Проблеми інноваційного розвитку української економіки (стр. 1 из 4)

ПРОБЛЕМИ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ ЕКОНОМІКИ

Розглянуто вплив глобалізаційних чинників на національні економіки країн світу. Визначено проблеми, які існують в інноваційній сфері економіки України. Досліджено місце України за європейським інноваційним рейтингом. Запропоновано основні напрямки активізації наукової та дослідницької роботи.

Influence of globalization factors on the national economies of the world countries has been considered. The problems which exist in the innovative sphere of economy of Ukraine, have been determined. The place of Ukraine has been explored by the European innovative rating. Basic directions of activation ofthe advanced and research study have been offered in the article.

Постановка проблеми. Становлення постіндустріального суспільства, посилення ролі науки та інтелектуального капіталу в економіці розвинених країн створили умови для швидкого конкурентноспроможного розвитку їх національних економік. В сучасних умовах глобальної міжнародної конкуренції успіху досягають країни, які спроможні розвинути внутрішній потенціал інноваційно-технологічної модернізації економіки.

Тому, перед Україною стоїть вибір: стати на шлях широкого впровадження інновацій та побудови постіндустріального суспільства або стати сировинним придатком розвинутих держав. Підвищення конкурентоспроможності України можливе лише за умов формування нових механізмів інноваційного розвитку та технологічного удосконалення національної економіки. Економічний динамізм, втілений у технологічному поступі є єдиним шляхом розвитку для України. Тому для правильного вибору орієнтирів та пріоритетів розвитку національної економіки потрібно детально вивчити проблеми, які існують у цій сфері, та розробити комплексну державну інноваційну стратегію, що дасть змогу здійснити інноваційний прорив та оновити структуру промисловості на користь високотехнологічної продукції.

Аналіз останніх досліджень та публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми і на які спирається автор. Питання інноваційного розвитку економіки України є предметом дослідження багатьох вітчизняних вчених та науковців.

Так, Ж. Поплавська вивчає значення інтелектуального капіталу як основного елемента у становленні інноваційної економіки та постіндустріального суспільства [4]; Л. Федулова досліджує становище та перспективи інноваційного розвитку економіки України на основі їх глибокого технологічного аналізу [5]; О. Шнипко обґрунтовує необхідність швидкої модернізації економіки України задля забезпечення гідного місця в міжнародному глобалізаційному просторі [19]. Проте, ця проблема потребує детальнішого вивчення, особливо у контексті активної розробки та обговорення національної інноваційної стратегії на 2010 - 2020 роки.

Постановка завдання. Метою статті є дослідження основних проблем, що існують в інноваційній сфері української економіки та обґрунтування необхідності створення національної інноваційної стратегії.

Виклад основного матеріалу. Після закінчення ідеологічного протистояння двох супердержав світ вступив в нову фазу свого розвитку. Сформувалась нова система світоустрою, яка зветься глобалізмом. Ця система вже стала домінантним чинником світового розвитку. В основі глобалізму — зрощування інтересів, стратегій і механізмів світового панування наймогутніших держав, глобальних транснаціональних корпорацій (ТНК) та міжнародних організацій.

Згідно з визначенням О. Білоруса, глобалізм — це система абсолютної економічної та політичної влади нових глобальних монополістичних корпорацій, які вийшли з-під контролю націй-держав свого походження і базування [1]. Вони маневрують фінансовим капіталом, обертаючи його на світовому ринку зі "швидкістю світла", та, відмовляючись платити податки країнам і державам свого походження, посилюють експлуатацію багатьох країн (і своїх також) та регіонів. Тобто можна говорити про нову форму світового панування, що принесла нову абсолютну та тотальну форму експлуатації (людини людиною, держави державою, національного капіталу глобальним капіталом), бідності та руйнує глобальне демократичне суспільство.

В основу кожної системи покладені певні фундаментальні закони, на основі яких ця система функціонує. Основу глобалізму складає закон глобальної (тотальної) монополізації світової економіки і політики з боку наймогутніших держав, глобальних ТНК і глобальних міжнародних організацій (СОТ, МВФ, Світового банку).

Головний глобальний конфлікт сучасності полягає в тому, що світ розділився, дезінтегрувався на частини, кожна з яких належить до різних ер: одна до постіндустріальної, друга до індустріальної, а третя до доіндустріальної, яка характеризується відсталістю й бідністю.

