Смекни!
smekni.com

Стан зайнятості соціально незахищених верств населення (стр. 1 из 7)

ЗМІСТ

ВСТУП

І РОЗДІЛ. СУТНІСТЬ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ

1.1 Сутність форм захисту найбільш вразливих верств населення

1.2 Сутність соціального захисту населення

1.3 Складові соціального захисту

ІІ РОЗДІЛ. АНАЛІЗ СТАНУ ЗАЙНЯТОСТІ СОЦІАЛЬНО НЕЗАХИЩЕНИХ ВЕРСТВ НАСЕЛЕННЯ

2.1 Аналіз стану зайнятості інвалідів

2.2 Аналіз стану зайнятості молоді та жінок

2.3 Аналіз стану занятості міського та сільського населення

ІІІ РОЗДІЛ. НАПРЯМИ ПОКРАЩЕННЯ СТАНУ ЗАЙНЯТОСТІ СОЦІАЛЬНО НЕЗАХИЩЕНИХ ВЕРСТВ НАСЕЛЕННЯ

3.1 Перспективні напрями соціальної політики щодо зайнятості соціально незахищених верств населення

3.2 Програми сприяння зайнятості Державної служби зайнятості

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Сучасна економічна ситуація, пов’язана із світовою фінансовою кризою, супроводжується різкими змінами на ринку праці, жорсткою конкуренцією між найманими працівниками в різних галузях. Також впливає криза й на зміну показників зайнятості та безробіття.

Проблема працевлаштування соціально вразливих категорій населення – одна із актуальних проблем державного регулювання зайнятості в Україні. Тому з метою якісного підбору вакансій для них та вдосконалення роботи щодо взаємодії з соціальними партнерами у цьому напрямку діяльності ведеться активна соціальна політика.

У нормативно-правовій базі чітко описуються права та повноваження соціально незахищеного населення, зокрема права інвалідів, молоді та жінок. Але, незважаючи на численну кількість правових документів,працевлаштування незахищених верств населення залишається однією з важливіших проблем сучасності.

Саме це зумовлює актуальність проблеми про розвиток та раціоналізацію системи державного сприяння зайнятості населення соціально незахищених верств.

Метою курсової роботи є розкриття понять соціальний захист і соціальна політика, аналіз стану зайнятості та безробіття інвалідів, жінок та молоді, сільського та міського населення, а також перспективний розвиток та подолання безробіття соціально незахищених верств населення.

Завданням курсової роботи є проведення аналізу стану зайнятості соціально незахищених верств населення, а саме стан зайнятості інвалідів, жінок та молоді та сільського і міського населення. Пошук державних програм стимулювання зайнятості в Україні – програми Державної служби зайнятості та Міністерства праці та соціальної політики.

Об’єктом дослідження є соціально незахищенні верстви населення (інваліди, жінки, молодь), які є незайнятими на ринку праці.

Предметом курсової роботи є детальне вивчення зайнятості соціально незахищених верств населення.

РОЗДІЛ І. СУТНІСТЬ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ

1.1 Сутність форм захисту найбільш вразливих верств населення

Аналіз ходу економічних перетворень останніх років свідчить, що соціальні втрати України за ці роки досягли максимального розміру, становище найбільш вразливих верств населення оцінюється як критичне.

Дестабілізація суспільства сприяє росту числа девіантної поведінки: алкоголізації, наркоманії, проституції, бродяжництва, жебракування, криміналізації суспільства. Росте кількість тяжких злочинів. Набувають поширення інфекційні та психічні захворювання. Зменшуються можливості молодого покоління в отриманні освіти, надбанні професії.

Інтенсивність процесу розшарування суспільства веде до різкого збільшення частки знедолених та маргіналізованих верств населення при збереженні відносно невеликою долі багатих. Подібні процеси сприяють розмиванню середнього шару населення, що є дуже небезпечним.

У будь-якій країні завжди е найвразливіші соціальні групи, які потребують підвищеної уваги з боку суспільства та держави. Практика розвинених країн свідчить, що захист соціальне вразливого населення повинен бути пріоритетним напрямком соціальної політики держави.

Соціально-вразливі верстви населення - це індивіди або соціальні групи, що мають більшу за інших ймовірність зазнати соціальних збитків від дії економічних, екологічних, техногенних та інших чинників сучасного життя.

До соціально-вразливих категорій населення, потребуючих першочергової допомоги з боку держави, відносяться: пенсіонери, інваліди, сім'ї з дітьми, діти-сиріти, молодь, жінки, безробітні, постраждалі від Чорнобильської аварії, малозабезпечене населення, маргіналізовані версти населення (бездомні, залежні від алкоголю, наркотиків, правопорушники) та ін [14; c. 201].

