Економічний ризик (стр. 1 из 9)
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДОНБАСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ БУДІВНИЦТВА і АРХІТЕКТУРИ
КАФЕДРА «ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВ»
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ
З ДИСЦИПЛІНИ «ЕКОНОМІЧНИЙ РИЗИК»
МАКІЇВКА, 2003
Вступ
Економічна сутність ризику
Проблема ризику і доходу є однієї з ключових концепцій у фінансовій і виробничій діяльності підприємств.
У словнику Вебстера «ризик» визначається як «небезпека, можливість чи збитку». Отже, ризик відноситься до можливості настання якої-небудь несприятливої події. Під «ризиком» прийнято розуміти імовірність (погрозу) утрати підприємством частини своїх ресурсів, недоодержання чи доходів появи додаткових витрат у результаті здійснення визначеної виробничої і фінансової діяльності.
Сучасне ринкове середовище немислиме без ризику. Прийнято розрізняти наступні основні види ризиків:
1) виробничий ризик, зв'язаний з можливістю невиконання фірмою своїх зобов'язань за контрактом чи договором із замовником;
2) фінансовий (кредитний) ризик, зв'язаний з можливістю невиконання фірмою своїх фінансових зобов'язань перед інвестором у результаті використання для фінансування діяльності фірми боргу;
3) інвестиційний ризик, зв'язаний з можливим знецінюванням інвестиційно-фінансового портфеля, що складає як із власних цінних паперів, так і придбаних;
4) ринковий ризик, зв'язаний з можливим коливанням ринкових процентних ставок як власної національної грошової одиниці, так і закордонних курсів валют.
Аналіз ризику виробляється в послідовності, приведеної на мал. 1.1.
Всі учасники проекту зацікавлені в тім. Щоб виключити можливість повного провалу чи проекту хоча б уникнути збитку для себе. В умовах нестабільної, швидко мінливі ситуації, учасники змушені враховувати всі можливі наслідки від дії своїх конкурентів. А також зміна ринкової ситуації.
Призначення – аналізу ризику дати потенційним партнерам необхідні дані для прийняття рішень про доцільність участі в проекті і передбачити заходу для захисту від можливих фінансових утрат.
1. Загальні принципи аналізу ризику
Коли говорять про необхідність обліку чи ризику керуванні проектами, звичайно мають на увазі основних його учасників: замовника, інвестора. Виконавця (підрядчика) чи продавця, інвестора і покупця, а також страхову компанію.
При аналізі ризику кожного з учасників проекту використовуються критерії, запропоновані відомим американським експертом Б. Берлимером:
- утрати від ризику незалежний друг від друга;
- утрата по одному напрямку з «портфеля ризиків» не обов'язково збільшують імовірність утрати по іншому (за винятком форс-мажорних обставин);
- максимальний можливий збиток не повинний перевищувати фінансових можливостей учасника.
Динамічний ризик – це ризик непередбачених змін вартості основного капіталу в наслідку прийняття управлінських чи рішень непередбачених змін ринкових чи політичних обставин. Такі зміни можуть привести як до втрат, так і до додаткових доходів.
Статичний ризик – це ризик утрат реальних активів внаслідок нанесення збитку власності, а також утрат доходу через недієздатність організації. Цей ризик може привести тільки до втрат.
Аналіз ризиків можна підрозділити на два взаємно доповнюють один одного виду: якісний і кількісний.
Якісний аналіз може бути порівняно простим, його головна задача – визначити фактори ризику, етапи і роботи, при виконанні яких ризик виникає і т.д., тобто, установити потенційні області ризику, після чого – ідентифікувати всі можливі ризики.
Кількісний аналіз ризику, тобто чисельне визначення розмірів окремих ризиків і ризику проекту в цілому – проблема більш складна.
Усі фактори, так чи інакше впливають на ріст ступеня ризику в проекті, можна умовно розділити на двох груп: об'єктивні і суб'єктивні.
До об'єктивних факторів відносяться фактори, що не залежать безпосередньо від самої фірми: це інфляція, конкуренція, анархія, політичні й економічні кризи, екологія, таможні мита, наявності режиму найбільшого благоприяцтва, можлива робота в зонах вільного економічного підприємництва і т.д.
До суб'єктивних факторів відносяться фактори, що характеризують безпосередньо дану фірму: це виробничий потенціал, технічне оснащення, рівень предметної і технологічної спеціалізації. Організація праці, рівень продуктивності праці, ступінь кооперативних зв'язків, рівень техніки безпеки, вибір типу контрактів з чи інвестором замовником і т.д. Останній фактор відіграє важливу роль для фірми, тому що від типу контракту залежить ступінь ризику і величина винагороди по закінченні проекту.
