Смекни!
smekni.com

Полеміка навколо стабілізаційної політики (стр. 1 из 3)

Реферат з теми:

«Полеміка навколо стабілізаційної політики»


Світова практика після кейнсіанського періоду доводить, що поряд із ринком суттєву роль у стабілізації економіки відіграє держава. Але, незважаючи на це, серед макроекономістів точиться гостра дискусія щодо стабілізаційної функції держави. В епіцентрі цієї дискусії протягом довгого часу знаходиться питання щодо необхідності державного втручання в економіку за допомогою стабілізаційної політики.

Одна група макроекономістів уважає, що завдяки регулювальному потенціалу ринку економіка є внутрішньо стабільною і не потребує державного втручання. На їх думку, ринки працюють краще, коли в них не втручаються. Тому державне невтручання є найліпшою економічною політикою.

Теоретичні підвалини щодо політики невтручання були закладені класичною теорією. В її основі лежить припущення, що ринки є досконало конкурентними, а ціни і заробітна плата - абсолютно гнучкими. Тому, наприклад, у разі падінні сукупного попиту ціни швидко знижуються. З такою самою швидкістю скорочується попит на ринку праці та падає заробітна плата. Внаслідок цього, з одного боку, зниження цін швидко повертає сукупний попит до потенційного ВВП; з іншого - зменшення заробітної плати утримує пропозицію робочої сили на умовах природного безробіття, а сукупну пропозицію - на потенційному рівні. Отже, у підсумку абсолютно гнучкі ціни і заробітна плата здатні швидко відновлювати повну зайнятість, що виключає необхідність стабілізаційного втручання держави в економіку.

Наведені положення класичної теорії не є лише історичною спадщиною макроекономічної науки. Вони набули подальшого розвитку в сучасних теоріях, серед яких найрельєфніше виділяються монетаристська теорія і теорія раціональних очікувань як різновид неокласичної теорії. Монетаристська теорія доповнює класичну тим, що надає грошам роль вирішального чинника, від якого залежить обсяг ВВП у короткостроковому періоді і рівень інфляції - у довгостроковому. Теорія раціональних очікувань до інструментів регулювання економіки додає очікування людей, які, використовуючи інформацію, приймають раціональні рішення, спрямовані на підтримання економіки в стабільному стані.

Інша група макроекономістів виходить із припущення, що ринки не є досконало конкурентними, а ціни і заробітна плата не є абсолютно гнучкими в короткостроковому періоді. Тому немає підстав розраховувати, що в умовах падіння обсягів виробництва ціни і заробітна плата здатні негайно знижуватися пропорційно зменшенню сукупного попиту і швидко відновлювати повну зайнятість. На підтвердження своєї позиції вони наводять приклади того, що в економіці періодично виникають певні збурення, які на тривалий час викликають падіння обсягів виробництва, надмірне безробіття та високу інфляцію. Тому на їх думку, щоб пом’якшити коливання економічного циклу, держава повинна застосовувати відповідну стабілізаційну політику, здатну компенсувати дефіцит приватного попиту. Незалежно від того, на якій фазі економічного циклу знаходиться економіка, стабілізаційні заходи мають іти «проти вітру», тобто стимулювати економіку під час спаду і стримувати її в період інфляційного зростання. Відмова від стабілізаційної політики оцінюється цією групою макроекономістів як марнотратство.

Теоретичною основою стабілізаційної політики є кейнсіанська теорія, за якою об’єктом стабілізаційної політики має бути сукупний попит, а основними її елементами - фіскальна та монетарна політика. Фіскальна політика може стимулювати сукупний попит за допомогою збільшення державних видатків і/або зниження податків, монетарна - через зниження процентних ставок, яка може викликати підвищення прибутковості капіталу і збільшення на цій основі інвестиційного попиту.

У 80-х роках 20 ст. з’явилося нове покоління прихильників кейнсіанської теорії, яких називають неокейнсіанцями. Вони також дотримуються думки, що для стабілізації економіки держава може і повинна вдаватися до активної економічної політики. На відміну від кейнсіанців вони намагаються дати теоретичне обґрунтування негнучкості цін заробітної плати в короткостроковому періоді, що зумовлює необхідність застосування стабілізаційної політики.

Іншим предметом полеміки, яка точиться навколо стабілізаційної політики, є альтернатива у формі запитання: пасивною чи активною має бути економічна політика? При цьому під активною розуміється така політика, яка реагує на поточну або майбутню ситуацію в економіці. Якщо політика не реагує на ситуацію в економіці, то вона є пасивною, або ж її взагалі немає. Тому по своїй суті зазначена альтернатива збігається з головним предметом дискусії - потрібна чи не потрібна стабілізаційна політика, яка є лише іншим виразом поняття «активна економічна політика». Але якщо в межах першого предмета дискусії опоненти стабілізаційної політики як головний аргумент на свою користь висувають здатність ринку самостійно виконувати стабілізаційну функцію, то в межах іншого вони намагаються довести, що стабілізаційна політика є неефективною і тому непотрібною. У форматі альтернативи щодо вибору між пасивною та активною політикою найбільш дискусійними є два питання.

