Міністерство освіти і науки України
Чернігівський державний технологічний університет
Секція економічної теорії і підприємництва
З ДИСЦИПЛІНИ “ЕКОНОМІЧНА ІСТОРІЯ”
На тему: “Економічний розвиток провідних країн світу на початку XX ст.”
Виконав
ст.грФК-033
Перевірив Шадура Н. Т.
Зміст
Вступ
1. Індустріалізація
2. Особливості аграрного розвитку6
3. Міжнародні економічні відносини
Висновок
Література
В кінці XIX ст. у західноєвропейських державах і США відбувся промисловий переворот, який ознаменував собою завершення переходу від аграрної до індустріальної цивілізації.
На початку XX ст. зміст розвитку світової економіки в індустріальну епоху полягав у здійсненні структурних зрушень, внаслідок яких змінилося значення сфер і галузей господарства, їх частки у виробництві валового внутрішнього продукту та національного доходу. Випереджаючими темпами розвивалася промисловість, що забезпечувало її перевагу над сільським господарством у світовому та національних господарствах. Зростання важкої промисловості почало змінювати галузеву структуру індустріального потенціалу.
Із завершенням промислового перевороту почався процес індустріалізації. Основним його змістом були структурні зрушення в національних господарствах окремих країн, внаслідок яких з'являлись нові та модернізувалися старі галузі виробництва, змінювалась їхня роль в економіці, тобто частка у виробництві валового національного продукту (ВНП) і національного доходу (НД). Завершення індустріалізації забезпечувало перевагу промисловості над сільським господарством, важкої індустрії над легкою. Машинне виробництво перемогло в усіх галузях господарства. Відбувалися зміни в організації та управлінні виробництвом. Провідне місце належало системі акціонерного підприємництва. Торговий і промисловий капітал поступався першістю фінансовому. Було утворено акціонерні монополістичні об'єднання — картелі, трести, синдикати, концерни.
Темпи та строки індустріалізації залежали від конкретних історичних умов кожної країни, вихідного рівня промислового перевороту, загальносвітового економічного розвитку. Так, у Великобританії завдання індустріалізації почали розв'язувати під час промислового перевороту. В інших розвинених країнах індустріалізація проходила після промислового перевороту та була його продовженням. Індустріальний розвиток було перервано першою світовою (1914— 1918 pp.) та другою світовою (1939—1945 pp.) війнами.
У кінці XIX — на початку XX ст. індустріалізація відбувалася на ґрунті технічної революції, що ознаменувалася впровадженням у виробництво наукових винаходів, змінами в техніці та технології. Змінилася енергетична база економіки. Пара була витіснена електрикою. Почалася електрифікація виробництва, транспорту, побуту. Цьому сприяло використання машин для отримання електричного струму: динамо-машини Е. Сіменса (1876 p.) та генератора Т. Едісона (1883 p.), електродвигуна для обертання агрегатів. Запроваджувалися нові досягнення в галузі електротехніки: електроплавлення сталі, електролітичний спосіб отримання кольорових металів, лампа розжарювання, електрозварювання, передача електроенергії на відстань.
Істотний вплив на зміну структури економіки мав винахід нових способів виплавляння сталі — бесемерівського, мартенівського, томасівського. Було винайдено нові двигуни. Серед них динамо-машина, двигун внутрішнього згоряння, парова турбіна, водяна турбіна (перша гідроелектростанція на річці Ніагара в США в 1898 p.). З'явилися нові види транспорту: автомобіль, тепловоз, аероплан, а також вагон-холодильник, телефон, фонограф, лінотип, фотоплівка, кінематограф, гусеничний трактор, паровий екскаватор, пристрої для автоматичного навантажування. Винаходи в галузі хімії дали поштовх до появи виробництва синтетичних барвників, лікарських та парфумерних синтетичних сполук. Для розвитку металообробної промисловості важливе значення мало використання автоматичних верстатів.
Структурні зрушення останньої третини XIX — початку XX ст. зумовили зміни у галузевій структурі машинної індустрії, її провідними галузями стало виробництво електроенергії, продукції органічної і неорганічної хімії (соди, добрив, сірчаної кислоти тощо), добувної, металургійної, машинобудівної, хімічної, транспортної промисловості.
Розвивалися нові галузі: сталеварна, нафтодобувна і нафтопереробна, електротехнічна, алюмінієва, будівельна і будівельних матеріалів, автомобільна. Ускладнилася структура машинобудування. Найбільш динамічно розвивалося транспортне виробництво та верстатобудування. За умов масового виробництва зросло значення стандартизації. Старі галузі, такі як текстильна, харчова, суднобудівна, розширювалися та модернізувалися.
За динамікою промислового розвитку склалося три типи промислове розвинених країн: американський — з відносно високими, німецький — з середніми, англійський – з найнижчими темпами розвитку промислового виробництва.
