Необхідна лише інформація про частки світової ринкової капіталізації в кожному компоненті індексу.

Активне управління вимагає складання значної кількості прогнозів і аналізу. Необхідним є відбір фондових ринків і диверсифікація їх. Ринкам з найкращими характеристиками присвоюються найбільші ваги в портфелі. Потім проводиться відбір акцій в конкретних секторах промисловості. Для цього необхідний значний обсяг інформаційних прогнозів.

Форвардний ринок – це ринок, на якому здійснюються термінові валютні операції з іноземною валютою. Термінові (форвардні) угоди – це контракти, за яких дві сторони домовляються про доставку домовленої кількості валюти через певний строк після укладення угоди за курсом, зафіксованим в момент її укладення [13, c. 237].

Інтервал в часі між моментом укладення і виконання угоди може бути від 1-2 тижнів, від 1 до 12 місяців, до 5-7 років. Курс валют за терміновою угодою називається форвардним обмінним курсом. Він фіксується в момент укладення угоди.

Курс валют за терміновими угодами відрізняється від курсу «спот». Різниця між курсами «спот» і «форвард» визначається як скидка (дисконт – dis або депорт – Д) з курсами «спот», коли курс термінової угоди

нижчий, або премія (рт або репорт – R), коли він вищий від курсу «спот». Премія означає, що валюта котирується дорожче за угодою на строк, ніж за готівковою операцією. Дисконт означає, що курс валюти за форвардною угодою нижчий, ніж за угодою «спот».

Візьмемо 30-денний форвардний контракт з курсом 1,919 дол. за англійський фунт стерлінгів за курсом «спот» 1,900. Перевищення форвардного курсу над курсом «спот» становитиме у відсотках:

(1.1)

або одну відсоткову місячну надбавку. Аналогічно обчислюється перевищення курсу «спот» над форвардним курсом, тільки величина буде від'ємною, що означає скидку.

Термінові угоди здійснюються для досягнення таких цілей:

- обмін валюти в комерційних цілях, завчасний продаж або купівля іноземної валюти, щоб застрахувати валютний ризик;

- страхування портфельних або прямих інвестицій від ризику, пов'язаного з пониженням курсу валюти;

- отримання спекулятивного прибутку за рахунок курсової різниці. Спекулятивні операції можуть здійснюватись без наявності валюти. Форвардний ринок вужчий, ніж ринок готівкових операцій. В основному термінові угоди здійснюються з провідними валютами, великими корпораціями або банками зі стійким кредитним рейтингом.

При укладанні форвардних угод курсові очікування (підвищення або зниження курсу) не завжди виправдовуються. Відтак термінові контракти не завжди підходять або не завжди доступні всім видам бізнесу. Чимало видів бізнесу і більшість фізичних осіб шукають альтернативи форвардним контрактам.

Однією з таких альтернатив є угода «своп», що поєднує готівкову і термінову операції. Операція «своп» здійснюється у формі купівлі-продажу, тобто у формі єдиної угоди: негайної поставки валюти за курсом «спот» і одночасно форвардної угоди з тією ж валютою, за курсом з урахуванням премії або дисконту в залежності від руху валютного курсу. Операція «своп» використовується для:

- здійснення комерційних угод: банк одночасно продає іноземну валюту на умовах «спот» і купує її на строк;

- придбання банком необхідної валюти без валютного ризику;

- взаємного банківського кредитування в двох валютах.

Операція «своп» є, по суті, хеджируванням, тобто страхуванням валютного ризику шляхом створення зустрічних вимог і зобов'язань в іноземній валюті.

Валютні опціонні контракти схожі на ф'ючерсні угоди. В них визначаються кількість валют, строк погашення і ціна виконання. Так само як ф'ючерси, опціони, котрими торгують на біржі, вимагають стандартизованої форми контрактів і гарантії їх виконання. Кількість валюти, з якою оперує кожний опціон, дорівнює половині тієї, котра встановлена для ф'ючерсних контрактів. Однак опціони мають одну важливу особливість: інвестор має право (а не зобов'язаний) здійснювати валютний обмін. Якщо за ф'ючерсним контактом обмін валюти є обов'язковим навіть у тому випадку, коли операція виявилась для інвестора невигідною, опціон передбачає право вибору: якщо операція вигідна – зробити обмін, якщо операція не вигідна – відмовитись від нього.

Існують два основних типи опціонів: опціони «колл» та опціони «пут». Опціони «колл» дають своїм власникам право, але не зобов'язання купити валюту за ціною, вказаною в контракті, котра називається ціною виконання опціону. Опціони «пут» забезпечують своїм власникам право, але не зобов'язання продати валюту за ціною, вказаною в контракті. Американські опціони можуть бути використані в будь-який момент до закінчення строку, а європейські – лише за настання строку.

Опціони як вид хеджування привабливіші, ніж форвардні і ф'ючерсні контракти, але вони мають високу ціну виконання. Покупець опціону повинен платити високу надбавку до них, котра фіксується в опціонному контракті.

Візьмемо, наприклад, опціон на купівлю через 3 місяці 31250 фунтів стерлінгів за ціною 1,90 долара за 1 фунт. Три місяці – це строк погашення опціону. Його власник має право придбати протягом (або після закінчення) цього строку 31250 фунтів за ціною 1,90 долара за фунт, котра називається ціною виконання опціону.

Внутрішня вартість опціону визначається як різниця між тією величиною, котру довелось би заплатити за валюту (ринковий обмінний курс) без опціону, і тією, котру потрібно заплатити при використанні опціону (ціна виконання опціону). Якщо ринковий курс фунта в даний час дорівнює 2 доларам, то внутрішня вартість опціону (2,00 – 1,90) = 0,10 дол. за фунт, тобто 3125 дол. (31250 х 0,10). Внутрішня вартість опціону не може бути від'ємною, оскільки виконання опціону не обов'язкове. Якщо ринковий курс англійського фунта знизився нижче 1,90 долара, то внутрішня вартість опціону стане нульовою [3, c. 106].

Премія опціону – це різниця між ринковою ціною опціону і його внутрішньою вартістю. Так, якщо опціон продається за 0,15 долара за фунт, надбавка становитиме 0,05 дол. за фунт (0,15 – 0,10), тобто 1562,5 дол. (0,05-31250).

За всіх значень курсу «спот» ринкова ціна опціону перевищує його внутрішню вартість.

Інвестори згодні платити надбавки, оскільки існує імовірність отримання великих прибутків, якщо валютні курси підвищаться, а можливі втрати у випадку зниження курсу обмежені початковими витратами.

