Курсова робота на тему:
Макроекономічний аналіз структури зайнятості
План
Вступ
1. Сутність поняття зайнятість населення. ЇЇ форми і види
1.1 Форми і види зайнятості
1.2 Теорії ринку праці
2. Робоча сила - товар особливого роду
2.1 Безробіття ,як одна з форм відхилення від ринкової рівноваги
2.2 Теорії безробіття,його причини і метод визначення рівня безробіття
2.3 Зв`язок безробіття і інфляції
3. Теоретичні основи функціонування ринку праці
Висновок
зайнятість ринок праця безробіття
Вступ
Невіддільним і чи не найважливішим елементом ринкової економіки є ринок праці, який складається з ринку робочої сили і ринку робочих місць. Без вивчення ринку праці, яке включає оцінювання ринкової ситуації щодо зайнятості та безробіття, характеристику тенденцій і пропорцій ринку, виявлення всіх складових взаємозв’язків, що виникають у процесі трудової діяльності людей, визначення ефективності попиту та пропонування робочої сили, функціонування робочих місць, регулювання трудових відносин, соціальний захист населення, унеможливляться як управлінська та планова діяльність ринкових структур на всіх рівнях, так і реформування всієї економіки .
Економічне регулювання ринку праці, зокрема науково обґрунтований вплив на попит і пропонування робочої сили, оптимізація затрат праці, розроблення ефективної програми зайнятості населення, потребує вивчення та моделювання закономірностей ринкових процесів, визначення еластичності попиту і пропонування робочої сили, здійснення низки прогнозних розрахунків і т. ін. В умовах ринкової економіки статистика ринку праці забезпечує державні органи всіх рівнів інформаційно-аналітичними матеріалами. На їх підставі ухвалюються правові та інституційні акти в галузі функціонування ринку праці, розробляється політика щодо зайнятості та безробіття, а також заходи зі стимулювання або, навпаки, обмеження розвитку ринку праці та окремих його елементів, забезпечується соціальний захист споживачів тощо.[1]
1. Сутність поняття зайнятість населення. ЇЇ форми і види
1.1 Форми і види зайнятості
Зайнятістьнаселення являє собою діяльність частини населення щодо створення суспільного продукту (національного доходу). Саме в цьому полягає її економічна сутність. Зайнятість населення — найбільш узагальнена характеристика економіки. Вона відбиває досягнутий рівень економічного розвитку, внесок живої праці в досягнення виробництва. Зайнятість об'єднує виробництво і споживання, а її структура визначає характер їхніх взаємозв'язків.
Соціальна сутність зайнятості відображає потребу людини в самовираженні, а також у задоволенні матеріальних і духовних потреб через дохід, який особа отримує за свою працю.Згідно із законом України “Про зайнятість населення” до зайнятого населення належать громадяни нашої країни, які проживають на її території на законних підставах, а саме:
• працюючі за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за кордоном;
• громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їхніх сімей, які беруть участь у виробництві;
• вибрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління чи в суспільних об'єднаннях;
• громадяни, які служать у збройних силах, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, органах національної безпеки та внутрішніх справ;
• особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; які навчаються у денних загальноосвітніх школах, середніх спеціальних та вищих навчальних закладах;
• зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та громадянами похилого віку;
• працюючі громадяни інших держав, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.
Розрізняють такіформизайнятості: повну, неповну, часткову, первинну та вторинну зайнятість.
Повназайнятість — це діяльність протягом повного робочого дня (тижня, сезону, року), яка забезпечує дохід у нормальних для даного регіону розмірах. Неповназайнятість характеризує зайнятість конкретної особи або протягом неповного робочого часу або з неповною оплатою чи недостатньою ефективністю. Неповна зайнятість може бути явною або прихованою. Явнанеповназайнятість зумовлена соціальними причинами, зокрема необхідністю здобути освіту, професію, підвищити кваліфікацію тощо. Неповну зайнятість можна виміряти безпосередньо, використовуючи дані про заробіток, відпрацьований час, або ж за допомогою спеціальних відбіркових обстежень. Приховананеповна зайнятість відбиває порушення рівноваги між робочою силою та іншими виробничими факторами. Вона пов'язана, зокрема, зі зменшенням обсягів виробництва, реконструкцією підприємства і виявляється в низьких доходах населення, неповному використанні професійної компетенції або в низькій продуктивності праці. Частковазайнятість — це добровільна неповна зайнятість. Первинназайнятість характеризує зайнятість за основним місцем роботи.Якщо крім основної роботи чи навчання ще є додаткова зайнятість, вона називається вторинною зайнятістю.
