Субєктивна сторона складу злочину

Поняття суб"єктивної сторони складу злочину. Суб"єктивна сторона злочину - це психічне відношення особи до скоєного нею суспільно небезпечного діяння і його наслідків, тобто, так би мовити, внутрішня сторона суспільно небезпечного діяння.

I. Поняття суб"єктивної сторони складу злочину.

Суб"єктивна сторона злочину - це психічне відношення особи до скоєного нею суспільно небезпечного діяння і його наслідків, тобто, так би мовити, внутрішня сторона суспільно небезпечного діяння.

До суб"єктивної сторони злочину належать: вина у формі умислу чи необережності, мотив, ціль злочину, а також емоційний стан суб"єкта в момент скоєння злочину. Мотиви, ціль, емоційний стан особи впливають на кваліфікацію скоєного лише тоді, коли законодавець вказує на них як на ознаку злочину. Так, ст.95 КК встановлює відповідальність за навмисне вбивство в стані сильного душевного хвилювання,викликаного насильством чи тяжкою образою з боку потерпілого; ст. 86 - за напад з метою заволодіння державним або колективним майном, поєднаний з насильством, небезпечним для життя чи здоров"я потерпілого або погрозою застосувати таке насильство.

2. Основний зміст суб"єктивної сторони будь-якого злочину складає вина. У кримінальному праві діє принцип : без вини немає відповідальності. У ст.3 КК сказано, що кримінальній відповідальності і покаранню підлягає лише особа, винна у вчиненні злочину.

Як же наука кримінального парва визначає поняття вини? Вина - це псизічне відношення осудної особи до скоєного нею суспільно небезпечного діяння і його наслідку, виражене у формах умислу чи необережності. Таке відношення складається із усвідомлення винним суспільно-небезпечного характеру своїх дій і передбачення можливих наслідків (інтелектуальний момент вини), а також із відношення до своїх дій (бездій) і їхніх наслідків : бажання, щоб ці наслідки настали, байдужого або легковажного до них ставлення (вольовий момент вини).

3. Залежно від інтелектуального і вольового моментів розмежовують дві форми вини : умисел і необережність. Умисел ділиться , у свою чергу, на прямий і побічний, а необережність проявляється у видах злочинної самовпевненості чи злочинної недбалості.

4. Форми вини в конкретних злочинах або вказуються в диспозиціях статей Особливої частини КК, або ж випливають з інших ознак конкретного складу злочину, чи встановлюються відповідно до ст. 8 і 9, у яких визначаються основні ознаки вини у формах умислу і необережності. Так, ст. 93, 94, 95, 101 КК містять безпосередні вказівки на форму вини. У статтях, які встановлюють відповідальність за крадіжку, грабіж, розбій, спекуляцію та ін., хоча й немає вказівки на форму вини, однак склад злочину вказує на те, що у винної особи була ціль : заволодіти чужим майном, мати матеріальну вигоду. А це означає, що злочин скоєно навмисно.

I I. Умисел як форма вини. Види умислу.

1. Злочин визнається вчиненим навмисно, сказано у ст. 8 КК України, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала суспільно небезпечний характер своєї дії або бездіяльності, передбачала її суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо допускала настання цих наслідків.

Таким чином, законодавець вказує на три необхідні ознаки умислу :

а) усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру своїх дій чи бездій;

б) передбачення їх суспільно небезпечного наслідку;

в) бажання, щоб такі наслідки наступили або ж свідоме допущення їх.

Перші дві ознаки навмисні ( усвідомлення і передбачення) характеризують інтелектуальну, а ретя (бажання або свідоме допущення суспільно небезпечних наслідків) - вольову сферу психіки особи, яка скоїла злочин.

Інтелектуальні і вольові ознаки наміру нерозривно пов"язані одна з одною, але де в чому вони відрізняються. Інтелектуальні ознаки наміру відповідають на питання про те, які фактично обставини, що належать до складу конкретного злочину, були усвідомлені і які наслідки даного діяння передбачалися особою. Усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їхній суспільно небезпечний наслідок, особа тим самим усвідомлює протиправність своєї поведінки.

Вольова ж ознака наміру відповідає на питання про те, як особа ставилася до того, що нею було усвідомлено і передбачено.

2. Залежно від характеру вольового відношення особи до суспільно небезпечних наслідків свого діяння визначаються два види умислу :

а) прямий - коли особа, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки своєї дії чи бедії, бажає їх настання;

б) побічния - коли особа, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки від своєї дії чи бездії, прямо їх не бажає, але свідомодопускає їх настання.