Надбавка є максимальною, коли обмінний курс дорівнює ціні виконання. Вона залежить також від строку виконання опціону і від ступеня стабільності валюти опціонного контракту.

Опціон принесе прибуток власнику в таких випадках:

- для опціону «колл», коли ціна використання опціону нижча від ціни

«спот»;

- для опціону «пут», коли ціна використання опціону вища від валютного курсу «спот» у валюті проведення операції.

Спотовий ринок – це ринок, на якому здійснюються операції поточного, негайного (або касового) обміну валютами між двома країнами. Дві сторони домовляються про обмін банківськими депозитами і негайно здійснюють угоду. До недавнього часу для здійснення валютної операції «спот» потрібно було два дні. Нині, за бажанням клієнта, за допомогою електронних засобів конвертування валют відбувається в день укладення угоди [3, c. 112].

Курси негайного обміну валют називаються поточними (спот) курсами. А самі операції утворюють ринок готівкової валюти.

При обміні іноземних валют використовуються дві ціни (курси) валют: курс покупця і курс продавця. При купівлі валюти у банку або у ділера потрібно заплатити за валюту вищу ціну, ніж та, за яку можна продати ту ж саму кількість валюти тому ж самому банку чи ділеру.

Банківські і ділерські курси покупця – це ті ціни, котрі банк, ділер готові заплатити за іноземну валюту. Курси продавця – це ціни, за якими банк, ділер готові продати іноземну валюту. Ці два курси котируються парами. Наприклад, якщо банк котирує долар як 5,437-5,598, то це означає, що він готовий купити долари за 5,437 грн. за долар і продати їх за 5,598 грн. за долар. Вища ціна завжди відноситься до ціни продавця, а нижча – до ціни покупця.

Різниця між котировками продавця і покупця, обчислена по відношенню до ціни продавця, тобто у відсотках, називається спред:


(1.2)

У нашому прикладі спред складає 2,88%

Спред визначає доход банку (дилера) і операційні витрати клієнта при конвертації валюти.

Територіальний арбітраж, який залучає три і більше валюти, забезпечує рівновагу валютних курсів в усіх ринкових центрах.

Валютні операції з негайною поставкою найбільш розповсюджені і складають до 90% обсягу валютних угод, а курс «спот» є базовим для інших валютних курсів.

За допомогою операції «спот» банки забезпечують необхідною іноземною валютою своїх клієнтів, переливання капіталів, а також здійснюють арбітражні і спекулятивні операції.


2 . Діагностика системи управління валютним ризиком в банку

2.1 Оцінка схильності АКБ «Базис»до валютного ризику

Приріст обсягів промислового виробництва, особливо в харчовій та переробній промисловості, а також збільшення темпів розвитку сільського господарства дозволило збільшити роздрібний товарообіг та наповнити ринок товарами, переважно продовольчими. Зростання реальних грошових прибутків населення (на 22%) і зниження заборгованості з виплати зарплати дало можливість вкладати кошти в товари тривалого користування. Це створило умови в банківській сфері для зниження кредитних ставок (у середньому з 22% до 18%) і підвищення довіри суб'єктів господарювання та населення до банківської системи України, внаслідок чого обсяг вкладів населення виріс в 1,8 рази, обсяг кредитного портфеля - більше ніж у 3,5 рази, чистих активів - більше ніж в 1,3 рази.

Сприятливі макроекономічні тенденції розвитку економіки та правильно вибрана стратегія розвитку в 2008 році дозволили АКБ „Базис» в повній мірі реалізувати свої конкурентні переваги та посилити лідируючі позиції на основних сегментах ринку фінансових послуг України.

Основними стратегічними пріоритетами розвитку банку в 2008 р. були:

- концентрація зусиль щодо залучення юридичних осіб - підприємств малого та середнього бізнесу, приватних підприємців;

- подальший розвиток клієнтської бази фізичних осіб, передусім за рахунок представників середньо- та малозабезпечених категорій населення;

- розвиток інноваційних банківських продуктів, Інтернет-технологій;

- розширення послуг з фінансового менеджменту підприємств.

Реалізація пріоритетних напрямів діяльності банку здійснювалася при дотриманні принципів: раціонального поєднання надійності та прибутковості банку; випереджального розвитку індивідуального бізнесу; підвищення якості та комплексності надання послуг клієнтам; активного формування попиту клієнтів на інноваційні види банківських послуг; нейтральність відносно політичних партій і об'єднань та ін.(Додаток А).

За станом на 1 січня 2008 року «Базис»займає лідируючі позиції в рейтингах українських банків, зокрема в рейтингу Асоціації українських банків (Табл. 2.2).

Таблиця 2.1 Порівняльний аналіз темпів зростання «Базис» та банківської системи за 2008 рік, %

01.01.08

01.01.07

Чисті активи

2

2

Кредитно-інвестиційний портфель

2

2

Капітал

2

2

Депозити фізичних осіб

1

1

Депозити юридичних осіб

2

2

Фінансовий результат

1

1

Управління валютним ризиком включає проведення його аналізу, оцінку можливих наслідків та вибір методу страхування. З метою аналізу, оцінки та управління валютним ризиком в банку впроваджена система внутрішнього лімітування відкритих позицій в розрізі валют, аналіз волантильності обмінних курсів валют, розрахунок середніх квадратичних відхилень, аналіз результатів переоцінки валютних коштів, оцінки вартості відкритих позицій під ризиком(VAR), розрахунок прогнозного ліміту валютних ризиків з врахуванням волантильності курсів, оцінки ефективності валютних операцій під ризиком(RAROC). Застосування вказаних методик дає можливість здійснювати аналіз та прогнозування коливання курсів валют на ринку, визначати вплив зміни ринкових умов на відкриті позиції банку та визначати потенційну величину втрати капіталу у зв`язку з перерахунком валютних позицій в гривневий еквівалент при зміні валютних курсів.

Контроль за дотриманням встановлених внутрішніх лімітів здійснюється щоденно. 3 метою зменшення валютного ризику банк дотримується встановлених НБУ нормативів валютного ризику.

Банк наражається на ризик у зв’язку з впливом коливання курсів обміну іноземних валют на його фінансовий стан та грошові потоки. У поданій нижче таблиці наведено концентрацію валютного ризику Банку станом на 31 грудня 2008 року. У таблиці 2.3 показано активи та зобов’язання Банку за балансовою вартістю в розрізі валют.