У своїй книзі "Велика шахівниця" відомий вчений Зб. Бжезинський вказує на чотири вирішальних чинника глобальної влади [2]:

1) військовий — здатність досягти будь-якої точки землі і не мати при цьому суперників;

2) економічний — залишатись головним локомотивом глобального розвитку;

3) технологічний — збереження провідних ролей у найновіших сферах, постійне впровадження інновацій;

4) культурний — зберігати за собою незрівнянну привабливість для всього світу, особливо для молоді.

Особливої уваги потребують другий і третій чинники, є взаємопов'язаними між собою. Так, саме технологічний чинник є тим механізмом, на основі якого ґрунтується економічний та соціальний розвиток будь-якої держави і відбувається розв'язання глобальних міжнародних суперечностей. Здатність постійно впроваджувати інновації та модернізовуватись справляє основний вплив на розміщення країни в глобальній ієрархії. Це пов'язано з тим, що "...технологічні нововведення, що складають основу національного багатства постіндустріальних країн, на сьогодні не можуть бути ефективно ні скопійовані, а в деяких випадках навіть використані в межах індустріальних, а тим більше аграрних суспільств" [3, с. 86].

Тому, на основі технологічного чинника відбулась стрімка диференціація усіх країн на три групи: країни "золотого мільярду" або технологічні новатори (країни, що вступили до постіндустріальної стадії розвитку і які генерують вищі технології та інтелектуально експлуатують весь світ); технологічні послідовники (країни, які знаходяться на межі переходу від індустріальної до постіндустріальної фази); "третій світ" або технологічні аутсайдери (країни, що знаходяться у доіндустріальній та індустріальній фазах розвитку і не здатні до конкурентоспроможного розвитку в глобалізованому середовищі).

Так, якщо конкурентні переваги у доіндустріальній економіці забезпечували доступ до природних джерел і сировини, зручні транспортні маршрути, місткий ринок, дешеву робочу силу, то в постіндустріальному суспільстві запорукою успіху стають інновації та підприємництво, яке ґрунтується на знаннях, розвиненій інфраструктурній інформації.

У постіндустріальній економіці визначальним є інтелектуальний потенціал суспільства, на який вона спирається і який становить сукупність повсякденних і спеціалізованих знань, що матеріалізуються в основному капіталі та новітніх технологіях. Вони визначають як матеріальну культуру виробництва, так і культуру споживання вироблених товарів. Інновації можуть дати найвищі прибутки, але водночас саме з ними пов'язаний і високий рівень ризику: приблизно дві третини ризикованих науково-технологічних проектів виявляються невдалими, але третина інновацій настільки потужна, що прибутки від неї перекривають усі витрати [4, с. 54].

На даному етапі розвитку світової економічної системи спостерігаються процеси переходу більшості країн від індустріального до постіндустріального виробництва, глобалізації, інформатизації, технологічної революції. Результатом цих процесів є підсилення інтелектуального чинника, поява "економіки, яка ґрунтується на знаннях".

Отже, майбутнє України залежить від того, наскільки вона відповідатиме викликам постіндустріального суспільства ХХІ століття, яке ґрунтується на економіці знань інноваційного типу, де спеціалізовані і повсякденні знання є джерелом економічного і суспільного прогресу. Забезпечення високого добробуту українського суспільства можливе лише у випадку забезпечення високої конкурентоспроможності в умовах глобальної конкуренції.

Інноваційний тип економічного розвитку дедалі більше стає тим фундаментом, який визначає економічну міць країни та її перспективи на світовому ринку. В країнах, що належать до числа інноваційних лідерів, спостерігається висока концентрація найбільш рентабельних видів бізнесу (з найвищим вмістом доданої вартості в ціні продукту). Ефективність та динамізм інноваційної сфери перетворилися у вирішальний чинник забезпечення конкурентоспроможності економіки та значною мірою визначають місце кожної країни у світі.

Світова економічна криза, яка почалася в країнах постіндустріального світу, має катастрофічні наслідки якраз для країн індустріальних і аграрних, оскільки останні здійснюють обслуговуючу функцію для постіндустріальних економік. При скороченні постіндустріальною економікою споживання в індустріальних країнах відбувається спад виробництва.

Структурні аспекти розвитку промисловості країни в контексті концепції техніко-економічних парадигм (укладів) можна проаналізувати через виділення відповідних галузей промисловості. Технологічний уклад — це взаємопов'язана та взаємообумовлена стійка економічна система, яка має конкретне якісне наповнення, що відрізняє технологічні уклади один від одного. При класифікації за домінуючими групами технологічних сукупностей, що перебувають на різних фазах розвитку, з урахуванням імпорту та експорту однотипових видів продукції виявляється технологічна структура економіки [5, с. 24].


Copyright © MirZnanii.com 2015-2018. All rigths reserved.