Для промисловості були характерні порівняно високі темпи щорічного приросту. Нерівномірно розвивалися окремі галузі, з них випереджаючими темпами — важка промисловість. Так, видобуток вугілля з 1890—1913 pp. — в 18 разів, видобуток нафти —27 разів, виплавляння сталі — в 3 рази, споживання бавовни збільшилося майже у 2 рази. Зросла частка важкої промисловості країн.
Змінилася частка країн у світовому промисловому виробництві. Закінчився період "євроцентризму". З початку XX ст. США вийшли на перше місце в світі за обсягом промислової продукції, її вартість перевищувала вартість продукції англійської промисловості. Великобританія втратила роль "фабрики світу", відстала від США і Німеччини — спочатку за темпами економічного розвитку, а потім і за абсолютними показниками. Німеччина випередила Великобританію, Францію та посіла друге місце після США.
У зв'язку з інтенсивним зростанням промисловості змінилася її частка в структурі господарства провідних індустріальних держав. Так, у США вартість продукції промислового виробництва переважала вартість сільськогосподарського в 1900 p. — в 3 рази.
Після громадянської війни 1861—1865 pp. були сприятливі політичні умови для економічного зростання. Конгрес США проводив політику підтримки індустріального розвитку. Оточення слаборозвиненими країнами, мирні умови існування давали змогу вільно розвивати господарство, не витрачаючи значно кошти на воєнні потреби.
Економічні успіхи мали географічну основу. Протяжність морського узбережжя, що досягала 18 тис. миль, надавала переваги для розвитку мореплавства, рибальства, зовнішньої торгівлі. Озера і річки з каналами з'єднували різні штати в одне економічне ціле.
До господарського обігу залучалися великі природні ресурси: вугілля, залізна руда, нафта, кольорові метали, ліс, камінь, сірка, глина. Їх запаси забезпечували розвиток важкої промисловості. Проте бракувало олова, калійних солей.
Швидкими темпами освоювалися землі американського Заходу. Переміг фермерський напрям сільського господарства. Значних розмірів досягло сільськогосподарське виробництво.
Активно запроваджувались власні та європейські винаходи. Лише за 1890—1900 pp. було видано 234 956 патентів. Використовувалися переваги нового будівництва. Морально застаріле обладнання практично було відсутнє і не гальмувало розвиток промисловості. Активна роль належала спеціалізації робітників і підприємств, географічному поділу праці. Промисловість було орієнтовано на масове виробництво, стандартизацію деталей. Значно зросли продуктивність, інтенсивність праці, зменшувалися витрати виробництва.
Існував широкий місткий внутрішній ринок. Високою була конкурентоспроможність американських товарів на зовнішньому ринку. США будували своє господарство під захистом митних бар'єрів.
Пришвидшували розвиток економіки концентрація виробництва і капіталу, акціонування і утворення корпорацій. Економічне піднесення спиралося на інвестиції, що постійно зростали. Якщо в 1859 p. капітал, вкладений у промисловість, становив 1010 млн. дол., то в 1914 p. — 22 791 млн. дол. Велике значення мали європейські капітали. В 1899 p. — 3300 млн. дол., в 1914 p. — близько 5 млрд. дол., з них англійських — 755 млн. дол.
США розвивали своє господарство, використовуючи робочу силу всього світу. За перші 14 років XX ст. іммігрувало 146 млн. осіб. У 1910 p. населення країни становило 92 млн. осіб.
США пізно включилися до територіального поділу світу. В 1867 p. у Росії за 6,7 млн. дол. була куплена Аляска, кожен гектар землі якої обійшовся лише в 5 центів. У 1898 p. Конгрес США узаконив анексію Гавайських островів. Колоніальними володіннями стали Куба, Гуам, Пуер-то-Рико, Філіппіни, частина островів Самоа. Загальна площа колоній США в 1914 p. дорівнювала 0,3 млн. км2 з населенням 9,7 млн. осіб. Одночасно США стали на шлях економічної експансії, основною зоною якої була Латинська Америка, і збільшували інвестиції за кордоном та експорт товарів, будували філіали своїх підприємств, використовуючи дешеві робочу силу та сировину.
Промислове піднесення США на початку XX ст. найяскравіше виявилося у будівництві залізниць, їх протяжність за 1870—1913 pp. збільшилася у 8 разів. Вони зв'язали всі штати, а чотири трансконтинентальні лінії поєднали Атлантичне та Тихоокеанське узбережжя. Розмах будівництва залізниць стимулював розвиток важкої промисловості, зміцнив економічну єдність країни, розширив географію промисловості на Південь і Захід.
Отже, в галузевій структурі промисловості США значно збільшилася частка важкої промисловості. Однак з розвитком сільського господарства зберегли своє значення галузі переробки сільськогосподарської продукції, особливо борошномельна, консервна.