Станом на 31 грудня 2008 року Банк мав наступні валютні позиції (Додаток Б):

Таблиця 2.2. Станом на 31 грудня 2008 року Банк мав такі валютні позиції

Гривні

Долари США

Євро

Інші валюти

Всього

Чиста балансова позиція

503 539

(151 929)

(13 061)

(3 828)

334 721

Зобов’язання, пов’язані з кредитуванням (Примітка 25)

40 267

133 772

11 840

817

186 696

Банк надавав позики та аванси, деноміновані в іноземних валютах. Залежно від того, як позичальник отримує свої доходи, підвищення курсу таких валют відносно української гривні може негативно вплинути на спроможність позичальника повернути свій борг і, відповідно, призвести до збільшення ймовірності майбутніх збитків.

Для управління валютним ризиком, що виникає у зв’язку із впливом коливання курсів обміну іноземних валют на фінансовий стан банку, Правлінням банку визначаються ліміти ризиків за валютами за позиціями “овернайт» та щоденно здійснюється контроль за їх додержанням. Процентний ризик виникає в результаті застосування при кредитуванні процентних ставок, строків та сум, які відрізняються від фіксованих процентних ставок, сум та строків залучених депозитів. Комітет з управління активами та пасивами встановлює та контролює розмір ефективних процентних ставок, які використовуються банком. Розмір процентних ставок може бути переглянутий за згодою сторін для врахування поточних ринкових умов.

Управління ризиком ліквідності здійснює комітет з питань управління активами та пасивами банку, який щомісячно аналізує на відповідність строків погашення активів та зобов’язань, розглядає результати розрахунку та планування ліквідної позиції та мінімальної процентної ставки розміщення ресурсів, переглядає базові відсоткові ставки у розрізі строків та валют, щомісячно розглядає собівартість пасивів та прибутковість активів та готує свої рекомендації для розглядання на засіданні Правління банку та приймання відповідних рішень щодо оцінки ліквідності банку, своєчасної заміни процентних зобов’язань після настання строку їх погашення та реагування на зміни процентної ставки та курсу обміну валют. Управління операційним ризиком має на меті забезпечення належного функціонування внутрішніх процедур та облікової політики, що спрямовані на мінімізацію всіх вищезгаданих ризиків.

2.2 Характеристика стратегій і методів управління валютним ризиком в банку

Валютний ризик комерційного банку – це міра (ступінь) невизначеності щодо можливості понесення банком втрат через коливання валютних курсів. Цей ризик є наслідком незбалансованості активів та пасивів банку щодо кожної з валют за термінами і сумами.

Один з основних методів вимірювання валютного ризику, відомий як Value at risk (VAR), став особливо широко застосовуватися в останні кілька років і сьогодні використовується як основний міжнародними банківськими організаціями (BIS, наприклад) при встановленні нормативів величини капіталу банку щодо ризику його активів.

В основі розрахунку VAR лежить визначення одноденної мінливості (волатильності) валютних курсів, тобто того наскільки за день можуть змінюватись валютні курси. Найчастіше за міру одноденної мінливості обирається середньоквадратичне відхилення у відсотках, яке може бути розраховане на основі історичних даних. Для часових горизонтів, що перевищують один день, припускають, що волатильність валютних курсів пропорційна тривалості часового горизонту прогнозування, що дає змогу отримати оцінку валютного ризику на необхідну перспективу шляхом масштабування одноденної величини VAR. VAR з часовим горизонтом Т днів і довірчим інтервалом х% за умови припущення відсутності хаосу може бути розрахований за законом дисперсії фрактального броунівського руху [9, c. 520]:

(2.1)

де ka – поправочний коефіцієнт (квантіль), що показує положення значення випадкової величини (симетрично в обох хвостах розподілу) відносно середнього, вираженого в кількості середньоквадратичних відхилень. Так, для найчастіше використовуваних значень довірчого інтервалу в 95 та 99% відповідні квантілі будуть дорівнювати 1,65 і 2,33 середньоквадратичних відхилень;

Т – середньоквадратичне відхилення (одноденна волатильність) валютного курсу у відсотках.

Деякі автори вважають, що інколи доцільно відмовитись від цього спрощеного варіанту формули, в якому ступінь хаотичності валютних курсів, курсів цінних паперів та інших даних– експонента Херста (Н) – приймається рівною 0,5 [4, c. 300]. Цей показник показує, чи є дані персистентними (Н>0,5), або навпаки (Н<0,5), або хаос відсутній (Н=0,5). В першому випадку за періодами зростання (падіння) випадкової величини йдуть в основному періоди подальшого зростання (падіння), в другому випадку – навпаки, за періодами зростання (падіння) йдуть переважно зворотні тенденції падіння (зростання) – все це випадки процесу, що характеризується деякою пам'яттю і називається фрактальним броунівським рухом. При Н=0,5 відсутній хаос і має місце класичний броунівський рух, що не передбачає пам'яті.

Слід зазначити, що оцінка VAR за формулою (2.1) є прийнятною лише для порівняно невеликих інтервалів часу, при цьому її точність зменшується із збільшенням часового горизонту.

Оцінка валютного ризику комерційного банку із застосуванням VAR–технології здійснюється в декілька кроків.

Перший крок – визначення розміру відкритої позиції, що піддається ризику, за кожною іноземною валютою. Ці позиції мають бути перераховані в національну валюту за офіційними валютними курсами на момент оцінки ризику(цей процес називається mark-to-market або розрахунок ринкової вартості позиції). Другий крок – визначення мінливості (волатильності) валютних курсів, тобто того наскільки сильно можуть змінитись валютні курси. Найчастіше за міру мінливості обирається середньоквадратичне відхилення у відсотках, яке може бути розраховане на основі історичних даних. Третій крок – розрахунок VAR кожної з відкритих позицій, виражених в національній валюті. Він дорівнює добутку ринкової ціни позиції на мінливість валютного курсу. Четвертий крок – визначення валютного ризику комерційного банку, який не дорівнює сумі VAR кожної з відкритих валютних позицій, тому що коефіцієнт кореляції між курсами валют, як правило, не дорівнює 1 або -1.