Соціальний захист та допомога населенню повинні бути диференційовані в залежності від рівня доходу, міри працездатності, а в окремих випадках - за принципом зайнятості в суспільному виробництві.

Диференційований підхід до вибору форм і заходів соціального захисту гарантує:для працездатного населення - створення належних умов праці і робочих місць; для непрацездатних (або працездатних, які за певних обставин потребують державної підтримки), пенсіонерів та інвалідів - соціальне гарантований рівень життя та підтримку держави; для деяких особливо вразливих верств населення - розробку та впровадження спеціальних програм соціальної підтримки.

Дієвою формою, яка відображає диференційованість соціального захисту, є адресна допомога категорій населення, найбільш потребуючих такої підтримки.

В наш час в Україні соціальний захист вразливих верств населення здійснюється шляхом таких форм та заходів:

- виплати пенсій за віком, з інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років, за особливі заслуги перед Україною, соціальних пенсій; виплати державних допомог (трудові допомоги, соціальні допомоги, допомога тим, хто доглядає психічно хворих; допомоги при малозабезпеченості);

- виплати адресної соціальної допомоги (житлово-комунальні субсидії; адресна допомога малозабезпеченим сім'ям);

- соціальне обслуговування непрацездатних (стаціонарне обслуговування, обслуговування на дому тощо);

- надання пільг ветеранам війни, інвалідам, особам, які мають особливі заслуги перед Україною [9].

1.2 Сутність соціального захисту населення

Реалізація соціальної політики стосовно будь-якої категорії громадян неможлива без здійснення їх соціального захисту. Тому соціальний захист - важлива складова соціальної політики та необхідний елемент функціонування держави в умовах ринкової економіки.

У ст. 46 Конституції України закріплене право громадян на соціальний захист. Воно забезпечується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел фінансування. Закріплення в Конституції гарантій соціального захисту відповідає положенням міжнародно-правових актів: Загальної декларації прав людини; Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права; Конвенції про права дитини[10], [11], [12].

У світовій практиці визначилися два підходи щодо вирішення проблем соціального захисту. У розвинених країнах панує позитивний підхід, тобто підкреслюється необхідність соціального захисту і розробляються відповідні механізми дії. Формування цього підходу стало результатом взаємодії багатьох чинників, таких, як ринковий механізм функціонування економіки; діяльність уряду, направлена на забезпечення дії законотворчого процесу та функціонування прийнятих законодавчих актів; взаємодія підприємців і профспілок у розв'язанні соціально-економічних проблем.

Соціальний захист — це комплекс організаційно-правових та економічних заходів щодо забезпечення добробуту кожного члена суспільства в конкретних економічних умовах. Кінцевою його метою є надання кожному членові суспільства, незалежно від соціального походження, національної чи расової належності, можливостей вільно розвиватися, реалізувати свої здібності, а також запобігання соціальній напруженості, що виникає у зв’язку з майновою, расовою, культурною, соціальною нерівністю та виявляється у страйках, актах громадянської непокори, сутичках між окремими групами населення. Складові соціального захисту показано на рис.1.1

Рис. 1.1. Складові соціального захисту

В Україні категорія "соціальний захист" почала широко вживатися тільки на стані переходу до ринку, хоча у тій чи іншій формі соціальний захист завжди був притаманний суспільству. Сьогодні терміни "соціальний захист", "право соціального захисту", "соціальне забезпечення", "соціальна допомога" міцно увійшли в законодавство, в науку, в лексикон політичних і державних діячів [19; c. 224].

У чинному соціальному законодавстві поняття "соціальний захист" означає поліику держави, направлену на забезпечення прав і гарантій людини у сфері рівня життя.

Сучасна концепція соціального захисту населення вкладає в це поняття більш широкий зміст: соціальний захист населення - це система заходів правового, соціально-економічного й організаційного характеру, що гарантується та реалізується державою для досягнення гідного життя людини, тобто його матеріальної забезпеченості на рівні стандартів сучасного розвитку суспільства.

Головною метою соціального захисту є надання кожному членові суспільства, незалежно від соціального походження, національної або расової приналежності, можливості вільно розвиватися, реалізувати свої здібності. Отже, державні механізми по забезпеченню соціального захисту спрямовані на кожну людину, стосуються не лише найменш забезпечених категорій, а й населення в цілому.

З точки зору трудового внеску в суспільне виробництво, виділяють два види соціального захисту: обмежений і абсолютний.

Обмежений соціальний захист - це забезпечення гарантованого мінімуму рівня життя всім членам суспільства (певний мінімум в їжі, житлі і одязі, достатній для підтримки здоров'я та працездатності).