Смекни!
smekni.com

Основні поняття та показники національної економіки (стр. 9 из 9)

Виділення міжнародної економіки у самостійну науку викликано переходом світового господарства у другій половині XX ст. на якісно новий ступінь розвитку. Характерними ознаками настання нового етапу в розвитку світового господарства є:

- відкритість економіки як провідний принцип взаємовідносин будь-якої країни зі світовим співтовариством незалежно від політичного устрою та рівня розвитку;

- утворення системи міжнародних наддержавних організацій, діяльність яких покликана забезпечити стабільний та збалансований економічний розвиток: ООН, Світовий банк, МВФ, ЄС, ВТО, Паризький та Лондонський клуби тощо;

- виникнення та широке поширення БНК, THK, які все більшою мірою визначають міжнародну промислову інвестиційну та торгову політику;

- наявність розвиненої сфери міжнародної торгівлі, міжкраїнного переміщення робочої сили, капіталу, технологій;

- функціонування самостійної міжнародної фінансової сфери, не пов’язаної безпосередньо з міжнародною торгівлею та міжнародним рухом факторів виробництва.

32. Стратегія розвитку національної економіки в умовах глобалізації

Найбільш виразною ознакою майбутньої епохи є стрімке наростання процесів світової глобалізації. Глобалізація - це якісно нове явище на нинішньому етапі розвитку людства. Воно пов'язане, з одного боку, з колосальним накопиченням капіталу окремими компаніями та країнами, яке супроводжується переростанням цього капіталу в транснаціональний і його домінуванням над економіками багатьох країн та їх політичними можливостями. З іншого боку, створення світовою матеріальною культурою деяких нових технологій, продуктів споживання та послуг стає глобально викликаним. До них можна віднести інтернет-технології та послуги, космічні технології, мобільний зв'язок тощо.

Глобалізація - об'єктивне явище, незалежне від волі окремої людини. Процеси глобалізації наростають і розповсюджуються все з більшою швидкістю. В світовому масштабі глобалізація означає більше, ніж потоки грошей, технологій, товарів та послуг. Це - зростаюча взаємозалежність населення Землі, це процес, який об'єднує не тільки економіку, але й культуру, інформаційну сферу, технології та управління. В такому розумінні глобалізація призводить до нового цікавого явища, яке можна визначити як віртуальне звуження світової цивілізації. Тобто люди, які знаходяться в різних кутках планети, за рахунок комп'ютерних сіток, способів зв'язку, швидкісного транспорту не відчувають територіального розмежування, а споживаючи одні й ті ж продукти і товари, користуючись одними й тими ж технологіями та послугами, набувають схожі звички і елементи культури.

Розрізняють інтернаціоналізацію і глобалізацію. Інтернаціоналізація - розширення контактів між країнами. В діловій сфері - потоки товарів і капіталу із однієї країни в іншу. Глобалізація передбачає такий погляд на світ, немовби він взагалі без країн і кордонів. Товари, капітал і люди повинні вільно рухатися. Для сучасних компаній кордони між країнами не мають колишнього значення, а людей все менше і менше хвилює їх громадянство. Глобалізація як тенденція виникла із сучасних потреб світу. Інтернаціоналізація переважала над глобалізацією до 1980-х років.

Глобалізацію визначають, як взаємозалежність транспортування, збуту, комунікацій та економічних мереж різних країн. Дійсно, глобальні ринки передбачають корпорації нового типу. Деякі спеціалісти вважають, що глобальна компанія замінила багатонаціональну як найбільш ефективний конкурент в міжнародному масштабі. Багатонаціональна компанія веде справи в різних країнах, пристосовуючи продукти і методи до місцевих умов з урахуванням специфіки ринків.

33. Міжнародна конкурентоспроможність національної економіки

Потенціал соціально-економічної системи - поняття відносне і вимірюється для країни в регіональному розрізі за багатовимірним динамічним критерієм, який інтегрує природно-ресурсні, економічні, соціальні, політичні та інші чинники. Потенціал системи - це її здатність досягти поставленої мети за наявних ресурсів і умов їх використання, тобто це рівень ефективності використання обмежених ресурсів.

З таких позицій і слід розглядати експортний потенціал. Його визначають як обсяг благ, які національна економіка може виробити та реалізувати за своїми межами. Експортний потенціал країни - це також здатність національної економіки відтворювати свої конкурентні переваги на світогосподарській арені.

Досвід розвинених країн свідчить, що соціально-економічна система здатна відтворювати в значних масштабах сталі конкурентні переваги. У розвинених країнах необхідність підтримання значної конкурентоспроможності покликала до життя новий тип господарського розвитку, при якому відносна рівновага галузевих і технологічних структур змінилася на постійну, динамічно послідовну реструктуризацію господарства.

При цьому слід враховувати істотне скорочення життєвого циклу продуктів і технологій, іноді розвинені країни роблять це свідомо: ледь застарілу технологію передають іншим державам, а в себе розвивають нову.