Валютний ризик щодо загальної відкритої валютної позиції комерційного банку, VAR може бути визначений за такою формулою [15, c. 402]:

(2.2)


де S – загальна сума відкритої валютної позиції банку в гривневому еквіваленті на момент видачі кредиту;

– максимально можлива зміна курсу і-тої(j-тої) іноземної валюти по відношенню до національної за період дії кредитного договору (у відсотках };

– частка (питома вага) і-тої, j-тої іноземної валюти в гривневому еквіваленті на момент видачі кредиту в загальній сумі відкритої валютної позиції банку в гривневому еквіваленті на момент видачі кредиту;

P – коефіцієнт кореляції між курсами і-тої та j-тої іноземних валют по відношенню до національної валюти.

Слід зазначити, що при зайнятті банком довгої валютної позиції за певною іноземною валютою (активи банку в цій валюті перевищують його пасиви в цій валюті) в формулу (2.2) максимально можлива зміна курсу даної іноземної валюти по відношенню до національної підставляється із знаком «+», а при зайнятті короткої валютної позиції (пасиви банку в цій валюті перевищують активи в цій валюті) - із знаком «-».

Таким чином, для зниження валютного ризику АКБ «Базис» використовувує такі прийоми:

1. Надання позички в одній валюті з умовою її погашення в іншій з урахуванням форвардного курсу, зафіксованому в кредитному договорі. Такі заходи дають змогу банку застрахуватись від можливого падіння курсу валюти кредиту.

2. Хеджування за допомогою деривативів (форвардних контрактів, ф'ючерсів, опціонів).

3. Диверсифікація коштів банку в іноземній валюті. Суть цього методу зниження валютного ризику полягає в здійсненні операцій не з однією, а з декількома валютами, які не є корельованими.

4. Страхування валютного ризику. Страхування валютного ризику передбачає передачу банком всього ризику страховій компанії.


3 . Удосконалення управління валютним ризиком в банку

3.1 Удосконалення механізму грошових переказів в іноземної валюті

Одним із актуальніших напрямків розвитку діяльності комерційних банків на валютному ринку є грошові перекази в іноземної валюті.

Ринок грошових переказів та одержання іноземної валюти на сьогодні є досить актуальною темою як для споживачів послуг з переказу та одержання, так i для уповноважених банків та уповноважених фінансових установ, що надають ці послуги. На цей час в Україні існують різні міжнародні системи з надання послуг на ринку грошових переказів, наприклад, Western Union, Money Gram та ін.

Правила здійснення переказів іноземної валюти за межі України за дорученням фізичних осіб та одержання фізичними особами в Україні переказаної з-за кордону іноземної валюти, затверджені постановою Правління Нацбанку України від 17.01.2001 р. № 18 (далі – Правила), чітко регламентують порядок, умови та норми здійснення переказу та одержання іноземної валюти.

Для здійснення переказу іноземної валюти за межі України фізична особа (резидент чи нерезидент) подає до банку (установи):

а) документ, що засвідчує особу (паспорт або документ, що його замінює);

б) заяву-доручення довільної форми на переказ коштів.

У заяві зазначається, що операція не пов’язана із здійсненням підприємницької діяльності. Крім того, заява-доручення повинна містити такі реквізити:

1) прізвище, ім’я, по батькові, документ, що засвідчує особу відправника переказу (серія, номер, дата, ким видано, адреса за місцем проживання), номер рахунку в банку (якщо переказ здійснюється з поточного рахунку), прізвище, ім’я, по батькові, повна адреса одержувача переказу;
країна, місто, банк – одержувач коштів, номер рахунку, на який перераховуються кошти;

2) сума i мета переказу відповідно до Правил;

3) дата i підпис фізичної особи – відправника переказу.

При здійсненні банком (установою) переказу з використанням міжнародних систем грошових переказів фізична особа замість заяви заповнює встановлений відповідною системою бланк на відправлення переказу i зазначає в ньому потрібні реквізити. Крім того, на цьому ж бланку вона зазначає, що операція не пов’язана з підприємницькою діяльністю i засвідчує його своїм підписом.

Перекази іноземної валюти за межі України з поточних рахунків в іноземній валюті фізичних осіб – нерезидентів здійснюються в межах залишку, що є на їх рахунках.

З поточних рахунків в іноземній валюті фізичні особи – резиденти можуть здійснювати за межі України такі перекази:

а) на користь фізичних осіб, які постійно або тимчасово проживають за кордоном, – суму не більше ніж 300 дол. США або еквівалент цієї суми в іншій валюті за офіційним курсом гривні до іноземних валют, установленим Нацбанком на день здійснення операції, на місяць без підтвердних документів про родинні стосунки фізичних осіб;

б) з метою допомоги родичам (чоловіку, дружині, батькам, дітям, рідним сестрам i братам, онукам, діду, бабі), які постійно або тимчасово проживають за кордоном, – суму не більше 1 тис. дол. США або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті на місяць за наявності документів, що підтверджують родинні стосунки фізичних осіб (паспорт, свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб);

в) на оплату витрат, пов’язаних зі смертю громадян за кордоном (транспортні витрати i витрати на поховання), на рахунки юридичних осіб – нерезидентів – суму не більше ніж 5 тис. дол. США або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті за наявності підтвердних документів цих юридичних осіб – нерезидентів (рахунків-фактур);

г) на оплату витрат судовим, арбітражним, слідчим, нотаріальним та іншим повноважним органам (у тому числі сплата податків, зборів, державного мита й інших обов’язкових платежів відповідно до законодавства іноземних країн) на рахунки юридичних осіб – нерезидентів – суму не більше ніж 5 тис. дол. США або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті за наявності підтвердних документів цих юридичних осіб – нерезидентів;

д) на оплату адвокатських послуг у разі порушення судових справ за кордоном, у яких позивачем або відповідачем є фізична особа – резидент України, – суму не більше ніж 5 тис. дол. США або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті за наявності підтвердних документів про надання адвокатських послуг (лист-розрахунок іноземної адвокатської компанії, в якому має зазначатися сума до сплати відповідно до законодавства іноземної країни, позовна заява);

е) на оплату витрат за лікування в медичних закладах, що знаходяться за кордоном, на рахунки цих закладів – суму не більше ніж 20 тис. дол. США або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті за наявності документів цих закладів (виклик чи запрошення медичного закладу іноземної країни на лікування, рахунок-фактура) та копії наказу Міністерства охорони здоров’я України про направлення громадянина на лікування за кордон відповідно до Положення про порядок направлення громадян на лікування за кордон, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.12.95 р. № 991, або копії з протоколу засідання комісії Міністерства охорони здоров’я України з питань направлення громадян України на лікування за кордон або виписку з цього протоколу;

