Зміст
Вступ
Розділ 1. Фірма як учасниця ринку
1.1 Суть, основні ознаки ринку, класифікація
1.2 Принципи та функції фірм
1.3 Сутність монополії
Розділ 2. Аналіз поведінки фірми монополіста
2.1 Аналіз короткострокової та довгострокової рівноваги
2.2 Діяльність монополії в Україні
2.3. Світовий досвід функціонування монополій
Розділ 3. Підвищення ефективності монополій
3.1 Аналіз господарської діяльності фірми монополіста
3.2 Максимізація прибутку монополіста
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Сьогодні Україна має статус „країни з ринковою економікою”. Проте, питання переходу до ринкової економіки й по цей день гостро стоїть перед нашою державою, оскільки Україна в повній мірі ще не відповідає всім тим „європейським стандартам”, які мають бути наявні у країни з таким статусом. Це і зумовлює актуальність теми, оскільки вивчення ринку, його основних елементів, типів, інфраструктури, механізму функціонування, нарешті – законів ринку, - дозволить глибше зрозуміти і, відповідно, вдосконалити сучасний стан ринку України.
Звичайно, Україна, як нова самостійна держава, що виникла на розколотому терені колишнього народногосподарського комплексу СРСР зі складною інфраструктурою, створеною за багато десятиріч, не може повторити за короткий час той шлях, який пройшов ринок Заходу. Вона може тільки розумно скористатися певним досвідом цих країн, а шлях переходу до ринкової системи має бути свій, з урахуванням усіх національних політичних, економічних, географічних та інших особливостей історичного розвитку України.
Однак складність завдання полягає в тому, що немає у світі аналогів переходу до ринку великої держави з такою, як в Україні, спотвореною тоталітарною системою структурою господарства, високим рівнем монополізму в промисловості, залежністю тисяч промислових підприємств від постачальників окремих видів продукції, що залишилися за межами державних кордонів. В таких скрутних умовах, що склалися в Україні, в умовах глибокої економічної, фінансово-кредитної, паливно-сировинної, екологічної та інших криз перехід до реального ринку надзвичайно утруднений. Проголошення України незалежною державою відкрило реальні можливості переходу її до ринку. Подолання деструктивного тоталітарно-адміністративного режиму, корінна перебудова економічних процесів шляхом здійснення радикальних реформ, спрямованих на ринкову трансформацію всіх сфер господарського життя суспільства – основні засади економічної та соціальної політики української держави.
Об'єктом дослідження виступає ринок. Предметом дослідження являються тенденції формування й розвитку ринку, форм і методів його функціонування.
Метою роботи є визначення і дослідження сутності ринку, інфраструктури ринкового господарства, механізму функціонування ринку, а також характеристика ринкової інфраструктури України в сучасних умовах.
Для реалізації зазначеної мети були поставлені такі завдання:
- розкрити суть, основні ознаки ринку;
- сутність монополії;
- аналіз поведінки фірми монополіста;
- аналіз короткострокової та довгострокової рівноваги;
- діяльність монополії в Україні;
- аналіз господарської діяльності фірми монополіста;
- поняття максимізації прибутку монополіста.
Розділ 1. Фірма як учасниця ринку
У підприємницькій діяльності західноєвропейських країн підприємство, як правило, має назву "фірма". Сучасна економічна наука визначає фірму, з одного боку, як організацію, що перетворює вихідні ресурси на кінцевий продукт, а з іншого — як юридичне самостійну форму існування бізнесу, відповідним чином зареєстровану підприємницьку одиницю, яка має комерційну самостійність. Нею можуть бути як велика компанія, так і невелике підприємство[2].
Інколи зустрічається визначення фірми як ділового партнера. Під останнім мають на увазі вид, форму підприємницької діяльності. Виробничі підприємства, збутові контори та різні служби функціонують у вигляді фірми або входять до її складу. Підприємство в такому разі не є юридичною особою, відповідальність за нього несе фірма, до складу якої воно входить.
Фірма — основна організаційно-економічна ланка ринкової економіки. Вона визначає ділову активність національного господарства. До її складу можуть входити одне або кілька підприємств, які функціонують у будь-яких сферах економіки. Економічна діяльність фірми впливає на кінцеві результати національної економіки, величину і якість валового внутрішнього продукту. Від ефективності функціонування фірми залежить економічний, науковий, технічний розвиток країни, добробут усіх верств населення.
Фірма, перетворюючи вихідні ресурси на кінцевий продукт, постійно здійснює обміни, які характеризують її взаємозв'язки в ринковому господарстві:
• обмін грошей на товари і послуги постачальників;
• обмін товарів і послуг на гроші споживачів;
• обмін грошей, що сплачуються пізніше, на гроші, отримані зараз від інших боржників та орендодавців;
• обмін грошей, що сплачуються зараз, на гроші, що будуть отримані пізніше від боржників;
• обмін грошей на товари і послуги (наприклад, на теплопостачання, охорону, оргтехніку) та ін.
