Системний аналіз ризику в економіці (стр. 3 из 7)
Щодо зниження ступеня ризику збитків, то важливе значення має розробка низки альтернативних варіантів плану (проекту). Це дає змогу вибрати найкращий з них, застосовуючи економіко-математичні моделі та методи. Спочатку людина (суб’єкт ризику) усвідомлює ризикованість ситуації, бачить можливі потенціальні втрати (збитки), причому не лише грошей, а й престижу, згоди з керівництвом, роботодавцями, постачальниками тощо. Усвідомивши ситуацію як таку, що обтяжена ризиком, оцінює її прийнятність для себе.
Психологічна теорія рішень вивчає важливі проблеми впливу особистих рис на прийняття рішень, обтяжених ризиком. Їм присвячена досить велика кількість праць. Для кожної стадії прийняття ризикованого рішення характерні свої закономірності. Так, на стадії усвідомлення і попереднього оцінювання (вимірювання) ризику його суб’єкт фокусує свою увагу, приміром, на одній-двох найважливіших, з його погляду, характеристиках. Найчастіше це стосується величини очікуваного доходу (наприклад, коли йдеться про доцільність інвестицій, причому його нерідко оцінюють за максимумом) і майже не замислюються про ймовірність збитків. Тобто інформація про конкретну ситуацію формується в суб’єкта ризику двома етапами: спочатку обирається одна з характеристик — деяке обмеження, а друга — критерій (мета). При цьому відхиляють усі альтернативи, що не відповідають обраним обмеженням; далі з тих альтернатив, що залишились, обирають ту, яка забезпечує найкращий рівень характеристики, обраної за мету. Як правило, характеристику «ймовірність одержання не меншого від певного заданого значення прибутку» розглядають як обмеження, а «величину сподіваного прибутку» — як мету. Пристосуватися до ризику можуть також допомогти дії, що знижують імовірність небажаних подій чи величину потенційних збитків; розподіл наслідків ризику серед контрагентів (промисловців, підприємців чи суспільства в цілому).
Варті уваги проблеми, пов’язані з дослідженнями внутрішнього і зовнішнього пристосування особи до ризику. Зовнішнє пристосування (екстравертність) до ризику полягає в спробі суб’єктом ризику якось модифікувати зовнішнє оточення (середовище), щоб дістати деякі переваги. Це маневрування ресурсами, маніпулювання поведінкою контрагентів (партнерів) при укладанні угод тощо.
Внутрішнє пристосування (інтравертність) до ризику є характерним для осіб, що не дуже вірять у можливості контролю над зовнішнім оточенням і прямого впливу на нього. Їх основний інструмент — це збір додаткової інформації, виграш у часі, підключення своїх керівників до процесу прийняття відповідальних рішень, генерація нових альтернатив.
4.1 Психологічне сприйняття ризику
Згідно з теорією особистості й особистісного зростання, розробленою одним із засновників так званої гуманістичної психології А.Маслоу, всім індивідуумам притаманні не лише фізіологічні, але й психологічні потреби. Останні, так само як і фізіологічні, повинні задовольнятись задля збереження фізичного і духовного здоров’я. До переліку психологічних потреб належить потреба безпеки. Її роль і положення щодо інших потреб відіграє найважливішу роль у розумінні психологічного підґрунтя сприйняття ризику.
У переліку основних потреб людини діє, за Маслоу, певна ієрархія пріоритетів, яка включає п’ять рівнів потреб:
Маслоу наголошує, що тільки-но потреба задовольняється, вона відразу перестає бути мотивацією поведінки. Але потреби не статичні. Для них суттєвими є чинники часу і зовнішні обставини. Так, навіть якщо потреби безпеки вже задоволені, але виникла ситуація, котра безпеку ставить під загрозу ризику, ці потреби знову активізуються як мотивації поведінки. Концепція Маслоу особливо важлива у вивченні ставлення людей до ризику, бо вона дає підґрунтя для розгляду дій індивідуума в ситуаціях, пов’язаних з ризиком, коли такі чинники, як загроза смерті, болю, страждання не проявляються безпосередньо.
4.2 Аспекти сприйняття ризику
Виявленням і вивченням аспектів, які визначають сприйняття ризику, займаються психологи і соціальні психологи. Найважливішою метою цих досліджень є встановлення зв’язку між двома процесами: сприйняттям ризику і виробленням рішення про прийнятність (допустимість) ризику. Від сприйняття ризику залежить його оцінка, управління ним (прийняття заходів по його усуненню чи зниженню), а також вибір шляху інформування людей про той чи інший ризик. Психологи встановили, що призводять до ризику не поодинокі чинники. Досліди, які проводились спеціально, показали, що сприйняття ризику залежить від численних чинників та аспектів, які необхідно брати до уваги. Основні з цих аспектів наведені нижче з їх стислими характеристиками.