Як бачимо, інтелектуальна ознака умислу, тобто усвідомлення суспільно небезпечного характеру своєї дії чи бездії, передбачення суспільно небезпечних наслідків, є спільною для обох видів наміру. Відрізняються ж вони вольовим ставленням особи до наслідків своїх дій чи бездій.

3. При прямому умислі настання злочинних наслідків є остаточною метою, яку ставить перед собою злочинець. Наприклад, вбивство з помсти, таємне заволодіння чужим майном, знищення чужого майна з метою помсти.

Злочинний наслідок може бути і проміжною метою, так би мовити, необхідним засобом для досягнення якоїсь іншої мети. Скажімо, навмисне вбивство, щоб приховати інший злочин, чи полегшити відповідальність за його вчинення, заподіяння тілесних ушкоджень, щоб заволодіти майном потерпілого. В усіх наведених прикладах, як бачимо особа бажає настання злочинних наслідків, щоб досягенути своєї мети.

4. При побічному умислі особа свідомо допускає настання цих наслідків чи ставиться до їх настання байдуже. Настання злочинних наслідків в даному разі не є для особи ні прямою метою, ні необхідними засобами для досягення іншої мети. Тобто йдеться про те, що у винної особи відсутнє бажання, щоб настали наслідки, які вона передбачала від своїх дій, проте вона свідомо допускала можливість їх настання. От саме цим і відрізняється побічний намір скоїти злочин від прямого.

5. Відсутність у особи бажання, щоб передбачені наслідки її дій настали, може бути пов"язана з байдужим до них ставленням. Або навіть може виражатися в явному бажанні настання передбачених наслідків, це тоді, коли йдеться про те, що винна особа розраховує на те, що якось обійдеться безкрайних прикрощів, на випадковість, завдяки якій передбачений нею злочинний наслідок може ненаступити. Зрозуміло, що сподіватися на це, значить ні на що не сподіватися. Через це треба визнати злочинних наслідків, можливо з деякими ступенем недбалості, нехтуванням відповідальності щодо скоєного.

6. Треба пом"ятати, що скоєний злочин незалежно від видів умислу кваліфікується по тому закону, яким він визначається. При цьому варто мати на увазі, що попередня злочинна діяльність (приготування і замах) не може бути скоєна з побічним наміром, а завжди тільки з прямим наміром. Це положення витікає із ст.17 КК України, яка, характеризуючи попередню злочинну діяльність, вказує на злочинний намір, а визнаючи замах, говорить про спрямованість дії на скоєння злочину. При скоєнні злочину з побічним наміром у особи відсутній як намір, так і спрямованість дій на досягнення наслідків. При побічному намірі відповідальність визначається не за приготування чи замах, а ті наслідки, які фактично настали.

7. Крім поділу умислу на прямий і побічний (евентуальний) науці і практиці відомий і інший його розподіл. По-перше, за умовами формування.

а) Умисел раніше обдуманий має місце тоді, коли винний заздалегідь більш-менш ретельно обдумав усі істотні моменти, обставини, умови своєї майбутньої злочинної діяльності: вибирав об"єкт посягання, визначав спосіб дії, підшукав співучасників, намічав шляхи укриття слідів злочину, реалізації добутого злочинним шляхом і т.ін.

З умислом раніше обдуманим діють, наприклад, учасники банд, злочинних угрупувань. З таким само наміром нерідко коїться замасковане розкрадання державного майна, вбивство тощо.

б) Умислові раніше обдуманому протистоїть умисел раптовий. Цей умисел характеризується відсутністю розриву у часі між його виникненням і реалізацією. Він характерний для злочинів, що посягають на громадський порядок, громадську безпеку тощо.

в) Афектований умисел є різновидом раптового наміру, виникає під впливом сильного душевного хвилювання (фізіологічного афекту), зумовленого, в свою чергу, впливом на винного якихось особливих обставин, найчастіше насильства чи інших неправомірних дій (ст.95, 103 КК).

Згідно з п.4 ст.40 КК України, скоєння злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними діями потерпілого, є обставиною, яка пом"якшує відповідальність.

8.Крім такого поділу в науці кримінального права та судовій практиці існує поділ на:

а) Умисел визначений, його називають конкретизований. Він може бути простим і альтернативним. Простий визначений умисел характеризується тим, що особа чітко уявляє суспільного небезпечний характер свого діяння, прагне досягти одного конкретного злочинного результату, наприклад смерті потерпілого, знищення чужого майна і т.ін.