є) на оплату витрат за проведення тестів, іспитів та інші платежі, пов’язані із зарахуванням фізичних осіб на навчання до навчальних закладів, що знаходяться за кордоном, на рахунки цих закладів – суму не більше ніж 500 дол. США або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті за наявності підтвердних документів цих закладів (виклик чи запрошення, в якому зазначається сума до сплати);

ж) на оплату участі в міжнародних симпозіумах, семінарах, конференціях, виставках, що відбуваються на території іноземних країн, на рахунки юридичних осіб – нерезидентів – суму не більше ніж 2 тис. дол. США або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті за наявності підтвердних документів юридичних осіб – нерезидентів – організаторів цих заходів (запрошення, в якому має зазначатися сума до сплати, рахунок-фактура);

з) на оплату витрат за придбання літератури та передплатних видань, що видаються за кордоном, на рахунки юридичних осіб – нерезидентів – суму не більше ніж 500 дол. США або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті на місяць за наявності підтвердних документів цих юридичних осіб – нерезидентів (рахунок-фактура);

и) на оплату інших послуг, що надаються за кордоном, на рахунки юридичних осіб – нерезидентів – суму не більше ніж 300 дол. США або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті на місяць за наявності підтвердних документів цих юридичних осіб – нерезидентів (рахунок-фактура);

i) у разі виїзду за кордон на постійне місце проживання – в межах залишку коштів на рахунку при пред’явленні ними паспорта громадянина України для виїзду за кордон з відміткою про виїзд на постійне місце проживання із зазначенням країни виїзду, а також довідки органу державної податкової служби про відсутність заборгованості щодо сплати податків. Банк здійснює перерахування коштів протягом 90 днів з дня видачі цієї довідки; на оригіналі довідки він робить відмітку про перерахування коштів;

ї) на власні рахунки, відкриті в закордонних банках, інших кредитних установах, філіях українських банків за межами України, які використовуються відповідно до чинного законодавства України, – суму не більше ніж 9 тис. дол. США або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті на місяць за наявності індивідуальної ліцензії Нацбанку України на відкриття рахунків за межами України та розміщення на них валютних цінностей.

У разі потреби здійснити переказ у сумі, що перевищує встановлені норми правил здійснення переказів, а також на цілі, не передбачені Правилами, фізичні особи – резиденти i нерезиденти здійснюють переказ іноземної валюти на підставі індивідуальної ліцензії Нацбанку України. Ліцензію на суму, що перевищує 25 тис. дол. США або еквівалентну суму в іншій іноземній валюті, та на цілі, не передбачені Правилами, але не більше ніж 25 тис. дол. США, або еквівалентну суму в іншій іноземній валюті видає територіальне управління Нацбанку за місцем проживання фізичної особи; якщо сума переказу перевищує 25 тис. дол. США, індивідуальну ліцензію видає Департамент валютного контролю та ліцензування Нацбанку України.

На валютному ринку Національний банк України проводив операції переважно з купівлі іноземної валюти для формування золотовалютного резерву Національного банку України.

Проведення зазначеної політики дозволило уникнути зовнішніх шоків та втримати інфляцію, незважаючи на динамічне зростання монетарних агрегатів, зростання світових цін на енергоносії та негативні результати в аграрному секторі. Номінальний обмінний курс гривні залишався ціновим якорем для економіки та цільовим орієнтиром для проведення Національним банком України грошово-кредитної політики [6, c. 50].

Така політика суттєво впливала на зростання сальдо поточного рахунку платіжного балансу, а відтак і на збільшення надходжень валюти в Україну.

3.2 Удосконалення стратегії управління валютним ризиком у банку

Індикатором валютного ризику банку є валютна позиція. Валютна позиція визначається співвідношенням між сумою активів і позабалансових вимог у певній іноземній валюті та сумою балансових і позабалансових зобов'язань у тій самій валюті: VP = АV – LV. Валютна позиція банку може бути відкритою або закритою і розраховується окремо за кожною іноземною валютою, що входить до мультивалютного портфеля банку. Валютна позиція називається відкритою, якщо сума активів в іноземній валюті не збігається з сумою пасивів у тій самій валюті. Існують два види відкритої позиції [23, c. 89]:

- чиста довга валютна позиція (А V > LV ) – сума активів в іноземній валюті перевищує суму відповідних пасивів (показник валютної позиції має знак "плюс");

- чиста коротка валютна позиція (А V < LV ) – сума зобов'язань перевищує суму активів у одній і тій самій іноземній валюті (показник валютної позиції зі знаком "мінус").

Якщо сума активів в іноземній валюті врівноважена сумою пасивів в тій самій іноземній валюті (А V = LV ), то така позиція називається закритою, або позицією зведення чи відповідності. У такому разі валютного ризику майже немає, адже зміна курсу однієї валюти щодо іншої однаково позначається і на вартості активів, і на вартості пасивів, а це не спричинить ні втрат, ні доходів внаслідок зміни валютного курсу.

На валютну позицію банку впливають операції:

1) купівля, продаж готівкової та безготівкової іноземної валюти, поточні та строкові операції, за якими виникають вимоги й зобов'язання в іноземних валютах, незалежно від способів і форм розрахунків за ними;

2) одержання та сплата іноземної валюти у вигляді доходів, витрат і нарахування відсоткових доходів і витрат;

3) надходження коштів у іноземній валюті до статутного фонду;

4) погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті;

5) купівля та продаж основних засобів і товарно-матеріальних цінностей за іноземну валюту;

6) інші обмінні операції з іноземною валютою.

Не всі з цих операцій однаковою мірою можуть бути використані для регулювання валютної позиції банку та її швидкого увідповіднення до нормативних вимог, оскільки потребують певного часу, підготовчої роботи і не завжди проводяться з ініціативи банку.

Проблема управління ціновими ризиками, до яких належить і валютний, полягає в тому, що категорія ризиковості пов'язується передусім з можливими фінансовими втратами, а отже, логічно вважати ризиком лише ситуацію зниження показників прибутковості (недоодержання доходів, збитки, зменшення вартості капіталу, невиправдане підвищення витрат). Водночас точно визначити, додатним чи від'ємним буде майбутній результат, одержаний від переоцінювання фінансових інструментів за ринковим валютним курсом, досить складно, адже це потребує точного прогнозу динаміки валютних курсів. Оскільки можливість точного визначення майбутніх змін у валютних курсах існує далеко не завжди, індикатором рівня валютного ризику, на який наражається банк внаслідок незбалансованості структури та обсягів активів і пасивів в іноземній валюті, вважають валютну позицію.

