Ефективність регіональних інвестицій в Україні (стр. 1 из 3)

ЕФЕКТИВНІСТЬ РЕГІОНАЛЬНИХ ІНВЕСТИЦІЙ В УКРАЇНІ

Розглядаються особливості проявів впливу інвестиційної діяльності на регіональну економіку. Аналізується регіональна ефективність інвестицій. Проводиться групування регіонів за обсягом інвестицій на душу населення та досліджується зв'язок темпів приростів валового регіонального продукту та обсягів інвестицій у регіон. Зроблено висновки щодо характеру інвестиційної діяльності в регіонах та регіональної ефективності інвестицій.

Ключові слова: регіональна економіка, інвестиційна діяльність, регіональна ефективність інвестицій.

Рассматриваются особенности проявления влияния инвестиционной деятельности на региональную экономику. Анализируется региональная эффективность инвестиций. Производится группирование регионов по объему инвестиций на душу населения и исследуется взаимосвязь темпов прироста валового регионального продукта и объемов инвестиций в регион. Сделано выводы относительно характера инвестиционной деятельности в регионах и региональной эффективности инвестиций.

Ключевые слова: региональная экономика, инвестиционная деятельность, региональная эффективность инвестиций.

The features of investment activity influence on a regional economy are examined. Regional efficiency of investments is analyzed. Grouping of the regions by volume of investments per capita is made. The correlation between rates of gross regional product growth and volumes of investments is investigated. Conclusions about the character of investment activity in regions and regional efficiency of investments are done.

Key words: regional economy, investment activity, efficiency of regional investments.

Постановка проблеми. Регіональна нерівномірність стримує економічне зростання країни в цілому. Сучасна політична практика України є такою, що подолання процесів дивергенції забезпечується переважно за рахунок перерозподілу валового національного доходу через субсидії та дотації регіонів. Це є малоефективним, але необхідним механізмом регіонального вирівнювання.

На фоні його використання значно привабливішим у контексті забезпечення необхідного зростання економіки регіонів виглядають інвестиції. Вони є необхідною передумовою міжрегіонального вирівнювання, оскільки через скорочення інноваційного або технологічного розриву формують позитивний зв'язок між технологічним нововведенням та зростанням. Разом із цим, відомим є регіональний інноваційний парадокс — суперечність між порівняно більшою необхідністю витрачати на нововведення у відсталих регіонах та їх відносно низькими можливостями порівняно з більш розвинутими регіонами [5].

Державна політика тут зустрічається з вибором відповіді меншою мірою на чотири питання, що традиційно стосуються: обсягів залучених інвестицій, їх галузевої структури, рівня технологій та форм інвестиційної діяльності у регіоні. Саме на цьому, враховуючи особливості виробництва регіонів, їх забезпеченість ресурсами та ступінь розвитку, ґрунтується розробка рішень у сфері економічної політики. Цільові установки постають у тому, що інвестиції повинні: (1) справляти істотний мультиплікативний ефект на загальний обсяг виробництва; (2) здійснювати значний вплив на генерування доходів; (3) сприяти поліпшенню міжрегіонального балансу, надаючи пріоритет повільно зростаючим регіонам; (4) надавати пріоритет отриманню вигоди малозабезпеченими верствами населення; (5) не тиснути на обмежені ресурси регіону [7]. В цілому, від того, наскільки ефективними є потоки інвестицій в економіку регіону, значною мірою залежить соціально-економічний рівень його розвитку.

Досягнення цілей інвестиційної діяльності для регіону має прояв у підвищенні темпів економічного зростання, що традиційно вимірюються у термінах валового регіонального продукту (ВРП) на душу населення. Це фактично вписується у поняття регіональної ефективності інвестицій. Політика регіонального та державного рівнів має спиратися на оцінки ефективності інвестиційної діяльності в регіоні, на виявлення взаємозв'язку регіональної ефективності та інвестиційної діяльності, що випливає з потреби прогнозування змін в економіці регіону від поточних, а також перспективних інвестицій [22].

Ситуація у галузі інвестицій в Україні, на перший погляд, виглядає доволі обнадійливою: динаміка, наприклад, прямих іноземних інвестицій в економіку країни демонструє сприятливі для розвитку тенденції (табл. 1). Звичайно, внутрішні інвестиції виглядають набагато привабливішими, оскільки експансія іноземного капіталу може викликати певні проблеми, пов'язані з негативними структурними змінами в економіці, вичерпуванням місцевих ресурсів, деструктивними впливами на соціальне середовище тощо. Спроможність же до акумулювання інвестиційних ресурсів на рівні країни в цілому та, зокрема, в регіонах є значно нижчою, ніж у більш розвинених державах. Відтак, іноземні інвестиції слід вважати тим ресурсом, який сьогодні може істотно сприяти підвищенню ефективності функціонування української економіки, регіональному розвитку, підвищенню соціального захисту громадян.

Як видно з табл. 1, за умови високого середньорічного темпу приросту ПІІ — 34,5 %, медіанне значення складає — 24,8 %, що свідчить про посилення активності інвесторів в останні три роки.

Аналіз регіональної структури ПІІ демонструє низку несприятливих для розвитку ознак. Так протягом останніх років інвестиційна діяльність в Україні повністю відтворювала регіональний інноваційний парадокс, сприяючи посиленню процесів дивергенції регіонів (табл. 2).