Види зайнятості характеризують розподіл активної частини трудових ресурсів за сферами використання праці, професіями, спеціальностями тощо. Під час їх визначення враховують:
• характер діяльності;
• соціальна належність;
• галузева належність;
• територіальна належність;
• рівень урбанізації;
• професійно-кваліфікаційний рівень;
• статева належність;
• віковий рівень;
• вид власності.
Окрім цих видів зайнятості, існують ще так звані нетрадиційні, до яких належать: сезонна, поденна та тимчасова зайнятість, зайнятість неповний робочий день.
Зайнятість неповний робочий час— це робота в неповну робочу зміну у зв'язку з неможливістю забезпечити працівника роботою на повну норму робочого часу, або за бажанням працівника відповідно до його соціальних потреб, а також у зв'язку з модернізацією або реконструкцією виробництва. Тимчасовазайнятість — це робота за тимчасовими контрактами. До категорії тимчасових належать працівники, які наймаються за контрактами на певний строк. Сезонназайнятість — це зайнятість, яка пов'язана з сезонною специфікою виробництва. Робота надається на певний період на умовах повного робочого часу й оформляється відповідним контрактом. Нерегламентованазайнятість — це діяльність працездатного населення працездатного віку, яка виключена зі сфери соціально-трудових норм та відносин і не враховується державною статистикою. Розширення нерегламентованої зайнятості супроводжується подальшим знецінюванням робочої сили, зниженням мотивації до праці, насамперед у державному секторі, зростанням інфляції та цін. Доходи від такої діяльності не оподатковуються, тому держава зазнає певних збитків. Водночас через вищі заробітки та зовнішню привабливість нерегламентованої діяльності у людей формується ставлення до неї як до престижної. [2]
Сучасний етап розвитку пов'язаний з новим поглядом на робочу силу як на один із ключових ресурсів економіки. Тому свідчення - ріст ролі людського фактора в умовах технологічного етапу НТР, коли в наявності пряма залежність результатів виробництва від якості, мотивації і характеру використання робочої сили в цілому й окремого працівника зокрема. Зростання ролі людського фактора в сучасному виробництві підтверджено результатами економічних досліджень провідних учених світу.
Матеріальні вкладення в людські ресурси і кадрову роботу стають довгостроковим фактором конкурентноздатності і виживання фірми в умовах ринкової економіки. В міру розширення і поглиблення, особливо в останні два десятиліття, науково-технологічної революції, освоєння високоскладних технологій і масовою комп'ютеризацією національна економіка вже не може обходитися без масового висококваліфікованого працівника.
До робочої сили починають пред'являтися зовсім нові, у порівнянні з минулим, вимоги: участь у розвитку виробництва практично на кожному робочому місці; забезпечення високої якості швидкомінливої по своїх характеристиках і технологічно усе більш складної продукції; утримання низької собівартості виробів шляхом постійного удосконалювання методів виробництва; індивідуалізація усіх видів і форм виробничого і невиробничого обслуговування.
У нових, більш ефективних організаційних умовах відбувається з'єднання робочої сили і робочих місць, включення в інновационно - виробничий процес творчого потенціалу робітників, підготовка і перепідготовка кадрів, рішення проблем соціального захисту трудящих і т.п.
Ринок праці стає найважливішою ланкою національної і світової ринкової цивілізації, на ньому формуються трудові ресурси творчого типу, що здійснюють еволюцію суспільства. Мова йде про ту чи іншу форму ініціативи, виробничої самостійності, прагнення до удосконалювання технології і методів обслуговування населення.
Найбільш масштабним завданням соціально орієнтованої економіки держави в ринковому господарстві, що формується, є діяльність по соціальному захисті всіх шарів суспільства і по виробленню стратегії ефективної соціальної політики. Формою її реалізації виступає фактичний образ дій держави, втілений в соціальну політику, що охоплює всі сфери економічних відносин у країні. Одним з найважливіших напрямків його діяльності є регулювання зайнятості і стимулювання висококваліфікованої і продуктивної праці і, як наслідок, збільшення національного доходу.