При альтернативному визначеному умислі особа передбачає настання одного з декількох передбачених нею і індивідуально визначених злочинних наслідків. Треба зазначити, що коли при скоєнні злочину з альтернативним умислом більш тяжких з очікуваних наслідків не настало з причин, що не залежать від волі винного, то відповідальність настає за замах на завдання саме цих, найбільш тяжких наслудків.

б) Невизначений чи неконкретний умисел характеризується тим, що винний передбачає і бажає або свідомо допускає можливість настання різних шкідливих наслідків, але не досить чітко учвляє їхній характер, ступінь тяжкості. Невизначений намір у судовій практиці найчатіше трапляється при розгляді кримінальних справ про заподіяння тілесних ушкоджень.

III . Необережність як форма вини. Види необережності.

1. Особливою формою психічного ставлення особи до насталих злочинних наслідків є необережність. Коло складів необережних злочинів, визначених законом, значно вужче порівняно з навмисними. На відміну від навмисних злочинів, де дуже важливим є становлення винного до самих вчинюваних ним дій, при вчиненні злочину з необережності акцент переставляється на суспільно небезпечний наслідок і відношення винного саме до цього наслідку.

2. Відповідальність за необережні злочини в усіх випадках встановлюється тільки в разі реального настання суспільно небезпечних наслідків. Необережні дії, які лише могли б потягнути небезпечні наслідки, не є достатньою підставою для кримінальної відповідальності. Кримінальна відповідальність при необережній вині настає лише за скоєний злочин.

Як правило, необережні злочини - це матеріальні склади злочинів. Проте є невелика кількість необережних злочинів з формальним складом. До них належать порушення правил охорони праці (ч.1 ст.135 КК), порушення правил безпеки на вибуховонебезпечних роботах (п.1 ст.220 КК).

3. У тих випадках, коли закон передбачає можливість скоєння злочину як навмисно, так і з необережності, форма вини не впливає на кваліфікацію. Але форма вини має істотне значення при індивідуалізації покарання.

4. Поняття вини у формі необережності викоадене у ст.9 КК. Злочин визначається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків своєї дії або бездіяльності, але легковажно розрахувала на їх відвернення, або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.

Таким чином, закон визначає два види необережної вини:

а) злочинна самовпевненість;

б) злочинна недбалість.

Вони відрізняються як за інтелектуальною, так і за вольовою ознакою

5. Злочинна самовпевненість характеризує-ться тим, що особа передбачає можливість настання суспільно небезпечних наслідків (інтелектуальний момент) і легковажно розраховує їх відвернути (вольовий момент).

Передбачення особою суспільно небезпечних наслідків своїх діянь зближує самовпевненість з умислом. Але, на відміну від умислу, коли особа усвідомлює суспільно небезпечний характер своїх дій і передбачає неминучість настання наслідків, при злочинній самовпевненості йдеться лише про передбачення особою можливості настання наслідків. Адже тільки при цій умові може бути і легковажний розрахунок у даному конкретному випадку відвернути наслідки, при цих умовах особа не допускає думки, що вони можуть мати місце.

При злочинній самовпевненості особа передбачає дві протилежні можливості: завдання суспільно небезпечних наслідків і можливість їх відвернення, при цьому недооцінює першу можливість за рахунок переоцінки другої. Безпідставний, неправомірний ризик при злочинній самовпевненості саме й виражається в переоцінці можливості відвернення прикрих наслідків.

Інтелектуальна ознака злочинної самовпевненості - передбачення можливості настання суспільно небезпечних наслідків - наближає її до побічного наміру і водночас відрізняє від злочинної недбалості.

6. Злочинна самовпевненість відрізняється від побічного умислу вольовою ознакою: при побічному умислі особа свідомо допускає настання суспільно небезпечних наслідків. Вона байдуже становиться до їх настання. При злочинній самовпевненості особа діє легковажно. Вона й не гадає про реальне настання наслідків, сподіваючись їх відвернути чи своїми силами, чи іншими заходами.

7. Злочинна недбалість характеризується тим, що особа не передбачає настання суспільно небезпечних наслідків, хоча могла і повинна була б їх передбачати. Тобто вона характеризується трьома ознаками:

1) передбаченням особою можливості настання суспільно небезпечних наслідків від своїх діянь;

2) обов"язком особи передбачати такі наслідки;

3) наявністю в особи можливості їх передбачати і відвернути.