1. Вплив лагів на стабілізаційну політику. На думку прихильників пасивної економічної політики, наявність тривалих і мінливих лагів робить стабілізаційну політику неефективною. Це пояснюється тим, що протягом часу між ухваленням стабілізаційного заходу і початком його дії ситуація в економіці може змінитися. Тому, наприклад, з метою пожвавлення економіки заходи, які будуть запроваджені під час спаду, зможуть вплинути на економіку вже тоді, коли таке пожвавлення виникне і без державного втручання. Результатом може стати порушення процесу пожвавлення і стимулювання інфляційного процесу. За таких умов застосування антиінфляційних заходів може спрацювати в той момент, коли в економіці знову виникне спад.

Опоненти активної економічної політики вказують ще на одну обставину, пов’язану з лагами. Вона полягає в тому, що в процесі обґрунтування стабілізаційних заходів державні органи змушені спиратися на прогнози, яким не можна довіряти. Якщо, наприклад, в економіці прогнозується через два роки спад або інфляційне зростання, то це слугує підставою для запровадження упереджувальних стабілізаційних заходів. Але прогнози, як правило, не забезпечують необхідну точність. Звідси робиться висновок, що політика стимулювання або стримування економіки, яка базується на помилкових прогнозах, скоріше викличе погіршання ситуації, а не її поліпшення.

Прихильники активної економічної політики погоджуються з тим, що існування лагів і помилок у процесі прогнозування зменшує ефективність стабілізаційної політики. Але це аж ніяк не є підставою для відмови від її застосування, оскільки недостатньо ефективна політика не є політикою, яка зменшує ефективність економіки. На їх думку, питання полягає не в тому, що економічна політика має бути пасивною, а в тому, що вона має бути не амбіційною, а обережною.

Теза про обережну економічну політику означає таке. Якщо збурення в економіці є тимчасовим або незначним, то стабілізаційна політика має утримуватися від суттєвого реагування. За таких умов має застосовуватися режим «терапевтичного лікування», що передбачає дозоване коригування економіки за методом поступових наближень. Але якщо збурення в економіці свідчить про виникнення в ній глибоких диспропорцій, для усунення яких в найближчій перспективі ринковий механізм не має передумов, економічна політика повинна застосовувати режим «хірургічного втручання». За таких умов запровадження «хірургічних» заходів практично виключає ризики, що пов’язані із запізненням політики, оскільки час, потрібний для усунення глибоких диспропорцій, може дорівнювати лагам стабілізаційної політики.

2. Вплив очікувань на стабілізаційну політику. Як зазначалося, важливу роль у поведінці економічних суб’єктів відіграють очікування. Це означає, що поведінка домогосподарств і підприємств залежить не лише від того, як вони оцінюють поточну ситуацію в економіці, а й від того, що вони очікують у майбутньому. На думку Лукаса, одного з провідних представників теорії раціональних очікувань, традиційні методи обґрунтування стабілізаційної політики не спроможні враховувати вплив цієї політики на очікування. Тому така політика є неефективною. Критику стабілізаційної політики, яка не враховує її вплив на очікування, називають критикою Лукаса.

Позицію прихильників теорії раціональних очікувань можна проілюструвати таким прикладом. Припустимо, що центральний банк оголосив про застосування стимулюваної монетарної політики. Її метою може бути зниження процентної ставки, зростання інвестицій, сукупного попиту і збільшення обсягів виробництва. Маючи таку інформацію, суб’єкти приватної економіки можуть очікувати зростання інфляції і тому вживатимуть захисних заходів. Так, наймані працівники вимагатимуть підвищення номінальної заробітної плати, підприємці підвищуватимуть ціни, позикодавці збільшуватимуть процентні ставки. Ці дії економічних суб’єктів викличуть загальне зростання цін. Пропорційно цінам зросте номінальна ставка процента, що унеможливить зниження реальної процентної ставки, зростання інвестицій, збільшення сукупного попиту та обсягів виробництва.

Отже, метою стимулювальної монетарної політики було збільшення сукупного попиту і реального ВВП. Проте за сценарієм теорії раціональних очікувань суб’єкти приватної економіки, спираючись на свої очікувані щодо результатів стимулювальної монетарної політики, повністю нейтралізували її вплив на економіку та унеможливили досягнення позитивного ефекту. Звідси випливає висновок про неефективність стабілізаційної політики.