Маючи відкриту валютну позицію, банк може отримати прибутки чи зазнати збитків внаслідок зміни валютного курсу з огляду на закономірність:

довга валютна позиція приносить прибутки в разі підвищення курсу іноземної валюти і завдає збитків у разі його зниження;

коротка валютна позиція приносить прибутки в разі зниження курсу іноземної валюти, але завдає збитків у разі підвищення курсу.

Залишаючи валютну позицію відкритою, учасники ринку можуть "грати" на валютних курсах і отримувати прибутки спекулятивного характеру. Такі прибутки супроводжуються підвищеним валютним ризиком. Що більший ризик бере на себе учасник, то більший прибуток він може отримати від "гри" на валютних курсах. Однак за несприятливих змін на валютному ринку втрати, спричинені взятим валютним ризиком, також будуть суттєвими. Обмеження рівня валютного ризику означає зменшення можливостей отримання і прибутків, і збитків.

Важливим аспектом управління валютним ризиком є практика централізованого регулювання валютної позиції уповноважених банків. У загальному випадку учасники валютного ринку мають самі визначати той рівень валютного ризику, який вони згодні прийняти для отримання прибутків. Однак для тих суб'єктів господарської діяльності, фінансовий стан яких зачіпає інтереси великої частини населення і впливає на стан суспільства в цілому, рівень позиційного валютного ризику може регулюватися централізовано встановленням нормативів і певних вимог. До цієї категорії належать передусім комерційні банки. Такий підхід базується на тому, що банківський бізнес полягає у наданні послуг клієнтам і не повинен включати ризик, не пов'язаний з необхідністю проведення цих операцій. Банк є посередником між клієнтом і валютним ринком, тому валютну позицію банку необхідно встановлювати на рівні, який відбиває нормальні потреби щодо проведення клієнтських операцій. Менеджментові банків бажано утримуватися від спекулятивних операцій обмеженням величини відкритої валютної позиції. Утім, досить часто банки все ж проводять такі операції, використовуючи сприятливу кон'юнктуру валютного ринку для отримання додаткового (спекулятивного) доходу.

Практика обмеження валютного ризику комерційних банків у різних країнах відрізняється. Подекуди функцію управління валютними позиціями комерційних банків виконують центральні банки, установлюючи нормативні вимоги щодо їх максимально допустимого розміру.

Наприклад, у Великий Британії розраховується норматив достатності капіталу банків для здійснення операцій з іноземною валютою. В інших країнах, наприклад у США, валютна позиція банків централізовано не регулюється, управління нею керівництво банку здійснює самостійно, встановлюючи ліміти експозиції та валютного ризику для дилерів різних рангів. Водночас валютна експозиція банку має бути оголошена на ринку, щоб акціонери і клієнти знали про рівень валютного ризику цієї кредитної установи. Оскільки американські банки не виключають повністю валютного ризику, то для страхування створюється резерв на покриття втрат від валютних операцій, який становить у середньому до 8% величини капіталу банку [23, c. 100].

В Україні діяльність комерційних банків на валютному ринку регулює Національний банк України через ліцензування валютних операцій та встановлення обов'язкових нормативів. Починаючи з 2002 року для контролю за рівнем валютного ризику комерційних банків запроваджено норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції, у тому числі норматив для обмеження ризику загальної довгої валютної позиції і норматив для обмеження ризику загальної короткої валютної позиції банку.

Норматив ризику загальної відкритої валютної позиції визначається як співвідношення загальної величини відкритої валютної позиції за всіма іноземними валютами в гривневому еквіваленті та регулятивного капіталу банку. Величина загальної відкритої валютної позиції банку визначається як сума абсолютних величин (без урахування знака) усіх довгих і коротких відкритих валютних позицій у гривневому еквіваленті за всіма іноземними валютами. Для цього розраховують валютну позицію окремо за кожною іноземною валютою (щоденно) і за спотовим курсом визначають її еквівалент у гривнях. Суму регулятивного капіталу розраховують за балансом на початок минулого робочого дня, що передує дню розрахунку нормативів. Норматив ризику загальної відкритої валютної позиції розраховується уповноваженим банком щоденно за формою № 540 "Звіт про відкриті валютні позиції".

Всі нормативи ризику валютних позицій контролюються щоденно і за кожний випадок порушення нормативів Національний банк України застосовує штрафні санкції (зменшення нормативного значення відкритої валютної позиції, письмове попередження, стягнення штрафів у розмірі неправомірно отриманого прибутку, відкликання ліцензії на проведення валютних операцій). Менеджмент банку має приділяти належну увагу контролю за дотриманням нормативів валютної позиції. Якщо впродовж робочого дня величина відкритої валютної позиції може відхилятися від установлених норм, наприкінці дня необхідно увідповіднити його до чинних вимог.

Для запобігання можливості валютних спекуляцій комерційними банками НБУ не лише контролює дотримання ними встановлених нормативів відкритої валютної позиції, а й суворо обмежує перелік операцій, які банки можуть здійснювати власним коштом. Сукупний вплив обмежень і правил здійснення валютних операцій призводить до того, що навіть маючи можливість провести операції з іноземною валютою власним коштом на міжбанківському ринку, банки часто відмовляються від цього. Наприклад, виступаючи як покупець валюти, банк зобов'язаний сплатити збір на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 1% суми (в гривнях), витраченої на купівлю валюти, що зазвичай перевищує суму доходу від курсової різниці за зовнішньою та внутрішньою угодами [4, c. 340].

Правила валютного регулювання, затверджені НБУ, практично повністю унеможливили проведення спекулятивних операцій з валютою. Дилери банків вважають, що для проведення арбітражних операцій ринок став неліквідним, і динаміка внутрішнього валютного курсу за таких обставин цілком залежить від кількості заявок на купівлю чи продаж валюти. Ці зусилля спрямовано на забезпечення поступового та прогнозованого руху обмінного курсу гривні з орієнтацією валютного ринку на обмеження спекулятивної діяльності. Проте централізоване регулювання валютної позиції комерційних банків встановленням обов'язкових нормативів лише обмежує валютний ризик, але ще не означає його уникнення. Тому перед менеджментом банку постійно постає завдання регулювання величини та виду (довга чи коротка) позицій за різними іноземними валютами.