При аналізі цього виду необережної вини не робиться поділу на інтелектуальний і вольовий моменти. Адже особа не усвідомлює суспільної небезпеки свого діяння. Її вчинки можуть бути небезпечними тільки тоді, коли особа проявить недбалість, неуважність, необачність. Особа непередбачає навіть можливості настання шкідливих наслідків. Вони могли б не настали, якби була проявлена певна увага, обачність, сумлінність. Тобто відсутній інтелектуальний момент.

Обов"язок передбачити шкідливі наслідки - об"єктивний критерій, а можливість їх передбачення - суб"єктивний критерій злочинної недбалості.

Кримінальна відповідальність за злочинну недбалість настає тоді, коли встановлено, що особа за даних конкретних умов не тільки повинна була, а й мала реальну можливість передбачити шкідливі наслідки свого діяння, тобто є обидва критерії. Закон покладає обов"язок передбачати суспільно небезпечні наслідки свого діяння тільки на тих, хто може їх передбачити.

8. Злочинну недбалість треба відрізняти від випадку казусу, який виключає кримінальну відповідальність за скоєння особою діяння. Про казус може йтися тоді, коли діяння особи привели до шкідливих наслідків, але ця особа не передбачала і в силу конкретних умов в даній ситуації не повинна була чи не могла передбачати, що вони настануть. А коли особа не мала реальної можливості передбачати насталі наслідки, то вони є невинно завданими, казусом. Як відомо, кримінальна відповідальність за невинно завдану шкоду виключається.

І V . Складна форма вини.

1. При визначенні в законі умислу (ст.8 КК) і необережності (ст.9 КК) вказується на психічне відношення винного до діяння і суспільно небезпечних наслідків.

При скоєнні діянь, описаних у законі у вигляді матеріальних складів злочинів, найчастіше суб"єктивна сторона злочину характеризується єдиною формою вини і щодо діянь, і щодо насталих наслідків. Але закон не виключає того, що відношення особи до злочинного діяння може виражатися в одній формі вини, а до наслідків - в іншій. Деякі склади злочинів сформульовані так, що особа коїть діяння навмисно, а до наслідків, які настануть, ставиться необережно. Це ї є склади злочинів зі складною (змішаною) формою вини.

Винне відношення особи до завдання тяжкого тілесного ушкодження виражається у формі умислу, адо настання смерті потерпілого - тільки у формі необережності. Особа навмисно завдає тяжке ушкодження, при цьому вона передбачає можливість настання смерті, але легковажно розраховує її відвернути, або не передбачає можливість настання смерті, але за обставинами справи повинна і могла це передбачити.

2. До злочинів зі складною формою вини можна зарахувати злочини, визнані у ст.68, 77, 89, ч.3, ст.109, ч.3, 135, 215, 218-219 КК.

V . Мотив і ціль (мета) скоєння злочину.

1. Як зазначалося, за своїм психологічним змістом вина включає інтелектуальний і вольовий моменти. Різне співвідношення цих моментів при скоєнні злочинного діяння дає підставу розрізняти намір і його види, необережність, і її види.

Діяльність людини завжди пов"язана з певним емоційним ставленням до своїх вчинків, до навколишності. Це емоційне ставлення виражається у формі почуття задоволення, радості, гніву, страху, злості, помсти і т.п. Емоційну сторону треба враховувати і при розгляді суспільно небезпечних діянь. Емоційні моменти самі по собі не є складовими частинами тієї чи іншої вини, але вони інколи можуть на неї впливати. Чітке з"ясування, під впливом яких почуттєвих мотивів особа скоїла той чи інший злочин, допомагає глибше зрозуміти характер і зміст вини особи у конкретному злочині.

2. Мотив злочину - це те внутрішнє спонукання, в силу якого коїться злочин. Мотив - це джерело дії, поведінки в цілому. У цій якості мотив завжди передує скоєнню діяння,він зумовлений певними обставинами і суб"єктивними якостями особи і відіграє неабияку роль при характеристиці та оцінці особи, що скоїла злочин, її психічного стану в момент скоєння злочину. Мотив злочину характеризує не тільки особу, а й ступінь суспільної небезпеки скоєного діяння.

3. Мотив введений до складу деяких злочинів як необхідний елемент самого складу злочину, чи як пом"якшуюча або обтяжуюча обставина. Мотив є необхідним елементом суб"єктивної сторони складц злочину в тих випадках, коли він безпосередньо вказаний у диспозиції кримінального закону як ознака даного злочину.