Зовнішньоекономічна політика має спиратися на такі принципи:

- національне економічне процвітання ґрунтується на високому рівні продуктивності праці;

- у галузях конкурують фірми, а не країни;

- національна конкурентна перевага має відносний характер;

- динаміка оновлення забезпечує сталі конкурентні переваги, а не короткостроковий виграш на рівні зниження витрат;

- конкурентні переваги в галузях промисловості створюються впродовж десятиріч або більш тривалого строку;

- країни досягають переваг завдяки наявним відмінностям, а не схожості.

Експортна орієнтація економіки та лібералізація зовнішньоекономічних зв'язків потребують визначення існуючих і потенціальних переваг українських товаровиробників.

Україна має всі можливості значно збільшити експорт продукції хімічної та нафтохімічної промисловості: аміаку, гідрооксиду магнію, натрію, оксидів металів, казеїну, ефіру, кислот, силікатів, карбідів, пороху та вибухових речовин, фарбувальних речовин тощо.

Найважливішими завданнями державної політики у цьому напрямі є такі:

- всебічне забезпечення сприятливих умов для виходу України на світові ринки, підтримка вітчизняних експортерів, розробників імпортозамінюючих товарів і виробників конкурентоспроможної продукції;

- створення ефективної банківської та гнучкої кредитної систем, гарантування прав власників валютних коштів та їх вільного (в межах закону) використання

Економічна політика держави ґрунтується на проведенні державними інститутами генеральної лінії стратегічного і тактичного розвитку економічного укладу, вироблення комплексу дій і системи заходів у галузі управління економікою, надання визначеного напряму розвитку економічних процесів у відповідності із цілями, завданнями та інтересами країни. Вона базується на теоретичних і методологічних засадах економічної теорії і включає структурну, інвестиційну, фінансово-кредитну, соціальну, зовнішньоекономічну, науково-технічну, податкову, бюджетну політику тощо.

34. Зовнішньоекономічна безпека

Проблема зовнішньоекономічної безпеки постає одночасно з виникненням держави, державних інститутів та встановленням зовнішньоторговельних зв’язків. Категорія безпеки є універсальною, оскільки проблема безпеки була й залишається актуальною не тільки для ринкових економічних систем, а й для планових і традиційних економік усіх країн світу. Актуалізація проблеми безпеки зумовлена тим, що сучасне суспільство існує в умовах “мегаризиків” і кваліфікується як “суспільство ризиків”.

Однією із серйозних проблем залучення України до світогосподарських процесів є забезпечення зовнішньо-економічної безпеки держави. Потреба в поглиблених дослідженнях зміни умов зовнішньої торгівлі зумовлюється тим, що інтеграція в європейську економіку розглядається як головний момент розвитку національної економіки України, а з отриманням Україною від Європейського Союзу (ЄС) статусу країни з ринковою економікою потребує розроблення нової, раціональнішої моделі зовнішньоекономічної діяльності.

Таким чином, зовнішньоекономічна безпека полягає в мінімізації збитків держави від дії негативних зовнішніх економічних чинників, створенні сприятливих умов для розвитку економіки шляхом її активної участі у світовому розподілі праці, відповідності зовнішньоекономічної діяльності національним економічним інтересам.

Нині зовнішньоекономічна діяльність значною мірою лібералізована без опанування державою відповідних контрольно-регулюючих функцій, притаманних ринковій економіці, без урахування специфіки перехідного періоду, що створює серйозну загрозу економічній безпеці України.

Процес "відкривання" національної економіки повинен здійснюватися в результаті її структурної перебудови, поетапно і зважено, з урахуванням особливостей України. До того ж слід врахувати, що абсолютно відкритої економіки, тобто такої, коли без будь-яких обмежень через державні кордони здійснюється рух товарів, капіталів і робочої сили не має жодна країна світу. Всюди, виходячи з національних інтересів, уряди відповідних країн регулюють зовнішньоекономічну діяльність. Процес відкривання повинен відповідати стану конкурентоспроможності національної економіки, інакше під тиском сильних іноземних конкурентів вітчизняні виробники будуть усунені з внутрішнього ринку.

Що стосується інтеграції країни у світову економіку, то, з одного боку, значна частка її експорту у світовій торгівлі дає змогу впливати на інші країни, а з іншого – проникнення іноземного капіталу в національну економіку посилює вплив на її економічний розвиток ззовні.

Відповідно до класичної теорії інтеграції вигоди від створення регіональних торговельних союзів збільшуватимуться відповідно до більш значного зниження тарифів у взаємній торгівлі, глибшої розбіжності в забезпеченості виробничими ресурсами і в інших факторах, які створюють порівняльні переваги, та зменшення перешкод на шляху розвитку внутрішньорегіональної торгівлі (наприклад, транспортні витрати) щодо бар’єрів, які обмежують торгівлю з третіми країнами (наприклад, транспортні витрати, тарифи або нетарифні бар’єри).