У процесі управління валютним ризиком банк може застосувати дві альтернативні стратегії, утримуючи валютну позицію відкритою (стратегія максимізації прибутку) або закритою. Стратегія управління активами і пасивами, яка передбачає вирівнювання валютної структури балансу у напрямі закритої валютної позиції, називається валютним метчингом. Застосовування цієї стратегії дає змогу банку уникнути частини валютного ризику. Проте і ця стратегія не виключає його повністю, оскільки залишається ризик, пов'язаний з репатріацією прибутків від міжнародної діяльності або виплатою дивідендів в іноземній валюті. Вирівнювання структури активів і пасивів в іноземній валюті для зниження валютного ризику банку на практиці не завжди можливе. На регіональних ринках окремі валюти іноді виявляються не досить популярними та доступними і учасники ринку не завжди мають можливості для повного узгодження всіх надходжень і платежів у всіх іноземних валютах. Особливо це стосується банків, адже вони оперують великими обсягами багатьох валют, а також тому, що їхня валютна позиція суттєво залежить від потреб клієнтів. Отже, обираючи стратегію управління валютним ризиком, важливо зважити на те, що можливість повного узгодження всіх надходжень і платежів в іноземній валюті є радше теоретичною і на практиці досягти такої відповідності практично неможливо.

Банки мають можливість зупинити вибір на альтернативній стратегії – максимізації прибутку. Суть її зводиться до того, що учасники ринку "грають" на валютних курсах для отримання прибутків спекулятивного характеру, залишаючи валютну позицію відкритою та свідомо наражаючись на підвищений ризик. У такому разі управління валютною позицією здійснюється з огляду на закономірність: довга валютна позиція приносить прибутки в разі підвищення курсу іноземної валюти і завдає збитків у разі його зниження, а коротка – навпаки. Що вищий ризик бере на себе учасник, то більший прибуток він може отримати від "гри" на валютних курсах, але за несприятливих змін на валютному ринку втрати через узятий валютний ризик також будуть суттєвими.

Правильним є і протилежне твердження: зниження рівня валютного ризику означає не тільки зменшення ймовірних збитків, а й обмеження потенційних можливостей отримання прибутків. Саме ця обставина спонукає деяких учасників валютного ринку, в тому числі і банки, свідомо залишати свої позиції незахищеними в сподіванні на отримання додаткових прибутків від сприятливої динаміки ринкових параметрів.

Якщо банк обрав стратегію максимізації прибутку, виникає потреба оцінити валютний ризик і можливі наслідки прийнятих управлінських рішень. Залежність між величиною прибутків (збитків), одержаних у результаті утримання банком відкритої валютної позиції, та змінами валютних курсів на ринку описується аналітичною моделлю [16, c. 42]:

(3.1)

де – прибуток (збиток), отриманий від переоцінювання валютних коштів у зв'язку зі зміною валютного курсу;

VP – валютна позиція банку;

sp , s – прогнозований і поточний валютний курс відповідно.

Особливістю моделі є наявність чинника невизначеності, пов'язаного з прогнозами очікуваних значень валютного курсу (sp ). Прогнози справджуються з певною ймовірністю, тому запровадження в модель ймовірнісних характеристик (ймовірність того, що валютний курс досягне прогнозованого значення) дає змогу проводити поглиблений аналіз, порівнюючи кілька сценаріїв. У такому разі отримують два показники: імовірність настання події та суму можливих втрат, яка з нею кореспондується.

Прогнозування валютного курсу – це складний процес, який потребує застосування сучасних технологій, кількісних методів аналізу, високого рівня підготовки кадрів. У процесі прогнозування використовується сучасний аналітичний інструментарій. Аналітики також спираються на власні міркування щодо зміни форвардних валютних курсів, що дає змогу враховувати й ті чинники, які не мають кількісних характеристик. Різниця між форвардним і спот-курсом залежить від різниці в рівнях відсоткових ставок за валютами та від тривалості форвардного періоду. З продовженням строків різниця між спотовим і форвардним валютними курсами зростатиме. У процесі прогнозування валютних курсів потрібно брати до уваги не лише результати розрахунків, а й такі чинники, як поточні умови валютного ринку; результати аналізу кривої дохідності цінних паперів; співвідношення попиту і пропозиції на форвардних валютних ринках; результати прогнозування швидкості, напряму та величини зміни відсоткових ставок. Крім того, банки можуть скористатися прогнозами професійних аналітиків.

Отже, рівень валютного ризику банку залежить не тільки від власної позиції банку, яка може бути обчислена досить точно, а й від ринкової кон'юнктури, прогнозування якої є серйозною проблемою. Міжнародний досвід свідчить, що навіть у порівняно благополучних країнах банкіри останнім часом надають перевагу стратегіям мінімізації ризиків. У цьому разі модель валютного метчингу слугує інструментарієм аналізу та обґрунтування внутрішніх лімітів валютного ризику і допустимих діапазонів зміни фінансових результатів діяльності банку.


Висновки

Таким чином, підводячи підсумки даної роботи слід відмітити, що банківська діяльність в умовах ринкової економіки неминуче пов’язана з ризиком, а отже однією з передумов успішного функціонування будь-якої фінансово-кредитної установи є її спроможність керувати у певних макроекономічних умовах власними ризиками. В країнах з перехідною економікою, яким здебільшого притаманна нестабільність макроекономічної ситуації та висока мінливість параметрів фінансового ринку, менеджмент ринкових ризиків набуває особливого значення.

В першому розділі роботи були розглянуті теоретичні основи управління валютним ризиком. В процесі роботи було виявлено, що економічний валютний ризик є найпоширенішим видом ризику, пов'язаний з валютними курсами. Він включає в себе і операційний, і перерахунковий ризики. З наслідками економічного валютного ризику, викликаного несподіваними коливаннями курсів, можуть зіткнутися не лише міжнародні фірми, але й фірми, які не пов'язані із зарубіжними угодами.

У зв'язку з тим, що курси абсолютно усіх валют, у тому числі і резервної валюти – долара США, піддані періодичним коливанням унаслідок різних об'єктивних і суб'єктивних причин, практика міжнародних економічних відносин виробила підходи до вибору стратегії захисту від валютних ризиків. Сутність цих підходів полягає в тому, що приймаються рішення про необхідність спеціальних заходів для страхування валютних ризиків, виділяється частина зовнішньоторговельного, контракту чи кредитної угоди – відкрита валютна позиція, яка буде страхуватись та вибирається конкретний спосіб і метод страхування ризику.