Ринкова економіка складається з певних інститутів. Одним з них є фірма. Остання посідає одне з найважливіших місць в інституціональній структурі ринкової економіки. З інституціональних позицій, фірма — це діяльність з організації виробництва різних товарів і надання послуг. Як система, що виробляє економічні блага, фірма (підприємство) — це цілісна структура, яка є самостійною відтворювальною ланкою, відносно відособленою від інших ланок. Фірма (підприємство) самостійно здійснює свою діяльність, розпоряджається випущеною продукцією і отриманим прибутком, який залишається після сплати податків та інших платежів.
Ринок і фірма постійно взаємодіють. Фірма може існувати за умови об'єктивного контролю з боку ринку. У свою чергу, ринок не може існувати без наявності фірм, бо тільки організація виробництва у вигляді фірм здатна створити необхідні товари, надати послуги, виконати роботи, отримати та використати прибуток, збільшити або зменшити обсяги вироблюваної продукції тощо. Функціонування ринку і фірми характеризується як взаємодія і співіснування в межах єдиної економічної системи традиційно ринкових та альтернативних внутріфірмових відносин. Р. Коуз їх трактує як відносини свідомого регулювання виробництва, координації, для ефективності яких важливе значення мають такі неринкові методи і форми, як накази, корпоративні правила, традиції, особиста довіра, моральні чинники. Розвиток неринкових відносин Р. Коуз виводить із законів ринкової економіки: співвідношення ринкових і неринкових зв'язків визначається збільшенням або зменшенням ринкових трансакційних витрат[5].
Стан та поведінка фірм значно впливають на такі суб'єкти підприємницької діяльності, як держава, домогосподарства, зарубіжні партнери та конкуренти. Тому необхідною умовою розробки і прийняття управлінських рішень суб'єктами підприємницької діяльності як на макро-, так і на мікрорівні є вивчення поведінки фірм.
1.1 Суть, основні ознаки ринку, класифікація
Ринок як один із інститутів товарного виробництва існує майже 7 тисяч років. Перші спроби дати його наукове визначення були зроблені менше двох століть тому. Навіть у працях представників класичної школи політичної економії А.Сміта і Д.Рікардо термін „ринок” не набув чіткого політ-економічного визначення, оскільки його відносили до зовнішніх, поверхових явищ ринкової економіки, а тому він використовувався передусім для характеристики ринкового попиту.
Спочатку домінувало побутове розуміння поняття „ринок” як синоніма терміна „базар” – певної ринкової площі, на якій велась роздрібна торгівля. (Таке побутове спрощене трактування збереглося в працях окремих сучасних економістів.) З ХІІ ст. у містах відбуваються численні регулярні ярмарки. Замість „ринок” усе частіше застосовують термін „район торгівлі”. Саме тому французький економіст Антуан-Огюстен Курно (1801 – 1877) першим у науковій літературі визначення поняття „ринок” починає з терміна „район” []. Ринок, на його думку, це „...будь-який район, у якому відносини покупців і продавців настільки вільні, що ціни на ті самі товари мають тенденцію легко і швидко вимірюватися”. Позитивним у цьому визначенні є характеристика ринку через відносини його суб'єктів[11].
Цей аспект визначення відтворювався у працях західних економістів і надалі. Так, А.Маршалл розглядав ринок як будь-яку групу людей, які вступають у тісні ділові відносини і укладають великі угоди щодо будь-якого товару. Англійський економіст А.Маршалл стверджував, що „чим досконалішим є ринок, тим сильнішою є тенденція у всіх його пунктах у той самий момент платити за той самий предмет однакову ціну...”. Проте у його визначенні, як і у дефініції Курно, відсутня чітка класифікація самих відносин: Курно називає їх просто відносинами, Маршалл – цільовими. Водночас визначення Курно є досконалішим, оскільки в ньому акцентуються саме відносини, а у Маршалла – групи людей. Такий самий недолік властивий трактуванню ринку як сукупності покупців.
К.Макконнелл і С.Брю у підручнику „Економікс” розглядають ринок як „інститут або механізм, який зводить разом покупців (представників попиту і продавців (постачальників) окремих товарів і послуг”. Американський економіст П.Хейне стверджує, що ринок – „це просто набір взаємозв'язків, або конкурентних торгів”. У обох дефініціях упущено таку важливу властивість ринку, як відносини між людьми і сутнісні ознаки цього інституту [6].
Близьке до цього визначення дав Л.Тейлор та інші західні вчені. Спільним для наведених визначень є те, що вони тлумачать предмет економічної науки, не акцентуючи на вивченні виробничих, або економічних, відносин. Крім того, у перших двох визначеннях звернено увагу на тенденції до вирівнювання цін, отже, названо важливу функцію ринку.