Коли мотив передбачений законом як обов"язкова ознака конкретного злочину, то це означає, що вказані в ньому діяння визначаються злочинними тільки в тому разі, коли вони скоєні саме з цих мотивів, а не з якихось інших. Якщо ж млтив не є обов"язковою ознакою злочину, то він не впливає на кваліфікацію.

4. При розслідуванні і розгляді справи в суді необхідно ретельно з"ясовувати, з яких мотивів скоєно злочин. Згідно із ст.64 КПК, мотив скоєння злочину є однією з обставин, які підлягають доказуванню по кримінальній справі.

5. Мета, або ціль, злочину - це те, до чого прагне особа, яка коїть злочин. Мета близько стикається з мотивом але це не рівнозначні поняття. Так, мотивом злочинів, визначених у ст.81-861 КК, є користь, а метою - бажання протиправно вилучити майно з державних чи колективних фондів і звернути собі, або іншим на вигоду.

6.Встановлення мотиву та мети злочину має принципово важливе практичне значення. При розслідуванні злочину, розгляді кримінальної справи в суді необхідно ретельно з"ясовувати мотиви, мету скоєння злочину (ст.223, 334 КПК України). Згідно зі ст.64 КПК України, мотив злочину є обставиною, яка підлягає доказуванню у кримінальній справі.

VI . Помилка і її вплив на кримінальну відповідальність.

1. У деяких випадках особа в силу певних обставин неправильно оцінює свою поведінку, скоєне нею злочинне діяння, насталі шкідливі наслідки.

У кримінальному праві помилкою вважається неправильне уявлення особи про юридичні чи фактичні властивості скоєного нею діяння та його наслідки. Помилкове уявлення особи може в деяких випадках за певних умов впливати на форму вини, а тим самим і на вирішення питання про кримінальну відповідальність особи, яка допустила помилку.

Розрізняють юридичну і фактичну помилку.

2. Юридична помилка - це неправильне уявлення особи про юридичні властивості і правові наслідки діяння, яке вона коїть. Юридична помилка особи полягає у помилковому уявленні про те, злочинні чи незлочинні скоєні нею діяння, а також відносно характеру покарання, яке призначається за скоєний злочин.

Юридична помилка може також заключатися в помилковому уявленні особи про правомірність скоєного діяння, в той час як насправді воно визначається злочинним.

3. Фактична помилка - це помилкове уявлення особи про фактичний характер чи фактичні наслідки своїх дій. Таке помилкове уявлення може стосуватися до об"єкта посягання, коли особа направляє свої дії проти одного об"єкта, помилково маючи його за інший.

4. Для кримінальної відповідальності немає значення помилка в предметі. Якщо злочинець хотів викрасти майно свого сусіда, а вкрав майно, яке належить сусідовому родичеві, то це не має значення для кваліфікації. В обох випадках йдеться про крадіжку особистої власності.

5. Не впливає на відповідальність і так назване відхилення дії, коли особа стріляє в одну людину, а попадає в іншу. Відповідальність настає і за замах на навмисне вбивство, і за необережне вбивство.

6. Помилкове уявлення особи про наявність в її діях ознак об"Єктивної сторони складу злочину, яких насправді немає, не впливає на форму вини.

7. До різновиду помилок у характері дії належить і помилка в засобах скоєння злочину. Це ті випадки, коли особа для досягнення злочинного результату помилково використовує такі засоби, які за своїми об"єктивними властивостями не здатні забезпечити настання бажаного особою результату. В цих випадках має місце використання непридатних засобів.

Помилка у використаннях може істотно змінити характер скоєного діяння, зокрема в тих випадках, коли особа, не маючи наміру скоїти злочин, помилково використовує такий засіб, який призводить до настання суспільно небезпечного наслідку.

8. Помилка може торкатися кваліфікуючих ознак. Особа вважає, що краде майно у великих розмірах, а насправді розмір незначний. У цьому випадку скоєне розцінюється як замах на розкрадання у великих розмірах.

9. Мають місце і помилки, пов"язані з причинним зв"язком. Особа дає потерпілому отруєне яблуко, сподіваючись, що той від нього помре. Насправді ж потерпілий подавився першим же шматком яблука, воно йому попало в дихальні шляхи, і смерть настала від асфіксії. В цьому випадку відповідальність настає за замах на вбивство шляхом отруєння, оскільки немає причинного зв"язку між діями особи і злочинним результатом.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