Примітки: групи регіонів виділялися відповідно до їх інвестиційної активності та положенню відносно середнього значення інвестицій на душу населення. До групи А включено регіони, що за вказаним показником знаходяться вище середньої.

У цілому, регіональну структуру ПІІ у 2007-2008 рр. характеризує наступне:

1. На м. Київ припадало відповідно 27,2 % та 32,2 % всього обсягу.

2. З того, що залишилося, 66-75 % припадало на 7-8 основних регіонів-реципієнтів.

3. Середні обсяги ПІІ у тих регіонах, що залишилися, були у 5,5-6,5 разів менше основних реципієнтів.

4. Середній обсяг інвестицій на одне підприємство складав по групі В — 18,96 тис дол, у той час, як по групі А — 1360 тис дол, тобто у 72 рази більше [7].

З таблиці видно, що близько третини регіонів країни (група А) отримували за період 2007-2008 рр. значно більше ПІІ ніж регіони групи В. При цьому, певне скорочення у 2008 р. відношення середнього обсягу ПІІ на регіон по групі А та Bважко вважати суттєвим фактором покращення ситуації. У даний період значно зросла частка м. Києва у обсягах інвестицій. Відповідно скоротилася участь інших регіонів у інвестиційному процесі.

Крім того, у галузях, що переважно забезпечують зростання ВВП: в переробній промисловості, торгівлі та транспорті, взагалі акумульовано менше половини обсягів інвестицій. Найбільш привабливими для інвесторів залишаються види економічної діяльності, які не відносяться до високотехнологічних і не є основними чинниками інноваційного розвитку країни [4]. У доповіді Світового Банку "Стратегія допомоги країні — 2000" відмічається, що Міжнародна фінансова корпорація (МФК) "зіштовхується з великими труднощами у питаннях залучення солідних іноземних промислових партерів до діяльності в Україні і тому зосередила свої інвестиції у фінансовому секторі" [9]. Інвестиції у фінансові ринки складають найбільшу частку сумарних проектів. Порівняно з іншими країнами Європи та Центральної Азії, Україна мала значно вищу частку інвестицій МФК у агробізнес, були відсутні відповідні проекти у видобувній галузі. Лише один проект фінансувався у секторі охорони здоров'я, хоча ця галузь розглядається як недостатньо приваблива для МФК в Україні [1].

Економічне зростання, що спостерігалося в Україні у перші роки поточного століття, було наслідком як сприятливої кон'юнктури, так, серед інших чинників, і активізації інвестиційної діяльності. Воно супроводжувалося структурними змінами в економіці країни в цілому, так і в регіонах. Так, за перші чотири роки частка промисловості у валовій доданій вартості скоротилася з 32,8 % до 28,0 % (у 20 регіонах), сільського господарства - з 17,0 % до 11,7 % (у всіх регіонах), тоді як частка послуг зросла з 44,2 % до 51,3 % (у 23 регіонах) [13]. Це заклало системну основу можливостям подальшої економічної динаміки і те, чому ми завдячені сьогоднішньому стану, суттєво обумовлюється структурою інвестиційної діяльності у минулі роки. За оцінками Всесвітнього економічного Форуму в Україні не створено належних умов здійснення інвестиційної діяльності: за рівнем підтримки прав власності вона посідає 118 місце, за якістю інфраструктури — 77, за рівнем технологічної готовності до інновацій — 93 місце із 130. Разом із цим, можливості до інновацій (40 місце) дають уявлення про значні потенційні можливості розвитку інвестиційної діяльності [18].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Інвестиції як фактор економічного зростання давно привертають увагу науковців. Головними напрямками вітчизняних досліджень були умови та чинники залучення інвестиційних ресурсів, створення сприятливого інвестиційного клімату і таке інше, що мало спрямування на теоретичне й практичне збільшення обсягів залучення інвестицій. Різні важливі аспекти інвестиційної діяльності розглядали у своїх працях О. Амоша, Ю. Бажал, Є. Бойко, З. Варналій, В. Геєць, Б. Данілішин, М. Долішний, А. Пересада [8; 11; 12; 14] та ін. Важливим аспектом досліджень були проблеми підвищення ефективності використання інвестицій для забезпечення соціально-економічного розвитку регіонів [15; 16; 17].

Високе значення інвестиційних процесів, з одного боку, та накопичення критичної маси вітчизняних та зарубіжних досліджень, з іншого — спонукало науковців навіть до пропозиції розвитку нового напрямку у економічній науці — компаративної інвестології, як науки про принципи й методи оцінки економічної ситуації з метою вибору оптимального варіанту інвестування за умов достатнього дереґулюваня економіки [10]. Можливо, подібна пропозиція має право на закріплення у науковій практиці й на подальший розвиток. Більш цікаво, з огляду на питання, яких торкається дана стаття, є те, що серед усіх завдань, які пропонується включити до кола інтересів інвестології, присутнє таке, що досі не знайшло адекватного відображення у вітчизняних наукових публікаціях. Йдеться про необхідність визначення нових підходів до оцінювання реакції економіки реґіонів на інвестиції, ефективності інвестиційних процесів.