Аспект катастрофічності означає, що події, наслідком яких є людські жертви, згруповані в часі і просторі (наприклад, вибух на хімічному комбінаті), спричиняють посилене сприйняття ризику порівняно з подіями, жертви яких розсіяні в просторі і часі. Приклад останніх — аварії автомобільного транспорту.
Аспект розуміння зумовлений тим, наскільки дані явища чи процеси зрозумілі людям. Наприклад, ступінь сприйняття ризику, пов’язаного зі впливом радіації, суттєво нижчий, ніж ризику, на який наражається пішохід, що переходить вулицю.
Аспект контрольованості дій чи подій проявляється у вигляді усвідомлюваної індивідуумом можливості впливати на ту дію (подію), в яку він втягнутий. Якщо людина перебуває в ситуації, розвиток якої відбувається незалежно від її особистого контролю, вона схильна до більшого хвилювання за наслідки цього розвитку, її сприйняття ризику інтенсифіковане. Дослідження, зокрема, показують, що людина за кермом автомобіля сприймає ризик потрапити в аварію меншою мірою, ніж її пасажир.
Аспект добровільно наразитись на ризик досить суттєво діє на його сприйняття. Люди набагато менше замислюються про ризик, якщо вони ризикують за власним рішенням. Захоплення альпінізмом чи загорянням на сонці пов’язано зі значною небезпекою, однак у цих випадках проблем з сприйняттям ризику немає. Навпаки, екологічні ризики, зумовлені, наприклад, забрудненням питної води чи повітря сприймаються болісно, бо вони зовсім не добровільні.
Дію всіх перелічених аспектів на сприйняття ризику можна вивчати кількісно. Таким чином діють, проводячи дослідження, котрі називають психометричними. Кожному чиннику приписують ваговий коефіцієнт, який ґрунтується на суб’єктивних якісних оцінках інтенсивності його впливу («дуже слабкий», «слабкий», «середній» тощо). Потім проводиться анкетування, в якому бере участь кілька десятків чи сотень опитуваних. Дані анкетування обробляються за допомогою одного з методів багатовимірної статистики (як правило, факторного аналізу).
5. Складність економічних систем та аналіз ризику
Складність економічних систем визначається неоднорідністю елементів, що її утворюють, різнохарактерними та ієрархічними зв’язками між елементами, стуктурним різноманіттям елементів. Цим пояснюється множинність критеріїв щодо їх діяльності.
Динамічність і нестаціонарність економічних систем зумовлюється тим, що вони неперервно розвиваються за постійної зміни обсягів матеріальних, трудових, фінансових, інформаційних ресурсів, обсягів, затрат, доходів, коливань попиту і пропозиції, нестачі, неповноти інформації, конкуренції тощо.
Економічна система є відкритою системою, бо вона обмінюється інформацією із зовнішнім середовищем.
Вплив суб’єкта на об’єкт управління може здійснюватись лише за умови циркуляції певної (необхідної) інформації між керуючою і керованою підсистемами. Процес управління (прийняття рішень), незалежно від його конкретного змісту, завжди передбачає одержання, передачу, переробку та використання інформації.
Необхідною є інформація, що, зокрема, містить дані про:
· цілі і завдання відносно керованої економічної системи (її підсистем);
· критерії діяльності та межі керованості системи (об’єкта, проекта);
· стан об’єкта управління;
· механізм функціонування, закономірності і тенденції розвитку об’єкта (проекта);
· можливі зміни умов діяльності компанії (фірми). Прогноз можливого розвитку зрушень зовнішнього економічного середовища;
· альтернативні стратегії діяльності (проекту), наявність альтернатив рішень;
· наслідки реалізації альтернатив, механізм вибору кращого (оптимального, раціонального), в певному сенсі, варіанту.
Універсальною схемою, що відображає технологічну сторону управління (менеджменту), є схема кібернетичного контуру управління зі зворотним зв’язком. Наведена на рис. 5.1 схема є загальновідомою, але розглянемо її детальніше.
Рис. 5.1 Схема кібернетичного контуру управління зі зворотним зв’язком
По-перше, управління — процес цілеспрямований, отже, існує певна ціль (мета), на досягнення якої зорієнтований суб’єкт управління.
По-друге, об’єкт управління (керована система) за рахунок своєї діяльності здатний забезпечити досягнення цієї мети.
По-третє, керуюча інформація так чи інакше діє на об’єкт, тобто, сприймаючи її, він змінює свою поведінку.
По-четверте, суб’єкт управління має можливість прогнозувати поведінку об’єкта, зокрема, зміну її під впливом керуючої інформації.
Інструментом такого прогнозування є певна модель (комплекс моделей), якою керується суб’єкт управління. Модель дозволяє здійснювати відповідний прогноз, порівнювати його з ціллю і на цьому підґрунті формувати керуючу інформацію. Однак будь-яка модель відображає лише частину чинників і закономірностей, які впливають на поведінку об’єкта управління. Тому у контурі управління передбачено канал зворотного зв’язку.