В другому розділі даної роботи була зроблена діагностика системи управління валютним ризиком АКБ «Базис», яка полягала в оцінці схильності банку до валютного ризику та в характеристиці стратегій і методів управління валютним ризиком в банку. В результаті дослідження були виявлені такі прийоми зниження валютного ризику, як: надання позички в одній валюті з умовою її погашення в іншій з урахуванням форвардного курсу, зафіксованому в кредитному договорі, хеджування за допомогою деривативів (форвардних контрактів, ф'ючерсів, опціонів), диверсифікація коштів банку в іноземній валюті, страхування валютного ризику.

В третьому розділі викладені шляхи вдосконалення управління валютними ризиками банку. По-перше, це удосконалення механізму грошових переказів в іноземній валюті. Зазначені удосконалення дозволили би уникнути зовнішніх шоків та втримати інфляцію, незважаючи на динамічне зростання монетарних агрегатів, зростання світових цін на енергоносії та негативні результати в аграрному секторі. Номінальний обмінний курс гривні залишався ціновим якорем для економіки та цільовим орієнтиром для проведення Національним банком України грошово-кредитної політики Така політика суттєво впливала би на зростання сальдо поточного рахунку платіжного балансу, а відтак і на збільшення надходжень валюти в Україну.

По-друге, удосконалення стратегії управління валютним ризиком у банку. Було визначено, що рівень валютного ризику банку залежить не тільки від власної позиції банку, яка може бути обчислена досить точно, а й від ринкової кон'юнктури, прогнозування якої є серйозною проблемою. Міжнародний досвід свідчить, що навіть у порівняно благополучних країнах банкіри останнім часом надають перевагу стратегіям мінімізації ризиків. У цьому разі модель валютного метчингу слугує інструментарієм аналізу та обґрунтування внутрішніх лімітів валютного ризику і допустимих діапазонів зміни фінансових результатів діяльності банку.

Розвиток банківської справи на Україні досяг певного рівня, який призводить до необхідності виявлення, аналізу та управління банківських ризиків, що давно використовується у зарубіжній банківській практиці і тільки починає свій розвиток в Україні.

Всі ці проблеми стосуються всіх банків України і мають вплив на всю банківську систему в цілому. При їх вирішенні необхідно спиратись на досвід економічно стійких країн, але враховувати індивідуальність становлення та розвитку банківської системи України.


Список використаних джерел

1. Конституція України. – К.: Вікар, 2006.

2. Декрет Кабинета Министров Украины "О системе валютного регулирования и валютного контроля" от 16 января 2003г. № 436.

3. Алехин Б. Форекс. - М.: Просвещение, 2002. – 258 с.

4. Банківський менеджмент: Навч. посібник / За ред. О.А. Кириченка. – К.: Знання-Прес, 2002. – 438 с.

5. Банковское дело / Под. ред. В.И. Колесникова, Л.П. Кроливецкой. -М.: Финансы и статистика, 2006. – 586с.

6. Береславська О. Тенденції розвитку фінансових ринків у 2006 році та їх вплив на економіку України // Вісник НБУ. – 2006. - №2. – С.50-55.

7. Васюренко О.В. Банківські операції: Навч. посібник. – 1-4те вид., виправ. і доп. – К.: Знання, 2004.

8. Гальчинський А.С. Сучасна валютна система. – К.: LIBRA, 2003. – 96 с.

9. Григоренко О. Міжнародна економіка. – К.: КІМО, 2004.

10. Калініченко О.О. Сучасний стан планування у банках: основні аспекти, методологія // Банківська справа.- 2005.- № 4.- C. 76-80.

11. Ковалев В.В. Финансовый анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчетности. – М.: Финансы и статистика, 1996. – 432 с.

12. Козьменко С.М., Шпіг Ф.І., Волошко І.В. Стратегічний менеджмент банку. –Суми:»Університетська книга», 2003

13. Козьменко С.М. Стратегічний менеджмент банку. – Суми: „Університетська книга», 2003. – 732 с.

14. Куршакова Н.Б. Банковский маркетинг. – М., - С.-Пб., - Нижний Новгород, - Воронеж, 2003.- 188 с.

15. Кох Т.У. Управление банком / Пер.с англ.: в 5-ти кн. – Уфа: Спектр, 1993.

16. Лютий О.І. Грошово-кредитна політика та її реалізація в Україні // Фінанси України. – 2006. - № 1. – С.20 – 24.

17. Миллер Р.Л., Ван-Хуз Д.Д. Современные деньги и банковское дело / Пер.с англ. – М.: ИНФРА - М, 2000. – 856с.

18. Міжнародні валютно-кредитні відносини: Підручник / А.С.Філіпенко, В.І.Мазуренко, В.Д.Сікора та ін.; за ред. А.С.Філіпенка. – К.: Либідь, 1997. – 208 с.

19. Нестерова Т.Н. Банковские операции. – М.: Инфра-М, 2006. – 603с.

20. Никонова И.А., Шамгунов Р.Н. Стратегия и стоимость коммерческого банка. – М.: Альпина Бизнес Букс, 2004. – 304 с.

21. Примостка Л.О. Фінансовий менеджмент у банку: Підручник. - 2-ге вид. – К.: КНЕУ, 2004. – 468 с.

22. Редхэд К., Хьюс С. Управление финансовыми рисками / Пер.с англ. – М.: ИНФРА - М, 1996. – 288 с.

23. Річний звіт НБУ. – 2006. - №1. – с. 45 - 50.

24. Роуз П.С. Банковский менеджмент / Пер.с англ. – М.: Дело ЛТД, 1995. – 768 с.

25. Селті Дж. Національний банк України і банківський нагляд. // Вісник НБУ. - 2002.-№ 12. - С. 50.

26. Синки Дж. Управление кредитным портфелем / Пер.с англ. – М.: Catallaxy, 1994. – 820 с.

27. Терещенко В. Тенденції у діяльності пунктів обміну іноземної валюти // Вісник НБУ. – 2003. - №3. – С. 48-52

28. Чернецький В. Євро проти долара // Вісник НБУ. – 2002. - № 12. – с.21-30.

29. Эдгар М. Управление финансами в коммерческих банках / Пер.с англ. – М.: Альпина Бизнес Букс, 2004. – 208с.

30. Ющенко В.А., Міщенко В.І. Валютне регулювання: Навч. посібн. –К.: Т-во «Знання», КОО, 1999. – 359с.

31. Річний звіт АКБ «Базис»2006р.

32. http: // www. bank. gov. ua

33. http: // www. nau. kiev. ua

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ  [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий

Другие видео на эту тему