2. Різні методи аналізу ризиків
2.1 Кількісний аналіз конкретного виду ризику
При кількісному аналізі ризику можуть використовуватися різні методи. В даний час найбільш розповсюдженими є:
- статистичний;
- аналіз доцільності витрат;
- метод експертних оцінок;
- аналітичний;
- використання аналогів.
А. Статистичний метод
Статистичний метод по визначенню ризику проекту використовується в системі ПЕРТ для обчислення очікуваної тривалості кожної роботи і проекту в цілому. Суть цього методу полягає в тім, що для розрахунку ймовірностей виникнення втрат аналізуються всі статистичні дані, що стосуються результативності здійснення фірмою розглянутих операцій. Частота виникнення деякого рівня втрат знаходиться по наступній формулі:
; (2.1.)де
– частота виникнення деякого рівня втрат; 
– число випадків настання конкретного рівня втрат; 
– загальне число випадків у статистичній вибірці, що включає й успішно здійснені операції даного виду.Для побудови кривої ризику і визначення рівня втрат нам буде потрібно ввести поняття областей ризику.
Областю ризику називається деяка зона загальних утрат ринку, у границях якої втрати не перевищують граничного значення встановленого рівня ризику.
На мал. 2.1. показані основні області ризику, що повинні прийматися при розрахунку загального рівня ризику з урахуванням достатності всього капіталу інвестиційної компанії. При оцінці достатності капіталу враховуються два поняття: статутний капітал і весь капітал. Тобто достатність капіталу інвестиційної компанії (наприклад, банку) визначається максимально припустимим розміром її статутного капіталу і граничним співвідношенням усього капіталу компанії до суми її активів, називаний коефіцієнтом ризику – (Н).
Якщо за основу встановлення таких областей узяти вимоги Центрального Банку Росії по оцінці стану активів будь-якого комерційного банку. Те можна виділити 5 основних областей ризику діяльності будь-якої фірми в умовах ринкової економіки:
- безризикова область;
- область мінімального ризику;
- область підвищеного ризику;
- область критичного ризику;
- область неприпустимого ризику.
Розглянемо характеристику кожної з областей:
· Безризикова область 
Ця область характеризується відсутністю яких-небудь утрат при здійсненні операцій з гарантією одержання, як мінімум, розрахункового прибутку. Теоретично прибуток фірми при виконанні проекту не обмежена.
Коефіцієнт ризику
,де індекс 1 – перша область (див. мал. 2.1.).
· Область мінімального ризику 
.
Ця область характеризується рівнем утрат, не перевищуючі розміри чистого прибутку в інтервалі
. Коефіцієнт ризику 
в другій області знаходиться в межах 0–25%. У цій області можливе: здійснення операцій з цінними паперами уряду Росії; цінними паперами муніципальних органів; одержання необхідних позичок, гарантованих урядом Росії; участь у виконанні робіт з будівництва будинків, споруджень, і т.д., фінансованих державними органами. У цій області фірма ризикує тим, що в результаті своєї діяльності в гіршому випадку вона не одержить чистого прибутку, тому що будуть покриті всі податки на прибуток, і вона не зможе виплатити дивіденди по випущених цінних паперах. Можливі випадки незначної втрати, але основна суть чистого прибутку буде отримана.· Область підвищеного ризику
.Область характеризується рівнем утрат, не перевищуючі розміри розрахункового прибутку. Коефіцієнт ризику
в третій області знаходиться в межах 25–50%. У цій області можливе здійснення виробничої діяльності фірмою, у тому числі за рахунок отриманих кредитів в інвестиційних компаніях і банках на термін до одного року, за мінусом позичок, гарантованих урядом. Фірма ризикує тим, що в результаті своєї діяльності вона в гіршому випадку зробить покриття усіх витрат (рентні платежі, комунальні платежі, накладні витрати, реклама, оголошення й інші), а в кращому – одержить прибуток набагато менше розрахункового рівня.· Область критичного ризику
.У границях цієї області можливі втрати, величина яких перевищує розміри розрахункового прибутку, але не перевищує загальної величини валового прибутку. Коефіцієнт ризику
в четвертій області знаходиться в межах 50–75%. У цій області фірма може здійснювати різні види лізингу: оперативний лізинг (підприємства, фірми-виробники не реалізують свою продукцію, а передають її в оренду); лізинг нерухомості (передача в оренду цільових об'єктів терміном на 15–20 років); лізинг, що фінансує, (лізингові компанії передають в оренду машини й устаткування, виготовлені різними підприємствами і фірмами терміном від 2 до 6 років); вкладати фінансові інвестиції в придбання цінних паперів інших акціонерних товариств і підприємств. Такий ризик не бажаний, оскільки фірма піддається небезпеки утратити весь свій виторг від даної операції.